Час плину розпаду

Рис. 2. Пожежна безпека

Рис. 3. Пожежно-профілактичні заходи

Правила поведінки людей при виникненні пожежі на об’єктах та у побуті:

² У випадку виникнення пожежі необхідно викликати спеціалізовану пожежну частину за телефоном 101 та повідомити керівництво, персонал підприємства чи сповістити сусідів та інших людей, що знаходяться у приміщенні.

² До прибуття пожежної команди діяти згідно інструкції протипожежної безпеки по усуненню первинних осередків пожежі, здійснити необхідні заходи щодо гасіння пожежі власними силами.

² У випадку, якщо неможливо погасити пожежу власними силами, потрібно якнайшвидше залишити приміщення через основні та запасні виходи. Евакуювати людей і майно. У першу чергу евакуюють найбільш цінні та пожежонебезпечні матеріали.

² Виходячи з приміщення, де виникла пожежа, потрібно щільно зачинити двері, щоб зменшити надходження кисню до приміщення.

² Забезпечити вільні під’їзді шляхи до місця пожежі.

² При необхідності уміло надати первинну допомогу потерпілим.

Головна небезпека, від якої гинуть люди на пожежі – дим і гаряче повітря, тому у задимленому приміщенні дихати потрібно тільки через мокру щільну тканину, пам’ятаючи, що поблизу підлоги концентрація диму найменша.

ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ

Рис. 4. Засоби пожежогасіння

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на спеціальних щитах. Щити встановлюють так, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними матеріалами –не більше 50 м, або з розрахунку – один щит на 5000 м².

Засоби пожежогасіння фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них та на щитах роблять контрастним білим кольором.

Первинні засоби гасіння пожеж::

– пожежні крани;

– ручні вогнегасники;

– резервуари з водою;

– ящики з піском;

– різноманітний протипожежний інвентар (відра, лопати, сокири, багри, ломи, кошма, та інші).

Вогнегасні засоби: вода, піна, вуглекислота (СО₂), п орошки.

Вогнегасники

Вогнегасник хімічний пінний ВХП-10

1 – корпус; 2 – стакан; 3 - клапан; 4 - шайба упорна; 5 – пружина; 6 - сприск; 7 - кільце ущільнювальне; 8 – кришка; 9 – шток; 10 – важіль запуску; 11 – ручка.

Рис. 5. Вогнегасник хімічний пінний ВХП-10

Щоб привести вогнегасник у дію, необхідно:

ü проколоти мембрану та прочистити отвір сприску,

ü повернути ручку на 180°,

ü перевернути вогнегасник уверх дном та злегка струснути.

Тривалість дії вогнегасника – 60 с, довжина струменю – 6-8 м.

Вуглекислотні вогнегасники ВВ-2 та ВВ-5

1- корпус; 2 - трубка сифонна; 3 - головка; 4 - запобіжна мембрана; 5 - гайка; 6 - розтруб; 7 - шайба; 8 - кільце ущільнювальне; 9 - запобіжна чека; 10 - важіль керування клапаном; 11 - ручка; 12 - кулачок; 13 - шток; 14 - клапан; 15 -пружина.

Рис. 6. Вуглекислотні вогнегасники ВВ-2 та ВВ-

Місткість вуглекислотних вогнегасників ВВ-2 та ВВ-5 – 2 і 5 л відповідно,

заповнені вони зрідженим діоксидом вуглецю (СО₂) під тиском 7 МПа. Застосовуючи вогнегасник, необхідно направити розтруб на осередок горіння і відкрити вентиль. Ефективна довжина струменю – 1,5-З м, тривалість дії – 30-40 с.

Ручний порошковий вогнегасник ВП-1 “Момент”

1 - корпус; 2 - кришка стакана; 3 - сітка; 4 - фільтр; 5 - прокладка гумова; 6 - стакан; 7 - балон з робочим газом; 8 - пружина; 9 - голка;10 - кронштейн; 11 - гайка накидна; 12 - ковпачок; 13 - розпилювач; 14 - кнопка; 15 - головка; 16 - шайба ущільнювальна; 17 - кільце ущільнювальне.

Рис. 7. Ручний порошковий вогнегасник ВП-1 “Момент”

Як вогнегасний засіб використовується порошок П-1А. Для викиду порошку в корпусі вогнегасника встановлений вуглекислотний балончик типу АС-1.

Щоб привести вогнегасник у дію необхідно: зняти ковпачок (12); головкою в кришці вогнегасника (14) ударити по твердому предмету; направити струмінь порошку на горючий предмет. Тривалість безперервної дії – до 10 с.

У будівлях вогнегасники встановлюють поблизу пожежних кранів у шкафчиках, а також на видних та в доступних місцях на висоті 1,5 м від підлоги.

ПОЖЕЖНИЙ ЗВ’ЯЗОК ТА СИГНАЛІЗАЦІЯ

Для зв’язку при пожежі використовують телефон, радіо, радіотелефон, установки автоматичного і напівавтоматичного зв’язку. Для попередження людей у приміщеннях може використовуватися спеціальна система зв’язку, внутрішня радіотрансляційна мережа, а також звукові сигнали оповіщення.

Автоматична система сигналізації

Основними складовими систем автоматичної сигналізації є: датчики, що монтуються в будинках або на території об'єктів і призначені для подачі сигналу при пожежі; приймальні апарати (станції), що забезпечують прийом сигналів від датчиків; лінії комунікацій, що з’єднують датчики з приймальними апаратами; джерела електропостачання.

Схема з'єднування датчиків з диспетчерською станцією

А) променеве сполучення, Б) кільцеве сполучення;

1 - приймальна станція; 2 – лінії сполучення; 3 – датчики.

Рис. 8. Схема з’єднування датчиків з диспетчерською станцією

За принципом дії датчики поділяються на:

¯ теплові,

¯ димові,

¯ світлові,

¯ комбіновані.

Комбіновані датчики – побудовані на принципах спрацьовування теплових і димових датчиків.

Рис. 9. Схема прийому сигналів про пожежу

2. РАДІАЦІЙНА БЕЗПЕКА, ХАРАКТЕР ДІЇ РАДІАЦІЇ НА ЛЮДИНУ

Іонізуючі випромінювання – квантове (електромагнітне та корпускулярне) випромінювання, під впливом якого із нейтральних атомів утворюються іони.

.

Радіація – це властивість деяких хімічних речовин випромінювати елементарні частинки. Такі хімічні речовини називаються радіоактивними.

Рис. 10 Види іонізуючого випромінювання

Випромінювання елементарно заряджених частинок засновується на властивості розчеплення важких ядер радіоактивних речовин на уламки, та утворення із цих уламків більш легких ядер радіоактивних речовин. В подальшому знов утворені таким чином легкі ядра мають також властивість щодо послідуючого їх розчеплення, та утворення на їх місці знову ж таки більш простіших за них ядер радіоактивних речовин. При цьому, процес розчеплення радіоактивних ядер супроводжується визволенням з них значної кількості енергії, під впливом якої і здійснюється випромінювання у навколишнє середовище елементарно заряджених частинок. Саме це явище і прийнято називати радіацією.

Ядра, що підвернені процесу розчепленню, називаються радіоактивними, а ті ядра що не підлягають такому процесу – називаються стабільними. Всього із 1300 відомих різновидностей ядер більше ніж 1000 являються радіоактивними.

Розрізняється два види розчеплення ядер: природнє та вимушене.

Джерела виникнення радіоактивного випромінювання

Ядерні вибухи, аварії на АЕС, аварії на транспорті при транспортирові радіоактивних речовин; медицина; підприємства, які використовують радіоактивні речовини; годинники з циферблатом, який світиться; повітряний транспорт; різні електроприлади; детектори диму; антистатичні щітки та ін.

Ядра деяких радіоактивних речовин мають дуже довгий термін життя (більше ніж 10⁸ років) і тому вони ще не встигли повністю розпастися за час існування нашого Всесвіту. Так, період напіврозпаду Урану-235 складає 713 млн. років, а Плутонію-239 – більше 24 тисячоліть. Всього в природі існує близько 20 таких ізотопів.

У навколишнє середовище під час розпаду ядер радіоактивних речовин випромінюються:

а) в процесі природнього розчеплення радіоактивних ядер:

- альфа-частинки (α - частинки);

- бета-частинки (β - частинки);

- гама-промені (γ), породжені випромінюванням α і β -частинок;

б) в процесі вимушеного розчеплення радіоактивних ядер:

- потік нейтронів (n);

- гама-промені (γ), що породжені розповсюдженням нейтронів (n).

Однією із найважливіших характеристик радіоактивних випромінювань є проникаюча здібність, яка характеризує вражаючі властивості цих випромінювань. Вона залежить від виду і енергії випромінювання, та від щільності середовища, через яку проникає дане випромінювання.

Альфа-частинки (α- частинки) уявляють собою потік важких ядер гелію. Вони, в порівняні з іншими елементарними частинками, мають значну масу, і томувипромінюються з ядер атомів зі швидкість близькою до 20000 км/сек. При зіткненні з зустрічними частинками середовища їх швидкість швидко знижується, в результаті чого α- частинки пробігають в повітрі всього 7–9 см. В іншому середовищі їх шлях пробігу ще менший. Наприклад, звичайний листок паперу повністю поглинає всі α-частинки.

Бета-частинки( β- частинки) становлять потік легких електронів, а від того вони мають початкову швидкість близьку до швидкості світла. Тому їх проникаюча здібність більша ніж у α-частинок. Швидкі β-частинки пролітають в повітрі до 20 м, у воді – до 2,6 см, а в свинцю – до 0,3 см.

Гама-промені(γ-промені) за своїми властивостями східні з рентгенівськими променями. Вони розповсюджуються зі швидкістю світла тамають виключно велику проникаючу здібність. Щоб послабити вдвічі потік γ - променів потрібний шар сталі товщиною 1,8 см, а їх довжина пробігу в повітрі становить сотні метрів.

Потік нейтронів(n) виникає під час вимушеного розчеплення ядер радіоактивних елементів в результаті ланцюгової ядерної реакції при ядерному вибухові. Це ті нейтрони які в момент ядерного вибуху вийшли за межі критичної маси і не приймають участі в подальшій ланцюговій реакції ядерного розчеплення.

Такі нейтрони здатні розповсюджуватися у повітряному просторі на відстань до 3 км, а їх рух знову ж таки супроводжується утворенням гама-променів (γ-променей).

В залежності від дії променів розрізняються проникаюча і наведена види радіації:

Проникаюча радіація – це потік α-, β -частинок, нейтронів (n) та гама-променів (γ), які пронизують людину та іонізують її тіло.

Наведена радіація – це утворення радіоактивності в ґрунті та інших предметах, на які діяла проникаюча радіація, в наслідок чого ці предмети самі стають радіоактивними.

При наведеній радіації утворюються головним чином такі радіоактивні ізотопи як Mn-56m, Al-28, Na-24.

Одиниці виміру радіації

Активність – характеризує кількість розпадів ядер за 1 секунду. Визначається в Кюрі (Кі).

Було визначено, з 1 граму радію за 1 секунду утворює 37 мільярдів розпадів ядер. Це значення і було прийнято вважати за 1 Кі.

1 Кі = 3,7 х 10¹⁰ розпадів ядер за 1 сек.

Щільність радіактивного забруднення – характеризує кількість радіоактивної речовини, що приходиться на одиницю забрудненої площі і вимірюється в Кі/м².

Дози опромінення

Експозиційна доза – це кількість пар іонів що діють в певнім об’ємі повітря. Вона характеризує проникаючу радіацію і вимірюється в рентгенах

Один рентген (Р) це така доза рентгенівського або γ-випромінення, яка утворює в 1 см³ повітря 2 млн. пар іонів.

1Р = в 1 см³ повітря діє 2,1^.10⁹ пар іонів.

Поглинена доза – це кількість енергії, яка приходиться 1 кг тіла людини або на 1 кг будь якої речовини, що потрапили під опромінення.

Характеризує наведену (поглинену) радіацію і вимірюється в одиницях рад, Гр (Грей), або Зв (Зіверт).

1 рад – це 1 кг тіла або речовини отримав 0,01 Дж енергії.

1 Гр – це коли 1 кг тіла або речовини отримав 1 Дж енергії.

1 Зв = 100 рад

1 рад = 0,88 Р

Еквівалентна доза – характеризує ступінь ураження біологічного тіла в залежності від виду опромінення α, β чи γ- променями.

Визначається в одиницях бер (біологічний еквівалент рентгена)

Ефективна еквівалентна доза – еквівалентна доза, помножена на показник чутливості різних видів тканин до опромінення.

Колективна ефективна еквівалентна доза – ефективна еквівалентна доза, що отримує група людей від певного джерела радіації.

Повна колективна ефективна еквівалентна доза – колективна ефективна еквівалентна доза, яку отримає покоління людей від будь-якого джерела за весь час його подальшого існування.

Потужність дози – це кількість випроміненої або поглиненої енергії за одну годину, і визначається:

- для експозиційної дози – Р/годину;

- для поглиненої дози – рад/годину.

Дія радіації на людину

Ураження може відбуватися:

- зовнішнє – при попаданні людини під потік нейтронів і гама-квантів;

- внутрішнє – при попаданні радіоактивних речовин в середину організму

Ознаки ураження можуть проявлятися відразу після впливу радіації, або через декілька днів, місяців і навіть років після опромінення. При цьому людина отримує специфічне захворювання – променеву хворобу.

В залежності від дози ураження променева хвороба буває 4-х ступенів:

1 ступінь – виникає при сумарній дозі опромінювання 150-250 бер.

Променева хвороба 1 ступеню може виліковуватися і без медичного втручання, якщо людина не буде піддаватися подальшому радіаційному опроміненню.

2 ступінь – виникає при сумарній дозі опромінювання 250-450 бер.

Прихований період хвороби триває близько тижня. Симптоми захворювання – слабкість, блювота. При активному лікуванні видужування настає через 1,5–2 місяці.

3 ступінь – виникає при сумарній дозі опромінювання 400-700 бер.

Прихований період хвороби триває декілька годин. Хвороба проходить інтенсивно і тяжко. У найкращих випадках видужування може настати через 6-8 місяців.

4 ступінь – виникає при сумарній дозі опромінювання понад 700 бер.

Унаслідок такого опромінення у людини дуже тяжкий стан. Якщо не проводити лікування, то настає смерть.

При дозах понад 1000 бер людина втрачає життєздатність уже через декілька хвилин.

Норми радіаційної безпеки

Порядок захисту населення від радіоактивного опромінення визначений в спеціальному документі “Норми радіаційної безпеки” (НРБ–76/87), у якому наведиться ціла система дозових меж та принципи їх застосування.

Цим документом передбачено три категорії людей, які можуть потрапити під опромінення, і для яких установлюється свій порядок дозиметричного контролю:

категорія А – це персонал або люди, що постійно працюють в умовах опромінення;

категорія Б – це обмежена частина населення, яка безпосередньо не працює з опроміненням, але за умовами роботи або проживання може потрапити під дію опромінення;

категорія В – це остання частина населення міста, області, країни.

При визначені норм радіаційної безпеки також враховувалося і те, що різні органи тіла людини мають різну чутливість до опромінення.

Так, Міжнародною комісією з радіаційного захисту визначені коефіцієнти радіаційного ризику для різних тканин і органів людини в наслідок їх рівномірного опромінення. Ці коефіцієнти становлять:

- 0,03 – кісткова тканина;

- 0,04 – щитовидна залоза;

- 0,12 – червоний кістковий мозок;

- 0,12 – легені;

- 0,15 – молочні залози;

- 0,24 – яєчники, або сім’яники;

- 0,30 – інші органи.

Виділяється три групи критичних органів людини:

І – все тіло та червоний кістковий мозок;

ІІ – м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталики ока та інші органи крім тих, що належать до першої і третьої груп;

ІІІ – шкіряний покрив, кісткова тканина, передпліччя, гомілки, стопи.

Таблиця 1

Дозові межі сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення

Дозові межі сумарного внутрішнього і зовнішнього опромінення, (бер за календарний рік)	Групи критичних органів
І	ІІ	ІІІ
Категорія А (ГДД)
Категорія Б (МД)	0,5	1,5
Категорія В	Не більше ніж для категорії Б

Режим радіаційного захисту населення

Режим радіаційного захисту – це регламентація дії людей в зонах радіаційного зараження по використанню засобів захисту в цілях максимального зменшення доз опромінення.

Режим радіаційного захисту передбачає цілеспрямоване використання захисних споруд та захисних властивостей промислових і житлових приміщень, а також обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

Тривалість режиму радіаційного захисту залежить від рівня радіації; та захисних властивостей промислових і житлових будівль та захисних споруд.

У разі ускладнення радіаційної обстановки при аварії на АЕС або на будь яких інших РНО, Верховна Рада України ухвалила Закон № 15/98 – ВР “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” від 14.01.1998.

Цей закон визначає чотирі зони радіаційного забруднення, та тимчасові режими захисту населення: (укриття людей та тимчасова їх евакуація, а також протирадіаційна профілактика).

Зони радіаційного забруднення місцевості при аваріях на РНО

Зони радіаційного забруднення при аваріях на РНО характеризуються щільністю забруднення місцевості радіонуклідами, і становлять:

1. Зона періодичного радіаційного контролю (0,5 – 1 Кі/км²) У цій зоні:

· Дозволено без обмеження збирання грибів, ягід, сіна, та лікарських рослин;

· М’ясо і рибу, отримані при полюванні і рибальстві, обов’язково необхідно перевірити на вміст у них радіонуклідів;

· Обмеження на утримання сільськогосподарської птиці і тварин не запроваджується.

2. Зона посиленого радіаційного контролю (1 – 5 Кі/км²). У цій зоні:

· Повинен бути обов’язковий дозиметричний контроль заготовлених грибів, ягід, сіна, та лікарських рослин;

· У підсобних господарствах рекомендується проводити періодичний дозиметричний контроль кормів та м’ясних і молочних продуктів;

3. Зона гарантованого добровільного відселення (5 – 15 Кі/км²). У цій зоні:

· Заборонена заготівля грибів, ягід, сіна, та лікарських рослин;

· Вводиться особливий режим сільського господарства:

- обмеження обробки землі;

- перехід с/г на вирощування технічних культур (льон та інше);

- розвиток тваринництва, інтенсивне конярство, тощо;

- випас худоби на пасовищах при висоті трави не менше 10 см

4. Зона відчуждження (більше 15 Кі/км²) – це територія, з якої проводиться негайна евакуація населення після аварії, і на якій не здійснюється ніяка господарська діяльність.

Тимчасові режими захисту населення при аварії на РНО

У випадку ускладнення радіаційної обстановки, при аварії на РНО, передбачено п’ять тимчасових режимів захисту населення.

Рішення на введення даних режимів приймають:

- для населення – начальник ЦО міста, району, або сільської Ради, де проживає це населення;

- для робітників та службовців – начальник ЦО об’єкта.

Заходи щодо укриття людей – якщо протягом перших десяти діб сукупна доза опромінення може перевищити 5 мЗв (0,5 бер).

Тимчасова евакуація людей – якщо протягом одного тижня ефективна доза опромінення може досягати 50 мЗв (5 бер).

Йодна профілактика застосовується – якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопичення в ній радіоактивного йоду може перевищити норму в 50 мГр (5 рад), що встановлені Міністерством охорони здоров’я.

ЕЛЕКТРОМАГНІТНЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОМАГНІТНІ ПОЛЯ

Електромагнітні фактори – освітленість, ультрафіолетове та інфрачервоне випромінювання, електромагнітнівипромінювання, магнітне поле.

Рис. 11. Електромагнітні поля та випромінювання

Джерела:

електромагнітних полів – атмосферна електрика, радіовипромінювання Сонця і галактик, електричні і магнітні поля Землі, штучні джерела випромінювання;

постійних магнітних полів – електромагніти, соленоїди, імпульсні установки напівперіодного або конденсаторного типу, вилиті і металокерамічні магніти.

- високовольтні лінії електропостачання;

- радіолокатори, антени та станції мобільного зв’язку;

- електроприлади: телевізори, мікрохвильові пічі та ін. прилади;

- комп’ютери;

- мобільні телефони.

Найбільш ефективним методом захисту від електромагнітних випромінювань є встановлення відбиваючих або поглинаючих екранів.

Упродовж останніх десяти років кількість мобільних телефонів в українців невпинно зростала. Сьогодні українці мають близько 5 млн. пристроїв. Разом із кількістю телефонів зростає і мережа, яка включає в себе багато базових станцій. Але ж перші та другі дива техніки і є джерелами електромагнітного випромінювання.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), постійний вплив електромагнітного поля викликає порушення роботи не лише серцево-судинної та нервової систем, а й послаблює репродуктивну функцію, сприяє передчасному старінню організму людини. Також мобільні телефони – ймовірна причина розвитку астми та екземи. «Телефономанія» підвищує ймовірність руйнування клітин крові. А ось шведські вчені запевняють, що використання стільникових телефонів протягом десяти років і більше може призвести до утворення доброякісної пухлини слухового нерва.

Вплив комп’ютера на людину

Найбільш небезпечним є монітор. Небезпека є у тому, що при роботі виникає значне електромагнітне випромінювання, що призводить до іонізації повітря: з’являються позитивні іони. Вони потрапляють у наші легені, а потім з кров’ю потрапляють у всі тканини організму та змінюють електричні заряди клітин. Тому людина починає страждати від безсоння, тривоги, знервованості, посиленого серцебиття, знижується імунітет.

Крім того, навколо працюючого комп’ютера виникає електростатичне поле, яке притягує до себе пил з усього приміщення. Дихання таким повітрям призводить до алергічних реакцій.

Правила безпечної роботи за комп’ютером:

1. Використання моніторів не старше ніж 1996 року випуску;

2. Ретельна прибирання робочого місця;

3. Часте провітрювання приміщення;

4. Використання зволожуючих кремів для обличчя із серії „антістрес”;

5. Розташувати монітор потрібно на відстані 70-80 см від оличчя, трішки нижче рівня очей;

6. Відрегулювати контрастність;

7. Забезпечити достатнє освітлення приміщення;

8. Використовувати краплі для очей;

9. Кожні півгодини робити відпочинок на 2-3 хвилини для очей, а кожну годину - займатися 10 хв. Гімнастикою, кожні 2 години робіть 20-ти хвилинні перерви, змінюючи вид роботи;;

10. Частіше змінюйте позу.

3. ХІМІЧНА БЕЗПЕКА. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ХІМІЧНИХ РЕЧОВИН, ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ВПЛИВУ НА ЛЮДИНУ ТА ТЕРИТОРІЇ

Хімічні речовини – цеїдкі, токсичні, отруйні, вогне- та вибухонебезпечні речовини.

Класифікація хімічних речовин

G загальнотоксичні,

G подразнюючі,

G сенсибілізуючі (після недовгої дії на організм зумовлюють у ньому підвищену чутливість до цієї речовини – алергічні захворювання),

G канцерогенні (спричиняють розвиток злоякісних пухлин),

G мутагенні (спричиняють зміни у генетичному коді клітин організму).

За ступенем небезпечності дії на організм шкідливі та отруйні речовини поділяють на 4 класи:

І клас – надзвичайно небезпечні: більшість інсектицидів, хлор.

ІІ клас – високонебезпечні: кислоти, переважна більшість пестицидів.

ІІІ клас – помірно небезпечні: ванілін, мінеральні масла, синтетичні миючі засоби, тютюн, пил зерновий.

ІV клас – малонебезпечні речовини: аміак, ацетон, бензол, етиловий спирт, пил.

Хімічно небезпечні об’єкти

Ø Підприємства хімічної промисловості;

Ø Підприємства з переробки нафтопродуктів;

Ø Виробництва, що використовують СДОР;

Ø Підприємства з холодильними установками, водонапірні станції і очисні споруди, що використовують хлор або аміак;

Ø Залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

Ø Транспортні засоби, контейнери, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

Ø Склади і бази зберігання речовин для дезинфекції зерносховищ і продуктів його переробки;

Ø Склади і бази з запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Сильнодіючі отруйні речовини – хімічні сполуки, які в незначних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеню.

Таблиця 3

Сильнодіючі отруйні речовини

Речовина	Хімічна формула	ГДК, мг/ куб. м	Запах
Аміак	NH3	0,2	Нашатирний спирт
Ацетофенон	C8H11O	0,003	Черемшина
Звеселяючий газ	N2O	0,05	Солодкий
Сірчаний ангідрит	SO2	0,085	Різкий
Сірководень	H2S	0,008	Тухлі яйця
Сірковуглець	CS2	0,005	Пріле сіно
Фосген	COCl2	0,005	Пріле сіно, гнилі яблука
Фосфін	PH3	0,003	Рибо-часниковий
Ціаністий водень	HCN	0,01	Гіркий мигдаль

Рівні впливу СДОР на людину:

Ø 1 рівень – виникнення дискомфорту у постраждалих;

Ø 2 рівень – втрата працездатності;

Ø 3 рівень – загроза життю.

При одночасному вмісті в повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин однонаправленої дії сума відношень їх фактичних концентрацій (С₁, С₂, С₃….С_n) в повітрі робочої зони до їх ГДК (ГДК₁, ГДК₂, ГДК₃…..ГДК_n) не повинна перевищувати 1.

Розрахунок здійснюють за формулою:

Дата добавления: 2013-12-14