Конфлікти батьків і дітей

Практично неможливо знайти таку родину, де були б відсутні кон­флікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах більш ніж у 30% випадків відзначаються конфліктні відносини (з погля­ду підлітка) з обома батьками.

Крім загальних причин, які породжують конфліктність у від­носинах між людьми, називають такі чинники конфліктів між батьками та дітьми.

1. Тип сімейних стосунків, який може бути гармонічним і дис-
гармонічним. У гармонічній родині встановлюються теплі стосун­
ки між членами родини, гнучкість у поведінці, що виявляється в
здатності конструктивно вирішувати суперечності. Батьки люб­
лять своїх дітей, передають їм власні духовні цінності (прагнення
до пізнання, творчості, самовдосконалення і радості від цього),
формуючи, таким чином, у дітей відповідні ціннісні орієнтації.

Дисгармонія родини - це негативний характер стосунків між чоловіком і дружиною. Психологічне напруження в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротизації її членів, виникнення почуття постійного занепокоєння в дітей. Духовні цін­нісні орієнтації не мають великого значення в житті батьків, а тому їх передавання дітям практично виключається.

Відсутність стабільних цінностей і норм поведінки в такій сім'ї призводить до погіршення здоров'я дітей. Лише нервово-психічні відхилення реєструються в 33% дітей і підлітків, через що кожно­му.п'ятому школяреві важко засвоювати навчальний матеріал.

2. Неправильне виховання. Одним із різновидів неправильно­
го виховання є жорстко регламентовані «заорганізовані» методи
з безліччю наказів і жорсткістю оцінок. Так, до психолога зверну­
лася бабуся з восьмирічною онукою, яка крала в батьків гроші.
Дитина росла в заможній сім'ї і ні в чому не мала потреби. Добро­
бут сім'ї забезпечувала мати. Пасивність батька щодо матеріаль­
ного забезпечення сім'ї та спілкування з дочкою підштовхнула
жінку до «жорсткого» стилю взаємодії - дівчинку фізично карали

за проступки. На крадені гроші дитина купувала в шкільному бу­феті солодощі і пригощала ними однокласників. Так дівчинка про­являла увагу й ласку, яких їй самій дуже не вистачало в сім'ї.

Несправедливе, навіть деспотичне ставлення в сім'ї є однією з причин втечі дитини з дому. За даними Н.М. Вєтрової, Д.І. Фельд-штейна та ін., втеча дітей із дому в 60% випадків спричинена про­тестом проти несправедливого ставлення до них дорослих. Про-рахунки у виховній роботі в сім'ї є однією з причин ранньої алко­голізації і наркоманізації. Встановлено, що більше ніж 90% сі­мей, в яких живуть підлітки, що вживають спиртні напої, є соці­альне нестійкими. Традиції пиття, які існують у сім'ї, стають об'єктом наслідування дитиною. При цьому хлопчики прагнуть бути схожими на батька, а дівчатка - на матір, тому, якщо бать­ко — алкоголік, то поведінка матері не стає об'єктом наслідуван­ня для сина.

Спостереження за дітьми з аномальним розвитком і делінквент-ною поведінкою також підтверджує вирішальну роль виховних дій у формуванні характерологічних особливостей дитини, зокрема аномальних. Тривалий згубний вплив сімейної дисгармонії і непра­вильного виховання спричиняє розвиток особистості дитини за пси­хопатичним або невротичним типом.

Учені виокремлюють типи неправильного батьківського вихо­вання, які призводять до дисгармонічного формування особистості дитини (М.І. Буянов та ін.):

1) неприйняття, емоційне відторгнення. До дитини ставляться
зневажливо, принижують, ображають її, навіть нехтують. Вона
стає невпевненою в собі, поринає у світ фантазій, не може себе
захистити. Така «затуркана» дитина навряд чи зможе надалі
стати життєрадісною, активною, здатною до самозахисту. По­
дібні стосунки є більш характерними для самотніх матерів, для
родин, які виховують прийомних дітей, для сімей, де дитина
народилася «випадково» або «невчасно», у перірд побутової
невлаштованості та подружніх конфліктів;

2) гіпоопіка. Якщо батьки недостатньо турбуються про дитину,
не звертають на неї уваги, не контролюють, то нерідко вона
потрапляє під негативні впливи. Вуличні компанії, бійки,
хуліганство, дитяча кімната міліції - це звичний шлях дітей,
батьки яких не хочуть займатися їх вихованням. До того ж
дитина виростає розгальмованою, метушливою, дратівливою,
запальною;

3) гіперопіка. Цей тип неправильного виховання має різновиди, на
яких, на нашу думку, доцільно акцентувати увагу додатково:

а) дитина позбавлена будь-якої форми самостійності, живе в
оранжерейних умовах (батьки, бабусі й дідусі люблять ди­
тину так, що потурають усім її бажанням, придушують най­
менше прагнення до незалежності), що також не сприяє
формуванню гармонійної особистості. Дитина виховується
за типом «кумир сім'ї»;

б) жорсткий контроль за кожним кроком дитини, педантичне
виконання всіх вимог призводять до того, що вона стає по­
мисливою, тривожною (раптом щось не так зробила), не­
впевненою в собі, а нерідко й психічно незрілою. Таким ді­
тям постійно нагадують, що спілкуватись можна не з усіма
дітьми (цей лінивий, у цього мати сварлива, у того батько
п'яниця тощо), що треба неодмінно виконувати певні пра­
вила. Дитина позбавляється самостійного вибору, керуєть­
ся лише батьківськими вказівками;

в) карикатурним виразом гіперопіки є тривале й свідоме куль­
тивування в дитини прагнення здаватися оригінальною, не­
звичною, призначеною для якоїсь вищої мети. Це сприяє
формуванню надто високого рівня домагань, невтримного
прагнення до лідерства і зверхності, які поєднуються з недо­
статньою наполегливістю й опорою на власні ресурси. Час­
то такі діти виростають нікчемними людьми, егоїстичними,
примхливими, сповненими нереальних амбіцій, психічно
незрілими. Самостійності, відповідальності, обов'язковості
в них, за деякими винятками, не буває. Тиранічна, некри­
тична любов батьків спотворює душі таких дітей;

4) «спадкоємець престолу». Ще в 60-х роках минулого століття західні спеціалісти описали цей вид неправильного виховання, який також актуальний в наш час. Дитина живе в заможній сім'ї, члени якої обіймають високі службові або громадські по­сади. Поступово вона призвичаюється до їхньої популярності. Батьки багато уваги приділяють кар'єрі, підтримують свій ви­сокий соціальний престиж. Це, як правило, люди вольові, які звикли підкоряти собі інших, вони нерідко навіть усупереч сво-•'їм бажанням придушують самостійність власних дітей. Останні знають, що все вирішать за них батьки, що вони успадкують високий громадський престиж, тому стають слабковольними, несамостійними, легковажними. Більшість таких дітей позбав­лена можливості спілкуватися зі своїми батьками, живуть в умо­вах своєрідної гіпоопіки: батьки постійно зайняті, вони передо­віряють виховання дітей далеким родичам, няням, гувернант­кам. Щоб дитина не заявляла претензій, відкуповуються мод­ними речами, дорогими іграшками. Результатом такого

виховання дітей є повна і неконтрольована свобода, яка призво­дить до того, що діти виростають неробами, алкоголіками, зло­чинцями. «Природа відпочиває на дітях видатних людей», - го­ворить стара приказка. «Мабуть, слід замислитися, — підкрес­лює М.І. Буянов, - чому природа захотіла відпочити саме на та­ких дітях. Причин, безперечно, багато, але головна, мабуть, така: загіпнотизовані достоїнствами своїх батьків, діти не хочуть ста­ти кращими за них, самостійно досягти успіху в житті. Вони зна­ють, що без будь-яких зусиль з їхнього боку успадкують «пре­стол», тобто зв'язки, гроші, славу батьків» [9, 124-125]. Учений застерігає, що батьків ніхто не прагне звинувачувати і давати порадити щодо їхніх виховних дій. Ставиться завдання — звернути увагу батьків на те, як вони виховують своїх дітей, чи дотримуються міри з погляду здорового глузду [9].

З. Вікові кризи дітей. Зміна одного стабільного періоду іншим є періодом важковиховуваності дитини: вона стає неслухняною, примхливою, дратівливою, часто конфліктує з оточенням, особли­во з батьками. Безпосередньо це стосується підліткового віку. Розрізняють такі типи конфліктів підлітків з батьками [5]:

1) конфлікт нестійкості батьківського ставлення (часто змі­
нюються критерії оцінки дитини);

2) конфлікт гіперопіки;

3) конфлікт неповаги прав на самостійність (батьки вдаються
до безперечного виконання своїх вказівок і жорсткого конт­
ролю);

4) конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися
свого за будь-яку ціну).

Як правило, дитина на домагання і конфліктні дії батьків від­повідає такими реакціями (стратегіями):

- реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

- реакція відмови (непокора вимогам батьків);

- реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контак­
тів з батьками, приховування інформації та дій).

Як правило, батьки прагнуть покарати дитину за її норовли­вість, неслухняність. Відомий психотерапевт В. Леві застерігає: потрібно вміти вибирати час для «з'ясування стосунків», урахову­ючи при цьому функціональний і психічний стан дитини, яку ви хочете покарати чи сварити:

- не можна карати і сварити, коли дитина хворіє або не зовсім
одужала після хвороби, оскільки в цей час психіка особливо
вразлива і реакції можуть бути непередбачувані;

- коли їсть, після сну, перед'сном, під час гри, під час робі, пі
одразу після фізичної чи моральної травми - потрібно почг
кати, поки вгамується гострий біль;

- коли не справляється зі страхом, лінощами, різними ш'Д"
ліками, дратівливістю, докладаючи до цього значних зусилі..

- коли виявляється недостатній досвід у чомусь;

- в усіх випадках, коли дитині щось не вдається;

- коли внутрішні мотиви вчинку дитини вам не зрозумілі;

- коли ви самі знервовані, стомилися чи засмучені.

4. Особистісний чинник. На вихованні дітей також можуть її» значатися несприятливі індивідуальні особливості батьків. Три вожність у стосунках із дітьми через власні внутрішні конфлікті І; ефективність: крик, сварки, погрози на адресу дітей; домінантніст» або владність батьків, категоричність і директивність думок, праг нення підпорядкувати собі дітей і досягти беззаперечної слухля ності; батьківське марнославство, що призводить до завищеного рівня вимог стосовно можливостей дітей; дотримання застаріли х правил поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю тощо).

Виховуючи дитину, слід враховувати особливості свого харак­теру. Критичне ставлення до своєї поведінки нерідко допомагає змі­нити її.

Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлеп і як результат помилок батьків і дітей. Труднощі виконання сім'єю виховної функції значною мірою пов'язані із знеціненням мораль­них, духовних, громадянських ідеалів у суспільстві, відсутністю спільних стратегій виховання дітей у сім'ї, недостатньою підготов­кою молоді до материнства та батьківства. Низький рівень педаго­гічної культури батьків послаблює можливості передачі соціально­го досвіду від старших поколінь молодшим, збіднює сімейне спіл­кування, зменшує батьківський вплив на дітей. Отже, причини неблагополуччя полягають в особистому досвіді кожного члена сім'ї. Виходячи з цього, психологи пропонують основні напрямки профі­лактики конфліктів між батьками і дітьми [5]:

1) підвищення психолого-педагогічної культури батьків, що
дозволяє враховувати вікові, психологічні особливості ді­
тей, їхній емоційний стан;

2) організація родини на колективістських засадах: конкретні
трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоп­
лення;

3) підкріплення словесних вимог обставинами виховного
процесу;

4) інтерес до внутрішнього світу дітей, їхніх турбот і захоплень.

Відомий французький письменник і громадський діяч Ерве Ба-ііен надає поради щодо відносин батьків ї дітей, які мають глибокий психологічний зміст:

1. Не керуйте дітьми заради задоволення. Утримуйтесь від
11 (-потрібних «проповідей». Малюк намагається зрозуміти, що
можна, а що - ні, тому потребує авторитету батьків, який є ніби
п.'ір'єром, що вберігає від падіння. Сприймати цей авторитет ди-
•I^іпні набагато легше, якщо він має характер пояснювального ко-
ментаря, пропозиції-підказки. Не втручатись у життя дитини так
(••їмо небезпечно, як і втручатися безперервно. Якщо ви караєте
малюка за щось, то дійсно доводите йому деякі істини і досягаєте
свого, але ціною його отупіння: дитина перестає відрізняти дріб-
11 ий проступок від тяжкого гріха. Проте, якщо ви не звернете ува­
гу на дрібний проступок, також можете зашкодити дитині, оскіль­
ки без «таблиці проступків» вона не зрозуміє арифметику люд­
ських цінностей.

2. Йіколи не приймайте рішення одноосібна. Золоте правило
для батьків: двовладдя і єдина політика. Якщо батько й мати супе­
речать одне одному, подивіться, що коїться з дитиною! Вона ніби
розсічена на ліву і праву половинки. Цей стан забувається дитиною
повільно, залишаючи шрами в її душі.

3. Вірте в тих, хто вам протистоїть. Сім'я - це перше середо­
вище, де формуються соціальні навички дитини, тому треба бути
послідовними, правильно реагувати на спроби дитини опиратися
вашого диктату. Треба дати їй «загартувати м'язи», відстоюючи
власну думку. Батьки, які не терплять заперечень, виховують та­
ких дітей, які будуть повсякчас озлобленими або безмежно само-
вдоволеними, пихатими й глухими до докорів.

4. Жодних коливань відносно подарунків. Діти нерідко вимага­
ють від нас того, що їм хочеться. Часто батьки не можуть відмови­
ти їм у придбанні нової модної іграшки. А втім відмова у такому
проханні - набагато більший подарунок для дитини: це вчить її
відрізняти необхідне від зайвого.

5. Переконати можна лише власним прикладом. Якщо самі
не вірите в те, що навіюєте своїм дітям, не сподівайтесь, що вони
повірять.

6. Говоріть з дітьми про все. Не вірте, що мовчання - золото.
Єдина можливість для батьків вийти переможцем у боротьбі з те­
левізором (комп'ютером, курсив наш. - Н.І.) - стати співрозмов­
ником. Говоріть з дітьми про вашу роботу, про них самих, про
домашні проблеми... Дискутуйте, сперечайтесь, не бійтесь будь-
яких тем.

І

7. Тримайте двері відчиненими. Батьки «відкривають дітям очі»
на реальне життя. Але дивитися на життя і жити ним - різні речі.
Вам не втримати дітей у домі-колисці. Вони народжені вами для
того, щоб потім могли самі день за днем народжуватись для життя
за дверима батьківського дому, за якими знаходиться те, доросле
життя, що вони мають прожити самі.

8. У потрібний момент відійдіть. Хоча присутність близьких -
найбільше багатство, батьки повинні усвідомлювати, що їм слід
ще за життя передати це багатство в спадок своїм дітям. Для сучас­
ної сім'ї, в якій нерідко тільки одна дитина, неминучість того, що
вона піде і буде жити самостійним життям, дуже лякає батьків.
Проте слід усвідомити, що в нас немає морального права прив'язу­
вати її до себе [6].

Дата добавления: 2013-12-14