Розвиток креативності: генетичний підхід

Методи активізації творчого потенціалу та розвитку творчих рис особистості

Зв'язок креативності з загальним інтелектом і навчальною успішністю

Основні фази розвитку творчих здібностей

Фактори зовнішнього середовища, що визначають розвиток творчих здібностей

Вплив сімейних стосунків на формування креативності дітей

Розвиток креативності: генетичний підхід

План

ТЕМА 4. Розвиток творчих здібностей

У психології розвитку борються і доповнюють один одного три підходи: 1) генетичний, що відводить основну роль у детермінації психічних властивостей спадковості; 2) середовищної, представники якого вважають вирішальним фактором розвитку психічних здібностей зовнішні умови, 3) генотип-середовищного взаємодії, прихильники якого виділяють різні типи адаптації індивіда до середовища в залежності від спадкових рис.

Численні історичні приклади: сімейства математиків Бернуллі, композиторів Бахів, російських письменників і мислителів - на перший погляд переконливо свідчать про переважне вплив спадковості на формування творчої особистості.

Критики генетичного підходу заперечують проти прямолінійною інтерпретації цих прикладів. Можливі ще два альтернативних пояснення: по-перше, творче середовище, створювана старшими членами сім'ї, їхній приклад впливають на розвиток творчих здібностей дітей і онуків (середовищної підхід). По-друге, наявність однакових здібностей у дітей і батьків підкріплюється стихійно складається творчої середовищем, адекватної генотипу (гіпотеза генотип-середовищного взаємодії).

В огляді Ніколса, що узагальнив результати 211 блізнецових досліджень, наведені результати діагностики дивергентного мислення в 10 дослідженнях. Середня величина кореляцій між МОЗ близнюками дорівнює 0,61, а між ДЗ близнюками - 0,50. Отже, внесок спадковості в детермінацію індивідуальних розходжень за рівнем розвитку дивергентного мислення дуже невеликий. Російські психологи Е. Л. Григоренко і Б. І. Кочубей у 1989 р. провели дослідження МЗ і ДЗ близнюків (учнів 9-10-х класів середньої школи). Головний висновок, до якого прийшли автори, - індивідуальні відмінності в креативності і показниках процесу перевірки висування гіпотез визначаються середовищні фактори. Високий рівень креативності зустрічався в дітей із широким колом спілкування і демократичним стилем взаємовідносин із матір'ю.

Таким чином, психологічні дослідження не підтверджують гіпотезу про успадкованість індивідуальних відмінностей у креативності (точніше - рівня розвитку дивергентного мислення).

Спроба реалізації іншого підходу до виявлення спадкових детермінант креативності почата в роботах дослідників, що належать до вітчизняної школі диференціальної психофізіології. Представники цього напряму стверджують, що в основі загальних здібностей лежать властивості нервової системи (задатки), які також обумовлюють особливості темпераменту.

Гіпотетичним властивістю нервової системи людини, яке могло б у ході індивідуального розвитку детермінувати креативність, вважається «пластичність». Пластичність зазвичай визначається за показниками варіативності параметрів ЕЕГ і викликаних потенціалів. Класичним умовно-рефлекторним методом діагностики пластичності була переробка навику з позитивного на негативний або навпаки.

Полюсом, протилежним пластичності, є ригідність, яка проявляється в малій варіативності показників електрофізіологічної активності центральної нервової системи, утрудненні переключення, неадекватності переносу старих способів дії на нові умови, стереотипності мислення і т. д.

Одна із спроб виявлення успадкованого пластичності була зроблена в дисертаційному дослідженні С. Д. Бірюкова. Вдалося виявитиуспадкованого «полезалежність-поленезалежності» (успішність виконання тесту вбудованих фігур) та індивідуальних відмінностей виконання тесту «Пряме і зворотне лист». Средовая компонента загальної фенотипової дисперсії за цим вимірюванням була близька до нуля. Крім того, методом факторного аналізу вдалося виявити два незалежні фактори, що характеризують пластичність: «адаптивний» і «аферентних».

Перший пов'язаний із загальною регуляцією поведінки (характеристиками уваги і моторикою), а другий - з параметрами сприйняття.

За даними Бірюкова, онтогенез пластичності завершується до закінчення статевого дозрівання, при цьому статевих відмінностей ні за фактором «адаптивної» пластичності, ні за фактором «афферентной» пластичності немає.

Дата добавления: 2013-12-14