Заходи в умовах надзвичайного стану

План

Питання для самоконтролю

План

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні рівні та показники здоров’я. Що вважається складовими здоров’я?

2. Що таке адаптація? Визначте її основні складові.

3. Визначте фактори, що впивають на здоров’я людини. Що таке здоровий спосіб життя? Чим він визначається?

4. Схарактеризуйте основні підсистеми та напрями системи охорони здоров’я України.

5. Що таке аналізатори? Визначте типи аналізаторів людини.

6. Поясніть сутність психофізіологічного закону Вебера-Фехнера.

7. Визначте психічні характеристики особистості.

8. Назвіть типи психічних процесів людини.

9. Що належить до психічних станів особистості?

10. Визначте поняття «здоров’я» як біологічну, психологічну та соціальну категорію.

11. Що таке психічні властивості людини?

12. Назвіть психотипи за реакцією людей на небезпеку.

13. Що розуміють під поняттям «соціальні хвороби»? Визначте основні методи їх профілактики.

14. Що таке натовп? У чому полягає небезпека натовпу?

15. Визначте, у чому полягають особливості впливу інформаційного чинника на здоров’я людини та безпеку суспільства.

ЛЕКЦІЯ 8

Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та АТО (адміністративно-територіальних одиниць) у НС

Мета: формування знань про державні заходи щодо захисту життя та здоров’я людини; правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності; основні принципи забезпечення безпеки життєдіяльності; органи управління та нагляду за безпекою життєдіяльності. Розкрити сутність поняття «надзвичайна ситуація», визначити порядок їх класифікації.

1. Правові норми регламентації організаційної структури органів управління безпекою та захистом у НС.

2. Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні.

3. Надзвичайні ситуації (НС), їх ознаки. Класифікація надзвичайних ситуацій. Державний класифікатор. Зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС.

4. Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС, відшкодування збитків постраждалим.

Ключові поняття та терміни

² Надзвичайна ситуація Аварія

² Соціальні надзвичайні ситуації Катастрофа

² Катаклізм Локальна НС

² Техногенні надзвичайні ситуації Місцева НС

² Об’єктова НС Регіональна НС

² Стихійне лихо Національна НС

² Управління безпекою життєдіяльності

² Органи управління безпекою життєдіяльності

Зміст лекції

1. ПРАВОВІ НОРМИ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ТА ЗАХИСТОМ У НС

Важливе місце в Україні посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях та ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Рис. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності

Юридичну базу зобов’язання щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України:

* ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.”

* ст. 49 вказується: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.”

* стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.”

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо.

Закон України „Про основи національної безпеки України” (від 19.06. 2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Об’єкти національної безпеки:

v людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

v суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

v держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Основні принципи забезпечення національної безпеки:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
• верховенство права;
• пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;
• своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
• демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
• використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Пріоритети національних інтересів України:

- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства,

- збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу;

- зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення тощо.

Законодавство України про охорону здоров’я

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров’я, а саме:

Ø визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

Ø дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;

Ø гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

Ø рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;

Ø відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

Ø орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;

Ø випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;

Ø багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій із демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

Ø децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.

Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що передбачає:

· життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

· безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

· безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

· кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

· достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

· участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;

· участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

· правовий захист від будь – яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

· відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

· безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

· відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.

У статті 5 визначені обов’язки громадян, які зобов’язані:

· піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;

· брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

· проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

· виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

· виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Закон України „Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04. 2000 року. Цей закон спрямований на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

В Україні прийнято також Закон „Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів ” (2001р.).

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:

Укази президента України:

- „Про вдосконалення державного управління у сфері протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та туберкульозу в Україні” (2005 р.);

- „Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” та ін.

Урядові постанови та програми:

- Постанова КМУ від 04.03.2004 р. №264 „Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширення ВІЛ-інфекції/ СНІДу на період до 2011 року та Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги на лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004-2008 роки, Програми „Захистимо дітей від ВІЛ / СНІДу”;

- „Про затвердження комплексної програми „Здоров’я нації на 2002-2011 роки” тощо.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р визначає основні положення з реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У статті 1 Закону проголошується: «Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш жорсткі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

У статті 4 визначено основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- соціальний захист працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України “Про дорожній рух”( 30.06.93 р., зі змін. від 10.01.06 р. ) основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб’єктів-учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, у статті 14 визначені права та обов’язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

• безпечні умови дорожнього руху, відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;
• вивчення норм і правил дорожнього руху;
• отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.
• оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов’язані:

• знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів із питань безпеки дорожнього руху;
• створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам;
• виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

У Законі встановлені принципи охорони навколишнього середовища:

· пріоритетність вимог екологічної безпеки;

· гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров’я людей;

· екологізація матеріального виробництва;

· науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

· збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;

· гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

· науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

· стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

· вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов’язки громадян України:

- право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об’єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

- участь у проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення;

- право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов’язані:

· берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

· не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб’єктів;
вносити плату за спеціальне природокористування;

· компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Законодавство України про охорону навколишнього середовища
Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об’єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Верховною Радою України були прийняті також наступні закони щодо охорони довкілля:

· Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 року.

· Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.

· Закон України “Про тваринний світ” від 3 березня 1993 року.

· Закон України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 року.

· Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року.

· Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 червня 1995 року.

· Закон України “Про захист рослин” від 14 жовтня 1998 року.

· Закон України “Про рослинний світ” від 19 січня 1999 року.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулюються Земельним кодексом України (1992 р.); охорона і використання надр – Кодексом про надра України (1994 р.); охорона і використання вод – Водним кодексом (1995 р.); охорона і використання лісів – Лісовим кодексом України (1994 р.).

Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. Насамперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: “Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища” (1992 р.), “Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища” (1993 р.), “Про затвердження концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів” (1998 р.), “Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища” (1998 р.), “Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами” (1999 р.)

Закон України „Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 року є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища. Права і обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних забов`язання України щодо використання ядерної енергії.

Закон України «Про захист людини від впливу iонiзуючих випромінювань» від 14 січня 1998 р. спрямований на забезпечення захисту життя, здоров’я та майна людей від негативного впливу iонiзуючих випромінювань, спричиненого практичною дiяльнiстю, а також у випадках радiацiйних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів i відшкодування шкоди.

Закон “Про цивільну оборону України” від 3 лютого 1993 року передбачає право кожного на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Закон України „Про правові засади цивільного захисту” від 24 червня 2004 року визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил,, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Закон України „Про перевезення небезпечних вантажів” від 06.04.2000 року.

Закон України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 08.06.2000 року

Закон України „Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18.01.2001 року.

Закон України „Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” (Із змінами та доповненнями від 9 лютого 2006 року) визначає основні принципи та напрями державної політики щодо попередження куріння тютюнових виробів, зниження рівня їх вживання серед населення, обмеження доступу до них дітей, охорони здоров’я населення від шкоди, що завдається їхньому здоров’ю внаслідок розвитку захворювань, інвалідності, а також смерті, спричинених курінням тютюнових виробів чи іншим способом їх вживання.

2. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СХЕМА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ ТА ЗАХИСТОМ У НС В УКРАЇНІ

Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту населення. Такими принципами є:

§ принцип безумовного примату безпеки;

§ принцип прийнятного ризику;

§ принцип плати за ризик;

§ принцип добровільності;

§ принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля;

§ принцип правової забезпеченості;

§ принцип свободи інформації;

§ принцип раціональної безпеки;

§ принцип превентивної безпеки;

§ принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТА НАГЛЯДУ ЗА БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Державні органи загальної компетенції:

Верховна Рада,

Кабінет Міністрів,

виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів,

місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення створена відповідно до Закону України «Про охорону праці» для розроблення і реалізації державної політики в галузі охорони життя людей на виробництві та профілак­тики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю.

Національна рада:

¨ розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи;

¨ організує і забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України, опрацювання Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики з питань безпечної життєдіяльності населення, подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань;

¨ координує діяльність центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму;

¨ організує перевірки діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і заслуховує на своїх засіданнях або засіданнях бюро Національної ради звіти керівників з питань, що входять до її компетенції;

¨ бере участь у міжнародному співробітництві, сприяє вивченню, узагальненню та поширенню досвіду у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вирішує питання контролю за виконанням укладених договорів і угод у цій галузі.

Засідання Національної ради проводяться відповідно до затвердженого нею плану роботи. Оперативне вирішення поточних питань у період між засіданнями здійснює бюро, що утворюється з членів Національної ради. Перелік посад, які входять до Національної ради і бюро, затверджує Кабінет Міністрів України, а персональний склад Національної ради і бюро – її голова.

Рішення Національної ради та її бюро, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та громадян. Національну раду відповідно до Закону «Про охорону праці» очолює Віце-прем'єр-міністр України (Андрій Клюєв).

Міністерство надзвичайних ситуацій України (МНС України, міністр Віктор Балога) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про МНС України затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 402. Раніше воно називалося «Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»

МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Основними завданнями МНС України є: формування та реалізація державної політики у визначених Президентом України сферах цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру в мирний час та особливий період, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, про­фі­лактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України¨ Держгір­промнагляд) створена Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 408. Держгірпромнагляд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.

Держгірпромнагляд України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.

Основними завданнями Держгірпромнагляду України є:

¨ реалізація державної політики у сфері промислової безпеки, охорони праці, здійснення державного гірничого нагляду, охорони надр, промислової безпеки у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, а також внесення пропозицій щодо її формування;

¨ здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

¨ організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів.

Держгірпромнагляд України відповідно до покладених на неї завдань:

· готує та подає пропозиції щодо формування державної політики та визначення механізму її реалізації у сфері промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, геологічного вивчення, використання та охорони надр та у сфері, пов'язаній з діяльністю об'єктів підвищеної небезпеки та потенційно небезпечних об'єктів;

· бере у межах компетенції участь у розробленні проектів Державного бюджету України, Державної програми економічного та соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, державних програм економічного розвитку щодо геологічноговивчення, використання та охорони надр, видобування корисних копалин, а також у формуванні державного фонду надр, введенні в експлуатацію новозбудованих видобувних та збагачувальних підприємств, а також підземних споруд, не пов'язаних із видобуванням корисних копалин;

· бере участь у здійсненні державного управління у сфері геологічного вивчення, використання та охорони надр, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки та потенційно небезпечними об'єктами;

· здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

· опрацьовує за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, всеукраїнських об'єднань роботодавців і професійних спілок проекти загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання, бере участь у розробленні та виконанні інших державних і галузевих програм;

· здійснює у визначеному порядку державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства з охорони праці в частині безпечного ведення робіт, промислової безпеки, безпеки робіт у сфері поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади забезпе­чують відповідно до затверджених положень про них виконання функцій щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Ø Міністерство охорони здоров'я України;

Ø Міністерство внутрішніх справ України;

Ø Міністерство екології та природних ресурсів (2010 р.) (Міністр Едуард Ставицький)

Ø Міністерство праці та соціальної політики України;

Ø Міністерство статистики України;

Ø Держстандарт України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров’я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України.

Питання безпеки життєдіяльності за відповідними напрямками вирішують також:

Ø Прокуратура України;

Ø Міністерство юстиції;

Ø Судові органи при порушенні і розгляданні відповідних кримінальних чи громадянських судових справ.

ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЗАПОБІГАННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ

СИТУАЦІЙ В УКРАЇНІ (ЄДСЗР)

Мета створення Єдиної системи запобігання полягає у забезпеченні безпеки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих еконо­мічних, соціальних та інших втрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження. Ця мета досягається шляхом розроблення механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки за допомогою системних заходів, що здійснюватимуться міністерствами, відомствами, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади та виконкомами міських, районних у містах Рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефективне реагування в разі їх виникнення.

Єдина система запобігання забезпечує виконання завдань забезпечення безпеки населення на державному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях у таких напрямах діяльності:

♦ управління техногенно-екологічною безпекою, включаючи управ­ління екологічно небезпечною військовою діяльністю; підвищення готовності до надзвичайних ситуацій;

♦ реагування на надзвичайні ситуації і управління силами реагува­ння; ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.

3. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ (НС), ЇХ ОЗНАКИ. КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. ДЕРЖАВНИЙ КЛАСИФІКАТОР

Закон “Про цивільну оборону України” (1993 р.) визначає надзвичайну ситуацію (ст. 2) як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, що спричинена аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, пожежею, використанням засобів масового враження, яке призвело або може призвести до людських чи матеріальних втрат.

Ознаки надзвичайної ситуації

Ø небезпека для життя та здоров’я значної кількості людей;
суттєве порушення екологічної рівноваги;

Ø повне або часткове припинення госпо-дарської діяльності

Ø значні матеріальні та економічні збитки

Надзвичайна ситуація (НС) – реалізована небезпека. Це порушення нормальних умов життєдіяльності людей на об‘єкті, території або акваторії, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншим небезпечним явищем, яке призвело (може призвести) до загибелі людей чи значним матеріальним втратам.

АВАРІЯ – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об‘єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров‘я людей та приводить до руйнування будівель, обладнання та транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди навколишньому середовищу.

КАТАСТРОФА - це великомасштабна аварія або подія, яка приводить до важких трагічних наслідків.

СТИХІЙНЕ ЛИХО – руйнівне природне або природне антропогенне явище чи процес значного масштабу, внаслідок якого може виникнути або виникла загроза життю і здоров'ю людей, статися руйнування чи знищення матеріальних цінностей і компонентів довкілля.

ЕПІДЕМІЯ – це масове розповсюдження інфекційної хвороби людей у часі та просторі, у межах певного регіону, що перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території, в 1,5 рази протягом 3-х днів – в 1–2 районах.

ЕПІЗООТІЯ – одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на певній території.

ЕПІФІТОТІЇ – масове інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності.

Незалежно від походження та типу у розвитку НС можна виділити 4 характерних стадії (фази):

- зародження;

- ініціювання;

- кульмінаційна;

- затухання.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій за генезисом поділяють на фактори:

- прямої дії або первинні;

- побічної дії або вторинні.

Фактори ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій за механізмом дії поділяють на фактори:

- фізичної дії;

- хімічної дії.

До факторів ураження фізичної дії відносять:

- повітряну ударну хвилю;

- хвилю тиску в ґрунті;

- сейсмічну вибухову хвилю;

- хвилю прориву гідротехнічних споруд;

- уламки або осколки;

- екстремальний нагрів середовища;

- теплове випромінювання;

- іонізуюче випромінювання.

До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

У мирний час можуть виникати надзвичайні ситуації всіх видів, навіть такі характерні для воєнного часу надзвичайні ситуації як ядерні вибухи, хімічне та бактеріологічне зараження внаслідок аварій та терористичної діяльності.

КЛАСИФІКАЦІЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Класифікація надзвичайних ситуацій – система, згідно з якими НС поділяються на класи і підкласи залежно від їх характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15.07.98 р. “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. В основу цієї класифікації покладена класифікація за такими признаками:

· за походженням;

· за масштабом розповсюдження;

· за об‘ємом збитків;

· за кількістю загиблих людей.

Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

Кількісну характеристику всіх НС можна отримати завдяки використанню класифікаційних карток НС, які зібрано у Класифікаторі надзвичайних ситуацій в Україні.

Цей класифікатор призначений для використання органами виконавчої влади та органами управління всіх рівнів чинної в Україні ЄДСЗР. Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної НС, що складається з п’яти цифр, які вказують на клас, групу і вид НС, та однієї літери, яка зазначає рівень НС (О – об’єктовий, М – місцевий, Р – регіональний, Д – державний).

НС техногенного характеру (код 10000): транспортні аварії (10100); пожежі (1-200) і тд.

НС природного характеру (20000): геологічні (20100); отруєння людей (20700).

НС соціально-політичного характеру (30000): збройні напади (30100); виявлення застарілих боєприпасів (30600); замах на керівника держави та народних депутатів України (30200).

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ:

НС техногенного характеру

Класифікація за масштабом та глибиною надзвичайні ситуації (НС)

РІВНІ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

У процесі визначення рівня НС послідовно розглядаються три групи чинників:

- територіальне поширення;

- розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;

- класифікаційні ознаки НС.

Залежно від цих чинників розрізняють 4 рівні надзвичайних ситуацій – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Всі надзвичайні ситуації за масштабом можливих наслідків поділяються з урахуванням територіального поширення, характеру сил і засобів, що залучаються для ліквідації наслідків на:

- загальнодержавного рівня – надзвичайна ситуація розвивається на території двох та більше областей (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної республіки Крим, міст Києва і Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

- регіонального рівня – надзвичайна ситуація розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного підпорядкування) Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області держави, а також коли у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

- місцевого рівня – надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об’єкту, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкту, але не менш одного відсотку обсягів видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житловокомунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів;

- об’єктового рівня надзвичайні ситуації, які не підпадають під зазначені визначення.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА ОСНОВНИМИ ВИДАМИ НАСЛІДКІВ:

o Загибель та захворювання людей;

o Руйнування споруд, техніки, обладнання тощо;

o Радіаційне, хімічне та бактеріальне забруднення місцевості

Надзвичайний стан – це передбачений Конституцією України особ­ливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені цим Законом обмеження в здійс­ненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.

Метою введення надзвичайного стану є якнайшвидша нормалізація обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конституційних органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства.

З метою ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова мобілізація, обсяги і термін проведення якої визначаються Президентом України.

Забезпечення громадського порядку, охорони життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів громадян в умовах надзвичайного стану може здійснюватися силами та засобами органів і внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Служби безпеки України відповідно до чинного законодавства.

У виняткових випадках при запровадженні надзвичайного стану, коли стихійне лихо, епідемія, епізоотія, аварія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і потребує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, Президент України може залучати до виконання цих робіт військові частини Збройних Сил України.

4. ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ З ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ НС, ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ ПОСТРАЖДАЛИМ

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенно-природного характеру» фінансування заходів щодо попередження, ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ, організацій (ПУО) незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

Єдина державна система фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, позабюджетних коштів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центральних органів виконавчої влади, коштів державних підприємств, установ та організацій, страхових фондів та інших джерел.

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій створюються:

- на загальнодержавному рівні: резервний фонд Кабінету Міністрів України – для фінансування витрат, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій загальнодержавного рівня (за рахунок видатків Державного бюджету України); запаси матеріальних ресурсів – для проведення першочергових робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій (за рахунок державного матеріального резерву, що створюється згідно із законодавством);

- на регіональному рівні: регіональний резерв фінансових ресурсів – відповідно до законодавства;

- на місцевому рівні: місцевий резерв фінансових ресурсів – відповідно до законодавства;

- на об'єктовому рівні: запаси матеріальних та фінансових ресурсів – за рахунок власних коштів державних підприємств, установ та організацій.

Обсяги матеріальних та фінансових ресурсів визначаються органом, що їх створює.
Якщо для локалізації або ліквідації надзвичайної ситуації необхідні матеріальні та фінансові ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості, місцева або об'єктова комісія звертається за допомогою до відповідної регіональної комісії, яка, приймаючи рішення щодо надання необхідної допомоги, бере на себе відповідальність за координацію дій або керівництво роботою з ліквідації цієї ситуації.

У разі нестачі матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайної ситуації регіонального або загальнодержавного рівня за клопотанням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій зазначені ресурси можуть бути виділені їм в установленому законодавством порядку з державного матеріального резерву і резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Для ліквідації НС та їх наслідків виділяються кошти з резервного фонду КМУ відповідно до законодавства України, а також з резервних фондів відповідних бюджетів, які повинні реалізувати права громадян України у сфері захисту населення і територій від НС.

Фінансування заходів щодо запобігання виникнення та ліквідації наслідків НС залежно від їх рівня здійснюється місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства на основі затверджених планів робіт, програм.

Фінансування здійснюється виходячи з обсягу коштів, передбачених у відповідних бюджетах, а також за рахунок власних коштів ПУО усіх форм власності, що потерпіли від НС і здійснюється відповідно до їх рівнів:

· місцевого і регіонального рівнів – за рахунок власних коштів ПУО, на території яких виникла НС і додатково – за рахунок резервів районних та обласних держадміністрацій;

· об'єктового рівня - за рахунок власних коштів ПУО, на території яких виникла НС.

Додаткові кошти для фінансування заходів з ліквідації НС відповідного рівня (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади, зокрема:

· об'єктового рівня – за рішенням органу виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться об'єкт (РДА, виконавчого комітету міської ради);

· місцевого рівня – за рішенням центральних органів виконавчої влади, обласних держадміністрацій, міськвиконкомів.

Проекти рішень про виділення коштів з резервного фонду на ліквідацію НС готуються на підставі клопотань РДА (МВК), до яких додаються:

· висновки комісій з питань ТЕБ та НС;

· акти, що підтверджують розміри завданих збитків;

· узагальнені кошториси витрат на проведення першочергових пошуково-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Кошти, виділені на ліквідацію НС використовуються для:

· проведення пошукових, відновлювальних, АРІНР з метою усунення

· безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей;

· надання матеріальної допомоги потерпілим внаслідок НС;

· розгортання та утримання тимчасових пунктів проживання і харчування потерпілих;

· забезпечення дій рятувальних підрозділів залучених до ліквідації НС.

Органи виконавчої влади, які отримали додаткові кошти, після закінчення робіт з ліквідації НС звітують про їх використання (керівники несуть відповідальність за достовірність поданої звітності).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 415 «Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету» визначені напрямки використання коштів резервного фонду, встановлені процедури, пов'язані з їх виділенням та звітуванням про їх використання.

Резервний фонд бюджету (РФБ) формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету.

РФБ не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету і встановлюється рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів.

Розподіл РФБ проводиться за рішенням райдержадміністрацій (виконавчих комітетів міських рад).

Кошти РФБ можуть використовуватися на здійснення:

а) заходів з ліквідації наслідків НС техногенно-природного і соціально-

політичного характеру;

б) інших непередбачених заходів (які не мають постійного характеру і не

могли бути передбачені на момент затвердження відповідного бюджету).

До непередбачених заходів не можуть бути віднесені:

· обслуговування та погашення державного боргу чи боргу місцевого самоврядування;

· додаткові заходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено у бюджеті;

· капітальний ремонт або реконструкція;

· придбання житла;

· надання гуманітарної чи іншої допомоги, крім випадків, коли про надання такої допомоги приймається рішення відповідним органом виконавчої влади (місцевого самоврядування).

Загальний обсяг асигнувань, виданих з РФБ за напрямом, визначеним у пункті "б" не може перевищувати 20% річного обсягу резервного фонду бюджету.

Для відшкодування збитків постраждалим в наслідок НС Кабінет Міністрів України затвердив Постанову від 15 лютого 2002 р. N 175 «Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру».

Усі збитки поділяються на види залежно від завданої фактичної шкоди, зокрема від:

- втрати життя та здоров'я населення (Н_р);

- руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції (М_р);

- невироблення продукції внаслідок припинення виробництва (М_п);

- вилучення або порушення сільськогосподарських угідь (Р_с/г);

- втрат тваринництва (М_тв);

- втрати деревини та інших лісових ресурсів (Р_л/г);

- втрат рибного господарства (Р_р/г);

- знищення або погіршення якості рекреаційних зон (Р_рек);

- забруднення атмосферного повітря (А_ф);

- забруднення поверхневих і підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод і територіального моря (В_ф);

- забруднення земель несільськогосподарського призначення (З_ф);

- а також збитки, заподіяні природно-заповідному фонду (Р_пзф).

Відповідно до територіального поширення та обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні НС – державний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

У Постанові передбачені такі методики розрахунків:

- Розрахунок збитків від втрати життя та здоров'я населення:

а) втрати від вибуття трудових ресурсів з виробництва;

Таблиця 2

Усереднені показники втрат від вибуття трудових ресурсів з виробництва

	Вид нещасного випадку	Втрати на одну людину, тис. гривень
1.	Легкий нещасний випадок з втратою працездатності до 9 днів	Мл = 0,28*
2.	Тяжкий нещасний випадок без встановлення інвалідності з втратою працездатності понад 9 днів	Мт = 6,5*
3.	Тяжкий нещасний випадок, внаслідок якого потерпілий отримав інвалідність з втратою працездатності понад 3980 днів	Мі = 37*
4.	Нещасний випадок, що призвів до загибелі:
	дорослої людини віком до 60 років	Мз = 47*
	дитини віком до 16 років	Мз = 22*

б) витрати на виплату допомоги на поховання.

- Розрахунок збитків від руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та продукції:

а) розрахунок збитків від руйнування та пошкодження основних фондів виробничого призначення;

б) розрахунок збитків від руйнування та пошкодження основних фондів невиробничого призначення;

в) розрахунок збитків від втрат готової промислової та сільськогосподарської продукції;

г) розрахунок збитків від втрат незібраної сільськогосподарської продукції;

ґ) розрахунок збитків від втрат сировини, матеріалів та напівфабрикатів, проміжної продукції;

д) розрахунок збитків від втрат майна громадян та організацій.

- Розрахунок збитків для різних галузей виробництва.

Рекомендована література:

1. Желiбо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посiбник для студентiв вищих закладiв освiти України I-IV рiвнiв акредитації / За ред. Е. П. Желiбо i В. М. Пiчi. – Київ: «Каравела», Львiв: «Новий Свiт – 2000», 2001. – 320 с.

2. Желібо Є.П., Заверуха Н М., Зацарний В В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є П. Желібо. 5-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.

3. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желiбо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2007. – 288 с.

4. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 526 с.

5. Лапiн В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник / В. М. Лапін.- 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 332 с.

1. Назвіть основні законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність під час виникнення надзвичайних ситуацій.

2. Які державні органи здійснюють управління безпекою та захистом у надзвичайних ситуаціях (НС) в Україні?

3. Що таке надзвичайна ситуація?

4. Визначте основні причини виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Як класифікують надзвичайні ситуації? Назвіть загальні ознаки надзвичайних ситуацій.

6. Які виділяють рівні надзвичайних ситуацій?

7. Назвіть фактори ураження джерел надзвичайних ситуацій. Визначте номенклатуру і параметри факторів ураження техногенних та природних НС.

8. Як здійснює

Дата добавления: 2013-12-14