Протосоціологічний період

Основні етапи і тенденції розвитку соціологічної думки

План:

1) Протосоціологічний період;

2) Класичний період у розвитку світової соціології;

3) Соціологічна думка та соціологія в України;

4) Основні школи та напрямки сучасної західної соціології.

Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст. Джерела історії соціологічних знань сягають сивої давнини, коли з'являються перші уявлення про світ і людину в ньому, суспільство, виникають ідеї і формуються теорії про суспільне життя, соціальні про­цеси, розвиток людської культури. З розвитком суспільства, еволюцією процесів самопізнання та осмис­лення людиною соціальних явищ і процесів зростає потреба у соціологічних знаннях. Поступово, збагачуючись історичним досвідом, стають складнішими і досконалішими погляди вчених, так само як ускладнюється і вдосконалюється сам процес пізнання та його об'єкт.

У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, за­кони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва. Важливими є передісторія емпіричної соціології, особливості розвитку державознавства та політичної арифметики.

Одним з найвідоміших античних суспільствознавців є Платон, справжнє ім'я — Арістокл (427— 347 до н. є.), соціальну філософію якого можна вважа­ти як реформістською, так і утопічною. Роздумуючи над тим, якою має бути ідеальна держава, стверджував, що більшість людей завдяки лише власним зусиллям не можуть наблизитися до досконалості, що спри­чиняє необхідність у державі й законах.

Ідеальна держава, на думку Платона, створюється не в інтересах індивіда або окремого прошарку, а заради цілого, тобто самої держави, поза якою індивід існувати не може. Основне зло сучасного йому суспільства Платон бачив у людському егоїзмі, закоріненому в комерціалізації людських відносин.

Людина для держави, а не держава для людини — кредо його політичної філософії. Найповніше ці питання він обґрунтовує в діалогах «Політика», «Держава», «Закони». Використовуючи принцип соціального зооморфізму, Платон стверджує, що «людина — соціальна тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а решта можуть діалектично переходити один водний.

Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на його думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є поляризація справедливості й несправедливості.

Держава Платона — це ідеократія. Вихован­ня і просвіта займають важливе місце у системі соціальних поглядів Платона, проте розглядає він їх з позицій кожної верстви окремо. Задля соціальної справедливості Платон пропонував скасувати сім'ю як соціальний інститут і підпорядковував сімейні стосунки людей державі. Він вважав, що індивідуального щастя його держава не передбачає — члени ідеальної держави щасливі гуртом.

Утопія Платона має амбівалентний (подвійний) характер: його ідеальна держава, незважаючи на похибки, заперечує існуючі рабовласницькі держави, а та­кож несправедливість у цілому. Обидві тенденції були достатньо прогресивними і для того часу, і для науки в цілому. Наукові погляди Платона, здобувши послідовників і супротивників, сприяли новим науковим пошукам.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки, вчення про державу і суспільство вніс інший відомий давньогрецький філософ, учень Платона, Арістотель (384—322 до н. є.). Він започаткував логіку, психологію, політику, інші галузі знання, залишивши спадщину вчення про суспільство, державу і владу. Його основними творами у протосоціологічному контексті мож­на вважати «Політику», «Етику», «Риторику».

За Арістотелем, першим елементом будь-якої історичної одиниці є родова община. Держава є об'єднан­ням родових громад. Інший основний елемент будь-якої історичної держави — рабство. Жодна держава, за Арістотелем, не­мислима без панів і рабів.

Як і Платон, вважає, що людина за природою — істота державна. Поза державою залишаються або нерозвинуті морально істо­ти, або надлюдина. Держава — це сформована певна сукупність громадян. Громадянин — той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.

Арістотелівська ідеальна держава відображає на­самперед давньогрецький ідеал помірності й гармонії, тобто найоптимальнішу комбінацію елементів суспіль­но-політичних форм і «людського матеріалу».

Платон твердив, що сила — на боці тиранії, отже, необхідно знайти (виховати) такого ти­рана, який, погоджуючись узяти на себе місію освіче­ного монарха, царя-філософа, філософа-законодавця, здійснив би ідеал платонівської держави.

Керівник держави повинен маніпулювати суспіль­ною свідомістю за допомогою софістики, демагогії, по­літичного акторства. Сенс життя людини — досягнення вищого блага діяльністю, творчою, продуктивною працею, яка робить людину красивою.

Одним з перших спробував кристалізувати ідеї буржуазії італійський політичний діяч, історик Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Найвідомішим з його творів є «Государ». Природа людини однакова в усіх держа­вах і в усіх народів: інтерес є універсальним чинником людських дій, з яких складаються їх відносини, уста­нови, історія. Отже, щоб управляти людьми, треба знати причини їх вчинків, їх прагнення та інтереси. Н. Макіавеллі відтворює античні ідеї про виникнення держави та кругообіг форм правління. Перевагу від­дає, як і Арістотель, змішаній формі державного укла­ду (з монархії, аристократії та демократії). Обов'язки держави — захищати майнові й особисті права громадян, виражати інтереси громадянського суспільства. Хоча правлять за допомогою страху і насильства, та щоб не збуджувати ненависть, держава не повинна по­рушувати майнових та особистих прав громадян. Найгірший гніт, що накладається державою: її прагнення знесилити і підірвати будь-яку діяльність суспільства задля свого піднесення. Вже у цих міркуваннях про­стежується розмежування суспільства і держави, ци­вільної і політичної сфер. Особливо яскраво воно виявилося у висловлюваннях про співвідношення по­літики і моральності. Відповідно до концепції Макіавеллі політична діяльність і політична влада в особі держави — синоніми аморальності.

Заслугою Макіавеллі є подолання теологічних ідей і дослідження держави як суспільного явища. Він роз­робив чотири принципи, які мали неабиякий вплив на розвиток теорії сучасного соціального менеджменту. Стверджував, що правитель, який бажає досягти успіху, повинен звіряти свої дії з законами необхідності (долі), а також зі способами поведінки підлеглих.

У книзі «Про громадянина», де вперше системати­зовано витрактувано походження і сутність держави, Т. Гоббс (1588-1679) пише: «Правий не Арістотель, а Макіавеллі, який проголосив у своїй «Державі», що людина не є за природою здатною до громадського життя». Помил­кове положення про те, що людина є суспільна твари­на, породжене, на думку Гоббса, поверховим розгля­дом людської природи. Коли громадянське суспільст­во вже встановлено, коли держава давно існує, може здаватися, що людина не спроможна жити поза су­спільством, що нею керує природжена схильність до громадського життя. Насправді до виникнення держа­ви люди перебували у стані загальної війни, постійно­го суперництва, жорстокої конкуренції. Цей стан вій­ни всіх проти всіх Гоббс назвав природним станом людського роду. Він є таким, тому що відповідає егої­стичній природі людини, її тваринній суті. Але люди володіють не тільки «тваринними пристрастями». їм властиві відчуття, що схиляють до миру: страх смер­ті, почуття самозбереження. Та найголовніше, що в людей є «природний розум», який велить вступити в договір один з одним для забезпечення власної безпе­ки. Гарантією такої безпеки може бути тільки загаль­на влада, що об'єднує безліч людей, володіє реальною силою щодо захисту їх від зовнішніх ворогів і несправедливостей, скоєних один одному. Тобто, щоб люди жили в мирі, займалися мирною працею, необхідна абсолютна влада держави: «того великого Левіафана... якому ми... зобов'язані своїм миром і своїм захис­том...» Держава є єдиною особою, наділеною владою шляхом взаємного договору між собою великої кіль­кості людей з метою використання всіх їх сил і засо­бів для їх миру і загального захисту.

Ø Політика як соціальне явище та методи її дослідження.

Ø Основні напрями розвитку соціології економіки.

Ø Сутність освіти як соціального інституту.

Ø Освіта як інститут соціалізації та самореалізації людини.

Ø Релігія як соціальне явище: структура, функції, класифікація.

Ø Соціологія управління: предмет, об'єкт, сутність та зміст основних категорій.

Ø Соціологія культури (предмет, основні проблеми, методи, категорії).

Ø Становлення соціологічної науки в Росії XIX ст..

Ø Поняття, структура і основні типи соціальної дії.

Ø Статистичні та демографічні дослідження XVII- XIX ст.: їх значення для розвитку соціології.

Ø Психологічний напрямок у соціології XIX ст. (психологія народів, психологія натовпу, концепція наслідування, інтеракціонізм та інстинктивізм). Соціологічна концепція Е. Дюркгейма.

Ø Якість соціологічної інформації: поняття та засоби досягнення.

Ø Проблема «розуміння» у соціологічній концепції М.Вебера.

Ø Надійність соціологічної інформації: поняття та показники.

Ø Соціологічна система О.Конта.

Ø Теорії соціального конфлікту(Р.Дарендорф, Л.Козер та інші).

Ø Марксистська теорія суспільства.

Ø Теорія соціальних систем Т.Парсонса.

Ø Метод контент - аналізу текстів.

Ø Генетична соціологія М. Грушевського.

Ø І.Франко про предмет соціології та соціальні проблеми суспільства.

Ø Метод спостереження в соціології.

Ø Соціальна нерівність та соціальні конфлікти як предмет соціологічного пізнання.

Ø Чиказька школа соціології (дослідницька проблематика та значення для сучасної соціології).

Ø Метод інтерв'ю в соціологічних дослідженнях.

Ø Теорія структурації Е.Гідденса.

Ø Функціоналізм в теорії соціальної структури Р.Мертона.

Ø Порівняльний аналіз методів опитування.

Ø Поштові та пресові опитування в емпіричній соціології.

Ø Вивчення соціальної структури у вітчизняній соціології.

Ø Соціальні потреби, Інтереси та ідеали як спонукальні мотиви соціальної дії.

Ø Емпіричні соціальні дослідження XIX - поч.ХХ ст..

1. Теми рефератів:

Ø Соціологія в системі суспільних наук.

Ø Предметна сфера соціологічної науки.

Ø Система соціологічного знання: сутність структурних елементів та їх взаємозв'язок.

Ø Спеціальні та галузеві соціологічні теорії в структурі соціологічного знання.

Ø 3агальна характеристика методів збирання соціологічної інформації.

Ø Теоретична та емпірична інтерпретація понять у соціології.

Ø Проблема вимірювання в соціологічних дослідженнях.

Ø Розвиток соціології в Україні.

Ø Сутність і зміст, класифікація соціологічних законів.

Ø Поняття, специфіка, типологія і зміст соціологічних категорій.

Ø Людина як жива біопсихосоціальна багаторівнева система.

Ø Структура особистості.

Ø Основні соціологічні теорії поведінки людини.

Ø Соціальні регулятори поведінки людини.

Ø Само менеджмент людини своєю життєдіяльністю.

Ø Сучасні теорії соціалізації людини.

Ø Сутність та етапи процесу соціалізації,

Ø Адаптивно - розвиваючий механізм соціалізації людини.

Ø Характеристика суспільства як системи.

Ø Сутність структури соціальної системи.

Ø Зміст основних елементів суспільної системи.

Ø Основні форми, види і рівні, елементи культури.

Ø Цінності і норми як елементи культури.

Ø Місце і роль культури в суспільному житті.

Ø Класифікація, структура і закономірності перебігу соціальних конфліктів.

Ø Форми і способи вирішення соціальних конфліктів.

Ø Поняття ї структура соціальних організацій.

Ø Основні типи, функції та структурні елементи соціального інституту.

Ø Поняття соціального розвитку. Співучасть держави у соціальному розвитку.

Ø Глобалізація: наслідки для людини і суспільства.

Ø Стан і тенденції розвитку сучасної сім'ї в Україні.

Ø Соціологія політики як галузева соціологічна теорія: її об'єкт, предмет, структура та функції.

Ø Основні проблеми досліджень сучасної соціології політики.

Ефективною формою держави Гоббс вважав абсо­лютну монархію, але й не відкидав прогресивні форми правління, зокрема у сфері приватноправових відно­син; допускав можливість широкої правової ініціати­ви, систему прав та свобод.

Т. Гоббс розумів свободу як право робити все, що не заборонено законом, а закон може дати лише пра­вильний напрям діям людей.

Договірна теорія виникнення і сутності держави, розвинута Гоббсом, виключала принцип народного су­веренітету, що проголошував народ джерелом і оста­точним власником влади.

Дата добавления: 2013-12-13