Види і характеристика осередків ураження сильнодіючими отруйними речовинами

Під час аварій на ХНО виникають зони хімічного зараження (3X3). Це територія зараження СДОР у небезпечних для життя людей межах. 3X3 включає місце безпосереднього виливу СДОР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари СДОР в уражуючих концентраціях (зона зносу). Розміри 3X3 визначаються кількістю викиду СДОР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками та ін.

На території 3X3 можуть утворитись один чи кілька осередків хімічного ураження (ОХУ). Це територія, у межах якої внаслідок впливу СДОР виникли масові ураження людей і сільськогосподарсь­ких тварин. Залежно від виду СДОР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

1. Осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР (кис­лота синильна, аміак, бензол, водню фторид, дихлоретан та ін.).

2. Осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР (фос­ген, метилбромід, гранозан та ін.).

3. Осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол та ін.).

4. Осередок ураження стійкими повільнодіючими СДОР (кис­лота сульфатна та ін.).

Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими СДОР, характеризуються:

— одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;

— швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;

— необхідністю надання медичної допомоги ураженим у макси­мально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особ­ливого значення набуває надання само- і взаємодопомоги);

— потребою в терміновій евакуації уражених з осередку.

Особливості осередку хімічного ураження, утвореного СДОР

уповільненої дії:

— поступове формування санітарних втрат;

— необхідність активного виявлення уражених серед населення;

— евакуація уражених у міру їхнього звертання і виявлення.

Для осередків ураження стійкими СДОР характерно:

— тривалість небезпеки ураження людей;

— можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;

— небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випа­ру СДОР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи кон­такту із зараженими предметами;

— необхідність проведення в короткий термін санітарного оброб­лення;

— небезпека уражених, які не пройшли санітарного оброблення, для оточуючих;

— необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів та ін.

Дегазація і санітарне оброблення в осередках, утворених нестійки­ми СДОР, як правило, не проводяться (додаток 3). Основний прин­цип дегазації СДОР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі СДОР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші ре­човин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазу­ють, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосу- нання засобів захисту органів дихання і шкіри.

Правила поведінки населення під час аварій на хімічно небезпечних об'єктах

На всіх ХНО повинні бути заздалегідь створені локальні системи оповіщення робітників та службовців цих об'єктів, а також керів­ників підприємств, організацій і населення, що перебувають поблизу об'єкта (електросирени, різні засоби гучномовного зв'язку, радіо­трансляційна і телефонна мережі, телебачення та ін.). При аваріях, наслідки яких не виходять за межі об'єкта, оповіщаються чергові зміни аварійних служб (газорятівники, пожежна та медична служби, воєнізована охорона), персонал цехів, що потрапляє в зону хімічного зараження, керівництво об'єкта, штаб ЦО. Крім того, оповіщаються керівники підприємств, установ (у першу чергу дитячих), органи місцевої влади, населення, які перебувають поблизу ХНО. Для залу­чення уваги робітників, службовців і населення до інформації про аварію подають сигнал «Увага всім!» шляхом включення електроси- рен. По цьому сигналу необхідно увімкнути радіо і телевізійні прий­мачі і слухати повідомлення.

Потім штаб ЦО передає приблизно такий текст звертання:

«Увага! Говорить штаб ЦО міста. На (найменування об'єкта) від­булась аварія з викидом (найменування СДОР). Хмара зараженого повітря поширюється в напрямку (найменування об'єкта, району міста, населеного пункту).

У зону хімічного зараження потрапляють (найменування об'єктів, установ, вулиць, районів). Робітникам і службовцям (найменування об'єктів) негайно надіти протигази, зайняти захисні споруди. Робіт­никам, службовцям і населенню (найменування об'єктів, закчадів, районів, вулиць) перебувати в будинках і зробити герметизацію всіх приміщень. Населенню, що проживає на вулицях (конкретно яких), негайно залишити житлові будинки, приміщення тощо і вийти в рай­он (назва району). Якщо ви не маєте при собі протигаза і не встигли до підходу хмари залишити будинок, то укрийтеся в ньому. Щільно зачиніть вікна, кватирки, двері, запобігайте надходженню повітря ззовні. Сповістіть про аварію своїх сусідів. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу ЦО».

Працівники об'єкта, почувши сигнал оповіщення, негайно вико­ристовують засоби індивідуального захисту, потім вживають заходів, передбачених спеціальними інструкціями, укриваються в підготовле­них сховищах чи виходять із зони зараження. Особи, які входять до складу невоєнізованих формувань ЦО, прибувають на пункт збору формувань і беруть участь у локалізації і ліквідації осередку зараження.

Особи, які отримали ураження, звертаються в медичний пункт чи інші медичні установи для надання їм медичної допомоги і визна­чення ступеня ураження.

В усіх випадках під час аварії вхід у виробничі зони приміщень, підвали та інші будівлі дозволяється лише після контрольної пере­вірки наявності в них СДОР.

На об'єкті, де виникла аварія, у першу чергу проводять роботи з припинення подальшого викиду (виливу) СДОР:

— вимикають ушкоджену ділянку;

— перекривають канали й інші запірні пристрої;

— на різні розриви в трубопроводах і ємкостях накладають пла­стирі, муфти, забивають пробки;

СДОР перекачують з пошкоджених ємкостей до непошкоджених

— за необхідності проводять підготовку котлованів і обладнання земляних валів.

Район забезпечують охороною.

Під час роботи в осередку СДОР слід суворо дотримуватися правил безпеки:

— усі люди, які беруть участь у роботах, повинні бути забезпечені протигазами і захисним одягом;

— за необхідності їм видають спеціальні протихімічні пакети й аптечки індивідуальні (АІ-2);

— кожен з них повинен уміти користуватись індивідуальними і медичними засобами захисту;

— перед початком роботи проводиться ретельний інструктаж;

— після закінчення роботи організовується спеціальне санітарне оброблення.

Почувши повідомлення про аварію, усе населення повинне швид­ко використати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри. У квартирі чи службовому приміщенні необхідно негайно зачинити вікна, двері, кватирки, вентиляцію і димоходи, щілини в дверях, вікнах заклеїти папером, скотчем, лейкопластирем, заткнути мокрими ганчірками, відключити газ та нагрівальні прилади, загаси­ти вогонь у печах. Увімкнути місцеві програми радіомовлення і теле­бачення. Якщо є можливість - повідомити про небезпеку сусідам.

Потрібно пам'ятати, що час підходу зараженого повітря до місця перебування населення вкрай обмежений. Він може обчислюватися хвилинами, десятками хвилин. Це залежить від відстані до осередку аварії і швидкості вітру. Потрібно врахувати, що кілька хвилин та­кож буде витрачено на оголошення сигналу «Увага всім!» і повідом­лення штабу ЦО.

Уражуюча дія на людину конкретних СДОР залежить від їхньої концентрації в повітрі і тривалості дії. Тому, якщо немає можливості залишити небезпечну зону до надходження зараженої хмари, необ­хідно не піддаватися паніці і продовжувати вживати заходів захисту.

Під час перебування на вулиці не слід торкатися будь-яких пред­метів. За відсутності протигазів при захисті органів дихання на вулиці й у приміщенні можна використовувати маски з тканини, хутряні чи ватяні частини одягу. При цьому знижується концентра­ція шкідливих домішок у вдихуваному повітрі. Маски (пов'язки) необхідно змочити залежно від виду СДОР. Наприклад, за наявності в повітрі аміаку — 5 % розчином кислоти лимонної; бензолу, арсена­ту водню, пари кислот, сірководню, хлору — 2 % розчином натрію гідрокарбонату.

За відсутності зазначених розчинів можна використовувати воду, а якщо її немає поблизу, - змочити пов'язки власною сечею.

Для захисту шкіри можна надягти рукавички, плащі, шапки або інші предмети одягу. Залежно від виду СДОР треба орієнтуватись, в яких приміщеннях потрібно укритися. Якщо пари СДОР легші за повітря (щільність пари менша від 1: аміак, бензин, бензол), укрива­тися необхідно на нижніх поверхах, підвалах, якщо важчі (щільність більше від 1: сірководень, тетраетилсвинець, хлор) — на верхніх по­верхах.

За наявності часу і можливості проводиться евакуація населення в безпечний район. Збір людей у містах відбувається, як правило, по вулицях і під'їздах. Напрямок виходу з небезпечної зони вказують представники ЦО чи міліції. Якщо їх поблизу немає, то потрібно виходити в бік, перпендикулярний напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості. Якщо в будинку є транзисторний радіоприймач, варто захопити його з собою і на­строїти на місцеве мовлення.

У низці випадків передбачається можливість укриття населення в сховищах, обладнаних фільтровентиляційними установками (ФВУ), однак після проходження первинного огляду за несприятливих умов вирішується питання про евакуацію.

Якщо говорити про запобіжні заходи особистого захисту, то ба­жано знати, які ХНО є в тому чи іншому районі і як буде виглядати можлива аварія. Якщо такі дані відсутні, то про всяк випадок слід бути обережним, відчувши незрозуміле гудіння, вибухи й особливо запах, навіть приємний. Наприклад, запах гіркого мигдалю — одна з ознак розливу кислоти синильної.

РАДІАЦІЙНІ АВАРІЇ

Людство живе в період швидкого розвитку атомної енергетики, широкого використання радіоізотопів та інших джерел іонізуючого випромінювання у всіх галузях народного господарства.

Історичний нарис

Слово «радіація» походить від латинського «гасііаііо» — випро­мінювання. Термін «випромінювання» використовують, коли йдеться про випромінювання, що здатні спричинювати іонізацію середови­ща, через яке вони проходять.

Радіація і супровідні її іонізуючі випромінювання існували за­довго до виникнення життя на Землі. Учені вважають, що іонізуючі випромінювання супроводжували великий вибух, з якого близько 20 мільярдів років тому утворився наш Всесвіт. Відтоді радіація по­стійно наповнює космічний простір, а радіоактивні матеріали ввійшли до складу Землі із самого її виникнення. Навіть людський організм дещо радіоактивний, тому що в його тканинах у мінімальних кілько­стях наявні радіоактивні речовини. З моменту відкриття радіації минуло вже понад 100 років. У 1895 р. німецький фізик Вільгельм Рентген відкрив невідомі раніше Х-промені, названі на його честь рентгенівськими. Відкриття Рентгена започаткувало наступні відкрит­тя в науці і практиці. У 1896 р. французький вчений Анрі Беккерель поклав у шухляду стола фотоплівки і притиснув шматками мінера­лу, що містив уран. При проявленні на плівках були виділені сліди невідомих випромінювань, що Беккерель визнав результатом впливу урану.

У 1918 р. Марія Кюрі та її чоловік П'єр Кюрі встановили, що уран після випромінювання перетворюється на інші хімічні елементи. Один із цих елементів подружжя назвало полонієм на честь Польщі — батьківщини Марії, і ще один — радієм («що випромінює промінь»). У 1934 р. подружжя Кюрі штучно, шляхом бомбардування альфа- частками інших хімічних елементів, одержало нові елементи. Тепер штучним шляхом отримано понад 900 радіоізотопів. Однак ці вчені вперше зустрілися з уражуючим випромінюванням тканин живого організму. А. Беккерель поклав флакон з радієм у кишеню й одержав опік шкіри, що довго не гоївся. Подружжя Кюрі загинуло від дії радіації. Близько 336 чол., які працювали в ті самі роки з радіоактив­ними речовинами, загинули внаслідок опромінення.

У Гамбурзі встановлено пам'ятник, на якому вибито імена 110 уче­них, які стали жертвами перших експериментів при випромінюванні рентгенівських променів. Незважаючи на це, невелика група моло­дих талановитих учених зосередили свої зусилля на розгадці цих глибинних таємниць матерії. На жаль, результатам їхніх наукових вишукувань призначено було втілитися в атомну бомбу в 1945 р.

Вибухи цих бомб призвели до величезних людських жертв. Ви­бух у Хіросімі (6 серпня 1945 р.) призвів до загибелі 140 000 чол., а в Нагасакі (9 серпня 1945 р.) — 74 000 чол. Люди, які перенесли атом­не бомбардування, помирають від його наслідків дотепер. Практич­ним застосуванням розробок учених стало також будівництво пер­шої у світі атомної електростанції в СРСР (Обнинська АЕС) і пер­шої промислової атомної електростанції в Код ер Холе (Великобри­танія). Разом з тим ніколи не зітреться з нашої пам'яті Чорнобильсь­ка катастрофа 26 квітня 1986 р.

Радіаційні аварії (аварії на АЕС)

У світі експлуатується понад 450 ядерних енергетичних реак­торів, що дають близько 20 % (у Європі 35 %) усієї виробленої елек­троенергії.

На території України діють чотири АЕС із 14 енергетичними реакторами, що виробляють 40 % електроенергії, два дослідницькі ядерні реактори і близько 800 підприємств і організацій, що викори­стовують радіоактивні речовини у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці.

На об'єктах з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією можуть виникнути радіаційні аварії. Під поняттям «радіаційна аварія» мають на увазі широкий спектр таких подій, як крадіжки чи втрати одиничних закритих джерел гамма-випромінювання, неконт- рольована розгерметизація джерел, що містять гамма-, бета- й альфа-випромінювання, включно з джерелами нейтронного випромі­нювання.

Найнебезпечніші аварії на АЕС. Радіаційні аварії на АЕС Украї­ни у випадку руйнування одного реактора з викидом 10 % радіоак­тивних продуктів, що містяться в ньому, за межі санітарно-захисних зон станції можуть спричинювати утворення зон забруднення (з різни­ми рівнями радіації) загальною площею 431 200 км², на якій розта­шовано 5249 населених пунктів з населенням понад 22 млн чол. Крім цього, для території України небезпечні аварії, які можуть виникну­ти на Курській АЕС (для частини територій Полтавської, Сумської,

Харківської і Чернігівської областей). На АЕС, розташованих на території Болгарії, Словаччини, Угорщини, Чехії, — для західних ре­гіонів Закарпатської, Львівської й Одеської областей.

За всю історію існування атомної енергетики (з 1945 р.) на АЕС у світі було зареєстровано понад 300 аварійних ситуацій, найбільши­ми з них були: аварії на АЕС в Англії у 1957 р., США у 1979 р. і на Чорнобильській АЕС у 1986 р. в СРСР.

Фізичні основи радіації. Одиниці виміру іонізуючих випромінювань

Іонізуючим випромінюванням називають такі випромінювання, які при проходженні через речовину, у тому числі і тканини організму, спричинюють іонізацію і збудження атомів і молекул середовища, утворюючи іони - частки з позитивними і негативними зарядами. Джерелом цих випромінювань можуть бути як радіоактивні речови­ни, так і спеціальні пристрої (наприклад, рентгенівські установки, прискорювачі та ін.), здатні за певних умов на іонізуюче випроміню­вання. Властивість хімічних елементів мимовільно перетворюватися на інші елементи, випускаючи при цьому елементарні частки, чи фотони, називають радіоактивністю.

Різновиди атомів, що утворюються при цьому, з іншими масови­ми числами й іншими атомними номерами, називають нуклідами.

Речовини, що мають у своїй сполуці радіоактивні нукліди, нази­вають радіоактивними.

Величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в оди­ницю часу, називають активністю. При цьому чим більнір радіоак­тивних перетворень відбувається в радіоактивній речовині за одини­цю часу, тим більша її активність.

Усі іонізуючі випромінювання поділяють на дві великі групи. До першої групи відносять корпускулярне випромінювання, що складаєть­ся із заряджених часток - альфа і бета, електронів, протонів та ін.

Другу групу становить фотонне електромагнітне випромінюван­ня — рентгенівське і гамма-випромінювання.

Фотони і нейтрони мають велику проникну здатність, довжина їхнього «пробігу» в повітрі досягає десятків і сотень метрів. Проник­на здатність заряджених часток набагато менша. Наприклад, бета- частки являють собою електрони і позитрони, у тканини організму проникають на 1—2 см, а альфа- частки (ядра гелію внутрішньоядер­ного походження) уражають лише поверхневі покриви біологічних об'єктів. Усі іонізуючі випромінювання мають універсальну влас­тивість спричинювати іонізацію речовин, через які проходять, у тому числі і тканин живого організму. Але на одиницю шляху в тканинах різні випромінювання витрачають свою енергію не однаково. Залеж­но від величини лінійної передачі енергії є відмінність у біологічній дії випромінювань.

Так, випромінювання з великою щільністю іонізації (альфа-частки, нейтрони) мають підвищену відносну біологічну ефективність (ВБЕ) і при однакових фізично поглинених дозах з рентгенівським, гамма- і бета-вииромінюваннями дають більш високий біологічний ефект.

Основною величиною для оцінки радіаційного ефекту, зокрема радіобіологічного, у дозиметрії іонізуючих випромінювань є поглине­на доза — величина енергії, поглиненої одиницею маси речовини, що опромінюється.

Одиницею виміру поглиненої дози є грей (Гр), рівний погли­неній енергії в 1 Дж на 1 кг опроміненої речовини, а також рад, що дорівнює 0,01 Гр.

Оскільки різні види опромінення мають різний ефект опромі­нення, то існує поняття «еквівалентна доза». Вона характеризується поглиненою дозою, помноженою на коефіцієнт якості випроміню­вання, що різний для кожного виду випромінювання.

Альфа-випромінювання при цьому в 20 разів небезпечніше від інших видів випромінювань. Одиницею виміру еквівалентної дози є зіверт (Зв) — доза будь-якого виду іонізуючого випромінювання, що має такий самий біологічний ефект, як доза рентгенівського чи гам- ма-випромінювання в 1 Гр. Позасистемна одиниця еквівалентної дози бер дорівнює 0,01 Зв.

Для кількісної оцінки зовнішнього рентгенівського чи гамма- випромінювання використовується експозиційна доза випроміню­вання, що вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг). Позасис­темною одиницею виміру експозиційної дози є рентген (Р), рівний 2,58x10⁴ Кл/кг.

У зв'язку з тим що опромінення людини, як правило, є нерівно­мірним як за площею, так і за глибиною, уведено поняття ефективної дози. Для кожного органа і тканини розрахований тканинний ко­ефіцієнт (тканинний фактор), який враховує радіаційну чутливість цього органа щодо радіаційної чутливості усього тіла. Одиницею виміру ефективної дози також є зіверт (Зв).

Для кількісної характеристики зовнішнього випромінювання використовують поняття "потужність дози" — доза, віднесена до оди­ниці часу — секунди чи години. Наприклад, якщо потужність дози гамма-випромінювання на місцевості дорівнює 10 Р/г перебування на цій місцевості, людина отримує дозу опромінення в 10 Р, за 2 год — 20 Р і т. д. (табл. 4).

Таблиця 4. Величини й одиниці, які використовують в дозиметрії іонізуючого випромінювання

Фізичні величини та їхні символи	В СІ	Позасистемні одиниці	Співвідношення одиниць
Активність, С	Бк - беккерель	Кі — кюрі	1 Бк= 1 розпад за 1 с - = 2,7 • 10 ^11 Кі 1Кі=3,7-10^ш Бк
Поглинена доза, Д	Гр - грей	Рад - рад	ІГр - 100 рад 1 рад = 10"^2 Гр
Еквівалентна доза, Н	Зв - зіверт	Бер — бер	1 Зв - 100 бер 1 бер ^= 10"^2 Зв
Експозиційна доза, X	Кл/кг - кулон на кілограм	Р - рентген	1 Кл/кг=3,88 • 10^3 Р 1 Р=2,58* 10^4 Кл/кг
Потужність екс­позиційної дози	А/кг -ампер на кілограм	Р/с — рентген за сек Р/г — рентген за год	1А/кг=3,88* 10^3Р/с 1 Р/г=7,17 • 10"^8 А/кг
Потужність по­глиненої дози	Гр/с - грей за секунду	Рад/с - рад за сек	1рад/с=10^2Гр/с

Дата добавления: 2013-12-14