Українська мова - національна мова українського народу

Опорний конспект

з дисципліни «Української мови (за професійним спрямуванням)»

Мова — найважливіший, універсальний засіб спілку­вання, організації та координації всіх видів суспільної ді­яльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова — єдина національна мова україн­ського народу. Нею послуговуються також українці, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казах­стані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Авст­ралії та інших країнах.

Відповідно до ст. 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебіч­ний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Державна мова — це «закріплена традицією або зако­нодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських ор­ганах та організаціях, на підприємствах, у закладах осві­ти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Поняття літературної мови

Літературна мова — це унормована, відшліфована фор­ма загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома­нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літера гуру, науку, театр, освіту п побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю. стандартністю, високою гра­матичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський.

Основоположником сучасної української літератур­ної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шев­ченка.

Норма літературної мови — це сукупність загально­прийнятих правил реалізації мовної системи, які закріп­люються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стиліс­тичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілку­вання), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів ви­раження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літературній мові звичайно вирізняють п'ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діло­вий, публіцистичний, стиль побутового мовлення і ху­дожній. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілку­вання та іншими ознаками.

Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпо­ряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолю­цій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок то­що. Це один з найдавніших стилів

Одначе для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні її спільні мовні риси.

1. Наявність реквізитів, які мають певну черговість.
2.Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів,
гранична чіткість у висловленні.

3.Наявність усталених мовних зворотів, певна стан­дартизація початків і закінчень документів.

4.Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

5. Для чіткої організації текст переділяється на пара­
графи, пункти, підпункти.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають до­кументації тверджень, точності формулювань, не при­пускають двозначності тлумачення змісту.

Мовлення — це спілкування людей між собою за допо­моги мови, тобто процес реалізації мовної діяльності.

Мовець використовує засоби мови для передання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, по­чуття і волевиявлення.

Отже, мова й мовлення взаємозв'язані. Мовлення не­можливе без мови, а мова створена для того, щоби здійс­нювати процес мовлення.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення — завжди індивідуальне, оскільки мовні засо­би кожен із нас застосовує по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі мовленнєвої діяльності.

Мовленнєва культура особистості великою мірою за­лежить від її зорієнтованості на основні риси бездоган­ного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мов­лення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, змістовністю, послідовністю, багатством,

Дата добавления: 2013-12-14