Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Загальні засади державного регулювання соціальної політики




Повноваження і діяльність органів місцевого самоврядування по здійсненню соціального захисту населення

Державний контроль та нагляд у сфері праці та соціальної політики

Державне регулювання ринку праці

Загальні засади державного регулювання соціальної політики

ПЛАН

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально благополучного суспільства. Поєд¬нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо¬ви для економічного оздоровлення, стабільного станови¬ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Після проголошення незалежності України було розпочато ство¬рення національної системи соціального забезпечення населення. Поста¬новою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. схвалено Кон¬цепцію соціального забезпечення населення України, в якій закладе¬но основи правової та нормативної бази соціального забезпечення населення України, вироблено механізми, які забезпечують дотри¬мання державних гарантій щодо:

— реалізації прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;

— оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;

— підвищення життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги;

— надання недержавної допомоги, пільг та інших видів соціаль¬ної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які ви¬ховують дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездат¬ності, втрати годувальника тощо.

Одним із основних напрямів політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втра¬тили працездатність.

У відповідності до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працез¬датності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обста¬вин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним стра¬хуванням, за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпе¬чення; створенням мережі державних, комунальних, приватних за¬кладів для догляду за непрацездатними. З

Закон України «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім непрацездатним громадянам Ук¬раїни право на матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій, соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встанов¬лення пенсій. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вітчизняне законодавство встановлює багато видів соціального за¬безпечення на засадах соціального страхування, державного забезпе¬чення та державної підтримки окремих верств населення України.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового дер¬жавного соціального страхування громадян в Україні. В них закріплені такі види страхування:

— пенсійне страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими на¬родженням та похованням;

— медичне страхування; страхування від не¬щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

— страхування на випадок без¬робіття.

У Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» знайшли своє відобра¬ження такі види страхування як пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими на¬родженням та похованням; медичне страхування; страхування від не¬щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Прийняття цього Закону означає створення нової пенсійної системи, яка враховує європейські стандарти, ба¬зується на принципах соціальної справедливості, фінансової стабільності пенсійної системи. Закон встановлює як обов'язкову, так і добровільну участь населення України у загальнообов'язковому дер¬жавному пенсійному страхуванні.

Водночас Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає, що система недержавного пенсійного забезпечення є складовою частиною системи накопичуваль¬ного пенсійного забезпечення, яка грунтується на засадах доб¬ровільної участі юридичних і фізичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійно¬го забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного соціального страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями, банківськими уста¬новами. Видами пенсійних виплат є пенсія на певний термін та одно¬разова пенсійна виплата.

Питання соціального захисту населення в Україні регулюється законами України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загаль¬нообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасо¬вою втратою працездатності та витратами, зумовленими народжен¬ням та похованням», «Про страхові тарифи на загально¬обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про основи соціальної захище¬ності інвалідів в Україні», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та ін.

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціаль¬ної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансфор¬маційній економіці.

Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен¬ням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика: діяльність держави щодо створення та регулювання соці¬ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед¬ливості та соціально-політичної стабільності у країні; система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характе¬ру із цілями економічного зростання.

Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає: регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен¬тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив¬ної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів населення; формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час¬тині населення; створення системи соціального захисту населення; забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту¬ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.); захист навколишнього середовища тощо.

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть¬ся тим, що соціальна політика виступає елементом: життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства.

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

Стратегічного характеру: наповнення реформ соціальним змістом; розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формуван¬ня громадянського суспільства; — активізація соціальної ролі держави, відпрацювання меха¬нізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері; забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зро¬стання добробуту громадян; створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, ком¬петентності, таланту; стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу; забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці; гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності; формування ефективної системи соціального захисту насе¬лення; реформування пенсійної системи; розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді; зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру: погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат; забезпечення прожиткового мінімуму; боротьба з бідністю, надання адресної допомоги; захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індек¬сації доходів; обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення; створення екологічно та соціальне безпечних умов життя; запобігання соціальній деградації тощо.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

— правове забезпечення соціального захисту населення, прий¬няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан¬сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу¬говування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку¬вання індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан¬дартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

— організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і норма¬тиви або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри опла¬ти праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечу¬ють рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового реформування — соціальні вер¬стви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, про¬фесія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконав¬чої влади, що здійснює керівництво солідарною системою загально¬обов'язкового державного пенсійного страхування, проводить зби¬рання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та го¬тує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які здійснюються за рахунок коштів Фонду.

Його діяльність спрямовується та координується Міністром праці та соціальної політики України шляхом:

— формування державної політики у відповідній сфері та здійснення контролю за її реалізацією Фондом;

— внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених Фондом проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів Фонду;

— визначення порядку обміну інформацією між Міністерством

— праці та соціальної політики України і Фондом;

— затвердження структури центрального апарату Фонду;

— внесення пропозицій прем'єр-міністрові України щодо при¬значення на посади та звільнення з посад Президентом Ук¬раїни керівників Фонду;

— установлення порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників територіальних органів Фонду.

Керівництво діяльністю Фонду здійснюється правлінням Фонду, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління та його заступники призначають¬ся на посаду та звільняються з посади Президентом України.

Положенням про Пенсійний фонд України закріплено розмежу¬вання повноважень між правлінням та головою правління.

Зокрема, правління здійснює такі повноваження: визначає по¬точні та перспективні завдання Фонду; подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Фонду і звіт про його ви¬конання; приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Фонду; заслуховує звіт про діяльність головних управлінь Фонду в АРК, областях, містах Києві та Севасто¬полі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи; затверджує положення про них та статути (положення) підприємств, установ і ор¬ганізацій, що перебувають в управлінні Фонду; приймає рішення з інших питань.

Голова правління: забезпечує виконання рішень правління; розпо¬ряджається коштами Фонду; підписує від його імені документи; пред¬ставляє його в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іно¬земних і міжнародних організаціях; здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління; визначає ступінь їх відповідальності і ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів цент¬рального апарату Фонду; призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Фонду, заступників начальників головних управлінь Фонду в АРК, областях, містах Києві та Севасто¬полі; видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затверд¬женого Указом Президента України від 1 березня 2001 р., основними завданнями Пенсійного фонду є:

— участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері

— пенсійного забезпечення та соціального страхування; 0 забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансу¬вання витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, шо здійснюються з коштів Пенсійного фонду;

— ефективне використання коштів Пенсійного фонду, здійснен¬ня в межах своєї компетенції контрольних функцій, удоскона¬лення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до зазначених завдань Пенсійний фонд України здійс¬нює такі функції:

— бере участь у розробленні прогнозних показників економічно¬го і соціального розвитку України та проекту Державного бю¬джету України;

— планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розроб¬ляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

— прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансо¬вих ресурсів для забезпечення соціальних виплат;

— розробляє і подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (страхових внесків);

— організовує та координує роботу органів Пенсійного фонду України;

— забезпечує призначення і виплати пенсій;

— забезпечує повне та своєчасне фінансування витрат на випла¬ту пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, шо здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду Ук¬раїни;

— здійснює перерозподіл коштів Пенсійного фонду України між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

— здійснює відповідно до законодавства та міжнародних дого¬ворів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

— співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними ор¬ганізаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;

— здійснює функції з управління майном, що перебуває в дер¬жавній власності;

Фонд здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через свої місцеві органи:

— головні управління в АРК, областях, містах Києві, Севасто¬полі;

— управління в районах, містах і районах у містах.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 531; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.045 сек.