Статья I. Рецептор ---- чутливi нейрони ----- дiлянки кори головного мозку

План

1. Шкідливі звички, соціальні хвороби та їхня профілактика. Здоров’я людини.

2. Психологічна надійність людини та її роль у забезпеченні безпеки. Психотипи за реакцією людей на небезпеку.

3. Психофізіологічний вплив оточення на людину. Професії підвищеного ризику.

Ключові поняття та терміни

· Психічні відхилення Аналізатори

· Психологічні типи поведінки Психічні властивості

· Шкідливі звички Психологічні якості

· Здоров’я людини Біоритми

· Адаптація Гомеостаз

· Імунітет Метаболізм

· Рівні здоров’я Здоровий спосіб життя

Зміст лекції

1. ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ, СОЦІАЛЬНІ ХВОРОБИ ТА ЇХНЯ ПРОФІЛАКТИКА. ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Шкідливі звички – це певна поведінка людини, ряд звичок, що є шкідливими для її організму та викликають залежність. Унаслідок цього людина не контролює свою поведінку. Шкідливі звички перешкоджають людині розвиватися як розумово, так і фізично. На них витрачається гроші, час, енергія. Людина втрачаєте самоповагу, внутрішні сили, руйнується фізичне та психічне здоровя. Деяких це врешті – решт убиває.

Серед цих звичок виділяють декілька найбільш шкідливих – це наркоманія, алкоголізм, токсикоманія та тютюнопаління. Сьогодні їх називають соціальними хворобами. Кожна з цих звичок викликає залежність людини від тої чи іншої речовини, яку вона вживає.

Здоров’я людини визначається комплексом бiологiчних (спадкових i набутих) i соцiальних факторiв. Останнi мають настiльки важливе значення в пiдтримцi стану здоров’я або в появi i розвитку хвороби, що у преамбулi статуту ВООЗ записано:

“ Здоров’я – це стан повного фiзичного, духовного i соцiального благополуччя, а не тiльки вiдсутнiсть хвороб i фiзичних вад».

В системi «людина-здоров’я-середовище» визначається три взаємопов’язані рiвнi здоров’я:

- 1-й – суспільний (характеризує стан здоров’я населення загалом, виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, що існують в суспільстві);

- 2-й – груповий (здоров’я групи, що зумовлене специфікою життєдіяльності людей трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.);

- 3-й – iндивiдуальний (здоров’я індивіда, що сформовано як в умовах усього суспільства та групи, індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина).

Складові здоров’я

- Біологічна – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як максимум адаптації.

- Психологічна – це відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я не лише стан організму, а й стратегія життя людини).

- Соціальна – здоров’я є мірою соціальної активності, ставлення людського індивіда до світу.

Механізми пристосування людини до навколишнього середовища характеризують адаптацію.

АДАПТАЦІЯ – динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов навколишнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища.

Адаптація включає:

- генетичний рівень – генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;

- фенотиповий рівень – iндивiдуальне пристосування до нових умов існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механiзмiв:

а) метаболізму – зміни обміну речовин;

б) гомеостазу; гомеостаз - стан внутрішньої динамічної рiвноваги природної системи, що підтримується регулярним поновлення основних ii структур, матерiально-енергетичного складу i постiйною функцiональною саморегуляцією на всiх її ланках.

б) iмунiтету;

в) регенерації – відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму;

г) адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій.

Адаптація поділяється на фізіологічну, психологічну і соціальну.

Ознаки здоров’я:

1. Нормальне функцiонування органiзму на всiх рiвнях його організації: органiв, органiзму в цiлому, гiстологiчних, клiтинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фiзiологiчних i бiохiмiчних процесів.

2. Здатнicть до повноцінного виконання основних соціальних функцій.

3. Динамічна рівновага організму i його функцій та чинників навколишнього середовища.

4. Адаптація організму.

5. Вiдсутнiсть хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін.

6. Повне фізичне, духовне, розумове i соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних i духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання i гармонійної взаємодії всіх органів.

Показники здоров’я населення:

· смертність,

· дитяча смертність,

· середня очікувана тривалість життя.

Здоров’я людини залежить вiд багатьох факторів:

- кліматичних умов;

- стану навколишнього середовища;

- забезпечення якісними продуктами харчування i їх цінності (співвідношення білків, жирів та вуглеводів – 1: 1,2: 4,6);

- медицини.

Але сьогодні основними факторами, що впливають на здоров’я людини вважаються:

1. Спосіб життя (50%);

2. Навколишнє середовище: мікро- та макросередовище (20%);

3. Біологічні фактори (спадковість) (20%);

4. Стан медичної допомоги (10%).

Усе життя людини проходить у безперервному зв’язку із зовнішнім середовищем, тому здоров’я не можна розглядати як щось незалежне, автономне.

Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму i виникнення патологічного процесу можуть бути природні: абiотичнi i бiотичнi чинники навколишнього середовища. Суттєво на стан здоров’я населення впливають чинники соціального середовища:

· демографічна та медична ситуації;

· духовний та культурний рівень;

· матеріальний стан;

· соцiальнi відносини;

· засоби масової інформації;

· урбанiзацiя;

· конфлікти тощо.

Складові частини здорового способу життя:

1. Здоровий спосіб життя складається з чотирьох категорій:

- економічної (рівень життя);

- соціологічної (якість життя);

- соціально-психологічної (стиль життя);

- соціально-економічної (устрій життя).

2. Рівень культури.

3. Здоров’я в iєрархiї потреб посідає 1 місце.

4. Мотивація.

5. Зворотні зв’язки.

6. Установка на довге здорове життя.

7. Навчання здоровому способу життя.

Суттєвий вплив на здоров’я людини справляє певний психічний стан.

Для вирішення проблеми збереження здоров’я та працездатності людини, продовження ii життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ).

Однією із стратегій системи охорони здоров’я є здійснення так званої первинної профілактики, яка є масовою та ефективною.

2. ПСИХОЛОГІЧНА НАДІЙНІСТЬ ЛЮДИНИ ТА ЇЇ РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ. ПСИХОТИПИ ЗА РЕАКЦІЄЮ ЛЮДЕЙ НА НЕБЕЗПЕКУ

Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіка.

Що ж являє собою організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних) i фiзiологiчних систем: нервової, опорно-рухової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної та iн.

Психіка людини – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі почуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу. Отже, психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу.

ПСИХІКА – це властивість нервової системи, завдяки якій:

· здійснюється зв‘язок із зовнішнім світом;

· координується робота всього організму;

· організм діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).

Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).
Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).
Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).
Однією з найважливіших систем людини е нервова система, що пов’язує мiж собою всi системи i частини тiла в єдине ціле. НЕРВОВА СИСТЕМА нервова система складається з: центральної і вегетативної (периферійної).

Центральна нервова система бере участь у прийомi, опрацюваннi та аналiзі будь-якої інформації, що надходить iз зовнiшнього i внутрiшнього середовищ.

Головний мозок людини – самий досконалий орган живої природи. Він містить 20 млрд. клітин і 300 млрд. міжклітинних з’єднань. Головний мозок керує діяльністю всього організму людини, це центр нервової системи, мислення, волі і почуттів. Він складається із двох півкуль: лівої та правої.

Встановлено, що функція лівої півкулі – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок, тим часом як функція правої півкулі – це оперування образами, орієнтування у просторі, розрізнення музичних тонів, розпізнання складних предметів, продукування сновидінь.

Рівні розвитку нервової системи визначають такі типи поведінки людини:
1. Інстинктивна поведінка – це дії, вчинки, які успадковуються видом
“Homo sapiens”.

2. Поведінка за навичками – це дії, які склалися і застосовуються у
навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом
тренувань.

3. Свідома поведінка – найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах.

У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми
психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.
У перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які
не потерпіли, виникають наступні стани:

· збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан;

· гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором;

· перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім
передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко
підвищується емоційність сприйняття подій, які відбуваються навколо,
знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно
оцінювати свою поведінку та реальну обстановку.

Поведінка людей в екстремальних ситуаціях поділяється на дві категорії:
1. Раціональна, адаптивна поведінка людини з психічним контролем і управлінням емоційним станом поведінки.

2. Нераціональна поведінка, що має негативний, патологічний характер, відрізняється відсутністю адаптації до обстановки, та є небезпечною для оточуючих. Така поведінка, як правило, збільшує число жертв і дезорганізує громадський порядок.

3. ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ОТОЧЕННЯ НА ЛЮДИНУ. ПРОФЕСІЇ ПІДВИЩЕНОГО РИЗИКУ

На поведiнку людини та його безпеку у небезпечнiй ситуації впливає його психiчний i фiзичний стан. Стан тривоги сприяє більш швидкому виявленню небезпеки, а стан втомленостi, навпаки, знижує можливості людини виявляти i протидіяти ii. Здатність людини протидіяти небезпеці залежить i вiд професійних якостей та досвiту.

Стрес – це стан психічної напруженості людини, зумовлений процесом життєдіяльності внаслідок високого рівня емоційної напруги, необхідності подолання перешкод. Це захисна реакція організму на зовнішні надзвичайні подразники і ситуації тривалих негативних емоцій, яка супроводжується підвищеним серцебиттям, виснаженням і зривом адаптаційних імунних систем та іншими фізіологічними змінами в організмі. У початковій стадії стрес здійснює позитивний вплив – підвищуються енергетичні можливості людини. Небезпечним є перехiд стресу в дистрес.

На людину постiйно дiє безперервний потiк зовнiшнiх подразникiв, а також різноманітна iнформацiя про процеси, якi вiдбуваються всередині організму. Сприйняти цю iнформацiю i правильно зреагувати на велику кiлькiсть дiй людині надають можливiсть органи вiдчуттiв (аналiзаторiв, аферентних систем, сенсорних систем).

РЕФЛЕКСИ – адекватна дія організму на подразник. Рефлекси бувають:

* безумовні – вроджені;

* умовні – набуті в результаті неодноразових повторень різних дій.

АНАЛIЗАТОРИ – це сукупнiсть взаємодіючих утворень периферичної i центральної нервової системи, якi здiйснюють сприймання та аналiз інформації про явища, що вiдбуваються як у навколишньому середовищi, так i всерединi самого органiзму.

Структура аналiзатора:

Види аналiзаторiв та рецепторів:

Психофізіологічні властивостi аналiзаторiв:

- надзвичайно висока чутливiсть до адекватних подразникiв;

- наявнiсть абсолютної, диференційної та оперативної межi чутливостi до подразника;

- спроможнiсть до адаптації;

- спроможнiсть тренування;

- спроможнiсть певний час зберiгати вiдчуття пiсля припинення дii подразника;

- перебування у наступнiй взаємодії один за одним.

Властивості аналізаторів

Зоровий аналізатор. 90% інформації людина отримує через цей аналізатор. Відчуття світла виникає в результаті впливу електромагнітних хвиль завдовжки 380-780 нанометрів (нм). Хвилі, що знаходяться в межах зазначеного вище діапазону і відрізняються за довжиною, створюють відчуття різного кольору.

Таблиця 1.

Зв'язок між зоровим сприйняттям довжини хвиль і суб’єктивним сприйняттям світла

Довжина хвилі, нм	Відчуття кольору, що виникає
380-450	Фіолетовий
	Синій
	Зелений
	Жовтий
600-650	Жовтогарячій
650-780	Червоний

Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці встановлено відповідно до ГОСТ 12.04.026-76 чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений і синій.

Слуховий аналізатор. Відбувається трансформація енергії механічних коливань у нервове збудження. Людина відчуває звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 Гц до 20 тис. Гц. Інфразвук – нище 16 Гц, ультразвук – вище 20 тис. Гц.

Шкірний (тактильний) аналізатор (дотику). У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішній (епідерміс), з’єднувально-тканинний (власне шкіра – дерма); та підшкірна жирова клітковина. Вона містить багато нервових волокон і нервових закінчень. Функції шкіри: захисна; секреторна(сальні та потові залози); обмінна (терморегуляція, обмін речовин).

Вісцелярний (аналізатор внутрішніх органів).

У кожній дії людини виділяють три функціональні частини: мотиваційну; орієнтовну та виконавчу. Порушення у якій-небудь з цих частин тягне за собою порушення вцілому. Таким чином, в психологічній класифікації причин (факторів) виникнення небезпечних ситуацій та нещасних випадків можна виділити три класи:

1. Порушення мотиваційної частини дії (виявляється у небажанні виконувати визначені дії). Порушення може бути відносно постійним (людина не до оцінює небезпеку) та тимчасовим.

2. Порушення орієнтовної частини дії (проявляється в незнанні правил безпеки).

3. Порушення виконавчої частини (проявляється у невиконанні правил внаслідок невідповідальності психічних та фізичних можливостей).)

Соціальні фактори впливу на безпеку життєдіяльності:

- конфлікти;

- наркотики та наркоманія;

- алкоголь та алкоголізм;

- нікотин та нікотиноманія;

- незадовільні умови праці чи побуту.

У оточуючому середовищі індивідуальний захист людини буде залежати від:

· Біологічних факторів (несвідоме регулювання людини – безумовні рефлекси);

· Психічних факторів людини (сприйняття, пам’ять, мислення та ін.);

· Стану людини (втомленість, стрес, відчуття тривоги та ін.), що проявляється у відчутті людини до виявлення небезпеки;

· Фактор, що характеризує професійні якості людини (досвід, знання, навички та вміння);

· Фактор, що характеризує спрямованість людини (інтереси, мотиви, цілі).

Відомо, що є люди, які частіше ніж інші травмуються. Між такими людьми є суттєві відмінності. Існують кілька теорій щодо цієї проблеми.

Індивідуальні якості – це комплекс психофізіологічних, соціальних та виробничих якостей, що характеризують захищеність людини від НС або її схильність до неї.

Психофізіологічні якості:

· емоційні властивості;

· темперамент;

· особливості уваги (концентрація, розподіл);

· спостережливість;

· витривалість;

· схильність до ризику.

Соціальні якості:

· нечутливість до інших людей.

· схильність до глузувань;

· схильний до суперечок;

· не має друзів;

· не вміє оцінити ситуацію;

· низький інтелект;

· вживає алкоголь;

· схильний до перцептивної реакції (причиною своїх власних помилок вважає обставини та оточуючих людей).

Виробничі якості:

· досвід;

· стаж;

· вік людини.

ФАКТОРИ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ: втома, стрес, помилкові операції, конфлікти.

1. фізичні перевантаження:

- статичні -

- динамічні –

2. нервово-психічні перевантаження:

- розумове та емоційне перевантаження,

- перенапруга органів відчуття,

- монотонність праці.

БIОРИТМИ – це перiодичні змiни характеру та iнтенсивностi, фізіологiчних процесiв та явищ у живих органiзмах.

Групи бiоритмiв:

1. Ритми високої частоти з перiодом, що не перевищує пiвгодинний iнтервал (ритми скорочення серцевих м’язiв, дихання, бiострумiв мозку, бiохiмiчних реакцiй, перистальтики кишечнику).

2. Ритми середньої частоти з перiодом вiд пiвгодини до 7 дiб (змiна сну i бадьорості, активностi i cпокою, добовi змiни в обмiнi речовин, коливання температури, артерiального тиску, частоти подiлу клiтин, коливання складу кровi).

3. Низькочастотнi ритми з перiодом вiд ¼ мiсяця до 1 року: тижневi, мicячнi i cезоннi ритми. До бiологiчних процесiв цієї перiодичностi належать ендокринні змiни, зимова сплячка, статевi цикли.

При порушеннях природного ритму зовнiшнiх умов виникає десинхронiзацiя добових ритмiв рiзних фiзiологiчних функцiй, що надалi призводить до захворювання.

В Україні існує список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці

Рекомендована література:

1. Желiбо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посiбник для студентiв вищих закладiв освiти України I-IV рiвнiв акредитації / За ред. Е. П. Желiбо i В. М. Пiчi. – Київ: «Каравела», Львiв: «Новий Свiт – 2000», 2001. – 320 с.

2. Желібо Є.П., Заверуха Н М., Зацарний В В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є П. Желібо. 5-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.

3. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желiбо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2007. – 288 с.

4. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 526 с.

5. Лапiн В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник / В. М. Лапін.- 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 332 с.

Дата добавления: 2013-12-14