Таблиця 2. Акти, що формують правову базу соціальної політики, їх цілі та проблеми реалізації

Таблиця 1. Правова база соціальної політики.

Міжнародні угоди, пакти, хартії

Конституція України

    Національне законодавство України /кодекси, окремі законодавчі акти/  

  Підзаконні акти, інструкції

Проаналізувати правову базу соціальної політики за параметрами: структура та взаємозв’язок актів, що складають правову базу соціальної політики, їх цілі, проблеми, які виникають при функціонуванні правової бази соціальної політики можна за допомогою таблиці 2.

Правові акти	Ціль	Проблеми реалізації
1.Міжнародні угоди, пакти, хартії	фіксація актуальних проблем, формулювання принципів та ідеології їх вирішення	1.сформульовані лише принципові моменти в найбільш загальному вигляді; 2. вимагають пристосування до умов кожної країни; 3.підтримуються лише моральним авторитетом світового співтовариства та спеціалізованих організацій і лише частково – ресурсами міжнародних фондів.
2. Конституція України	постановка проблем, актуальних для українського суспільства і визначення шляхів їх вирішення, враховуючи не лише нинішній стан суспільства, але і прогнозовані перспективи	1.концептуальний підхід до постановки і вирішення проблем, який часто вимагає деталізації, уточнень.
3. Кодекси, окремі законодавчі акти	на основі принципів, сформульованих у ратифікованих міжнародних угодах та Конституції, визначити стратегічні шляхи врегулювання проблем	1.не завжди забезпечуються наявними ресурсами; 2.часто вимагають деталізації, роз’яснень у підзаконних актах, інструкціях.
4. Підзаконні акти, інструкції	визначають тактику і технологію вирішення проблем	1.не завжди забезпечуються ресурсами, можлива суперечність, невизначеність в проблемі хто є донором: державний чи місцевий бюджет; 2.можуть суперечити базовим законодавчим актам, міжнар. угодам, а часом і спотворювати принципи, викладені в них; 3.часто відкривають занадто широке поле для самостійного тлумачення чиновниками, від яких залежить їх реалізація; 4.”забюрократизованість” доступу до ресурсів фінансових та владних; 5.часта і суперечлива зміна діючих норм; 6.велика їх кількість, що дезорієнтує не лише споживачів, але і бюрократів.

Таким чином, можемо зробити наступні висновки:

1. структура правової бази соціальної політики української держави в цілому відповідає сучасним вимогам міжнародного співтовариства і може служити основою для вироблення та реалізації моделі соціальної політики, характерної для демократичних режимів;

2. ряд правових норм є суперечливими, мають декларативний характер, розраховані на перспективу, а отже не забезпечуються існуючими ресурсами;

3. наявність великої кількості та часта зміна підзаконних актів може послужити базою для “вихолощення” духу правових норм, занадто великого впливу чиновників на процеси правового регулювання соціальної політики, персоналізації, а отже дисфункціонування цієї важливої інституції;

4. суперечності у структурі правової бази соціальної політики а також у її практичному застосуванні з боку держави в цілому та окремими чиновниками, можуть служити підставою для недовір’я до неї з боку громадян;

5. такий стан правової бази соціальної політики відповідає умовам нестабільного суспільства, яке стоїть перед завданням вибору шляхів подальшого розвитку, що характерно для сучасної України.

У світі існує ціла мережа соціальних інституцій, мета яких полягає у створенні умов і механізмів для задоволення потреб різних соціальних груп та вирішення соціальних проблем.

За масштабом діяльності соціальні інституції поділяються на: міжнародні (ВООЗ, МОП, Дитячий фонд ООН); місцевіті, вплив котрих поширюється на невеликий район міста (територіальні центри соціальної допомоги, районні відділи центру зайнятості населення).

Можна виділити декілька рівні функціонування соціальних інституцій:

1.Рівень визначення політики та планування (Верховна Рада, місцеві ради депутатів, Кабінет Міністрів);

2. Рівень забезпечення реалізації політики у певній галузі, сфері або при виконанні особливих повноважень (Міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом);

3. Рівень реалізації політики щодо певної проблеми або групи населення (Державна служба зайнятості, Державний цент соціальних служб для молоді);

4. Рівень, на якому знаходяться служби, в яких працюють безпосередньо з клієнтами (лікарні, територіальні центри обслуговування пенсіонерів, неповносправних);

5. Рівень, на якому знаходяться служби, що мають справу з проблемою як індивідуальною вимогою (інформаційні, конституційні служби).

Оскільки соціальна політика спрямована на вирішення багатьох проблем соціального життя, це обумовлює широку інституційну базу соціальної політики в Україні. Сюди входять: Міністерство праці та соціальної політики в Україні, Пенсійний фонд, Міністерство охорони здоров’я в Україні, Міністерство освіти і науки в Україні, Вища атестаційна комісія в Україні, Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, міністерство внутрішніх справ України, Державний департамент України з питань виконання покарань; місцеві держадміністрації.

Дата добавления: 2013-12-14