Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та ви­робниче

Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурно­го призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень розвитку громад­ського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, органі­зацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче сере­довище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням.

Це:

Ø вид продукції, яка виробляється на ньому,

Ø обсяги виробництва,

Ø кількість працівників,

Ø продуктивність праці,

Ø енергомісткість,

Ø сировинна база,

Ø відходи виробництва тощо.

Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку:

Ø загазованість, запиленість, освіт­леність робочих місць,

Ø рівень акустичних коливань, вібрації, іонізую­чої радіації, електромагнітного випромінювання,

Ø пожежо- та вибухо-небезпечність,

Ø наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників,

Ø ступінь напруженості праці,

Ø психологічний клімат та багато інших.

З точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни не­доцільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», що містять суто побутове чи суто виробниче середовище з кількох причин.

По-перше, для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна психо­логія, ергономіка.

По-друге, вище було зазначено, що в центрі уваги безпеки життєдіяль­ності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її ото­чують побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електро­бритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середо­вища. Переступивши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробни­чого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас ото­чують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.

По-третє, дуже часто ми навіть не можемо визначити, до якої кате­горії слід віднести те чи інше середовище, тому що є дуже багато видів діяльності, коли робота виконується в домашніх умовах. 1 якщо раніше до такої категорії працівників належала порівняно обмежена кількість лю­дей, передусім творчих професій або кустарі-надомники, то зараз такий різновид праці значно зріс завдяки можливостям комп 'ютерних інформа­ційних технологій.

По-четверте, можна навести безліч прикладів, коли дві людини, пере­буваючи поруч, тобто в абсолютно однакових умовах середовища, вважа­ються такими, що належать до різних його видів, один — у побутовому, другий — у виробничому. Наприклад, покупець і продавець магазину, па­сажир та кондуктор тролейбуса, працівник, що виконує ремонтні роботи на вулиці, і перехожий, що проходив або зупинився поруч.

У звичайних умовах проживання параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними до­кументами, які встановлюються державними або місцевими органами влади та охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними комунальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні. Параметри виробничого середовища регламентуються державними нор­мативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання по­кладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.

Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей.

Як правило, ми не можемо назвати прикладів окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища — при­родного, соціального або ж техногенного. Кожен з компонентів життє­вого середовища взаємопов'язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.

Рівні системи «людина - життєве середовище»

Суб'єктом системи «людина — життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця людина. Соціальні спільноти в свою чергу можуть бути складовими частинами інших спільнот, ті, в свою чергу, входять до ще більших. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В од­них випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована, наприк­лад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.

Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходя­чи з принципу місця проживання людини.

Мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей (діада). Як пра­вило, це сім'я. Але це також: можуть бути двоє студентів, що проживають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікроколективом, що належить до більшо­го колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Умови проживання в окре­мих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслуговуван­ня, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структура того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікро­району можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми на­звемо макроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, насе­лення міста — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розглядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення об­ласті, країни, континенту і, нарешті, людство.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, по­будованих за іншим принципом — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студентська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Максимальна кількість членів мікроколективу, як правило, 20...ЗО осіб, але може бути й більшою.

Оскільки будь-яка соціальна груш чи людина, яка в одному разі є суб'єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною іншого суб'єкта іншої системи, а той, в свою чергу, входить до суб'єкта більш високого рівня, то існують системи «людина — життєве середовище» різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб'єктів. Отже, базуючись на вищенаведеному прикладі, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різними є не лише суб'єкт, а й об'єкт — життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебува­ють або можуть перебувати в даний час члени соціальної спільноти — суб'єкта системи. Від рівня системи «людина — життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії — вража­ючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело небезпеки.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спіль­ноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середо­вища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла­дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елемента­ми соціального середовища, що оточує цю спільноту.

Вище було зазначено, що в основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких не­має і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емерджентність притаманна також і соціальним спільнотам. Соціальна спільнота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй, і які відсутні або присутні неповною мірою у спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко усвідомлювати, пам'ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.

Дата добавления: 2013-12-14