Тероризм

Війни

План

Тема: Соціально – політичні небезпеки.

Лекція №7

Використання джерел іонізуючого випромінювання

Джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) використовуються в Україні в промисловості, медицині, науково-дослідній роботі, навчанні. ДІВ застосовуються у вигляді радіоактивних речовин або пристроїв, що генерують іонізуюче випромінювання. У разі використання ДІВ з порушенням вимог законодавства, норм правил та стандартів з радіаційної безпеки, створюється ризик неконтрольованого опромінення людей, а також може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Всього в Україні зареєстровано понад 180,0 тис. ДІВ та понад 18,0 тис. приладів іонізуючого випромінювання, які використовуються на більше ніж 7,0 тис. підприємств.

Видобування та переробка уранових руд

Видобуванням та переробкою уранових руд в Україні займається державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат”.

Внаслідок видобутку та переробки уранових руд утворюється велика кількість відходів - хвости переробки уранових руд (хвостова пульпа), відвали шахтних порід, шахтні води, скиди і викиди (рідкі, газоподібні), що являють собою джерела радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Хвостосховища відходів переробки уранових руд є потенційно небезпечними джерелами виникнення аварійних ситуацій.

Ці хвостосховища розташовані на площі 542 га і містять радіоактивні речовини, загальна кількість яких складає близько 66 млн. тонн і має сумарну активність більше 4,4 * 10¹⁵ Бк (120000 Кі).

1. Основні аспекти «конфлікту» та його різновиди.

2. Класифікація політичних небезпек.

3. Війна – збройна боротьба між державами.

4. Основні види тероризму, які найбільше поширені.

5. Небезпечних ситуацій криміногенного характеру.

6. Класифікація соціальних небезпек.

7. Соціальні аспектам алкоголізму.

8. Куріння як соціальна хвороба.

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціаль­но-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конфлікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхних інтересів за умов протидії. Джерелами конфлікту є:»• соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та «• система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Конфлікт передбачає усвідомлення протиріччя і суб'єктивну реакцію на нього. Якщо конфлікт виникає в суспільстві, то це суспільний конфлікт.

Будь-який соціальний конфлікт, набуваючи значних масштабів, об'єк­тивно стає соціально-політичним. Політичні інститути, організації, рухи, втягуючись у конфлікт, активно обстоюють певні соціально-економічні інтереси. Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають полі­тичної значущості, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини.

Суб'єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єктами конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економіч­них і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлік­ту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).

Існує дві форми перебігу конфліктів:

• відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

• закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трап­ляються великомасштабні зіткнення все­редині держав (громадянська війна, страйки) та між державами (війни, пар­тизанські рухи).

Досить часто після завершення кон­флікту виникає ще один етап — пост-

(наприклад, корпорації)) конфліктний синдром, який характери­зується напруженням у відносинах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати но­вий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близько­східного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Війна — це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному ро­зумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між: певними політичними силами.

–політичні (конфліктують політичні системи) соціальні (конфліктують соціальні системи) економічні (конфліктують економічні системи

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час Другої світової війни в СРСР (1941-1945 pp.) загинуло близь­ко 55 млн осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн місце­вих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

Учені підрахували, що більш як за чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забра­ли вже понад 4 млрд людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.

Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища ста­новить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опром­інення, сталося радіоактивне зараження грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опро­мінення потрапило 195 тисяч осіб.

Ядерна зброя була виготовлена та випробувалась в СРСР (1949), Велико­британії (1952), Франції (1960), Китаї (1964). Зараз у науково-технічному від­ношенні до виробництва ядерної зброї готові понад 40 держав світу, принаймні ЗО країн її мають.

На сьогодні у світі є понад 50000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в 1600000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосу­вання ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.

А скільки шкоди людству завдали наземні, підземні та підводні випробування атомної зброї військовими СШАта Франції в Тихому океані на мальовничих ато­лах Бікіні, Муруроа, в преріях штату Невада та ін. У СРСР функціонував ядерний полігон «Об'єкт- 700» на Новій Землі та ракетодром «Плесецьк» в Архангельській області. За тридцять років (1961-1990) у Карському та Баренцовому морях було затоплено 11 тисяч контейнерів із радіоактивними відходами (головним чином ядерне паливо підводних човнів). На Новій Землі було проведено 132 випробування ядерної зброї. За 40-річний період випробувань у повітря планети було викинуто приблизно 12,5 тонн радіоактивних речовин. У води океанів під час цих вибухів було викинуто близько 2 т радіонуклідів від підводних та надводних вибухів, а також майже 4т— від наземних. Величезна кількість продуктів розпаду, що надійшла в атмосферу, осідає ще й досі в усіх куточках земної кулі.

Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше до­сить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на півночі від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газобалонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 ти­сяч осіб, з них 5 тисяч загинуло. 31 травня 1915року німці здійснили першу газо­балонну атаку на Східному фронті в районі Болимова біля Волі Шиловської. Російські війська втратили отруєними понад 9 тисяч осіб, з них померло 1200.

США застосовували хімічну зброю під час воєнних дій в Кореї (1951-1955) та війни у В'єтнамі (1964-1973), де для дестабілізації природного середовища скину­ли 14млн. бомб і снарядів, розпорошивши 5700т гербіцидів, «ейджент-орандж», близько 23000т дефоліантів, 170 т сильнодіючої отруйної речовини діоксану. Від них постраждало 2 млн осіб. Хімічними речовинами було отруєно 202000 га лісу та 1,11 млн га території.

Під час Другої світової війни німецьке командування застосовувало біологічну зброю, розповсюджуючи головним чином висипний тиф. В 1943-1944 роках на шляхах наступу радянських військ у спеціальних концтаборах створювались епідемічні осередки. Сюди привозили хворих і розміщували серед здорових. Ма­теріали Нюрнберзького процесу (1945-1946) показали, що Німеччина активно готувалась до застосування біологічної зброї. Активно розробляла біологічну зброю і Японія. У Кореї 1951 р. американці скинули бактеріологічні бомби, в результаті чого виникла епідемія лихоманки Денге (геморагічна лихоманка). Також декілька сотень тисяч кубинців постраждали від цієї лихоманки, на­вмисне завезеної із США.

І хоча рішеннями 00Н проголошена перемога над чумою, віспою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.

У XX ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локаль­них військових конфліктів середини та кінця XX ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших «малих» війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того, супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

Протягом двадцятого століття досить швидко росла кількість загиб­лих у війнах мирних громадян, з 5% від кількості усіх загиблих у Пер­шій світовій війні до 75% — у другій й 80-90% — в 150 подальших малих війнах.

Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і зберегти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які століттями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язуван­ня воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх роз- %") повсюдження або розповсюдження таких матеріалів кара-; ються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

ст. 436 Кримінального кодексу України

Планування, підготовка розв'язання та ведення агресив-ної війни чи воєнного конфлікту а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, караються позбав­ленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

cm. 437 Кримінального кодексу України

Ведення агресивної війни або агресивних дій карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

cm. 437 Кримінального кодексу України

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістсь­ких угруповань (тобто тероризм). В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним яви­щем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складо­вою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування чи загроза застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення лю­дей, залякування урядів та населення для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де теро­ризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм — антигуман-ний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнен­ня інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя до­сягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний. Можна також вести мову про можливість біологічного, ядерного, інформаційного тероризму тощо.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

• напади на державні або промислові об 'єкти, які призводять до матері­альних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонст­рації сили;

• захоплення державних установ або посольств (супроводжується за­хопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мо­тивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотива­ція — вимога викупу);

• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в 'язнів; форма самофінансування);

• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільни­ти народ від тиранів);

• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

• розповсюдження сибірської виразки, зараження населених пунктів віспою та бубонною чумою тощо.

Аж до 80-х років ареною активного терору залишалась Європа. В європейських аеропортах регулярно захоплювали літаки. Від рук теро­ристів гинули політичні діячі. Так в Іспанії бакські терористи вбили прем'єр-міністра Корреро Бланко, а в Італії — екс-прем'єра Альдо Моро. В 70-80 роки у всьому світі часто гриміли вибухи в суспільних місцях — вокзалах, аеропортах, магазинах, суспільних та житлових будівлях.

На території Європи загально відомі організації — італійські «Чер­воні бригади», німецьке «Відділення Червоної Армії», бакська ЕТА, Ірланд­ська республіканська армія (ІРА), войовничі носії ультралівих поглядів, які за допомогою крові та терору намагаються вирішити «національне питання».

Тероризму вистачало і в екс-СРСР, хоча офіційно його не існувало. Організацій, які боролися за незалежність, фактично не було. Але це не заважало терористам-одинакам здійснювати напади на перших осіб держави.

Особлива ситуація склалась у Росії у зв'язку з Чечнею — у пам'яті залишились події в Будьоновську, Москві, Волгодонську, Буйнакську. Чечня стала одним з центрів світового тероризму (мусульманського тероризму).

Ісламський фундаменталізм усе відвертіше нагадує про себе на світовій політичній арені, перетворюючись на небезпечну силу, насамперед для багатоконфесійних держав планети. Експерти попереджають, що в на­ступному десятиріччі рух ісламістів, який надихають крайні радикали в мусульманському суспільстві, можуть набути глобальних розмірів і на­крити хвилею терактів більшу частину планети.

Протягом декількох останніх років ісламські фундаменталісти вже продемонстрували рішучість боротися будь-якими, в тому числі крива­вими методами проти своїх супротивників в різних регіонах земної кулі. На Близькому Сході — це представники палестинських угруповань «Ха-мас», націоналістичні та ісламські рухи, в тому числі проарафатівські організації (наприклад, бойовики правого крила ФАТХа «Танзім»). В Афганістані — це представники організації Усами бін Ладена «Аль-Каї-да». США залишаються головною ціллю для терористичних акцій фунда-менталістів. В лютому 1993 року вони підірвали бомбу у Всесвітньому торговому центрі в Нью-Йорку (6 чоловік загинуло, тисячі отримали поранення). Створили на Філіппінах законспіровану мережу фанатиків для здійснення диверсій проти американських цивільних літаків. Вибу­хи в посольстві США в Кенії та Танзанії забрали 224 життя.

Чотири вибухи, які прозвучали 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, Вашингтоні та біля Піттсбурга, без перебільшення, вразили світ. Теро­ристам з організації Усами бін Ла­дена «Аль-Каща» вдалося захопити декілька цивільних літаків, за штур­валами яких терористи-смертники та­ранили вежі Всесвітнього торгового центру та будівлю Пентагону. Внас­лідок вибуху та пожежі завалилися Північна та Південна вежі торгового центру. Внаслідок теракту загинуло декілька тисяч чоловік.

Внаслідок неможливості країн з екстремістською чи релігійно-екстремістською державною ідеоло­гією вести проти інших країн війни старого типу (таких як Друга світова або «холодна»), екстреміст- Теракт у приміщенні Всесвітнього ські угруповання цих країн неми- торгового центру у Нью-Йорку нуче повинні були звернутися до «зброї слабких» — терору, а глобалізація світу також неминуче повинна була надати їх діям глобального характеру, тобто призвести до світової терористичної війни. Ця війна почалась давно, але світ помітив це 11 вересня 2001 року після трагедії в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних органі­зацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні перебуває в іншій площині — це «кримінальній тероризм» всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України.

Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створили небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громад-/ ської безпеки, залякування населення, провокації воєн-. ного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинен-ня дій органами державної влади чи місцевого самовряду­вання, службовими особами цих органів (далі за текстом ст. 258)... караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

cm. 258 Кримінального кодексу України

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії, Генеральна Асамблея О ОН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. У грудні 1972р. був створений Спеці­альний комітет з питань міжнародного тероризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995р. Генеральна Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжнародного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і прото­колів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійнішим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у становищі заручника. Найважливіше для за­ручника — це залишитися живим. Тому не можна провокувати теро­ристів на насильницькі дії. Найкраще — це тихо сидіти і не привертати до себе уваги, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в край­ньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки). При стрілянині, відкри­тої терористами, негайно лягайте на підлогу.

Дата добавления: 2013-12-14