Принципи

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об’єктивність, історизм і соціальний підхід.

1. Принцип об’єктивності. (Об’єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалежним від людини законам пізнання. Об’єктивність наукових висновків базується на ствердженні наукових фактів).

2. Принцип історизму. (Він передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно – історичних обставинах у взаємозв’язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, громадянських організацій).

3. Принцип соціального підходу. (Соціальний аналіз дає змогу зрівняти класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу і світового співтовариства в цілому).

Існують визначні принципи підбору предметів для порівняння:

- інституційний принцип, коли вибирають аналогічні інститути та аналізують їх спільні й відмінні риси (наприклад, Верховна Рада України і парламент Великобританії – це два законодавчих органа, котрі суттєво відрізняються);

- функціональний принцип торкається політичної практики, порівнюється два або більш об’єкта з суттєвими зовнішніми відмінами, але з загальною метою і задачами (наприклад, соціал – демократичні й комуністичні партії виступають від імені робочого класу формально виражає і захищає їх інтереси).

Категорії політології. Категорії невідокремі від законів. Вони розкривають необхідні зв’язки, вузлові пункти науки, суттєві елементи її структури, вони – важливий засіб пізнання явищ політичної дійсності. У загальному вигляді категорії політології можна поділити на структурні, функціональні і категорії розвитку. Одна категорія може відображати елементи всіх законів (наприклад, «політична влада»), інші – категорії структури (наприклад, «політична організація»), функціонування («політична діяльність», «політичний процес», «політична участь»), розвитку («політичний режим», «політична революція») та ін.

Центральними категоріями політології є: влада, управління, авторитет, демократія, свобода.

3. Основні методи політології:

Історичний: полягає у вивченні політичних процесів, явищ, політичних систем в історичному плані з точки зору їх історичного взаємозв’язку та розвитку.

Інституційний: вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держав, партій, рухів, об’єднань тощо).

Соціальний: сприяє з’ясуванню соціальної зумовленості політичних явищ і процесів, зокрема, впливу на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, моралі, культури, релігії.

Емпіричний (прикладний): досліджує політичну дійсність шляхом спостереження, експерименту, сфокусованого групового інтерв’ю аналізу документів, анкетування.

Системний: забезпечує цілісне сприйняття об’єкта, дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окремими його елементами в межах цілого.

Структурно – функціональний: передбачає розчленування політичного явища на складові частини з подальшим аналізом вивчення їх ролі для суспільства.

Соціально – психологічний (біхевіористичний): орієнтує на вивчення поведінки груп, класів, мас і особистостей, що виконують будь-яку політичну діяльність, спрямовану на досягнення тієї чи іншої політичної мети.

Порівняльний: зіставлення однотипних політичних явищ (політичних режимів, державного устрою тощо), різних способів реалізації одних і тих самих політичних функцій, політичних рішень і т.д. Дає можливість встановити спільні і відмінні риси політичного життя різних епох, народів, країн. Порівняльний метод – один із самих стародавніх, його використовували: Аристотель, Платон, Монтеск’є, Маркс та ін.

Політичного моделювання: припускає оперативну оцінку передбачуваного розвитку політичних подій, на основі яких можна прийняти ефективні рішення.

Антропологічний: вивчення зумовленості політики не соціальними чинниками, а природою людського роду.

4. Функції політології:

Пізнавальна функція покликана пізнавати політичну реальність і давати знання про природу і джерела владних відносин, засоби їх раціональної організації.

Виховально-соціалізаційна покликана формувати демократичну політичну культуру громадян, виховувати індивіда як громадянина своєї країни і взагалі «політичну людину».

Інструменталістська функція покликана використовувати наукові висновки у політичній практиці, управлінні, у процесах прийняття рішень і технологіях їх реалізації.

Діагностична функція покликана визначати відповідність програм політичних курсів як тенденціям соціального прогресу, так і реальним можливостям і стану розвитку конкретного суспільства.

Прогностична функція покликана розробляти бажані і можливі варіанти розвитку політичних процесів, враховуючи дію різноманітних чинників.

Функція політичної рефлексії покликана виробляти спроможність раціонально, критично оцінювати політичні процеси, вільно самовизначатися в політичному житті.

Вперше сформулювати задачі політології як учбової дисципліни. зроблені у докладі комітету Американської асоціації політичних наук. («Задачі політичної науки (1951р.)»).

До основних задач викладання політології в учбових закладах України відносяться:

- підготовка молодої людини до виконання ролі громадянина;

- підготовка до участі у загальному політичному житті, тобто політична соціалізація студентської молоді;

- органічне з’єднання політичної думки України з Світовим політичним знанням;

- подолання стереотипних уявлень про політику. як арени для боротьби, конфлікту; освоєння громадянами України норм цивілізованої політичної поведінки, культури політичного спілкування та ін.

Необхідність вивчення політології пояснюється тим, що вона:

- навчає мистецтву володіння політикою, мистецтву володарювання, залучає людину у політику;

- формує політичну культуру;

- сприяє становленню гуманізму, людяності у відносинах між громадянським суспільством і державою, між особистістю і державою;

- допомагає передбачити політичне майбутнє;

- допомагає засвоєнню прав, свобод і гідності особистості;

- сприяє формуванню політичної терпимості, поваги до опозиції і іншодумству;

- стимулює прагнення до запобігання і цивілізованого вирішення конфліктів, встановленню миру і згоди;

- дозволяє особистості компетентно приймати участь у політичній діяльності;

- допомагає виховувати молодь, яка повинна стати справжньою опорю демократичного суспільства.

Причини вивчення політології в Україні:

Внутрішні причини вивчення політології:

- високий ступінь політизації народних мас;

- необхідність побудови суверенної, демократичної, правової, соціальної держави;

- необхідність вироблення незалежної зовнішньополітичної лінії поведінки України;

- духовне відродження української нації;

- запобігання або ефективне вирішення політичних конфліктів.

Зовнішні причини вивчення політології:

- вивчення глобальних проблем людства;

- визначення свого місця у політичній обстановці, що склалася (як індивіда, так і держави);

- необхідність ліквідації розриву між масовою психологією і світоглядом індивіда та новими технічними можливостями суспільства;

- розробка довгострокової політичної програми;

- необхідність нових концепцій розвитку людства.

Дата добавления: 2013-12-14