Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Механізм впливу іонізуючих випромінювань на організм пояс­нюють уражуючою дією на клітини, у результаті чого порушується їхня функція, що, у свою чергу, призводить до порушення життєді­яльності організму, а іноді і до його загибелі. Основною відмінністю іонізуючого випромінювання від інших уражуючих чинників, катас­троф (хімічних отрут, високих температур та ін.) є здатність його іонізувати будь-які атоми. При іонізації відбувається відрив елект­рона від атома й утворення іонів. Якщо при опроміненні живих клітин іонізуються атоми, що містяться у невеликих молекулах (наприклад, води, амінокислот, вітамінів), ці молекули можуть розпадатися з ут­воренням вторинних продуктів — вільних радикалів, що мають велику реакційну здатність. Цей процес називають радіолізом. При іонізації макромолекул (білків, ферментів, нуклеїнових кислот) вони втрачають свої біологічні властивості (інактивуються).

Розрізняють два шляхи впливу іонізуючих випромінювань на клітини: прямий, при якому енергія випромінювання поглинається безпосередньо в самих макромолекулах, і непрямий, при якому енергія випромінювання поглинається водою й іншими низькомолекуляр­ними сполуками клітини, а макромолекули ушкоджуються продук­тами радіолізу.

Якщо говорити про вплив радіації на організм у цілому, то відпо­відно до сучасних уявлень усі шкідливі наслідки опромінення поділя­ють надетерміністичні (безпосередні) і стохастичні (вірогідні) ефек­ти. Детерміністичні ефекти виявляються при дозах певного рівня, які називаються порогом клінічних ефектів. Найхарактернішими проявами детерміністичних ефектів є променева хвороба, променеві опіки, катаракти, безплідність, порушення кровотворення та ін. Яск­равим прикладом детерміністичних ефектів дії іонізуючих випромі­нювань є променева хвороба.

Гостра променева хвороба (ГПХ) у її типовій формі розвивається при зовнішньому загальному відносно рівномірному опроміненні в дозі, що перевищує 1 Гр, при порівняно нетривалому впливі. Виок­ремлюють такі форми ГПХ:

— кістково-мозкову (доза опромінення 1 — 10 Гр), кишкову (10— 20 Гр), токсемічну (20-80 Гр);

— церебральну (понад 80 Гр).

Тяжкість кістково-мозкової форми ГПХ також визначається до­зою опромінення: легка (1—2 Гр), середньої тяжкості (2—4 Гр), тяжка (4—6 Гр) і вкрай тяжка (6—10 Гр).

Хронічна променева хвороба (ХПХ) розвивається при тривалому опроміненні організму в малих дозах (0,1—0,5 Гр на добу) при су­марній дозі, що перевищує 0,7—1 Гр. Для хронічної променевої хво­роби характерне повільне наростання тяжкості ураження і тривалі­ший відновний період.

Стохастичні (імовірні) променеві ураження (злоякісні новоутво­рення, лейкози, генетичні порушення) можуть виникати поза залеж­ністю від величини опромінення через деякий час після нього. Латентний (прихований) період становить принаймні 2—5 років у випадку лейкозу, 10 років і більше — у випадку інших злоякісних пухлин. Генетичні променеві ураження можуть виявлятися в наступ­них поколіннях

Дата добавления: 2013-12-14