Політична думка епохи Середньовіччя та епохи Відродження

Рим (Цицерон, Сенека).

План

Тема 2: Історія світової політичної думки.

Питання для самоконтролю

1. Що входить в предмет політології?

2. Розкрийте поняття та методи політології.

3. Які функції виконує політологія?

4. Яке, на вашу думку, завдання політології?

5. З якого часу політологія викладається в Україні?

6. Коли виникла політологія як наука і політологія як навчальна дисципліна?

1. Політичні вчення стародавнього світу.

2. Політичні вчення Середньовіччя та епохи Відродження.

3. Політичні концепції Нового та Новітнього часу.

1. В історії розвитку політичної думки у стародавньому світі слід відзначити такі етапи:

I етап (IX-V ст. до н.е.) – становлення старогрецької державності (Гомер, Геракліт, Піфагор).

II етап (V ст. до н.е. – перша половина IV ст. до н.е.) – розквіт старогрецької філософської і політичної думки (Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель).

III етап (друга половина IV ст. – II ст. до н.е.) – занепад державності (Епікур, Стоіки).

Сократ першим сформулював концепцію договірних відносин між державою та громадянами. Він прихильник законності. Можливість політичної свободи пов’язує із пануванням мудрих і справедливих законів. Його форми правління:

царство – влада, яка ґрунтується на волі народу та засновується на державних законах;

тиранія – влада, яка базується на сваволі правителя-тирана, а не на законах;

аристократія – правління кращих громадян, які виконують закони;

плутократія – влада, яка походить від багатства;

демократія - влада, яка походить від волі усіх.

Платон розробив перші моделі ідеальної держави, яка опирається на розділ праці (кожен член суспільства повинен займатися «своєю справою»). Розділ праці виконується у відповіді з моральними якостями громадян. Держава складається з правителів, воїнів, виробників. Правителі і воїни керують, не мають сімей, права на приватну власність. Дітей виховує держава, жінки мають рівні права з чоловіками. На думку Платона, справедливість – це коли у правителів переважає мудрість, у воїнів – мужність і сила, у виробників – поміркованість. Ідеальною формою держави він визначає аристократію. Платон увійшов в історію політичної думки творами «Держава», «Політика», «Закон».

Аристотель (Твори - «Політика», «Афінська політика», «Риторика», «Етика»). З ім’ям Аристотеля пов’язано зародження політичної науки як окремої дисципліни. Він аналізує і вдосконалює поняття, якими повинна оперувати політична думка. Він стверджував, що держава – природне утворення. Людина, будучи «політичною істотою», несе в собі інстинктивний намір до «сумісного проживання»: розвиток суспільства йде від сім’ї до общини, а від неї - до держави. Держава існує, на його думку, заради «кращого життя» своїх громадян.

В його вченнях, як у вченнях Платона, мають місце тоталітарні тенденції. Людина - частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Форму державного устрою Аристотель пов’язує з її «принципами». Принципом аристократії служить доброчинність, олігархії – багатство, демократії - свобода.

Держава виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян. Мета держави – досягнення блага людей. Людина – «істота політична». Природа вселила в людину прагнення до державного об’єднання. Аристотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Правильні форми держави – монархія, аристократія, політея; неправильні – тиранія, олігархія, демократія. Найкраща форма – політея (правління більшості в інтересах загального блага). Класи – хлібороби, ремісники, торговці, наймані робітники, військові, судді, посадові особи; найкориснішим класом вважав хліборобів. Аристотель розробив питання про громадянство. Громадянин той, «хто володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в управлінні, суді». У цілому Аристотель пов’язував політику з моральністю (доброчесністю).

Цицерон – відомий римський діяч, оратор, мислитель. Увійшов в історію політичної думки працями: «Про державу», «Про закон», «Про обов’язки». «Народ – це не будь-яке об’єднання людей зібраних разом якимось чином, а об’єднання людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів».

Головна причина походження держави – вроджена потреба людей жити разом та необхідність охорони власності. У залежності від кількості суб’єктів влади в державі, Цицерон ділив держави на монархії (царську владу), аристократію (владу оптиматів), демократію (народну владу), вказуючи, що у природі існує кругообіг цих форм.

Ідеалом вважав змішану форму, яка мала б елементи трьох названих форм держави. Вона привела б до загальної рівності та міцності держави.

Цицеронові належить першість у закладенні основ міжнародного права.

Війна – вимушений акт, який припустимий тільки у випадку безуспішних мирних переговорів. Війни поділяє на справедливі та несправедливі.

Сенека відстоював свободу всіх людей незалежно від їх місця у суспільстві. Відстоював людську гідність рабів, закликав до гуманного ставлення до них. Він був схильний до індивідуалістичної етики. морального самовдосконалення.

Усю історію Древнього Риму прийнято поділяти на три етапи:

- царський (754-510 рр. до н.е.);

- республіканський (509-28 рр. до н.е.);

- імператорський (27р. до н.е. – 476р. н.е.).

Епоха Середньовіччя припадає на V – XVI ст. ст. Три великі етапи включає у себе ця еволюція:

1. ранньофеодальний (кінець V - середина XI ст.ст.);

2. етап розвитку феодального ладу (середина XI – кінець XV ст.ст.);

3. етап пізнього Середньовіччя (кінець XV-початок XVII ст.ст.).

Глибокий відбиток на розвиток політичної думки наклали християнство та римо – католицька церква.

Аврелій Августин (354 – 430рр.) і Тома Аквінський (1226 – 1274рр.) – виступали за домінування церковної влади. Так, Аврелій Августин, поєднав свою концепцію «кращого життя» (щастя від Бога) з можливостями і здібностями людини, з реалістичним гуманізмом, тобто християнський фанатизм поєднується з реалізмом. У християнському політичному вченні держава розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Мета держави – збереження порядку і громадянського миру.

У XIII ст. римо-католицька церква досягла своєї могутності і впливу. Тоді ж завершилось створення системи схоластики – релігійної філософії католицизму, спрямованої на виправдання постулатів віри раціональними, формально-логічними засобами.

У створенні цієї філософії велика роль належить домініканському монаху, вченому-богослову Томі Аквінському (Аквінату) – 1225-1274рр. Він намагався пристосувати вчення Аристотеля для обґрунтування католицьких догматів. Його політичні погляди викладені у працях «Про панування владик» (1265-1266) і «Сума теології» (1266-1274).

Наслідуючи Аристотеля Т.Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, у них від природи закладене прагнення об’єднатися і жити в державі. З цієї природної причини й виникає держава як політична спільність людей.

Мета державності – спільне благо. Необхідно дотримання всіма встановленого Богом обов’язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу. Питання походження, сутності і форми держави Тома Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької церкви. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер.

Форми державного правління, які розрізняє Тома Аквінський – монархія, аристократія, тиранія. Перевагу віддає монархії. Він розрізняв два різновиди монархії: абсолютну і політичну. Перевагу віддає політичній монархії, в якій влада правителів залежить від закону і не виходить за його межи. Римо-католицька церква високо оцінила вчення Томи Аквінського, яке має назву «томізм»(від лат. Thomas). Його проголосили Святим, і присвоїли титул «доктора ангельського».

Розвиток торгівлі й ремесла в країнах Західної Європи сприяв у XII-XIV ст. ст. зростанню міст, формуванню прошарку торговців, ремеслеників, банкірів тощо, які прагнули до незалежності.

Марсилій Падуанський - ректор Паризького Університету (1270-1342рр.) виражав інтереси бюргерства, яке підтримало королівську владу (праця «Захисник миру» (1324-1326рр.).

Він рішуче виступав проти теократичних теорій, покладав на церкву відповідальність за всі біди та нещастя у світі. На його думку, церква повинна бути відділена від держави. М.Падуанський вважав, що держава виникла у процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Джерелом влади виступає народ (під народом він розумів військових, священиків, чиновників, торговців, землеробів, ремісників). Державна влада здійснюється за допомогою законів.

Він одним із перших в історії політичної думки обґрунтував ідею розмежування законодавчої та виконавчої влади. Найкращою формою державного правління вважав виборчу монархію, в якій правитель обирається народом. Політичне вчення М.Падуанського відіграло значну роль у формуванні уявлень про демократичний політичний устрій суспільства.

Дата добавления: 2013-12-14