Поняття, ознаки та їхня характеристика

Транспортні правовідносини.

Правові відносини — це частина суспільних відносин, врегульованих нормами права, суб'єкти яких є носіями прав і юридичних обов'язків. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв'язок між особами — громадянами, організаціями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькими структурами, державою в цілому, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки правових відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а) правові відносини — це зв'язок між особами на основі норм права;

б) зв'язок між особами виникає на основі норм права через їх суб'єктивні юридичні права й обов'язки;

в) цей зв'язок між особами на основі норм права підтримується і гарантується державою (в окремих випадках її примусовою силою);

г) цей зв'язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер. Причому, як зазначає С.С. Алексеев, в одних випадках має місце повна двостороння індивідуалізація (стосовно транспортного права — це права й обов'язки щодо надання транспортних послуг), в інших випадках одностороння індивідуалізація, коли фіксуються суб'єктивні права тільки однієї сторони правовідношення (наприклад, право транспортного органу встановлювати правила завантаження).

Отже, норма права є основною або необхідною передумовою виникнення, зміни і припинення правовідносин. В юридичній літературі під правовідносинами розуміються врегульовані нормами права суспільні відносини, в яких сторони виступають як носії взаємних прав і обов'язків, установлених і гарантованих державою.

Дійсно, право — це особливий регулятор суспільних відносин. У своєму соціальному та юридичному змісті воно достатньо чітко виражає владні засади. Ані цивільно-правові, ані адміністративно-правові відношення, ані які інші правовідносини не виникають самі по собі, оскільки вони узаконенні й виникнення їх зумовлено нормами права. Отже, влада проявляє себе в усіх випадках, оскільки вона має змогу спонукати суб'єкти діяти в інтересах влади.

Нагадування про владну природу права має пряме відношення до виявлення змісту транспортних правовідносин, проблема яких завжди була гостро дискусійною для поняття сутності транспортного права взагалі і засобів транспортно-правового регулювання зокрема.

У юридичній літературі й досі вважається, що транспортні правовідносини мають всі ознаки цивільно-правових відносин, які врегульовані нормами цивільного права на підставах договору перевезень і не враховують інші засоби транспортно-правового регулювання. Звичайно, транспортне право як комплексна галузь права регулює і значне коло інших суспільних відносин (цивільних, трудових, земельних), що ґрунтуються на рівності сторін суб'єктів цих відносин.

Проте, транспортне право — це окрема спеціальна галузь права, де транспортні правовідносини мають свої особливі ознаки, серед яких можна виділити такі.

1. Транспортні правовідносини складаються у сфері, де перевезення виступає у формі процесу виробництва на транспорті, закінченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг. Вироблена в галузях промисловості та сільського господарства продукція має бути доставлена до споживача — це основне завдання транспорту. Доведення продукту від виробника до споживача є продовженням процесу виробництва у сфері обертання «все равно, перевозит ли она людей или товары» (Маркс К, Энгельс Ф. Собр. Соч. - Т.26.- Ч.1.- С. 422). Але виробництво продукції транспорту є одночасно і її споживанням. Тобто продукція транспорту існує в формі корисного ефекту (діяльності).

2. Транспортні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного транспортного органу або посадової особи цього органу (підприємства, організації, установи). Для цих відносин характерна наявність державно-вкладного організуючого впливу або виконавчо-розпорядчої діяльності (наявність відповідних нормативних актів, планів перевезень, графіків руху транспортних засобів, дозволів на використання шляхів сполучення, ліцензування тощо).

3. Транспорті правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін. Проте згода чи бажання другої сторони майже завжди є обов'язковою (крім випадків, передбачених законодавством — військові перевезення, перевезення зв'язку із запровадженням у країні особливого стану, ліквідація наслідків стихійного лиха та ін). Наявність згоди другої сторони відокремлює транспортні правовідносини від адміністративних.

4. Транспортні правовідносини виникають з приводу експлуатації транспортних засобів і шляхів сполучення, які виконують роль засобів виробництва, а відповідно і роль засобів праці робітників транспорту.

Предметом транспортних правовідносин завжди є діяльність з наданням послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як цe має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги.

Перераховані особливості транспортних правовідносин та їхня характеристика дають змогу зробити висновок про те, що не будь-які суспільні відносини входять до кола транспортно-правових. Деякі ознаки мають місце і в інших, наприклад, цивільно-правових відносинах. Лише наявність у правовідносинах сукупності всіх наведених вище ознак дає підстави вважати його транспортним.

Самі по собі факти експлуатації транспортних засобів — рухомого складу залізниць, морських і річкових суден, авіаційного та автомобільного транспорту — не дають підстав вважати їх транспортними правовідносинами. Експлуатація транспортних засобів має правову природу договорів майнового найму, передбачених відповідною главою Цивільного кодексу України, або договору лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» або до статті 215 Кодексу торговельного мореплавства.

Участь транспортного підприємства (чи організації) в правовідношенні теж не дає права вважати його транспортним, оскільки це можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво або кредитні відносини, або відносини з постачання енергетичних та інших ресурсів чи зберігання, страхування та інші зобов'язання, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. Отже, послугу, яку надають за допомогою транспорту, сама по собі не породжує транспортні правовідношення.

Ще раз зазначимо, що для визнання правовідношення транспортним необхідна сукупність усіх зазначених вище ознак.

Транспортні правовідносини мають свою структуру, яка складається з таких елементів:

а) юридична основа;

б) юридичні факти;

в) суб'єкти транспортних правовідносин;

г) об'єкти транспортних правовідносин;

г) зміст правовідношення.

Юридичною основою транспортних правовідносин є транспортно-правові норми, що містяться в законодавчих і нормативних актах. Ці норми опосередковують зміст транспортних правовідносин, визначають права й обов'язки учасників таких відносин, їхню поведінку і впливають на характер і мету діяльності.

Юридичні факти — це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни чи припинення транспортних правовідносин.

Дії — це результат діяльності й волевиявлення людей. Дії бувають як правомірні, так і неправомірні.

Правомірні дії — це такі юридичні факти, що відповідають вимогам транспортного законодавства та умовам надання транспортних послуг.

Неправомірні дії — це такі дії або бездіяльність, що не відповідають вимогам законодавства, порушують транспортно-правові норми, а також умови надання послуг. Наприклад, несвоєчасна подача транспортних засобів під навантаження чи розвантаження визнається порушенням умов надання послуг і тягне за собою юридичну відповідальність.

Події — це явища, незалежні від волі людей, але мають юридичне значення в разі невиконання або неналежного виконання умов про надання послуг і притягнення до юридичної відповідальності. Це, зокрема, непереборна сила, стихійне лихо — повінь, пожежа, інші природні явища.

Суб'єктами транспортних правовідносин є конкретні їх учасники (сторони) — юридичні та фізичні особи, які наділені правами й обов'язками у сфері транспортної діяльності, надання послуг, передбачених транспортно-правовими нормами. Ними можуть бути громадяни, підприємства, організації, державні органи, недержавні структури тощо. В законодавчих і нормативних актах вони зазначаються узагальненою термінологію як вантажовідправник, перевізник, вантажоодержувач,пасажир.

Об'єктом транспортних правовідносин є суспільні відносини, що уособлюють у собі характер діяльності суб'єктів і юридичні наслідки їх поведінки щодо забезпечення потреб населення та виробництва в перевезеннях і надання транспортних послуг.

Деякі автори, уникаючи пострадянського словосполучення «суспільні відносини» вказують на правові відносини в тій чи іншій галузі права, спрямовані на виконання відповідних дій з метою задоволення певних інтересів. Наприклад, Д. В. Боброва зазначає, що об'єкт цивільно-правових відносин — це тe на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення відповідних інтересів, а об'єктами цивільних правових відносин вона вважає, що є а) речі; б) дії, в тому числі – послуги; в) результати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага, що звичайно, не викликає сумніву. Але відносини, врегульовані нормами права, не можуть бути поза суспільними відносинами і виключати із вживання словосполучення «суспільні відносини», на нашу думку, не має сенсу.

Отже, об'єктом транспортних відносин є врегульовані нормами транспортного права суспільні відносини, які уособлюють в собі дії, спрямовані на забезпечення потреб населення і виробництва в перевезеннях і надання транспортних послуг.

Зміст правовідношення характеризує сукупність прав і обов'язків учасників цих відносин, їх правові інтереси, взаємовідносини, предмет і мету таких відносин. В юридичній літературі це зазначається як статус, компетенція, повноваження, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів відносин, їх гарантії і відповідальність.

Транспортні правовідносини є багатогранними за своїм змістом і формами, умовами функціонування й розвитку та іншими ознаками. Їх можна класифікувати за інститутами і нормами транспортного права, за суб'єктами й об'єктами транспортних правовідносин, за повноваженнями, за простором і часом, за організаційними та правовими формами тощо. Транспортні правовідносини можна поділити також за змістом на матеріальні й процесуальні, за формою — на короткотермінові і довготермінові; за простором — на місцеві, регіональні та загальнодержавні; за правовою природою — на правомірні та протиправні.

Головну і найбільш важливу частину, на нашу думку, транспортних правовідносин складає діяльність відповідних органів та організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень та діяльності з надання транспортних послуг і забезпечення потреб населення і виробництва у перевезеннях. У цьому зв'язку найбільш значний інтерес становить класифікація транспортних правовідносин за характером юридичних зв'язків між сторонами цих відношень, які поділяються на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні транспортні правовідносини — це відносини субординаційного характеру. Вони виражають юридичну залежність однієї сторони від другої. Це взаємовідносини, які існують між органами виконавчої влади як, наприклад, відносини між Міністерством транспорту України й Державною адміністрацію залізничного транспорту (Укрзалізниця). Вони, як правило, виникають з приводу організації транспортного процесу, використання засобів перевезень і шляхів сполучень. Звичайно, вирішення цих питань не може здійснюватися без державного впливу в галузі транспорту. Стаття 3 Закону України «Про транспорт» закріплює головну мету й завдання державного управління в галузі транспорту:

· своєчасне, повне, і якісне задоволення потреб населення та виробництва в перевезеннях і потреб оборони України;

· безпечне функціонування транспорту;

· обмеження монополізму й розвиток конкуренції;

· координація роботи різних видів транспорту;

· ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

· охорона дозвілля від шкідливого впливу транспорту тощо.

Тобто складається відповідна управлінська вертикаль, яка найбільш традиційна у транспортних відносинах, де всі структури майже напіввоєнізовані (спеціальні ранги, звання, знаки розрізнення, уніформа; чітка субординаційна побудова органів управління і т. ін.).

Вертикальні транспортні правовідносини існують і тоді, коли одна із сторін, наділена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здійснювати приписи, які є обов'язковими для іншої сторони. Прикладом цього може бути закріплене Статутом залізниць України право Міністерства транспорту України затверджувати Правила перевезення вантажів, пасажирів, багажу, технічні умови навантаження й кріплення вантажів, інші нормативні акти (ст. 5 Статуту залізниць України), які є обов'язковими для пасажирів, вантажовідправників і вантажоодержувачів. Статтею 21 цього Статуту передбачено, що начальник залізниці та уповноважені посадові особи за заявою вантажовідправника без додаткової оплати:

а) дозволяють завантаження понад і поза планом;

б) змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами;

в) дозволяють внутрішньостанційні перевезення вантажів.

Отже, наочно виявляється метод владної підпорядкованості та нерівності сторін у той час, як деякі автори вважають, що транспортні правовідношення — це врегульовані нормами цивільного права зобов'язання, в основ яких лежать цивільно-правові норми, зокрема договори про перевезення. Навіть сам договір про перевезення, який є оплатним, двостороннім у більшості випадків, укладається на основі плану перевезень (владно-правового акта). Крім цього, укладання договору перевезень, на нашу думку, теж не передбачає повної рівності сторін, оскільки оформлення договору перевезень здійснюється спеціальними транспортними документами — квитками, накладними, квитанціями тощо — форма і порядок заповнення яких затверджує Мінтранс. Оплата за перевезення також не визначається ревністю сторін, оскільки тарифи на перевезення пасажирів, вантажів, багажу встановлюються у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України, а в деяких випадках встановлюються відповідними залізницями, місцевими органами виконавчої влади, іншими транспортними органами. Тобто істотні умови договору перевезень встановлюються одноосібно, інша сторона може тільки погоджуватися чи ні з цими умовами. Це ще раз унаочнює специфіку транспортних правовідносин і взагалі норм транспортного права, як окремої комплексної галузі права.

Характерна особливість вертикальних відносин полягає в тому, що в них найбільш виразно виявляється метод владної підпорядкованості учасників відносин. Владною стороною при цьому у більшості випадків виступає відповідний суб'єкт органів транспорту або органів виконавчої влади. Усі вертикальні відносини такого типу практично виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Транспортні правовідносини не завжди бувають відносинами, що будуються за методом влади й підпорядкування. В багатьох випадках транспортні відношення будуються на умовах рівності сторін, де права одних суб'єктів відповідають обов'язкам інших, і навпаки. В юридичній літературі такі відносини прийнято називати горизонтальними.

Горизонтальними транспортними правовідносинами визнаються відношення, в межах яких сторони відносно фактично і юридично рівноправні. Це відносини, учасники яких не перебувають у підпорядкування один одного. Саме такі відносини при певному виключенні, виникають:

· з договору про перевезення вантажів;

· договору про буксирування;

· договору про експлуатацію під'їзних колій, подачу та збирання вагонів;

· договору про перевезення пасажирів і багажу; договору про експедицію тощо.

Вони характеризуються:

· наявністю однакового правового рівня сторін;

· відсутністю будь-якої форми співпідпорядкованості;

· відсутністю юридично-владного волевиявлення одної сторони відносно другої.

Таким чином, транспортні правовідношення — це врегульовані нормами транспортного права дії, спрямовані на забезпечення потреб населення й виробництва в перевезеннях і наданні транспортних послуг.

Захист транспортних правовідносин здійснюється як в судовому, так і в адміністративному порядку. Судовий захист гарантує Конституція України та іншими законами України шляхом не тільки оскарження протиправних дій посадових осіб, а й поданням позову стосовно предмета захисту. В адміністративному порядку розглядають питання, в основному, щодо організації діяльності транспорту та забезпечення взаємодії різних видів транспорту.
Лекція

Тема: Організаційно-правові засади діяльності транспорту в Україні

План

1. Поняття та структура транспортної системи України

2. Державне управління в галузі транспорту, його цілі й завдання

3. Суб'єкти (органи), які здійснюють управління транспортом, їхня структура й повноваження

4. Форми і методи управління транспортом

Література

1. Е.Ф. Демський, В.К. Гіжевський. Транспортне право України. К.: Дрінком Інтер, 2002.

2. Э.Ф. Демский. Транспорт, пасажир, право. К.: Общ-во «Знание» УССР, 1987.

Дата добавления: 2013-12-14