Ці правомочності дістали серед юристів назву тріади

Зміст правомочий власника

Стаття 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності може бути розглянуте в об'єктивному й у суб'єктивному змісті.

В об'єктивному значенні мова йде про юридичний інститут – сукупності правових норм, значна частина яких, маючи цивільно-правову природу, входить у підгалузь речового права.

Однак в інститут права власності включені не тільки цивільно-правові норми. Він охоплює всі норми права, що закріплюють, що регулюють і захищають приналежність матеріальних благ конкретним особам. До них, отже, відносяться не тільки відповідні норми цивільного права, але і визначені розпорядження конституційного й адміністративно-правового характеру, і навіть деякі кримінально-правові правила, що встановлюють приналежність майна визначеним особам, що закріплюють за ними відомі можливості його використання і юридичні способи охорони прав і інтересів власників.

Право власності в суб’єктивному значенні – це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта – власника здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Суб’єктивне право означає міру можливої поведінки уповноваженої особи щодо належного їй майна. Суб’єктивне право власності має абсолютний характер.

Зміст суб’єктивного права становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Стаття 319 Цивільного кодексу України визначає, що власник володіє, користується та розпоряджається майном на власний розсуд.

Право володіння – це закріплення матеріальних благ за конкретними власниками – індивідами і колективами, фактичне утримання речі в сфері господарювання цих осіб.

Деякі цивілісти (Харитонов Є.О. "Вступ до цивільного права України, К- "Істина", 2006) використовують термін "посідання" замість "володіння", характеризуючи, що посідання полягає у фактичному володінні річчю. Воно означає юридичне та фактичне панування власника над річчю.

Володіння слід розуміти як постійну можливість такого матеріального зв'язку, яке тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні властивості. Тому, якщо особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховується правом при встановленні презумпції законності володіння, що означає: той, у кого знаходиться річ, визначається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне.

Дата добавления: 2013-12-14