КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Індивідуальні особливості людини і зовнішні поведінкові вияви
Людина по-різному поводиться у взаємодії, будучи то активним співрозмовником, то здатним до аналізу слухачем. Вона може виявляти альтруїзм, самотність, апатію, депресію тощо. Причинами цього стають як її індивідуально-психологічні властивості, так і зовнішні чинники, які спонукають до певного типу поведінки. Різноманітність індивідуально-психологічних властивостей особистості залежить від особливостей темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Темперамент (лат. — узгодженість, устрій) — стійка характеристика індивіда, яка виявляється в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності у порівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв. Більшість класифікацій і теорій темпераменту ґрунтується на компонентах — активності (ступені енергійності, стрімкості, швидкості чи повільності) й емоційності (особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якості). Під час з'ясування співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та її зовнішніх поведінкових виявів використовують характеристики чотирьох типів темпераменту: сангвініка, флегматика, холерика, меланхоліка. Сангвінік — тип темпераменту, який відповідає сильному, врівноваженому, рухливому типу нервової системи. У взаємодії з іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, товариськістю, багатством виразних рухів, міміки, легкою зміною занять, партнерів тощо. Під час конфлікту чи напруження поводить себе адекватно і конструктивно. Наділений високою працездатністю, йому до снаги заняття, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Легко переключається в діяльності та спілкуванні, але недостатньо чуттєвий до всіх зовнішніх змін. Швидко пристосовується до нових умов, легко контролює свої емоції. Йому властиві життєрадісність, стійкий настрій, терпеливість, миролюбна поведінка, невисока сугестивність і підозрілість. Спокійний щодо критики, розважливий, розсудливо ставиться до ризику, небезпеки. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, легковажність у вчинках, неуважність до учасників комунікативного процесу. Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типу вищої нервової діяльності. Характеризується спокійним настроєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю і терплячістю. Наділений повільною адаптованістю, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова — монотонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки байдуже, незворушне. Флегматик повільний, але настирливий у досягненні мети. Він реалістичніший в оцінці своїх здібностей, ніж сангвінік, йому властива слабка сугестивність. Поведінка флегматика завжди врівноважена, на неї рідко впливають емоційні переживання, настрій стійкий, без емоційних перепадів. Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Йому властиві активність, енергійність, швидкість, різкість, нестримність, схильність до швидких змін настрою, переважно до бадьорого, емоційні зриви, іноді агресивність. Доповнюють його характеристику неврівноважена поведінка, сильні короткочасні емоційні переживання. Мова холериків голосна, жвава, різка, нерівномірна. Вони є товариськими, легко адаптуються до нових умов, захоплюються своєю справою, позитивно ставляться до новацій. У досягненні мети не шкодують сил, вперто долають труднощі. Нерідко після піднесення активності настає період депресії. Холерики самозакохані, прямолінійні, часто переоцінюють свої здібності, помірно сугестивні, підозріливі. Неврівноваженість їх нервової системи знижує сумісність з іншими людьми. їх недостатня терпеливість іноді спричиняє бурхливу реакцію на критику, навіть агресивну поведінку. Меланхолік відповідає слабкому типу вищої нервової діяльності. Його характеризують низький рівень психологічної активності, сповільненість рухів, стриманість мови, швидка стомлюваність, висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, хоч зовні це малопомітно. Люди меланхолійного темпераменту легко переключаються з однієї справи на іншу, прагнення до мети в них то сильне, то слабке. Перешкоди на шляху до мети знижують, паралізують їх активність, небезпеки — відлякують. Поведінка їх часто неврівноважена, емоційні переживання — глибокі й тривалі, настрій — нестійкий з переважанням песимістичних емоцій, розгубленості й тривоги. У спілкуванні вони замкнуті, схильні до істеричності, сугестивності, підозріливості. Як правило, меланхоліки недооцінюють себе, свої можливості, перебільшують проблеми, які їм доводиться розв'язувати. Важливою властивістю людини, що формується під впливом соціуму, соціальних відносин у безпосередній взаємодії з іншими, є характер. Характер (грец. Charakter — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються В типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до цих обставин. Характер індивіда виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність тощо); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо). Структура людської поведінки є трикомпонентною, вона містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти. Перевага одного є підставою для зарахування людини до певного характерологічного типу. Сучасний російський психолог М. Обозов описав такі характерологічні типи: 1. Тип "мислителя" (перевага пізнавального компонента). Він орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя; любить пофантазувати, а тому недостатньо товариський, не вміє вирішувати організаційні завдання. 2. Тип "співрозмовника" (перевага емоційно-комунікативного компонента). Товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується до нових умов. 3. Тип "практика" (перевага перетворювального компонента). Це людина справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань. Добрий організатор, йому до снаги завдання, що вимагають рішучих і негайних дій. Соціальну поведінку особистості у групі зумовлюють її потреби, які вона може задовольнити лише у спілкуванні та діяльності. Вони виявляються у різних сферах: діловому спілкуванні, налагодженні дружніх стосунків з іншими; досягненні незалежності, автономності, значущості; професійному вдосконаленні та реалізації потенційних можливостей; наданні допомоги іншим тощо. Пізнавальні потреби реалізуються через інтерес, емоційно забарвлену інтелектуальну вибірковість. Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності І сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному відображенню дійсності. Інтерес постає як емоційна увага до об'єкта (в ньому поєднується емоційне та раціональне), забезпечує спрямованість особистості, сприяє широкому, глибокому і повному відображенню дійсності. Він є єднальною ланкою між потребами і цінностями. У соціальній політиці важливо забезпечити взаємодію та гармонізацію всіх типів інтересів (суспільних, групових, особистих). На взаємозв'язок особистості і групи впливають здібності людини. Здібності — індивідуально-психологічні особливості, які сумовою успішної діяльності особистості. Здібності є результатом розвитку індивіда. їх формування відбувається на основі задатків — вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. До загальних здібностей належать психічні властивості людини, що реалізуються як увага, спостережливість, пам'ять, уява, розважливість та ін., до спеціальних здібностей — психологічні особливості індивіда, які забезпечують успішне здійснення ним певної діяльності (образотворчі, математичні та ін.). Формування здібностей на основі задатків залежить від умов життєдіяльності. Природні задатки (потенційні можливості індивіда) ще не визначають успішної діяльності людини в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо лише в соціумі, складовою якого є практика життя. Специфічною формою взаємодії людини з навколишнім світом є її емоції. Емоції (лат. — хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і Ситуацій. Спілкування і діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій, які характеризуються активністю, інтенсивністю, якістю та полярністю. Емоції охоплюють усі різновиди переживань особистості, спонукають її до знань, праці, вчинків. Вони виражають духовні запити і прагнення індивіда, його ставлення до дійсності, яке відображається в мозку і переживається як задоволення — незадоволення, радість — сум тощо. Такі базові емоції, як сором, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага відображаються на обличчі африканця майже так, як і на обличчі європейця. Це дає можливість стверджувати, що люди, які належать до різних культур, здатні сприймати й оцінювати вираз людського обличчя за емоційними станами. Емоції є і своєрідною внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбувається. Людина регулює свої дії, вчинки та поведінку у групі і за допомогою волі, яка є важливим чинником у досягненні мети. Воля — здатність людини, що виявляється у самодетермінації, саморегуляції нею своєї діяльності і різних психічних процесів. Вольова регуляція поведінки здійснюється у процесі перетворення несвавільних психічних процесів на свавільні, набуття людиною контролю над своєю поведінкою, вироблення вольових якостей, свідомої постановки перед собою складніших завдань, які потребують вольових зусиль. Воля в індивіда виявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, витримка, рішучість, сміливість, самостійність, ініціативність, упевненість у собі, віра у справу, відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість та ін. Серед основних психологічних функцій волі виокремлюють вибір мотивів і цілей, регуляцію спонукання до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації, організацію психічних процесів в адекватну діяльності людини систему, мобілізацію психічних і фізичних можливостей на подолання перешкод під час досягнення поставлених цілей. Стійкою особистісною властивістю, яка втілює в собі потреби, наміри, спонуку до конкретної діяльності, є мотив. Мотив (лат. movere — штовхати, приводити у рух) — спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб; сукупність зовнішніх чи внутрішніх умов, які зумовлюють активність суб'єкта і визначають її спрямованість. Це складне інтегральне психологічне утворення належить суб'єкту поведінки. Важливим за мотиваційним значенням є стан індивіда, сформований потребою в об'єктах, необхідних для його існування і розвитку. Йдеться про потреби, які є джерелом активності людини, завдяки яким здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі. За допомогою установки (стійкої схильності індивіда до певної форми реагування) людина спрямовує свої вчинки, дії та поведінку. Люди по-різному пояснюють життєві події, ситуації та свою поведінку, неоднаково сприймають успіхи й невдачі. Залежить це від їх психічного стану, виконуваної діяльності, етнопсихологічних особливостей, соціокультурних установок тощо. Неусвідомлюваними передумовами соціальної поведінки індивіда є архетипи, які за твердженням К.-Г. Юнга, є структурними елементами людської психіки, захованими у спільному для людства колективному несвідомому. Вони успадковуються від покоління до покоління, створюють сенс життя, задають етапи життєдіяльності особистості, її загальну структуру та програму поведінки. Соціальну поведінку особистості, на думку Юнга, детермінують такі архетипи: 1) тінь особистості — друга її автономна душа, темний двійник у внутрішньому світі (тінь втілює у собі гріховне "Я", підсвідомі бажання, негативні якості, проявляється у неконтрольованих емоційних станах, егоїстичних задоволеннях; негативні якості стають менш помітними і небезпечними, якщо людина визнає їх реальність); 2) аніма (архетип жінки, що існує в несвідомості чоловіка) і анімус (чоловіче начало, що існує у несвідомості жінки); 3) архетип сенсу (самість особистості, центр "Я”, в якому представлені найголовніші людські сенси, що реалізуються індивідом у житті). У цьому контексті важливою є соціокультурна та етнопсихологічна зумовленість поведінки людини, яка полягає в її зв'язках із конкретним соціальним середовищем. Етнопсихологічна характеристика взаємодії потребує урахування національно-психологічних особливостей поведінки людей у сфері взаємин — реальних у суспільній свідомості соціально-психологічних явищ, специфічних форм функціонування загальнолюдських властивостей психіки. Структуру національно-психологічних особливостей утворюють такі сфери: — мотиваційна (своєрідність мотивів, спонукальних сил взаємодії у представників певної національної спільноти); — інтелектуально-пізнавальна (своєрідність сприймання й мислення носіїв національної психіки, що виражається у наявності специфічних пізнавальних та інтелектуальних якостей, які забезпечують особливе сприйняття, оцінювання навколишнього, відповідну стратегію поведінки); — емоційно-вольова (своєрідність емоційних та вольових якостей, від яких нерідко залежить результативність соціальних контактів); — комунікативно-поведінкова (власне інформаційна і міжособистісна взаємодія, взаємини та спілкування). Значну увагу соціальна психологія приділяє дослідженню цих особливостей у процесі взаємодії представників різних національних культур, у суттєвих характеристиках конкретної комунікативно-поведінкової культури, її національної специфіки у відображенні соціально-психологічної реальності. Результати досліджень наводять на висновок, що своєрідність національної психології виявляється не у неповторних психологічних рисах, а в їх поєднанні, у звичаях, історичних традиціях, поведінці. Не менший інтерес викликають проблеми, пов'язані з впливом традиційних етнокультурних норм і цінностей на соціальну поведінку людей, сфери групового менталітету — на реалізацію комунікативно-поведінкових потреб індивіда, зі схильністю сприймати соціальне життя з позицій своєї етнічної групи. Відомо, що не всі соціальні міжетнічні контакти є безпроблемними. Найпродуктивніші з них ті, які дотримуються визнання рівності сторін, відбуваються в умовах щирості, довіри, поваги до норм, способу життя, доброзичливості до представників іншої національної культури тощо. Гармонізацію взаємозв'язків індивіда і групи як однієї народності, так і в міжнаціональному аспекті забезпечує соціальний контроль. Здійснюється він у межах взаємовпливу індивідуальних і соціальних дій індивідів, виявляючи внутрішню суперечливість взаємодії. Адже людина стає соціально зумовленою індивідуальністю під впливом соціальної спільності, але не може розвиватися, беззаперечно вірячи у запропоновані групою зразки культури, сліпо копіюючи їх. Віра — особливий стан психіки, який полягає у повному прийнятті людиною відомостей, подій, явищ або власних уявлень, які можуть бути основою її "Я", визначати вчинки, судження, форми поведінки. Розв'язання внутрішньої суперечливості відбувається у процесі соціалізації індивіда відповідно до його внутрішньої позиції, поглядів, принципів. За таких умов віра стає переконанням — усвідомленою потребою індивіда, що спонукає його діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій та власного життєвого досвіду, тобто результатом попередньої роботи свідомості, розуму і розсудливості особистості. Вона завжди є результатом роботи свідомості, яка створює уявлення індивіда про соціум і його місце в ньому, про взаємозв'язки в соціальному оточенні. Зміст переконань відтворює рівень розвитку особистості і розуміння нею соціуму. їх основою є сукупність знань про людину, суспільство, природу. Гармонізує взаємини групи і особистості світогляд. Світогляд — система поглядів на об'єктивний світ І місце людини в ньому, на ставлення людини до себе та навколишньої дійсності. За своїм змістом світогляд ширший за систему знань, позаяк характеризується свідомим ставленням індивіда до соціального життя, яке охоплює знання, оцінку і поведінку. Він втілює зумовлені системою поглядів основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання, ціннісні орієнтації. Група й особистість є суб'єктами світогляду. Взаємозалежність між індивідом та його оточенням визначають звички, традиції, стереотипи поведінки. Йдеться про спосіб життя особистості у групі. Спосіб життя — стійка типова форма життєдіяльності особистості та спільностей, міра їх включення в соціум, типові форми взаємодії індивіда із суспільством, групами, Іншими людьми. Узявши за критерій певні системи соціально-культурних цінностей, пріоритетів (розуміння норм, коло спілкування, інтереси, потреби і способи їх задоволення тощо), виокремлюють різні його види. Наприклад, здоровий спосіб життя передбачає правильне харчування, дотримання правил гігієни, належні умови праці та відпочинку, заняття спортом тощо. Особливо важливим чинником при цьому є гігієна особистості, яка охоплює: гігієну праці (не допускати перевтоми, забезпечувати нормальне екологічне середовище на виробництві тощо), гігієну спілкування (дотримання норм спілкування, правил хорошого тону, стримування власних емоцій під час спілкування, врахування етнопсихологічних особливостей спілкування тощо), особисту гігієну (дотримання правил водних процедур, тривалість сну та ін.). Окремої уваги заслуговує моральний аспект у здоровому способі життя, який втілює зміст основних цінностей суспільства та культури. Його уклад є цікавим з моральної точки зору. Люди по-різному формують свій спосіб життя, сповідують різні віри, мають неоднакові переконання та світогляд, що позначається на процесі взаємодії особистості і групи, на ефективності застосування способів реагування оточення на поведінку людини (йдеться про санкції, що здійснюються у формі заохочення чи покарання).
Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 412; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |