Кредитний портфель та його характеристика

План

План

План

План

План

План

План

План

План

План

План

План

1. Сутність та особливості банківської діяльності.

2. Порядок реєстрації комерційних банків.

3. Ліцензування банківської діяльності

Питання для самостійного вивчення

1. Організаційна структура та управління банком.

2. Функції окремих департаментів.

3. Класифікація банківських операцій.

4. Види банківських операцій, які підлягають ліцензуванню.

Навчальна мета: з’ясувати місце і роль банків у банківській системі; зрозуміти загальний механізм здійснення банківських операцій; засвоїти порядок створення та реєстрації банків; познайомитись із системою ліцензування банківських операцій.

Перелік літератури:

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № // Відомості ВР України. - 2001.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібн. / О. В. Васюренко. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. - 255 с.

3. Мороз А. М. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна. - К.: КНЕУ, 2008. – Стор. 5 – 55.

4. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

1. Сутність та особливості банківської діяльності

Банківська діяльність – це сукупність дій комерційних банків з приводу руху грошей шляхом здійснення пасивних та активних операцій. У правовому розумінні банківська діяльність - це сукупність правових дій, що здійснюється певними суб'єктами в формі, якої вимагає закон або договір. У даному аспекті банківська діяльність становить систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку. Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і особливі риси. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

У широкому розумінні, комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української практики, в якій усі банки, крім центрального, називаються комерційними. У вузькому розумінні комерційний банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання максимального прибутку.

Разом з цим банк як підприємство має свою специфіку, бо його діяльність відрізняється від діяльності багатьох підприємств. Ці відмінності полягають у такому:

1. Банк – це торгове підприємство. На відміну від промисло­вості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку діє в сфері обміну, а не виробництва.

2. Банк – це посередницьке підприємство, яке погоджує інтере­си кредитора і позичальника, здійснюючи тим самим перелив коштів з однієї сфери господарства (сектора економіки) в іншу (інший). Проте на відмінність від індивідуального кредитора ресурси в бан­ку втрачають свій первісний вигляд.

3. Банк – це кредитне підприємство особливого типу.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Серед приблизно 200 операцій, які виконують банки, виділяють декілька базових, що й визна­чають банк як фінансову установу.

До базових банківських операцій належать:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Комерційні банки можуть створювати свої філії та представниц­тва як на території України, так і за її межами. Філії та представниц­тва банку є його відособленими підрозділами, розташованими поза межами банку, і функціонують на підставі положень про філію чи представництво. На відміну від представництв, які фінансуються банком і діють від його імені без права виконувати банківські операції, філії виконують усі або деякі його функції. Представництвам відкриваються поточні рахунки в регіональних управліннях НБУ за місцем їх створення, а філії проводять усі операції за субкореспондентськими рахунками.

У разі відкриття представництв іноземних банків в Україні, крім клопотання про реєстрацію, положення про представництво і дові­реності керівникам на здійснення представницьких функцій, в НБУ подаються витяг з банківського (торговельного) реєстру про реєст­рацію банку та свідоцтво про реєстрацію представництва Міністерс­твом зовнішньоекономічних зв'язків України. Всі документи офор­мляються мовою оригіналу з нотаріально завіреними перекладами. Крім того, вони мають бути нотаріально засвідченими за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України.

Усі вітчизняні банківські установи, включаючи філії і представ­ництва, зобов'язані згідно з положенням НБУ «Про порядок ство­рення і реєстрації комерційних банків» у місячний строк повідомля­ти Національному банку України про внесення змін і доповнень в установчі документи, положення про філію, представництво та інші документи, що підтверджують їх реєстрацію.

2. Порядок реєстрації комерційних банків

Для реєстрації уповноважена на здійснення цієї процедури особа подає до територіального управління НБУ (ТУ НБУ) визначений законодавством пакет документів (стаття 17 Закону України «Про банки та банківську діяльність»). У місячний термін мають бути підготовлені висновки щодо фінансового стану, платоспроможності; репутації учасників, які матимуть істотну участь; наявності приміщення, професійної придатності і ділової репутації керівних осіб майбутнього банку та відповідності установчих документів чинному законодавству.

Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги Національного банку України. Згідно з інструкцією НБУ «Про порядок створення і реєст­рації комерційних банків» з І січня 1998 р. мінімальний рівень статутного фонду комерційного банку, створеного з участю національ­ного капіталу, повинен відповідати сумі, еквівалентній 1 млн. євро. Якщо банк створюється з участю іноземного капіталу, частка якого не перевищує 50% статутного фонду, то величина останнього не може бути нижчою за суму, еквівалентну 5 млн. євро. У випадку, коли частка іноземного капіталу становить 50% і більше, мінімальний статутний фонд має бути не меншим за суму, еквівалентну 10 млн. євро.

Для формування статутного фонду в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку відкривається поточ­ний рахунок, на який кожен засновник вкладає визначену установ­чими документами частку статутного фонду.

Для реєстрації орган управління банку у двотижневий строк піс­ля аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі до­кументи (ст17):

– заява про реєстрацію банку;

– установчий договір;

– статут банку;

– рішення про створення банку;

– бізнес-план, що визначає ті види діяльності які банк планує здійснювати на 1 рік та стратегію діяльності банку на найближчі 3 роки;

– інформацію про фінансовий стан учасників, які мають істотну участь у банку (ст. 34);

– бухгалтерська та фінансова звітність за останні 4 квартали – для учасників юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; довідку ДПА про доходи як мінімум за останній рік для учасників фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

– відомості про кількість, стан спостережної ради правління, ради директорів, ревізійної комісії;

– копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копія звіту про проведення відкритої підписки на акції;

– нотаріально завірені копії установчих документів учасників банку;

– копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

– відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови, ради директорів, головного бухгалтера банку;

– НБУ відкриває у тижневий строк рахунок для накопичення внесків засновників і учасників.

Рішення про реєстрацію або про відмову приймається НБУ не пізніше трьох місяців подання повного пакету документів.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення запису до державного реєстру банків, з цього моменту банк набуває статусу юридичної особи і отримує від НБУ свідоцтво про реєстрацію.

3. Ліцензування банківської діяльності

Створення нового банку регулюється загальним або спеціальним банківським законодавством, яке в більшості країн передбачає необхідність отримання ліцензії на відкриття банку. Ліцензування має на меті обмежити здійснення банківських операцій тільки тими юридичними особами, які мають право на їх проведення від уповноваженого органу.

Для отримання ліцензії кредитна установа, що подає заяву, повинна дотримуватись низки вимог, передусім щодо:

1) мінімального розміру статутного капіталу;

2) джерел формування статутного капіталу;

3) складу засновників банку;

4) кваліфікації, досвіду та репутації керівництва банку;

5) кола операцій, що виконуватимуться банком, та стратегії його діяльності;

6) правильності оцінки банківських активів за їх ринковою вартістю;

7) заходів щодо створення резервів на випадок виникнення сумнівних та безнадійних боргів і збитків від банківської діяльності.

Ліцензія може містити положення про строки її дії, умови їх продовження, можливості внесення змін і доповнень, а також анулювання. У ній може бути обумовлено затвердження центральним банком кандидатур на перші керівні посади в банку після попередньої перевірки їх кваліфікації і досвіду роботи.

В Україні згідно з Законом «Про банки і банківську діяльність» питання про можливість видачі ліцензії розглядається спочатку ТУ НБУ на підставі клопотання банку і за умови наявності документів, які підтверджують дотримання встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність» вимог:

1) наявність повністю сплаченого зареєстрованого підписного капіталу банку;

2) забезпеченість банку необхідним обладнанням, комп'ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв'язку;

3) відповідність приміщення банку вимогам НБУ;

4) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів), які мають відповідну освіту та досвід для управління банком.

У разі дотримання банком усіх вимог НБУ йому надається банківська ліцензія на право здійснення базових операцій. Крім банківської ліцензії, для здійснення окремих операцій банк повинен одержати письмовий дозвіл, який без додатку з переліком операцій недійсний. НБУ поряд із загальними умовами має право встановлювати спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності.

Рішення про надання чи відмову у видачі ліцензії та дозволу НБУ приймає протягом місяця з дня отримання клопотання і повного пакета документів.

Банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій оформляються на спеціальних бланках за підписом заступника Голови НБУ і набувають чинності з моменту прийняття рішення Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ. Строк дії ліцензії та дозволу не обумовлюється, тобто вони дійсні весь період діяльності банку.

Оформлена банківська ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій надсилаються генеральним департаментом банківського нагляду ТУ НБУ за місцем створення чи функціонування комерційного банку і видаються голові правління чи його представнику на підставі довіреності і копії документа про оплату процедури ліцензування.

Рішення про відмову у видачі ліцензії, письмового дозволу надсилається комерційному банку в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Питання для самоконтролю:

1. За якими ознаками можуть бути класифіковані банки України?

2. У чому полягає головний принцип управління банківською діяльністю?

3. Як класифікувати банківські операції за функціональною ознакою?

4. За якими групами можуть бути класифіковані банківські операції за своєю економічною сутністю?

5. У чому особливості сучасної організаційної структури українських банків?

6. Хто не може бути засновником та акціонером банку?

7. Що таке істотна участь у банку?

8. За рахунок яких джерел може бути сформовано статутний капітал банку?

9. В якій формі мають здійснюватись внески до статутного капіталу банку?

10. Який порядок державної реєстрації банків з іноземним капіталом?

11. Який порядок державної реєстрації філій банків?

12. Які особи мають бути призначені на керівні посади в банках?

13. В яких випадках НБУ може відмовити банку в реєстрації?

14. Які існують відмінності у порядку створення та реєстрації звичайних господарських товариств і банків?

15. У чому полягає основна мета ліцензування банківської діяльності?

16. Які встановлено основні умови видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій?

17. Який механізм прийняття рішення щодо видачі ліцензії?

18. В яких випадках НБУ може відмовити банку у видачі ліцензії?

19. Які операції вважаються виключно банківськими (з метою ліцензування)?

20. Які встановлено обмеження щодо діяльності банків?

ТЕМА 2. Формування ресурсів комерційних банків.

Лекція 2.1 Порядок формування власних ресурсів комерційного банку

1. Структура капіталу банку

2. Порядок формування статутного капіталу банку

3. Резервний та інші фонди банку

Лекція 2.2 Порядок залучення коштів комерційними банками

1. Депозитні операції комерційних банків

2. Система гарантування банківських вкладів

3. Кредитні операції комерційних банків

Питання для самостійного вивчення

1. Структура власного капіталу КБ.

2. Види депозитних рахунків.

3. Операції КБ на відкритому ринку.

4. Стабілізаційні кредити НБУ КБ.

Навчальна мета: засвоїти економічну сутність пасивних операцій банків, познайомитись зі структурною побудовою та функціональною спрямованістю капіталу банку, зрозуміти механізм здійснення депозитних і недепозитних банківських операцій різних видів.

Перелік літератури:

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № // Відомості ВР України. - 2001.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібн. / О. В. Васюренко. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. - 255 с.

3. Мороз А. М. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна. - К.: КНЕУ, 2008. - С. 57 - 100

4. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

1. Структура капіталу банку

Власні кошти банку представляють собою грошові кошти, внесені акціонерами та засновниками банку, а також ті, що утворюються в процесі його подальшої діяльності.

Власний капітал банку в структурі його ресурсів займає від 5 до 10%, в той час як у не фінансових корпораціях в середньому 40-60%.

Призначення власних ресурсів банку полягає в забезпеченні інтересів вкладників в більшій мірі і в меншій мірі – для фінансового забезпечення його оперативної діяльності на відміну від не фінансових організацій.

Призначення власного капіталу виражається в його функціях:

1. Захисній

2. Забезпечення оперативної діяльності

3. Регулюючій *

*Згідно з Інструкції 368 від 28.08.01 «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» НБУ доводить до виконання всіма банками такі економічні нормативи:

1. Мінімальний розмір регулятивного капіталу

2. Норматив адекватності регулятивного капіталу або норматив платоспроможності.

3. Норматив адекватності основного капіталу

Згідно ст. 30 «Про банки банківську діяльність» капітал банку включає основний та додатковий.

В свою чергу до основного капіталу входять:

· Підписний зареєстрований сплачений (статутний);

· Розкриті резерви (оприлюднені), які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

· Надбавки до курсу акцій (емісійний дохід)

· Додаткові внески акціонерів у капітал

Додатковий капітал включає:

· Нерозкриті резерви, тобто ті, що не відображаються в опублікованому балансі банку;

· Резерви, переоцінка, а також вартості резервів переоцінки в результаті довгострокового перебуванні у власності цінних паперів;

· Гібридні капітальні інструменти – це кошти, які є незабезпеченими і можуть бути використані банком на власний розсуд, і не бути погашеними за ініціативи їх власника;

· Субординований борг – це незабезпечені боргові інструменти, які за умовою контракту не можуть забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору лише після погашення претензії всіх інших кредиторів.

При цьому сума субординованого боргу не повинна перевищувати 50% від суми основного капіталу за щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом 5 років угоди.

2. Порядок формування статутного капіталу банку

П роцес формування статутного капіталу має ряд особливостей,серед яких є:

· Організаційно-правова форма створюється в банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу банку перш за все відкритої підписки на акції (ст.6)

· Статутний капітал банку формується за рахунок грошових коштів в національній валюті (для українських банків) та у вільно конвертованій іноземній валюті для нерезидентів

· Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється законодавчо (ст.31)

· Слід виокремити сплачену и неоплачену частину статутного капіталу

· Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною не нижчого від номінальної вартості.

· Банки мають право придбати власні акції з наступним письмовим повідомленням НБУ по укладання протягом 5 робочих днів з моменту укладення угоди.

3. Резервний та інші фонди банку

Резервний фонд комерційного банку утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу) і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється для цього недостатньо. Наявність резервного фонду забезпечує стабільність роботи комерційного банку, зміцнення його фінансової та матеріально-технічної бази, що, у свою чергу, сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами та суттєво зменшує імовірність банкрутства банківської установи.

Джерела, порядок утворення і використання резервного фонду визначаються, як правило, у статутах комерційних банків.

Основним джерелом утворення резервного фонду банку є відрахування з прибутку, величина якого визначається загальними зборами акціонерів банку і фіксується у його статуті. Якщо резервний фонд буде частково або повністю витрачений на покриття непередбачених витрат і збитків, то відрахування до нього відновлюються і проводяться до досягнення встановленого розміру.
Джерелом формування резервного фонду може також бути засновницький прибуток, який отримують засновники банку у вигляді різниці між сумою, одержаною від реалізації акцій, і реальною вартістю активів

Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Він утворюється за рахунок відрахувань від прибутку за затвердженими нормативами.

Кошти фонду використовуються для:

– фінансування витрат щодо ліквідації руйнівних наслідків стихійного лиха і при відбудові знищених при цьому основних засобів;

– надання матеріальної допомоги працівникам банку у разі втрати ними працездатності та інших непередбачених обставин;

– збільшення статутного фонду (капіталу) за рішенням ради банку.

Комерційні банки утворюють також інші фонди, які призначаються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Фонди і загальні резерви банку створюються згідно з установчими документами.

Лекція 2.2 Порядок залучення коштів комерційними банками

1. Депозитні операції комерційних банків

2. Система гарантування банківських вкладів

3. Кредитні операції комерційних банків

1. Депозитні операції комерційних банків

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання; термінові, або строкові, депозити; умовні депозити.

Депозитні операції комерційних банків – це операції із залучення грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту депозитний рахунок на підставі таких документів:

1) депозитної угоди;

2) картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

3) паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта.
В депозитній угоді передбачається:

1) дата внесення депозиту,

2) сума депозиту,

3) форма зарахування коштів на депозитний рахунок,

4) відсоткова ставка за користування депозитом,

5) періодичність сплати відсотків,

6) порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів,

7) права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.

В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

1) з а категоріями вкладників депозити поділяються на:

– депозити суб’єктів господарської діяльності;

– депозити фізичних осіб;

– депозити банків.

2) за строками використання коштів депозити поділяються на:

– депозити до запитання – це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів.

– строкові депозити – це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

1) чітко встановлений строк зберігання;

2) оформлюються депозитною угодою;

3) не використовуються для здійснення поточних платежів;

4) при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів.

2. Система гарантування банківських вкладів

Гарантування вкладів певною мірою забезпечує їх ліквідність, а також сприяє запобіганню масового вилучення вкладів з банків.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» НБУ розробив і ввів у дію в 1996 році тимчасовий порядок формування комерційного банку фонду страхування вкладів фізичних осіб, який створився шляхом придбання банками облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) на суми вкладів і передання їх на зберігання НБУ, котрий блокував їх на окремих рахунках Депозитарії НБУ.

У разі ліквідації банку передбачалося розблокувати ОВДП на відшкодування вкладів населення.

У 1998 році згідно з Указом президента «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб вкладників комерційних банків». Було створено Фонд Гарантування вкладів фізичних осіб.

20.09.2001 Верховна рада України ухвалила закон, а 30.08.2002 Кабінет міністрів України та Національний банк України спільною постановою затвердили «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб»

Всі крім ощадного банку були зобов`язані приймати учать у формуванні фонду.

Фонд зобов`язаний двічі на рік публікувати в засобах масової інформації – дані про кількість банків учасників фонду та звіт про свою діяльність.

Банки, які не виконують нормативів НБУ переводять до категорії тимчасових учасників фонду. У разі поліпшенні Фонд приймає рішення про поновлення статусу банку. У разі погіршення за рішенням адміністративної ради Фонду банк виключається зі складу учасників Фонду.

Основними джерелами формування коштів фонду є:

– Початкові збори з банків у розмірі 1% зареєстрованого статутного капіталу;

– Регулярні збори з банків – двічі на рік по 0,25% від загальної суми вкладів включаючи нараховані відсотки.

– Спеціальні збори з банків

– Кошти внесені НБУ в розмірі 20 млн.грн.

– Доходи одержані від інвестування коштів фонду в державні цінні папери.

– Кредити залучені від КМУ і НБУ.

Системи визначених гарантій застосовуються в тих випадках, коли обов'язок держави щодо захисту банківської системи юридичне не закріплюється і базується на основі минулого досвіду. Система визначних гарантій властива країнам, у яких офіційна процедура гарантування депозитів відображена в державних і спеціалізованих банківських і фінансових законах, або в затверджених статутах фондів страхування депозитів.

Системи із невизначеними гарантіями характеризує відсутність:

– спеціального закону у вигляді юридичного зобов'язання щодо збереження вкладів у банках. На оцінювання можливої допомоги вкладникам впливають суб'єктивні чинники;

– правил, які регламентують ліміти відшкодування і форми компенсацій, що дає можливість державі у випадку банкрутства провести фінансування на власний розсуд;

– повноцінних фондів компенсації.

3. Кредитні операції комерційних банків

До ресурсів, які формуються недепозитним шляхом, належать кошти, отримані в результаті випуску банком облігацій; міжбанківський кредит та кредити, отримані від центрального банку.

Банки можуть випускати облігації для залучення позичкових коштів лише за умови повної сплати усіх випущених ним акцій.

Міжбанківський кредит банки залучають для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської діяльності. Укладаючи договір про міжбанківський кредит, банк мусить повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (зокрема платоспроможності та ліквідності).

Центральний банк застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:

1. проведення операцій на відкритому ринку;

2. надання стабілізаційного кредиту;

3. здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить через кількісний та процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит “овернайт”).

Також НБУ може надавати стабілізаційний кредит банк, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення.

Ще одним засобом рефінансування банків є операції РЕПО. Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій “прямого“ РЕПО.

НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери через операції “зворотного” РЕПО на відповідний час за умови викупу цих самих паперів надалі в установлений строк. Це відбувається як за допомогою безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендера заявок банків на участь в операціях РЕПО. Банки подають до Департаменту монетарної політики НБУ заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу державних цінних паперів. НБУ, проводячи тендер, відбирає заявки з дешевшими при купівлі і дорожчими при продажу цінні папери або конкретними, необхідними для свого портфеля.

Розрізняють:

1) нічне РЕПО (термін дії один день);

2) відкрите РЕПО (термін операції в договорі не визначається, кожна із сторін договору може вимагати виконання операції в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

3) строкове РЕПО (термін операції чітко визначений).

Питання для самоконтролю:

1. Що таке капітал банку?

2. Які особливості формування статутного капіталу акціонерного банку?

3. Яка структура капіталу банку?

4. Які основні функції виконує капітал банку?

5. Як розрахувати норматив мінімального обсягу регулятивного капіталу банку?

6. Як розрахувати норматив адекватності регулятивного капіталу?

7. Як розрахувати норматив адекватності основного капіталу?

8. Які операції банків належать до депозитних?

9. Що таке банківський сертифікат?

10. У чому сутність ощадного вкладу?

11. Як нараховуються прості та складні проценти з банківських депозитів?

12. Що таке ефективна річна процентна ставка?

13. Які операції банків належать до не депозитних?

14. У чому сутність проведення операції РЕПО?

15. Які особливості випуску та обігу фінансових векселів та облігацій банку?

16. Що таке сек’юритизація активів?

17. Як здійснюються операції з продажу банківських позик?

18. У чому полягає головне завдання менеджменту пасивних операцій банку?

ТЕМА 3. Розрахунково-касові операції банків

Лекція 3.1 Розрахунково-касові операції банків

1. Робота з обслуговування клієнтів банку

2. Касові операції банківських установ

Лекція 3.2 Організація міжбанківських розрахунків

1. Сутність та функції міжбанківських розрахунків

2. Характеристика системи електронних платежів

3. Види операцій за кореспондентськими рахунками

Питання для самостійного вивчення

1. Особливості відкриття поточних рахунків.

2. Депозитні рахунки, порядок відкриття та нерезидентами.

3. Здійснення міжбанківських розрахунків.

4. Платіжні інструменти, що застосовуються в готівкових розрахунках України.

5. Сутність та види векселів.

6. Реквізити векселя.

7. Класифікація операцій комерційних банків з векселями.

Навчальна мета: познайомитись з видами банківських рахунків та особливостями їх обслуговування; засвоїти форми та види безготівкових розрахунків; з’ясувати механізм здійснення міжбанківських розрахунків; зрозуміти порядок функціонування системи готівково-грошового обігу в банках.

Перелік літератури:

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № // Відомості ВР України. - 2001.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібн. / О. В. Васюренко. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. - 255 с.

3.Мороз А. М. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна. - К.: КНЕУ, 2008. - С. 57 - 100

4.Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

1. Робота з обслуговуванням клієнтів банку

Кожен банк надає своїм клієнтам послуги, пов’язані з розрахунково-касовим обслуговуванням. Будь-яка операція банку супроводжується здійсненням платежу, отже розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. При чому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють розрахунки чи касові операції.

Для клієнтів банку розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівниками, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо.

Як правило банки укладають з клієнтом договір на розрахункове та на касове обслуговування. В цьому договорі зазначається права, обов’язки, відповідальність сторін, предмет договору, строк його дії.Тарифи за обслуговування та знижки, як правило, визначаються додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною цього договору, але може змінюватися за згодою сторін.

Під час укладання договору, окрім надання документів, необхідних для відкриття рахунку, необхідно також надати:

– заявку-розрахунок для встановлення ліміту каси та строків здавання готівкової виручки (при її неподанні ліміт вважається рівним 0);

– календар видачі заробітної плати, який потім подається щоквартально.

Рахунок може бути закритий, а договір розірваний, якщо на рахунку нема залишків коштів та якщо операції на ньому не здійснюються 30 днів за рішенням банку.

2. Касові операції банківських установ

Касові операції банків полягають у прийнятті та видачі готівкових коштів (банкнот та розмінних монет) від клієнтів та клієнтам.

Банки України здійснюють касові операції, виходячи з таких принципів:

1) усі суб'єкти господарської діяльності зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках у банках;

2) суб'єкти господарської діяльності, які мають готівкові кошти, зберігають їх у касі в межах ліміту, встановленого комерційним банком. Сума готівки, що перевищує ліміт, повинна бути здана в банк і зарахована на поточний рахунок протягом трьох днів, враховуючи день отримання;

3) витрачання готівки суб'єктами господарювання здійснюється за цільовим призначенням.

Банки України, крім традиційного касового обслуговування, змушені здійснювати контроль за дотриманням касової дисципліни своїх клієнтів. Але це суперечить партнерським взаємовідносинам між банком та його клієнтами. Зокрема, мінімум один раз на два роки працівник банку повинен здійснювати перевірку дотримання касової дисципліни з виїздом на підприємство. Він має право вимагати надання усіх первинних документів, де відображені касові обороти.

Для того, щоб задовольнити інтереси клієнтів, установа банку має касу, де повинна міститись певна сума готівки. Розмір готівки в касі не повинен бути завищеним, оскільки для банку це - непрацюючі активи. Навпаки, здійснення касових операцій пов'язані з певними витратами для банку (наприклад, на охорону, інкасацію, придбання готівки).

Розрізняють каси банку:

– Прибуткові

– Видаткові

– Денні

– вечірні

Денні каси функціонують протягом операційного дня, а після його закінчення готівку приймають вечірні каси. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють. Готівка видається клієнтам видатковими касами на підставі таких документів, як грошовий чек, видатковий касовий ордер.

Грошові купюри формуються в корінці по 100 банкнот одного номіналу, на який накладають бандероль. 10 корінців банкнот одного номіналу формують пачку з картонним накладенням та пломбою. Для підвищеної відповідальності касових працівників на бандеролях та пачках зазначають назву банку, номінал купюри, суму, дату покупки, підпис та іменний штамп касира. Готівка в касу банку потрапляє у результаті надходжень коштів від клієнтів, в установах банків здійснюють прогнозування касових оборотів. Для цього всі підприємства подають до комерційного банку заявку-розрахунок, в якій показують касові обороти підприємства з надходження і видатку готівки з кас підприємств на плановий квартал, а також фактичні дані за відповідний квартал минулого року.

Лекція 3.2 Організація міжбанківських розрахунків

1. Сутність та функції міжбанківських розрахунків

2. Характеристика системи електронних платежів

3. Види операцій за кореспондентськими рахунками

1. Сутність та функції міжбанківських розрахунків

Система розрахунків НБУ є прикладом організації розрахунків усередині великих багатофілійних банків, відділення і філії яких стають учасниками в системі міжфілійних розрахунків. Система міжбанківських розрахунків через установи НБУ в даний час відіграє головну роль.

Міжбанківські розрахунки – система безготівкових розрахунків між банківськими установами, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншими.

До функцій міжбанківських розрахунків належать:

1) розміщення коштів у вигляді депозитів і кредитів;

2) переоблік векселів один в одного (КБ) та в НБУ;

3) купівля/продаж цінних паперів;

4) надання централізованих кредитів;

5) розрахунково-касове обслуговування клієнтів за дорученням один одному на основі кореспондентських відносин.

Розрахунки між комерційними банками можуть проводитися через:

1) розрахункову мережу НБУ;

2) прямі кореспондентські рахунки “ЛОРО” і “НОСТРО”;

3) клірингові палати;

4) внутрішньобанківську розрахункову систему (міжфіліальні розрахунки).

Для здійснення розрахунків укладаються договори між банками і відкривається кореспондентський рахунок

2. Характеристика системи електронних платежів

Для здійснення міжбанківських розрахунків НБУ створено систему електронних платежів (СЕП). Система електронних платежів-загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації. Програмне забезпечення складається з програмно-технічних комплексів – автоматизованих робочих місць (АРМ), що відповідають трьом рівням структури СЕП:

1) центральна розрахункова палата – АРМ-1, АРМ інформаційно-пошукової системи НБУ;

2) розрахункові палати – АРМ-2;

3) банківські установи – учасники СЕП-АРМ-НБУ.

Інформаційно-пошукова система НБУ – складова частина СНП, що призначена для надання користувачам довідкової інформації про платежі, виконані засобами СЕП.

Учасниками СЕП є територіальні управління НБУ та комерційні банки (філії), які мають технічні рахунки в розрахунковій палаті або Центральній розрахунковій палаті.

Для роботи в СЕП комерційний банк (філія) має укласти з НБУ угоди на інформаційно-розрахункове обслуговування в СЕП НБУ та про використання криптографічних засобів захисту інформації в інформаційно-обчислювальній мережі НБУ. На підставі угоди НБУ надає учасникам СЕП необхідні програмно-технічні комплекси, програмні засоби електронного зв’язку, апаратно-програмні засоби захисту інформації.

3. Види операцій за кореспондентськими рахунками

У державній платіжній системі НСЕП реалізовано модель «брутто» рахунків. Згідно з цим механізмом розрахунки між банками здійснюються за кожним документом і лише в межах наявних коштів на коррахунку в момент виконання платежу, тобто при цьому механізмі овердрафт заборонений.

Національна система електронних платежів реалізує такі функції:

– забезпечує розрахунки між банками в національній валюті України;

– транзакції (операції з переказу коштів) відображаються на рахунках у режимі реального часу, що дозволяє учасникам розрахунків прогнозувати ліквідність;

– транзакції, що призводять до овердрафту, блокуються в системі;

– відсутні будь-які пріоритети обробки транзакцій, крім черговості надходження в систему;

– ініційована транзакція не може бути відмінена банком-відправником;

– ініціатива проведення транзакції належить банку, який дебетує свій рахунок. Можливість дебетувати рахунок іншого учасника НСЕП належить тільки НБУ для обмеженої кількості типів транзакцій. Про необхідність дебетувати рахунок іншого банку передається повідомлення через НСЕП, і рахунок дебетується за згодою цього банку;

– основним режимом НСЕП є передача пакетів електронних платіжних документів. Система виключає використання паперових технологій;

– організований обмін документами у вигляді технологічних циклів приймання-передачі, величина яких залежить від поточних потреб банку;

– у регіональних управліннях НБУ ведеться транзитний рахунок для відображення транзакцій, які не були завершені протягом одного банківського дня. Це дозволяє організувати роботу учасників НСЕП з урахуванням специфіки діяльності кожного з них (наприклад, при збоях у роботі каналів зв'язку);

– обмежень на суми транзакцій в НСЕП немає. Неявними обмеженнями є: мінімальна сума

– собівартість однієї транзакції, максимальна сума

– наявні кошти на рахунку НБУ;

– кількість платіжних документів в одному пакеті не повинна перевищувати однієї тисячі. Комерційний банк входить до числа учасників НСЕП після підписання угоди з регіональним управлінням НБУ про відкриття кореспондентського рахунку. Установам комерційного банку за його згодою можуть відкриватись субкореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку в регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження банку (тобто його юридичною адресою). Для відкриття рахунку комерційний банк подає такі документи:

– копію банківської ліцензії;

– заяву на відкриття рахунку;

– примірник Статуту банку, посвідчений НБУ, із зазначеним реєстраційним номером;

– карточку із взірцями підписів (керівника банку та головного бухгалтера) та відбитком печатки, посвідчену нотаріально. Про відкриття рахунку установа НБУ зобов'язана повідомити податкову адміністрацію в триденний строк. Відкриття коррахунку в НБУ є заключним етапом у процедурі реєстрації банку (або його установи). Для комерційного банку коррахунок виконує ту ж функцію, що й поточний рахунок для підприємства. Облік міжбанківських розрахунків у системі НСЕП здійснюється за дворівневою системою обліку. Це означає, що облік операцій ведеться одночасно на двох окремих рахунках. Отже, комерційному банку відкривається два рахунки: — кореспондентський рахунок — відкривається в обліково операційному відділі регіонального управління і виконує функцію реального статичного рахунку;

– технічний коррахунок – відкривається в регіональній розрахунковій палаті і виконує функцію технічного динамічного рахунку. На технічному коррахунку відображаються операції по кожному документу. На реальному коррахунку облік ведеться реальними, агрегованими сумами підсумкових обігів за день. На початку кожного дня операційний відділ регіонального управління НБУ передає в регіональну розрахункову палату інформацію щодо залишку коштів на реальному коррахунку. Протягом дня всі платіжні документи відображаються на технічному рахунку. Підведені в кінці операційного дня підсумки за технічним рахунком передаються в операційний відділ НБУ для виконання проводок за реальним коррахунком. Якщо протягом дня крім НСЕП не було інших джерел надходження коштів на коррахунок, то після виконання проводки залишок на технічному рахунку повинен дорівнювати залишку на коррахунку.

Комерційні банки отримують від регіональної розрахункової палати інформацію:

– про стан кореспондентського рахунку на початок кожного банківського дня;

– про стан технічного коррахунку протягом робочого дня. Це дозволяє комерційному банку в разі потреби проводити розрахунки з урахуванням надходжень на коррахунок протягом дня.

Регіональне управління НБУ після відкриття кореспондентського (субкореспондентського) рахунку комерційному банку повідомляє повну інформацію про нього в департамент інформації Національного банку України (адреса банку, найменування банку, номер кореспондентського рахунку та інші реквізити). На підставі цієї інформації департамент розраховує номер за міжбанківськими розрахунками, який присвоюється певному комерційному банку. Згідно традиції, що склалася, цей номер називають номером за МФО (міжфілійними обігами). Усі реквізити комерційного банку заносяться департаментом в електронний «Довідник комерційних банків України». Порядок обслуговування кореспондентського рахунку і режим його функціонування регламентується угодою, яку підписують керівник регіонального управління НБУ та голова правління комерційного банку. Плата за обслуговування складається з абонентної плати і фактично виконаного обсягу інформаційно-розрахункових послуг. Комерційний банк сплачує послуги щомісячно у визначені строки. Кореспондентський рахунок комерційного банку може бути закритий:

– за рішенням НБУ щодо ліквідації комерційного банку;

– за рішенням арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку або визнання його банкрутом;

– за рішенням загальних зборів акціонерів (засновників) комерційного банку про реорганізацію або ліквідацію банку.

Питання для самоконтролю:

1. Які банківські рахунки відкриваються підприємствами в Україні?

2. Які основні вимоги та особливості відкриття цих рахунків?

3. Які банківські рахунки відкриваються фізичними особами?

4. Що таке рахунок типу “Н” та які умови його функціонування?

5. Що таке рахунок типу “Л” та які умови його функціонування?

6. Що таке платіжна вимога-доручення?

7. Який механізм здійснення акредитивної форми розрахунків?

8. Як здійснюються розрахунки чеками?

9. В яких випадках застосовуються такі форми розрахунків, як платіжна вимога та інкасове розпорядження?

10. Який порядок погашення заборгованості з рахунків підприємств?

11. Що таке міжбанківські розрахунки?

12. Що виступає необхідною передумовою здійснення міжбанківських розрахунків в Україні?

13. Який механізм проведення міжбанківських розрахункових операцій?

14. Як працюють операційні каси банків?

15. Що таке ліміт залишку готівки в касі та який порядок його встановлення?

16. Які існують обмеження щодо здійснення підприємствами операцій з готівкою?

17. У чому полягають особливості діяльності банків з контролю за виконанням касових операцій їхніми клієнтами?

ТЕМА 4. Операції комерційних банків з векселями

Лекція 4.1 Балансові та позабалансові операції з векселями

1. Балансові операції з векселями

2. Позабалансові операції з векселями

Лекція 4.2 Довірчі та комісійні операції банків з векселями

1. Комісійні операції з векселями

2. Довірчі операції з векселями

Навчальна мета: вивчити операції комерційних банків з векселями, особливу увагу приділяючи балансовим та позабалансовим операціям з векселями, а також зрозуміти сутність комісійних та довірчих операцій комерційних банків з векселями.

Перелік літератури:

1. Про банки та банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року № // Відомості ВР України. - 2001.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посібн. / О. В. Васюренко. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2006. - 255 с.

3. Мороз А. М. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна. - К.: КНЕУ, 2008. - С. 57 - 100

4. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, І. М. Лазепко. - К.: КНЕУ, 2006. - 744 с.

1. Балансові операції з векселями

Розрізняють такі балансові операції з векселями:

1) Кредитні;

2) Торговельні.

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями.

Ці операції можуть бути:

1) Активними:

– врахування (дисконт) векселів – це кредитування шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою з метою отримання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю;

– надання кредитів під заставу векселів.

2) Пасивними:

– переврахування придбаних векселів – це врахування вже врахованих банком векселів;

– одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.

Урахування векселів здійснюється банками виключно на підставі укладеного з векселедержателем відповідного договору у формі:

1) Окремого договору про врахування векселів, який укладається при врахуванні певних векселів.

2) Генеральної угоди про врахування векселів, котра укладається на певний термін і передбачає встановлення ліміту заборгованості за операцією врахування.

Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву, до якої на вимогу банку можуть додаватися документи, що характеризують його фінансовий стан та кредитоспроможність, угоди на підставі яких придбавались векселі, тощо.

Векселі до врахування надаються в банк при реєстрах. Реєстри поданих до врахування векселів щонайменше у двох примірниках складаються векселедержателем за формою, затвердженою відповідним банком. У реєстрі міститься інформація про векселі, що передаються банку, а саме: номер векселя, вексельна сума, назва і реквізити платника, дату і місце платежу.

Прийняття векселів оформлюється розпискою, яка видається пред’явникові. Після цього реєстри нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів.

Як правило, банки здійснюють операції врахування векселів під забезпечення.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто(поштових витрат) і дамно(комісії за інкасування іногородніх векселів).

Рішення про врахування векселів приймається кредитним комітетом (кредитною комісією). Вчиняється дозвільний напис на кожному реєстрі із зазначенням кількості і суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми процентів і строку кредитування. Підписується Акт прийняття-передавання векселів. Операція врахування векселів відбувається після підписання Договору про врахування векселів.

До різновидів урахування векселів належать безоборотне врахування і врахування з реверсом, які відрізняються від звичайного врахування порядком і обсягом відповідальності клієнта.

Безоборотне врахування – різновид врахування, за якого пред’явник векселя вибуває з числа зобов’язаних за векселем осіб, що здійснюється шляхом учинення пред’явником у тексті індосаменту безоборотного застереження (проставлення безоборотного індосаменту) або через передавання банку векселя пред’явником без учинення індосаменту, якщо останній індосамент бланковий або на пред’явника. Ризик, пов’язаний з можливістю втрати підпису пред’явника, банк має ком­пенсувати утриманням підвищеного дисконту. Також банк може вимагати від клієнта позавексельного поручительства третьої особи щодо викупу векселя у разі його несплати в строк.

Урахування з реверсом – різновид урахування, за якого пред’явник векселя дає банку позавексельне зобов’язання викупити враховані векселі до настання строку їх оплати або при настанні чи ненастанні певних обставин. Від звичайного врахування цей різновид врахування відрізняється тим, що платіж за векселем виконує не безпосередньо зо­бов’язана за векселем особа-платник, а пред’явник, який підписує письмове зобов’язання викупити векселі до настання строку їх оплати та/або при настанні/ненастанні певних обставин (реверс) і викуповує вексель. За допомогою реверсу векселі відчужуються і тимчасово передаються банку.

Методологія здійснення операції переврахування аналогічна врахуванню банками векселів.

З метою здійснення вексельного кредитування комерційні банки можуть не лише викупати векселі до настання строку їх погашення, а й приймати їх у вигляді забезпечення наданих позик.

При кредитуванні під заставу векселів позичальник не перевідступає вексель банку (на відміну від облікового кредиту), а лише віддає його під
заставу на певний строк, зберігаючи усі права векселедержателя (право власності на вексель може перейти лише у разі непогашення позики). Ще одна відмінність між цими формами вексельного кредиту полягає в тому, що якщо при обліковому кредиті позичальник і той, хто повертає кошти, є різними особами, то при кредитуванні під заставу векселів погашення позики здійснюється самим позичальником. Особливістю цього виду кредитування є також порядок надання, зберігання та реалізації застави.

Кредити під заставу векселів можуть надаватись у вигляді:

– строкових кредитів, тобто позик, дата погашення яких зафіксована за домовленістю з позичальником;

– кредитів до запитання (онкольних кредитів), коли строк погашення не вказується або встановлюється термін до настання строку погашення векселів із застави.

2. Позабалансові операції з векселями

Розрізняють такі позабалансові операції з векселями:

1) Гарантійні;

2) Розрахункові

3) Комісійні та довірчі

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов’язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк.

До таких операцій належать:

– авалювання – це взяття банком на себе зобов’язань уплатити вексель повністю або частково за одну із зобов’язаних за них осіб, вексель не оплачений платником у строк. Аваль виражається словами «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за...» або іншими рівнозначними формулюваннями, а також підписом аваліста.

– надання гарантій на забезпечення оплати векселів. Гарантія платежу за векселями – це безвідкличне забов’язання банку здійснити платіж за векселем у строк за пред’явленням вимоги.

Розрахунокві операції поділяються на:

1) Операції з оформлення заборгованості векселями:

– акцептування (надання згоди на оплату) переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку;

– видача простих векселів банком кредиторові банку;

– видача банком переказних векселів на боржника банку;

– видача банку простих векселів боржником банку.

2) Операції з розрахунків з використанням векселів:

– вексельний платіж банку кредитору;

– вексельний платіж боржника банку.

Виконання комісійних та довірчих операцій пов’язано з:

– інкасування векселів – це виконання банком доручень своїх клієнтів – векселедержателів, щодо подання векселів і супровідних документів у строк платежу та одержання належних платежів;

– оплата векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом);

– зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників);

– купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Векселі подаються для авалювання самим клієнтом або іншою особою (векселедержателем) разом із реєстром векселів, пред’явле­них для авалювання, щонайменше у двох примірниках. При прийманні реєстрів банк перевіряє відповідність даних пред’явника і реквізитів векселів.

У разі ухвалення банком позитивного рішення про авалювання всіх або окремих векселів на кожному реєстрі розраховується сума нарахувань, які має сплатити клієнт, а з останнім укладається договір про авалювання, якщо він до цього ще не був укладений.

Сума, яка має бути нарахована на користь банку як плата за надання авального кредиту, обчислюється на підставі процентної став­ки банку. Крім процентів, за іногородніми авальованими векселями можуть утримуватися комісія, дамно і порто. Також банк може утримувати з позичальника комісію за зобов’язання надати авальний кредит.

При настанні строку платежу векселедержатель може звернутися з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо вексель не був оплачений або був оплачений частково.

Також банк може сплатити векселедержателю проценти і пеню на повну суму векселя, витрати на опротестування, відсилання повідомлень та інші витрати, якщо вимога про такі пред’явлена банку векселедержателем або надписувачем, який оплатив вексель у порядку регресу.

Банк не зобов’язаний відшкодовувати векселедержателю витрати на опротестування, якщо векселедавець (трасант) або ж він сам зняли з себе відповідальність за такі витрати (зокрема, застереженнями «Оборот без витрат», «Без протесту» або іншими рівнозначними).

Відповідальність банку як аваліста припиняється у разі:

1) оплати векселя платником;

2) оплати векселя особою, яка поставила свій підпис раніше позичальника;

3) закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста.

Лекція 4.2 Довірчі та комісійні операції банків з векселями

1. Комісійні операції з векселями

2. Довірчі операції з векселями

1. Комісійні операції з векселями

Інкасування векселів – це послуга, яка належить до комісійних операцій, пов’язаних з виконанням банками доручень клієнтів щодо подання векселів у строк платникові та одержання платежів.

В інкасовій операції беруть участь 5 учасників:

1) принципал – векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель;

2) ремітент – банк, якому доручено інкасування;

3) інкасуючий банк – банк, який бере участь в інкасуванні, але не є ремітентом;

4) платник за векселем;

5) пред’являючий банк – інкасуючий банк, який здійснює пред’явлення векселів платникові.

Принципал (комітент) звертається в банк із заявою, до якої додаються по дві ксерокопії векселів та реєстр векселів.

Працівник банку видає клієнтові розписку про їх отримання.

Інкасування векселів здійснюється на підставі договору та доручення на інкасування.

Принципал подає доручення реміт

Дата добавления: 2013-12-14