Лекція 1. Інтегральна соціологія П.Сорокіна. Розуміюча соціологія М.Вебера

Тема 3. Соціологія ХХ століття: Основні напрями і школи (2 год.).

1. Значний внесок у соціологію кінця ХІХ - початку ХХ ст. зробив німецький вчений Макс Вебер (1864 - 1920), автор праць з економіки, права, філософії, історії та соціології. Найвагоміший його внесок у розвиток методологічних аспектів соціологічної науки. Вебер є засновником так званої "розуміючої соціології", теорії соціальної дії. Соціологію він визначав як науку, яка прагне "зрозуміти соціальну дію і таким чином казуально (без узагальнень) пояснити її процес". Соціологія, як і інші суспільні дисципліни, у своїй дослідницькій практиці не може обійтись без опори на певні загальні принципи і категорії. Однак узагальнення, як підкреслював М. Вебер, не є самоціллю соціологічної науки: адже чим загальніший обсяг поняття тим абстрактніший, бідніший його зміст. Категорії соціальних наук - це не прямі адеквати реальності, а "ідеальні типи", які фіксують певні загальні риси окремих соціальних явищ і процесів. Ідеальні типи - це чисті мисленеві конструкції, за допомогою яких дослідник визначає напрямки аналізу матеріалу, узагальнює емпіричні факти. Ідеальними типами Вебер називав такі поняття, як "капіталізм", "феодалізм", "господарство", "християнство" та ін. Явища реальної дійсності ніколи не можуть бути тотожними із змістом ідеального типу, однак існує більша або менша міра адекватності між першим і другим. Капіталізму або феодалізму у чистому вигляді не існує, та процеси і явища господарського життя розвинених західноєвропейських країн відповідають змістові цих ідеальних типів більшою мірою, аніж, скажімо, явища і процеси господарського життя Індії чи Китаю. Поняття ідеального типу виступає тим знаряддям, яке допомагає досліднику зрозуміти специфіку соціального явища і запобігти ототожненню понять науки з реальними процесами.

На відміну від К. Маркса М. Вебер не вважав організацію економіки основою стратифікації суспільства. Він виділив три основні компоненти нерівності, які, на його думку, взаємопов'язані і водночас незалежні. Багатство означає щось більше, ніж заробітна плата. Багаті часто взагалі не працюють, проте одержують великі прибутки за рахунок власності, капіталовкладень, нерухомого майна, акцій та облігацій. Представники різних соціальних класів - селяни, робітники, купці - мають неоднакові можливості для одержання прибутків і придбання товарів. Цим теорія Вебера близька до теорії Маркса. Однак, за Вебером, не все залежить від багатства, оскільки різні групи людей різною мірою користуються повагою, мають неоднаковий престиж, він ввів поняття "статусні групи", які виражає другий компонент нерівності.

Члени статусних груп ведуть тільки їм властивій спосіб життя (проведення вільного часу, заняття "елітарними" видами спорту, вживання певного класу напоїв, тощо). Статусні групи не обов'язково складаються з багатих, до них належать люди різного статку.

На статус людини впливає кілька чинників. Багатство відіграє важливу роль, але не менш важливим є престиж, який може зовсім не залежати від багатства. Так професор коледжу має більший престиж у суспільстві, ніж власник порнографічного кінотеатру доходи якого значно вищі. Окрім багатства і престижу Вебер виділяє третій тип стратифікації - владу, маючи на увазі здатність людини чи групи здійснювати значний вплив на політичні процеси в суспільстві.

Цікавими є міркування Вебера щодо загального значення ідеології як чинника суспільного розвитку. Вивчаючи історію економічного розвитку Німеччини, він звернув увагу на те, що переважна більшість представників великого бізнесу у цій країні належать до протестантської конфесії. Свої міркування з цього приводу М Вебер виклав у праці, яка називається "Протестантська етика". Автор тут доходить висновку, що своєрідний склад психіки, привитий вихованням і, зокрема; тим його напрямком, який зумовлений релігійною атмосферою країни і сім'ї, визначає вибір професії і подальший напрямок професійної діяльності. Ціннісне ядро протестантської культури складають норми і правила, котрі вимагають від віруючих аскетичної поведінки. Завдяки цьому, на думку соціолога, і виникає та "унікальна здатність повністю віддаватись діяльності у рамках своєї професії". Таким чином, найбільш продуктивними стосовно капіталізації суспільства виступають чинники, пов'язані зі впливом протестантської етики, котра на відміну від аналогічних норм католицизму чи православ'я вимагає "вищою мірою обтяжливої і жорстокої регламентації усієї поведінки, що проникає в усі сфери приватного і публічного життя".

Отже М. Вебера як дослідника цікавили насамперед питання про те, як виникла і формувалася система раціональної взаємодії людей в економічній, правовій та політичній сферах. Його гіпотеза про вибіркову спорідненість між раціональною етикою і "духом капіталізму" здобула обгрунтування фактами із історії і культури. Тож не випадково ідеї Вебера викликають сьогодні велику зацікавленість не лише істориків і соціологів, а й культурологів.

Дата добавления: 2013-12-14