Основні форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки – це грошові роз­рахунки між суб’єктами господарювання і громадянами різних країн, які пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті.

До міжнародних розрахунків належать розрахунки за торгівельними та неторговельними операціями в іноземній валюті: розрахунки за зовнішньоекономічними контрактами, за некомерційними операціями, кредитами, інвестиціями та ін.

Для проведення розрахунків українські банки переважно використовують міжнародну міжбанківську телекомунікаційну систему SWIFT.

Міжнародні розрахунки здійснюються виключно в безготівковій формі через банківські устано­ви як в документарній так і бездокументарній формі, причому питома вага бездокументарних розрахунків за останні роки значно збільшилася.

До бездокументарних форм міжнародних розрахунків відносяться:

§ авансовий платіж;

§ платіж на відкритий рахунок;

§ векселі;

§ чеки;

§ платіжні картки.

Для експортера найбільш вигідною формою розрахунків є отримання повної оплати авансом до передачі товаророзпорядчих документів та самого товару в розпорядження імпортера. В цьому випадку експортер уникає ризику відмови імпортера від оплати товару. Аванс може бути як в грошовій, так і в товарній формах. Аванс в товарній формі передбачає надання імпортером сировини та комплектуючих, необхідних для виконання замовлення, а в грошовій формі перерахування узгодженої за контрактом суми до відвантаження товару. Сума авансу може визначатися у відсотках до вартості контракту або становити 100% суми контракту.

У міжнародній торгівлі платежі на відкритий рахунок ефективно застосовують між компаніями, що знаходяться в тривалих ділових взаємовідносинах і при регулярних поставках. Дана форма розрахунків полягає в тому, що згідно контракту поставка товарів на експорт здійснюється за умов наступної оплати і зарахування заборгованості на відкритий рахунок. Для проведення платежів на відкритий рахунок контрагенти за домовленістю відкривають один одному балансові рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгова­ності. Після відвантаження товару і відправлення товаророзпорядчих документів на адресу імпортера експортер записує суму вартості поставки в дебет відкритого на покупця рахунку, а імпортер робить аналогічний запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару (шляхом банківського переказу, чека, векселя) контрагенти проводять на рахунках компенсуючи записи.

У міжнародних розрахунках використовуються прості (соло) і переказні (тратта) векселі. У міжнародних розрахунках, як правило, використовують переказні векселі (тратти). Міжнародний торговельний контракт може передбачати використан­ня тратти, а в деяких випадках і ви­значає її як обов’язкову умову акредитивної та інкасової форми розрахун-ків. В останньому випадку в інкасовому дорученні і заяві на від­криття акредитива зазначається, що товарні документи будуть передані імпортеру лише за умови оплати чи акцепту виставленої тратти. Вексель може бути виписаний у валюті країни платежу, у валюті країни отримувача або у валюті третьої країни, але, як правило, він виписується у валюті країні платежу. При проведенні експортно-імпортних операцій векселем оформлюється відстрочка платежу імпортера; в свою чергу, експортер має можливість або зберігати вексель до закінчення строку, або заплатити цим векселем своїм контрагентам за поставку товару, або прода­ти вексель банку й отримати за ним суму достроково з відрахуванням ви­значеного відсотка (дисконту).

Авансові платежі, оплата товарів після їхнього отримання, оплата векселів, погашення заборгованості та інші платежі у межах залишків коштів на валютному рахунку клієнта здійснюються у формі банківського переказу.

Банківський переказ – доручення одного банку іншому зарахувати певну суму валюти на рахунок бенефіцара. Банківські перекази здійснюються у безготівковій формі, через інкасацію платіжного доручення, яке банк-платника адресує іноземному банку-кореспонденту для зарахування коштів на рахунок бенефіціара. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи направляються від експортера до імпортера безпосередньо, минаючи банки.

Особливістю використання чеків у міжнародних розрахунках є те, що вони не відносяться до інструментів кредитування і підлягають оплаті при пред’явленні, мають обмежений строк обігу та відповідне фінансове покриття. Згідно Женевської конвенції про чеки (1931 р.), чек має бути подано до оплати у країні видачі не пізніше 8 днів з моменту виставлення, у платіжному обороті країн Європи – 20 днів, у міжконтенинтальному платіжному обороті – 70 днів. У міжнародному обороті чек як засіб платежу використовуються при розрахунках за отриманий товар, надані послуги, а також у розрахунках за неторговельними операціями. У міжнародній практиці використовують такі види чеків:

банківський чек – чек, виставлений банком на інший банк-кореспондент. У банківському чеку відсутнє найменування фірми-чекодавця, ним виступає банк-платник. Оплату банківських чеків здійснюють за рахунок коштів банка-чекодавця на його рахунку в банку кореспонденті за кордоном;

фірмовий (комерційний) чек – документ, виставлений в національній чи іноземній валюті на пред’явника (одержувача), і виставляється фірмою (чекодавцем) на свій банк. Оплата за фірмовим чеком здійснюється за рахунок коштів чекодавця. Комерційний чек приймається тільки на інкасо від бенефіціара і не підлягає передачі;

дорожні чеки – (Travellers Chegues) – грошове зобов’язання (наказ) виплатити зазначену на чеку суму валюти власнику, зразок підпису якого є на чекові. Дорожні чеки виставляються у національній або іноземній валюті і використовують в закордонних подорожах для оплати товарів і отримання в банку готівки;

єврочеки (eurochegue) – стандартизовані чеки, які випускають банки – члени Європейської банківської систем «Єврочеки» разом із спеціальною гарантійною карткою. Чек у євровалюті виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки, тобто в рахунок банківського кредиту терміном до одного місяця і оплачується у будь-якій країні – учасниці угоди «Єврочеки».

У міжнародних розрахунках використовуються дебетні та кредитні платіжні картки. В Україні випуск міжнародних платіжних карток здійснюється як в національній, так і в іноземній валюті. Фізичні та юридичні особи можуть використовувати в міжнародних розрахунках платіжні картки Visa Classik, Visa Electron, Visa Gold, Eurocard/Mastercard Class, Cirrus/Maestro, Eurocard/Mastercard Gold. Юридичні особи також можуть використовувати картки Visa Business та Eurocard/Mastercard Business.

До документарних форм міжнародних розрахунків відносяться: аккредитив, інкасо.

Акредитив як форма міжнародних розрахунків на сьогодні є найбільш надійною при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності і представляє собою універсальний та дієвий інструмент забезпечення платежів. Сутність акредитиву в міжнародних розрахунках полягає в тому, що експортер здійснює відвантаження товару тільки після отримання пові-домлення виконуючого банку про відкриття акредитиву (депонування коштів на окремому рахунку) або гарантію банку-емітента здійснити платіж за імпортера у випадку, якщо той не зможе розрахуватися за прийнятими на себе зобов’язаннями. Імпортер, у свою чергу, отримує гарантію того, що оплату буде здійснено тільки після отримання та перевірки банком-емітента товаророзпорядчих документів, що підтверджують відвантаження товару.

Розрахунки у формі акредитиву регулюються Уніфікованими правилами для документарних акредитивів, розробленими Міжнародною торговельною палатою (1993 р.). Уніфіковані правила визначають основні поняття і види акредитивів, засоби та порядок їх використання, обов’язки й відповідність банків, вимоги до документів, що надаються разом з акредитивом.

Види акредитивів, як використовуються в міжнародній практиці, розрахунків наведені у табл. 7.2.1.

Таблиця 7.2.1

Класифікація документарних акредитивів

Класифікаційні ознаки	Види акредитива
Можливість відкликання	Акредитив відкличний Акредитив безвідкличний
Наявність покриття	Акредитив покритий Акредитив непокритий
За валютою платежу	У національнй валюті бенефіціара (експортера) У національній валюті імпортера У валюті третьої країни
Підстави виконання	Акредитив товарний Акредитив резервний Акредитив чистий (грошовий) Акредитив змішаний

Закінчення табл. 7.21

Технологія виконання	Акредитив платіжний (із платежем за пред’явленням, із розстрочкою платежу, із частковою розстрочкою платежу) Акредитив акцептний Акредитив із негоціацією тратт Акредитив з «червоним застереженням»
Наявність підтвердження	Акредитив підтверджений Акредитив непідтверджений
Можливість переказу	Акредитив переказний Акредитив непереказний Акредитив компенсаційний
Можливість відновлення	Акредитив відновлювальний (револьверний) Акредитив невідновлювальний

Інкасова форма розрахунків регулюється Уніфікованими правилами для інкасо, розробленими Міжнародною торговою палатою. Правила визначають інкасо як операцію, що здійснюється банками на базі отриманих інструкцій з метою отримання платежу або акцепта, видачі комерційних документів проти акцепту чи платежу, видачі документів на інших умовах.

Інкасо – це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розра­хункових документів суму коштів, що йому належить, від плат­ника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. При цьому інкасо становить тільки інкасування паперів і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Залежно від характеру документів, на підставі яких здійснюється операція інкасо, розрізняють дві форми інкасо – чисте й документарне.

Чис­те інкасо – це інкасо лише фінансових документів: чеків, векселів тощо.

Документарне інка­со – це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунок-фактура тощо), або інкасо тільки комерційних до­кументів.

Процес застосування інкасо включає три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо. Експортер та імпортер перед підписанням контракту повинні досягти домовленості про умови інкасо. В міжнародній практиці частіше за все використовуються два варіанти інструкцій:

документи проти платежу (D/P) – банк, який подає до­кументи, може вручити їх платнику тільки проти негайної опла­ти (не пізніше ніж прийде товар);

документи проти акцепту (D/A) – банк, який подає до­кументи, передає їх платнику після того, як імпортер акцептує тратти, які підлягають сплаті протягом 30 – 180 днів після пред’явлення.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів. На цій стадії експортер повинен відвантажити товар, оформити необхідні документи (коносамент, страховий поліс, рахунок-фактуру, тратту, сертифікат на товар тощо) та надсилає їх разом з інкасовим дорученням банку-ремітенту, який перевіряє правильність їх оформлення документів та пересилає інкасуючому банку.

Стадія 3. Пред’явлення документів, їх оплата. Інкасуючий банк інформує імпортера про надходження документів, а також про умови викупу товару. Імпортер здійснює платіж або акцептує вексель, після чого отримує товаророзпорядчі документи.

Інкасо є більш простою та дешевою формою розрахунків, ніж акредитив. Використання інкасо в міжнародних розрахунках дозволяє імпортеру отримати у свою власність товари тільки після перерахування коштів експортеру чи акцепту векселя на користь експортера. При цьому роль банків зводиться до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зо­бов’язання здійснити платіж, якщо покупець не зможе виконати своїх зобов’язань за інкасо.

Дата добавления: 2013-12-14