Закони, принципи та категорії політичної науки

План

Тема 1: Сутність і роль політики та політології як науки у житті суспільства.

1. Предмет політології.

2. Закони, принципи та категорії політичної науки.

3. Система методів політології.

4. Основні завдання та функції політології.

1. Предмет політології як науки.

Поняття «політологія» утворюється з двох гречеських слів politiсe – державні справи і logos – вчення. Автором першого поняття вважається давньогрецький філософ Аристотель (530 – 480р. до н.е.). Саме поняття «політика» походить від грецького слова polis, що буквально означає «місто». Грецьке поліс – місто – утворення, що володіє класичними ознаками держави: територію, населення, державну владу.

Політична наука як самостійна галузь знань виникає на рубежі Середньовіччя і Нового часу, коли дослідники почали пояснювати політику не релігіозно – міфологічними, надприродними причинами, а «земними».

Відомі мислителі цього періоду (Макіавеллі, Боден, Гоббс, Локк, Монтеск’є) опирались на досягнення еллінської і римської античності, давньосхідної політичної думки, заклали основи наукової політичної теорії.

У XVI ст. Макіавеллі звільнив політичну науку від релігійно – етичної форми. Творчість Макіавеллі ознаменувала значний крок на шляху перетворення політології в самостійну науку, сприяла зближенню теорії і політичної практики. У цей час спеціальна галузь називається ars politica – «політичне мистецтво» (Альберт Великий), scientia politica – «політична наука» (Фома Аквінський), «найбожествена громадянська наука» (С.Брант).

Аристотель назвав «політичну науку» «Королевою всіх наук».

У марксистській літературі панує точка зору, відповідно до якої політична наука виникла в 40 і роки XIX ст., заслуга в її створенні належить К.Марксу (1818 – 1883).

Маркс і Енгельс звернули свої погляди до пролетаріату, як до єдиного класу. На їх думку, здатного не тільки звільнити себе, але й вирішити задачу «загальнолюдської емансипації».

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала складатися в другій половині XIX ст.

У 1857р. Ф. Лейбер починає читати цей курс в Колумбійському коледжі, пізніше перейменованому в університет.

У 1880р. у цьому ж коледжі відкривається перша школа політичної науки.

У 1903р. заснували Американську асоціацію політичних наук.

Тому деякі дослідники стверджують, що політологія як навчальна дисципліна є «американською за походженням».

Наприкінці XIX – початку XX ст. політична наука одержує широке поширення в Європі.

У 1896р. італійський політолог Т.Моска видає свою працю «Елементи політичної науки», визнану класичним твором в галузі політичних досліджень.

У 1948р. Юнеско – організація ООН з питань освіти, науки і культури – рекомендувала всім країнам, членам цієї організації, курс політології для вивчення в системі вищої освіти в якості обов’язкової навчальної дисципліни.

З цього часу вивчення політології запроваджується у країнах Заходу, ряді країн Центральної і Східної Європи. Під егідою Юнеско в 1949р. утворилась Міжнародна асоціація політичної науки (МАПН). Напркінці XIX ст. – початку XX ст. політична наука інтенсивно розвивалась в Україні. Політичний внесок у світову політичну думку внесли В.Липинський, Д.Донцов, І.Франко.

У радянський період розвитку України політичні проблеми вивчалися у вищих навчальних закладах в курсах історичного матеріалізму, політичної економії, наукового комунізму, історії КПРС, теорії держави і деяких інших навчальних дисциплінах.

В середині 80-х років почався процес демократизації радянського суспільства. В 1989р. у головних вузах України та інших республік Радянського Союзу починає викладатися новий навчальний курс – політологія. В даний час, ця навчальна дисципліна вивчається в усіх вищих навчальних закладах СНД.

У 1991р. в Київському Національному університеті ім. Т.Г.Шевченко була створена кафедра політології. Випускники вузу працюють в апараті парламенту, політичних партіях, комерційних структурах та інших установах.

У 1991р. в Києві була створена Асоціація політичних наук.

Політологія – наука про політику та її взаємовідносини з людиною і суспільством, одна із складових системи наукових знань людства, його духовної культури, активний чинник суспільного процесу.

Політологія – єдина інтегральна наука про політику, її взаємодії з особистістю та суспільством.

Політологія – це наука про політику. основні тенденції та шляхи її розвитку, процеси державного життя, державну владу та владу взагалі.

Політологія – це наука про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми і методи діяльності суб’єктів політики.

Всю сукупність проблем, що складають предметний зміст політології як навчальної дисципліни, можна поділити на три основні групи:

1) теоретичний - рівень філософського аналізу, де предметом міркувань є загальна теорія суспільного розвитку.

Теоретичні проблеми політології:

а) фундаментальні дослідження:

- об’єктивні умови, які забезпечують розвиток суспільства та його політичної системи в цілому;

- діалектичне співвідношення кількісних і якісних переходів і взаємопереходів у політичному житті;

- закономірності виникнення, розвитку й удосконалення політичної системи

- ступінь, глибину і форми втручання політики в об’єктивний процес розвитку держави і суспільства;

- діалектика взаємовідносин держави і громадянського суспільства;

- тенденції розвитку політичної культури;

- методологія дослідження політичних систем, партій і організацій, політичної поведінки громадян;

- розробка нового типу наукових категорій і понять тощо.

б) прикладні дослідження:

- динаміка політичних процесів і систем;

- розробка концепцій і методик сучасного державного управління;

- процес прийняття політичних рішень на різноманітних рівнях управління;

- електоральний процес, політичний менеджмент і маркетінг;

- вплив політичної культури на політичні процеси і діяльність людей;

- зміст, спрямованість і ефективність політико-комунікаційних процесів у суспільстві;

- політологічна експертиза соціально-економічних і інших програм розвитку;

- тенденції політичної участі тощо.

2) практичний - рівень конкретно-теоретичного аналізу, який передбачає вивчення основних положень теорії політики, яка створює науковий образ політичної діяльності в цілому;

3) емпіричний рівень – це аналіз конкретних результатів дійсності у вигляді описів, пояснень, прогнозів.

Поряд із політологією існує ряд політичних наук, предметом вивчення яких є окремі сторони політичної дійсності, а саме:

- політична філософія

- політична соціологія

- політична географія (геополітика)

- політична історія та історія політичних вчень;

- політична психологія;

- теорія міжнародної політики;

- політико-правова наука;

- політико-економічна наука;

- політична антропологія, демографія та етнографія;

- політична етика.

Згідно з поняттям предмета політології, треба виділити такі структурні елементи як:

- основні етапи історії політичної думки;

- політична влада і механізм її функціонування;

- суб'єкти політичних відносин;

- проблеми політичних еліт і політичного лідерства;

- формування та функціонування політичних систем суспільства і її основних елементів (держави, політичних партій, суспільно-політичних об’єднань тощо);

- політичний процес, політичні конфлікти;

- національна політика та національні відносини;

- політична культура суспільства;

- взаємозв’язок політики та ідеології.

Предметом політології є, головним чином політична влада – закономірності її формування та розвитку, форми та методи функціонуванння.

Американський політолог Т.Д.Лассуелл (1902-1978) відзначав:

«Коли ми говоримо про науку у сфері політики, ми маємо на увазі науку про владу».

Висновок: політика та влада взаємопов’язані та взаємообумовлені.

М.Гровітц відзначається «У предметі політичної науки тісно переплетені ідеї, інститути, люди».

Предметом політології як науки, є дослідження тенденцій та законів функціонування і розвитку політичного життя соціальних спільнот, що відображають реальний процес включення їх у діяльність з реалізації політичної влади і політичних інтересів.

Предмет політології фіксується в її методологічних поняттях, законах, категоріях, принципах.

Які ж саме закони вивчає політологія? До них належать закони, за якими розвивається суспільство в цілому. Наприклад, загально-соціологічний закон історичного прогресу, розширення сфери політичного життя і підвищення її ролі в суспільстві, зростання ролі народних мас в історичному процесі, у розвитку демократії, самоврядуванні та ін.

Закон – це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв’язок між явищами.

Політичні закони – це сутнісні, стійкі, повторювані зв'язки явищ і процесів політичної дійсності.

Основні закони політології:

1) Постійний взаємозв’язок і взаємозумовленість політичних, економічних і духовних процесів суспільства (взаємозв’язок політики, економіки, культури завжди має конкретно історичний характер: в одних випадках визначним, або первинним чинником у системі цих відносин може виступати економіка, в інших – політика).

2) Загально визначним є закон, який стверджує, що головну і вирішальну роль у політичному процесі відіграє клас, що володіє власністю. (У конкретно історичних умовах панівний клас може монополізувати політичну владу і підкорити своїм інтересам діяльність інших суспільних сил).

3) Політична суб’єктивність об’єднань і організацій обумовлені інтересами і потребами великих суспільних груп.

4) Зовнішньополітичні відносини держави – суть продовження його внутрішньої політики. (У системі міжнародних відносин вирішальним чинником виступає рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, стан економіки конкретної держави).

5) Закон поступової раціоналізації політики в ході суспільно – історичного розвитку людства. (В одних суспільствах процес раціоналізації політики має динамічний і послідовний характер, в інших – більш суперечливий і драматичний).

6) Суперечливість і конфліктність розвитку політичного процесу – важливий закон політології. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю.

В політичній літературі виділяють три групи закономірностей:

1. Політико – економічні закономірності (з погляду марксизму, який сформулював ці закономірності, політична влада – продовження економічної влади. Політична влада має відносну самостійність).

2. Політико – соціальні закономірності характеризують розвиток політичної влади як особливої системи з власною внутрішньою логікою та структурою.(Так, демократична система передбачає розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, опору на принципи зацікавленої згоди та консенсусу).

3. Політико – психологічні закономірності. (Найбільший інтерес з даної групи становлять закономірності, пов'язані з досягненням влади політичним лідером). Вперше сформульовані Н.Макіавеллі.

Дата добавления: 2013-12-14