Релігієзнавство як наука

Місце вивчення релігії в системі підготовки інтелігента - спеціаліста вищої кваліфікації

Коли люди створювали писемність, то в своїх найперших і найдавніших піктографічних, клинописних, ієрогліфічних і буквених записах вони викладали перш за все зміст своїх релігійних вірувань. Перші прообрази шкіл були школи, в яких вивчали релігію. Згодом засновниками справжніх шкіл, університетів та академій були релігійні організації. Ці освітянські та наукові заклади поступово заповнювалися вивченням нерелігійних, світських /"мирських"/ предметів, але релігійні науки /богослов’я, теологія/ довгий час займали в них домінуюче і по кількості і по значенню місце. В них з богослов’я розпочиналася і богослов’ям завершувалася освіта. Так, в заснованій київським братством та митрополитом Петром Могилою в першій половині ХVII століття вищій школі протягом довгого часу не було завершального курсу з теології, а тому він не мав статусу повного вищого навчаль­ного закладу, статусу Академії, і називався лише Колегіумом /Києво-Могилянський Колегіум/.

В царській Росії аж до 1917 року включно 80% загальноосвітніх шкіл – це були школи церковнопарафіяльні. Протягом трьох-чотирьох років навчання в них навчали дітей читати, писати і рахувати по пра­вилам чотирьох дій арифметики, а вся решта навчального часу була присвячена вивченню слов’янської мови, молитов, богослужіння тощо. В решті шкіл обов’язково викладався Закон божий, а священик-законовчитель був наглядачем, своєрідним релігійним комісаром, в школі.

В більшості сучасних країн, в тому числі і країн розвинених, місцеві загальноосвітні школі організовано за територіально-віросповідною ознакою, знаходяться на утриманні і під цілковитим контролем церковнопарафіяльних рад. У всіх цих школах, зрозуміло, викладається Закон божий, вся освіта носить віросповідний характер. Віросповід­на ознака навіть в країнах Заходу має для громадянина більше значення, аніж будь-яка інша. При першому знайомстві з людиною її питають не про національність, не про професію, не про місце народ­ження чи соціальне походження, а про її релігійність:"А якої ви релігії дотримуєтесь?". Обиватель там і думки не допускає, що хтось може не дотримуватись жодної релігії, бути невіруючою людиною...

Безумовно, в таких умовах всі люди добре знають свою релігію та всі її складові.

Після звершення Жовтневої революції 1917 року в освітніх закладах нашої країни перестали викладати Закон божий, перестали вивчати релігію. Новій вла­ді хотілося, щоб таким чином люди скоріше забули релігію. Якщо ж десь за кошти держави і вивчалася релігія, то вона вивчалася лише з єдиною метою – для підвищення ефективності критики релігії, подолання "релі­гійних пережитків". 3 цією ж метою вже в 1964 році у всіх вузах Радян­ського Союзу було введено курс "Основи наукового атеїзму". Від сту­дентів вимагалося не лише знати марксистський атеїзм, а й повністю поділяти його погляди. Тоді вважалося не припустимим, щоб студент міг знати основи наукового, марксистського, атеїзму і бути віруючою люди­ною; неможливим поставити позитивну оцінку за знання з марксистської філософії чи наукового атеїзму віруючому студенту. Віруючих намагалися не допустити у вуз, під різними приводами вигнати з вузу.

Зараз всі випускники іноземних вищих навчальних закладів глибоко знають релігію. В більшості країн світу релігія вважається основою світоглядного, гуманітарного, культурологічного та патріотичного вихо­вання. В розвинених країнах Заходу вона вивчається у коледжах, тобто у тих загальноосвітніх школах, які готують учнів до вступу у вищий навчальний заклад. Отже, такий студент приходить у вуз уже з наявними у нього знаннями того циклу наук, який у нас називається гуманітар­ним і суспільствознавчим: історії, мови, філософії, мистецтва тощо. У ву­зах же для них читаються курси з релігії факультативно – за вибором. В такому разі студент з ряду запропонованих йому курсів /з релігії, філософії, історії, мовознавства, літератури, мистецтвознавства тощо/ вибирає декілька, щоб набрати "бали", з них атестується у вузі. На фа­культетах гуманітарного чи суспільствознавчого циклу /філологічних, історичних, психологічних, педагогічних, культурологічних тощо/ чита­ється обов’язковий курс загального релігієзнавства та ряд спецкур­сів, як-от: Біблієзнавство, філософія, релігії, історія релігії, психологія релігії та подібні їм. В ряді вузів Заходу вивчається курс марксистського атеїзму, а в папській Григоріанській академії є навіть кафедра Наукового атеїзму.

Знання про релігію виникли з виникненням самої релігії.Спочатку це були знання людиною своєї релігії, знання своєї власної віри в богів, чортів, духів, чудеса. Спочатку ці знання лише фіксувалися в сві­домості особи та суспільства, потім об’єктивувалися у вигляді уречев­лених чинників, таких як: обряди, культові споруди, традиції, символьні знаки. З винайденням писемності знання релігії фіксуються письмовим чином. Таким чином утворилися книжки, збірники, кодекси, Святе письмо. Ними зараз є в християнстві Біблія, в ісламі Коран, в буддизмі Трипітакі, в синтоїзмі Кодзики тощо. В них зафіксовані вірування тої чи іншої кон­кретної релігії. При вивченні і дослідженні вірувань даної релігії потрібно вивчити і дослідити і її Святе письмо.

В процесі історичного розвитку релігії відбувається її транс­формація і розшарування, сама релігія розпадається на віроспові­дання, розколи, школи, єресі і секти. Кожна з цих розгалужень сприй­має Святе письмо своєї праматері релігії, але дає йому своє, нове тлума­чення. В тлумаченнях криється специфіка даного віровчення у порівнянні не лише з іншими релігіями, а й з спорідненими в цій релігії віровченнями. Ці тлумачення викладаються в так званих Символах, Символічних книгах, Рішеннях соборів, Догматичних систе­мах та інше. Для адекватного розуміння сутності того чи іншого віросповідання /церкви, розколу, секти, єресі/ потрібно знати не ли­ше святе письмо даної релігії / наприклад, Біблії щодо християнства/, а й специфіку тлумачення Святого письма даним віросповіданням /на­приклад, баптизмом, англіканством, єговізмом, мормонами/.

Дослідження релігії за її, так би мовити, першоджерелами дає можливість глибоко і адекватно зрозуміти сутність світогляду даної релігії, віросповідання. А ще таке вивчення релігії, яке панувало в науці аж до середини XIX століття, має свої істотні недоліки. Воно давало знання лише того, як сама релігія усвідомлює себе, що вона каже і думає про саму себе. Це – по-перше. А по-друге, шляхом вивчення релігійних першоджерел наука може пізнавати одну релігію поряд з іншою, але не може визначити сутність релігії взагалі, або як мовиться – не може за деревами побачити лісу. Ще більше зашкод­жує науковому пізнанню спроба вивчати всі інші релігії з точки зору віросповідання якоїсь одної релігії. А між іншим у всіх релігійно-навчальних та релігійно-дослідних центрах світу – тобто, в духовних семінаріях і академіях, в медресе і хедерах, недільних школах і богословських інститутах – апріорно приймається за істину своє віросповідання, а всі інші "хибні" релігії показуються через призму своєї "істинної" віри. Таке дослідження і вивчення не дає істинного наукового знання ні про інші релігії, ні про свою власну релігію.

Правда, з давніх-давен робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію в цілому, незалежно від її віросповідних форм. Так, ще древньогрецький філософ Платон /428-347 роки до нашої ери/, намагався вилущити з існуючої релігії її чисте зерно і їдко висміював "огрублену" релігію сучасних йому греків, називав її релігією темної юр­би. Філософи Демокрит /460-370 роки до нашої ери/ та Лукрецій Кар /99-55 до н.е./ вважали релігію формою заблудження, заперечували існування богів та їх втручання в події світу. Грецький історик і філософ Євгемер /ІV ст. до н.е./ висунув теорію походження релігії /євгемерізм/, як обоження душ померлих батьків та царів. Про сутність релігії взагалі писали німецькі філософи Шлеєрмахер /"Ре­лігія – це відчуття і смак до нескінченності; це відчуття залеж­ності від вищої істоти"/, Кант /"Релігія – це освоєння ім’ям вищої істоти моральних законів і приписів/, Гегель /"Релігія – це вища форма самопізнання духу"/, Фейєрбах /"Релігія – це відчуження людського духу; це обоження людиною своїх інтелектуальних, емоційних та вольових поривань"/. Голландський філософ Бенедикт Спіноза зробив глибокий науковий аналіз Біблії; французький абат Жан Мел’є показав релігію, як один з засобів пограбування довірливих людей. Французькі матеріалісти ХVШ століття /Вольтер, Гольбах, Дідро та інші/ піддали нещадній критиці всі сторони релігії. Проте все це були лише фрагментарні дослідження релігії, пристрасні публікації про неї.

Родоначальником релігієзнавства як окремої галузі наукових знань є англійський дослідник і еволюціоніст Едвард Тейлор /1832 – 1917/, який в своїй фундаментальній праці "Первісна культура" опи­сав сутність релігії, її ядро та первісні форми, походження напря­мок розвитку тощо. Не з усіма висновками Тейлора погоджуються суч­асні дослідники релігії, але саме він заклав основи такої науки як релігієзнавство. Одночасно з Тейлором продовжували і по­глиблювали наукові дослідження релігії Герберт Спенсер /1820 – 1903/, Джеймс Фрезер /1854 – 1941/, Джон Леббок /1834 – 1913/, 3ігмунд Фрейд /1856 – 1939/, Броніслав Малиновський /1884 – 1942/ та інші, про яких ми вестимемо мову у наступних зустрічах із вами.

Значний вклад в розвиток релігієзнавства внесли марксистські дослідники. Про зміст цього вкладу ми вестимемо мову нижче. Зараз же слід сказати, що марксизм повною мірою використав емпіричні до­слідження інших, так званих "буржуазних" релігієзнавців. Як правило, своїх польових досліджень релігії марксизм не проводив. При цьому марксизм створив своє, марксистське релігієзнавство. Особливість його полягає в тому, що він вивчення релігії зробив лише одним з розділів свого войовничого атеїзму; намагався поєднати вивчення релігії з проблемою її остаточного подолання; підходив до релігії з партій­них, тобто упереджених позицій. Про наслідки такого дослідження ми скажемо нижче.

В сучасних умовах Релігієзнавство розвинулось у фундаментальну галузь наукових знань, в якій сформувались внутрішні підроз­діли і системи спеціальних наук. Найголовнішими і найактуальнішими галузями сучасного релігієзнавства є такі науки: Загальне релігіє­знавство, Філософія релігії, Порівняльне релігієзнавство, Історія релігій, Психологія релігії, Феноменологія релігії, Географія релігій, Демографія релігії, Соціологія релігії, Біблієзнавство, Кумранознавство тощо.

Дата добавления: 2013-12-14