Питання для самостійної роботи. Тема 5. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

Тема 5. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

Лекція1. Загальна характеристика міжнародних валютно-кредитних установ.

1.Функціонування Міжнародного Валютного Фонду (МВФ)

2.Діяльність групи Всесвітнього банку.

3.Функціонування Європейських кредитних інститутів.

4.Фінанси міжнародних установ.

Навчальна мета – ознайомитись із характеристикою міжнародних валютно-кредитних установ.

1.Характеристика міжнародних валютно-кредитних установ (таблиця).

2.Ціноутворення на валютному ринку (схема, формули).

Перелік літератури:

1. Коваленко Д. І./ Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібн./ Д.І.Коваленко – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 352 с.

Додаткова:

2.Гроші та кредит/ За ред. М.І.Алєксєєва.- Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2004. – 420с.

1.Функціонування Міжнародного Валютного Фонду (МВФ)

Міжнародні фінансові інститути поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Всесвітнього банку та Банк міжнародних розрахунків.

Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який мас статус спеціалізованої установи ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р., а почав функціонувати в 1947 р. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн–членів Фонду.

Капітал МВФ утворюється за рахунок внесків країн–членів Фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвитку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгівлі.

Станом на 01.01.1999 р. членами МВФ була 181 країна, в т.ч. з вересня 1992 р. — Україна. Внесок України становить 997,3 млн SDR. Внесок кожної країни є її квотою. Чверть внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта — в національній.

Кількість голосів у Фонді визначається таким чином: 250 голосів незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п’ять років) загальний перегляд квот. Це пов’язано з тим, що змінюється рівень розвитку окремих країн та їхнє місце у світовій торгівлі.

За необхідності, крім власного капіталу, МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом, він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.

Досі позики отримувалися від казначейств та центральних банків країн–членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучалися.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями:

— кредитування;

— регулювання міжнародних валютних відносин;

— постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями в різних формах та на неоднакових умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн–членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Обсяги кредитування залежать насамперед від резервної і кредитної часток та кредитної політики.

Резервна частка становить 25% квоти країни, тобто ту частину, яка внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити видаються на першу вимогу країни без сплати відсотків і комісійних. Кредитна частка становить повну величину квоти країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини, які є окремими траншами.

Прохання стосовно виділення кредитів у рамках кредитної частки розглядаються Виконавчою радою Фонду. Надання кредитів обумовлюється виконанням країною певних політичних та економічних вимог. У тих випадках, якщо потреби в іноземній валюті перевищують резервну і кредиту частки країни (тобто 125% її квоти), можуть використовуватися системи розширеного та додаткового фінансування і збільшеного доступу.

Система розширеного фінансування, що почала діяти з 1974 р., передбачає надання кредитів з метою покриття дефіцитів платіжних балансів на більш тривалі терміни (як правило, до трьох років) і в більших розмірах, ніж ті, що забезпечені резервною і кредитною частками. Система додаткового фінансування (1977–1981), а пізніше — збільшеного доступу націлена на надання фінансової допомоги при значних і затяжних дефіцитах платіжних балансів у тих випадках, якщо вичерпані ліміти звичайних кредитів.

Поряд із наданням звичайних кредитів існує система компенсаційного кредитування, яка повинна вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що виникають з незалежних від країни причин. Сюди належать кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експорту внаслідок падіння цін на світовому ринку, від збільшення вартості імпорту зерна, від непередбачених втрат, фінансування створення резервних запасів. Важливу роль відіграє фінансова допомога найбіднішим країнам, що здійснюється на пільгових умовах, насамперед на структурну перебудову економіки.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют плаваючі, а не фіксовані, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн–членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна, відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватися на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Недопустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження.

Так, країни–члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів

Дата добавления: 2013-12-14