Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Питання № 2. Соціальна політика – це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей

Соціальна політика – це система програм, служб та заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людини – виробничу, соціальну політичну, духовну та регулює стосунки між суспільством, колективом, громадою, особою у кожній з цих сфер та зонах їх взаємодії.

Цілком очевидно, що проблеми „великої п’ятірки” неможливо уяснити та вирішити у відриві від цілісного соціального контексту, що завдання, які тут виникають та пропоновані шляхи їх вирішення залежать від стану розвитку суспільства, від поставлених політичною елітою цілей та вибору нею стратегії і тактики вирішення цих питань. Окрім того, сучасне демократичне суспільство, яке має розвинуту систему громадянських інституцій, також значною мірою впливає на постановку і вирішення цих проблем.

Виявлення та реалізація соціального буття і є предметом соціальної політики. Соціальну політику можна вважати одним із видів регулювання держави, яку називають державою загального добробуту. У такому випадку бере на себе обов’язок забезпечувати певний рівень добробуту свого населення і вирішує широке коло соціальних питань:

• соціальний захист знедолених;

• боротьба з бідністю;

• регуляція ринку праці;

• охорона здоров’я;

• освіта;

• культура;

• етнонаціональні питання тощо.

Мета соціальної політики – створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розвитку творчого потенціалу людини, її сутнісних сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди і стабільності. У будь-якій державі існує найголовніша мета соціальної політики – надання особливого захисту та допомоги недієздатним та нужденним.

Завдання соціальної політики:

• зменшення бідності та нерівності в суспільстві;

• уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти;

• зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їх власної ініціативи, самореалізації та самодостатності;

• поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес;

• посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи;

• забезпечення здорових умов життя.

Особливостями сучасної соціальної політики є активність та дієвість. Активна соціальна політика слугує основою для утвердження економічної незалежності людини. Активність забезпечується всебічною державною підтримкою потенційно активних членів суспільства. Пасивна соціальна політика, спираючись лише на державну благодійність. Призводить до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві настроїв утриманства, зниження ділової активності населення.

Зміст соціальної політики, її мета та завдання визначають функції соціальної політики, а саме:

• вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп і шарів суспільства, а також окремих його членів;

• оптимальне розв’язання суспільних суперечностей;

• широка інтеграція різних шарів населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умов для суспільної злагоди;

• соціальний захист населення;

• управління соціальними процесами та інші.

Об’єкти соціальної політики – окремі особи, групи або спільноти, які потребують певної соціальної підтримки чи захисту. Наприклад, недієздатні, інваліди, діти і молодь, пенсіонери, самотні батьки, діти-сироти, ветерани, біженці, ув’язнені.

Суб’єктами соціальної політики є реалі затори програм і заходів, спрямованих у соціально-трудову сферу. До головних суб’єктів соціальної політики належать: людина, держава, суспільство, політичні партії, громадські організації. А також підприємці, роботодавці, фонди, соціальні спільноти та інститути.

Суб’єктами соціального захисту є: державний сектор; комерційний сектор; громадський (волонтерський сектор); неформальний сектор.

Головним суб’єктом соціальної політики є соціальна держава, яка:

• відмовляється від уніфікованості, шаблування та оперативного втручання у виконання соціальних програм;

• використовує диференційовані підходи, враховує унікальність, неповторність шляхів розв’язання проблем, ситуацій і суперечок у соціальній сфері;

• випереджує прояви деструктивного та неефективного перебігу певних соціальних процесів та явищ;

• створює умови, необхідні для розвитку та реалізації особистісного потенціалу людини.

Еволюція поглядів на роль держави в забезпеченні добробуту громадян:

Арістотель (384-322 рр. до н.е.) розглядав основи організації та діяльності держави з точки зору забезпечення ”найбільшого добробуту” громадян полісу.

Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) розглядав сім’ю як модель держави, в якій піддані - це діти, а правитель наділявся якостями батька, зобов’язаного піклуватися про їх добробут, наставляти та виховувати їх.

Шан Ян (390-338 рр. до н.е.) - держава повинна забезпечувати інтереси правителя, а не його підданих, народ - лише засіб в руках правителя, а не мета його політики.Х-ХУШ ст.

Князь Володимир та Статут 996 року про громадську опіку.

Органи громадянської опіки в Російській імперії у Х1Х - на початку ХХ ст. Спроби державного втручання в соціальний добробут у країнах Європи.

Велика депресія та Друга світова війна і розвиток програм соціального захисту. Вільям Беверідж та ідея ”держави загального добробуту”

Загальна декларація прав людини та її вплив на становлення систем соціального захисту.

Друга половина ХХ ст. - швидка зміна поглядів на роль держави у наданні соціальної допомоги.

Суспільство на протязі своєї історії створило та апробувало 6 різних типів соціальних механізмів для задоволення людських потреб та вирішення проблем: взаємна допомога; благодійна, філантропічна діяльність; публічний (громадський) добробут; соціальне страхування; соціальні служби; соціальне забезпечення.

Таблиця 1. Соціальні механізми вирішення соціальних проблем (задоволення потреб)

Взаємна допомога Вираз взаємної відповідальності один за одного, що має місце поза межами формальних громадських структур. Той, хто допомагає, і той, кому допомагають, є рівними, такими, що змінюють ролі залежно від ситуації.
Благодійна, філантропічна діяльність Перерозподіл багатства поза межами державного механізму через добровільне надання допомоги. Як правило, той, хто надає таку допомогу, має вищий статус, ніж той, хто її отримує. Користь від цього може бути матеріальною та нематеріальною.
Соціальна допомога Забезпечення матеріальної підтримки (їжа, одяг, охорона здоров’я, житло) тим, хто не може забезпечити себе всім необхідним сам, за допомогою державних механізмів (податки і т.п.)
Соціальне страхування Регулярні внески до фондів, що використовують грошові надходження від індивідів, які беруть участь у програмі (або її клієнтів), та відповідають критеріям за якими програма призначена (напр. для тих, кому виповнилося 65 років; неповносправних; сиріт, вдів). Програми як правило, адмініструються урядом (державою).
Соціальні служби Нематеріальні послуги, що забезпечуються агенціями та інститутами (державними і недержавними), які підвищують якість дисфункцій та упереджують проблеми у соціальному функціонуванні.
Соціальне забезпечення Фінансова підтримка або послуга державних установ, що доступна кожному в межах специфічних категорій, без спеціальних внесків та інших обмежень.

 

Очевидно, що ці механізми набувають різних форм та масштабів на різних етапах розвитку суспільства. Якщо взаємодопомога та філантропія, благодійництво існували з найдавніших часів і були відокремлені від держави, то інші механізми вирішення соціальних проблем вже більш залежні від держави, патронуються і управляються нею.

Поняття соціального захисту може вживатися у широкому і вузькому сенсі. Під соціальним захистом у вузькому сенсі (social security) розуміють сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. У цьому значенні також вживають термін соціальне забезпечення. Соціальне забезпечення переважно визначають як систему допомоги, що має на меті підтримку рівня доходів.

Соціальний захист у широкому сенсі (welfare system) - це певні види колективного забезпечення, що мають на меті підтримку добробуту людей і включають у себе, окрім безпосередньо допомоги у складних ситуаціях, також запровадження превентивних механізмів, спрямованих на те, щоб запобігти виникненню таких ситуацій. Таким чином, соціальний захист у широкому сенсі включає в себе:

o соціальну допомогу;

o соціальне страхування;

o роботу соціальних служб;

o власне соціальне забезпечення.

В нинішньому світі найбільш поширеними є так звані індивідуалістичні та колективістські концепції соціального захисту. З точки зору індивідуалістичного підходу добробут індивідів поліпшується шляхом вивчення обставин їх життя, визначення його рівня та поліпшення індивідуального добробуту. Таким чином, соціальний добробут є сумою добробуту осіб, які становлять суспільство.

Згідно з колективістським підходом, суспільство має свої власні потреби, відмінні від потреб індивідів, тобто те, що йому необхідно для виживання та розвитку. Суспільства повинні пристосуватися до змін, підтримувати порядок та відтворювати себе задля майбутнього. Приміром, захист дітей має на меті не лише добробут самих дітей. Суспільства потребують дітей, якщо прагнуть продовжити своє існування в майбутньому. Суспільства потребують робітників, тому заходи в системі освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення допомагають утримувати армію робочої сили. Таким чином особистий добробут невідривний від колективного добробуту, а суспільний добробут не є простою сумою добробутів окремих індивідів.

Стратегії соціального захисту спрямовані на поліпшення добробуту людей. Стратегії - це взаємопов’язані заходи, що мають спільну мету або спільний підхід. Важливо розрізняти стратегії, спрямовані на поліпшення добробуту - вони зосереджені на результатах, та стратегії, спрямовані на вдосконалення системи соціального захисту - вони зосереджені на методах.

Існує дві основні стратегії соціального захисту, спрямовані на поліпшення добробуту:

1. Зростання. Мається на увазі прискорення економічного розвитку, що є основним завданням економічної політики, але безпосередньо стосується соціального захисту, оскільки зв’язок між ними є досить тісний. Країни, які відзначаються найактивнішим зростанням національного продукту, витрачають найбільші кошти на соціальний захист; країни, здатні підтримувати високий рівень оподаткування, імовірніше надаватимуть ширші соціальні пільги; багаті країни значно ближче підходять до рівності своїх громадян, ніж бідні. / Згадайте що ви вивчали у курсі соціології про соціальну стратифікацію, „суспільство середнього класу” і „двополюсне суспільство” /.

2. Перерозподіл. Ця стратегія включає в себе всі види перерозподілу ресурсів: вертикальний (коли ресурси передаються від багатих до бідних чи навпаки); горизонтальний (від однієї групи - іншій: від сімей, які не мають дітей - батькам, від чоловіків - жінкам, від здорових - інвалідам; перерозподіл від однієї фази життєвого циклу індивіда до іншої. Ця стратегія передбачає як перерозподіл, що здійснюється шляхом соціального страхування, так і перерозподіл через загальну податкову систему.

Державна політика обов’язково має бути зафіксована в письмовій формі та ратифікована однією з владних структур – законодавчою, виконавчою, судовою. Документальна база є важливою для реалізації будь-якої політики, у тому числі і соціальної. Усі документи (нормативно-правові акти) можна класифікувати за такими критеріями:

За юридичною силою:

- закони (ухвалюються органами законодавчої влади);

- підзаконні акти (ухвалюються відповідальними органами державної влади, місцевим самоврядуванням).

За суб’єктом ухвалення (на прикладі України):

- акти глави держави (укази, розпорядження);

- акти законодавчого органу (закони, постанови);

- акти уряду (постанови, розпорядження);

- акти інших органів виконавчої влади (накази, інструкції, постанови, вказівки);

- акти органів місцевого самоврядування (постанови, рішення).

За сферою дії:

- загальнообов’язкові;

- спеціальні;

- локальні.

За рівнем загальності правових норм:

- загальні;

- конкретизаційні.

За часом дії:

- визначено-строкові;

- невизначено-строкові.

Аналізуючи правову базу соціальної політики, слід звернути увагу, по-перше, на систему правових актів, які регулюють соціальні відносини та, по-друге, на їх дієвість, тобто на те наскільки основні суб’єкти дотримуються сформульованих у них норм. Структура правової бази соціальної політики сучасної української держави подана в таблиці 1.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Социальное служение Белорусской Православной Церкви | Таблиця 2. Акти, що формують правову базу соціальної політики, їх цілі та проблеми реалізації
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 709; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.038 сек.