Поведінка особистості і соціальна напруженість

Про поведінкові вияви соціальної напруженості свідчать зростання серед людей недовіри до влади, конфліктність у суспільстві, тривожність, ажіотажний попит, погіршення демографічної ситуації, постійні стреси та дистреси тощо.

Чинники, що породжують соціальну напруженість, пов'язані зі станом економіки, ефективністю влади, впливом засобів масової комунікації, опозиції та криміногенних структур. Соціальна напруженість виникає внаслідок соціальної дезадаптації, яка охоплює такі сфери і процеси:

— фізіологічну дезадаптацію певних прошарків населення до труднощів. Наприклад, неможливість нормально пристосуватися до підвищення цін без зниження рівня життя;

— психофізіологічну дезадаптацію, яка виражається в неусвідомлених масових психічних станах (тривога, агресивність, апатія) під час пристосування до труднощів та соціальних змін;

— соціально-психологічну дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені конфліктні відношення певних прошарків населення до труднощів і соціальних змін (підвищена політизація, страйки, незадоволення, міграція, злочинність тощо).

Найпоширенішими формами вияву соціальної напруженості є депресія та стрес.

Депресія (лат. depressіo — пригнічення) — афективний стан, який характеризується негативізмом, пригніченим емоційним фоном, зміною мотиваційно-когнітивної сфери, загальною пасивністю поведінки.

Людина у стані депресії відчуває пригнічення, відчай тощо. За соціальної напруженості депресія виникає внаслідок дії захисних, компенсаторних (лат. compenso — зрівноважую, порівнюю) механізмів та означає пристосування за рахунок виснаження. Людина втрачає соціальну опірність, перебільшує все погане і знецінює добре.

Соціальна напруженість часто реалізується як соціальний стрес.

Стрес (англ, stress — напруга) — емоційний стан людини, що виникає під дією екстремальних впливів; особливий психічний стан людини на стадії пристосування до нових умов Існування, спричинений надмірною психофізіологічною мобілізацією організму.

Залежно від стресора (чинника, що викликає стрес) й особливостей його впливу розрізняють два види стресу: фізіологічний, який виникає через надмірне фізичне навантаження, больові стимули, утруднене дихання тощо, і психічний, який є наслідком невідповідності між навантаженням і ресурсами індивіда. Психічний стрес може бути інформаційним та емоційним. Інформаційний стрес виникає внаслідок інформаційних перевантажень, коли людина не справляється зі своїм завданням, не встигає в належному темпі приймати правильні рішення. Емоційний стрес є наслідком загрози, небезпеки, образи та ін. Під час соціальної напруженості стрес може здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на поведінку людини аж до повної її дезорганізації. Інтенсивність реакції на стрес визначається не абсолютною величиною подразника, а його суб'єктивною значущістю для особи. Негативний стрес, так званий дистрес (англ. distress — горе, нещастя, нужда) руйнує життя, а позитивний (вітаїстичний), або "ейфорійний стрес" є життєво необхідним. Дистрес провокує хвороби, депресію, самотність, функціональні неврози, ейфорійний стрес наснажує відчуттям задоволення, щастя, позитивно впливає на здоров'я. Психологи вважають, що помірний стрес корисний для організму, оскільки сприяє мобілізації сил, загартовує для нових випробувань. Повна свобода від нього рівноцінна смерті.

Соціальну напруженість не слід ототожнювати з екстремальною ситуацією, яка є одним із чинників соціальної напруженості. За походженням екстремальні ситуації бувають природними (землетрус, ураган тощо), технічними (аварії) та соціально-психологічними (масові заворушення). З розвитком цивілізації змінюється вплив екстремальних ситуацій на людину. Це означає, що екстремальні чинники безперервно набувають нових ознак і форм. їх еволюція відбувається разом з еволюцією суспільства.

Екстремальна (лат. — край, кінець) ситуація — інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх сукупності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, максимально можливого за таких обставин психологічного та біологічного комфорту.

Екстремальна ситуація є дією, що змушує індивіда мобілізувати резерви свого організму. її ознаками є раптовість та непередбачуваність, надмірно висока інтенсивність дії чинників або незвична їх комбінація. Психологічна специфіка екстремальної ситуації пов'язана із стресовим характером впливу. Вона охоплює сукупність чинників, які порушують гармонію індивіда із соціальним життям та соціальними установками. Це зумовлює руйнацію деяких психологічних (мислення) і динамічних (вчинки, поведінка, ЇЇ програма) стереотипів. Тому екстремальна ситуація безпосередньо загрожує біологічному, психологічному комфорту індивіда (чинники першого порядку), його біологічному та психічному існуванню і може суттєво зруйнувати цілісність усього, що становить індивідуальну сутність (чинники другого — вищого — порядку).

У соціально-психологічній практиці найпоширенішими бувають такі типи ставлення індивіда до об'єктивної небезпеки: ігнорування небезпеки і намагання співіснувати з нею; боротьба з небезпекою; втеча від небезпеки, спроба її уникнути.

Під дією екстремальних чинників різні індивіди виявляють неоднакову спроможність контролювати свої почуття (фізичні й психічні) та емоції. Часто вони відчувають втому, злість, відчай, голод, спрагу, страх, провину, невпевненість. По-різному реалізуються індивідуальні, психофізіологічні особливості, спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, цілі, прагнення, потреби, рівень адаптивності, психологічної готовності до дії, здатність до пошуку адекватних дій.

В екстремальних ситуаціях часто особистість поводиться агресивно, у неї виникають стани дисонансу, депресії, неадекватність самооцінки, девіантні форми поведінки. Такі форми вияву соціальної напруженості, як депресія та стрес, за певних обставин можуть призвести до суїциду.

Реакції індивіда на депресивні та стресогенні чинники залежать від його індивідуально-психологічних (темперамент, характер) та соціально-психологічних (спрямованість, позиція, ціннісні орієнтації, переконання тощо) якостей. Вони можуть виявлятися як у малопомітній дезадаптаційності, так і у важких особистісних аутодеструкціях (грец. autos — сам і лат. destructio — ламаю, руйную).

Передумовами виникнення стресових станів у людей є:

— рівень безробіття (люди, які тривалий час не мають роботи, більш схильні до стресу; втрата роботи, яка передбачає регулярну активність людини, фінансової опори, стабільного кола спілкування спричинює стрес);

— рівень міграції населення (висока географічна рухливість, як правило, є стресогенним чинником, оскільки це руйнує зв'язки людини з біологічними, особистісними та історичними коренями).

Кожну людину переслідують різноманітні небезпеки — забруднення довкілля, зміни клімату, перенаселення, урбанізація, тероризм, психологічне перевантаження у зв'язку з підвищенням вимог до життя та зростанням його темпу тощо. В Україні ця проблема зумовлена нестабільністю соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних процесів, які негативно позначаються на психічній стабільності громадян, їх готовності до подолання важких та несподіваних ситуацій. Ефективне розв'язання криз пов'язане із здатністю суб'єктів соціуму зберігати професійну і психічну рівновагу в складних та нестандартних умовах.

Дата добавления: 2013-12-14