Види земель в Україні

Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельне право — галузь права України, що регулює від­носини з володіння, користування і розпорядження землею. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права — Зе­мельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Він містить 10 розділів, 212 статей.

Структура Земельного кодексу України:

Розділ І «Загальні положення» містить завдання зе­мельного законодавства, визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в галузі зе­мельних відносин.

Розділ 11 «Землі України» містить норми, що стосують­ся складу і призначення земель України.

Розділ III «Права на землю» визначає види прав на зем­лю: право власності, право користування землею, право земельного сервітуту, а також обмеження прав на землю.

Розділ IV «Набуття і реалізація права на землю» містить порядок набуття права власності та інших прав на землю.

Розділ V «Гарантії прав на землю» визначає засоби за­хисту прав на землю, порядок відшкодування шкоди, на­несеної землекористувачам і власникам землі, а також порядок вирішення земельних спорів.

Розділ VI «Охорона земель» визначає порядок охорони і раціонального використання земель.

Розділ VII «Землеустрій» визначає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законо­давства, зокрема: встановлення на місцевості меж адмі­ністративно-територіальних утворень, складання проектів відводу земельних ділянок і їх відмежування на місцевості, Проведення обстежень і досліджень земельного фонду.

Розділ VIII «Відповідальність за порушення земельного законодавства» містить перелік заходів, що застосовують­ся до порушників земельного законодавства.

Розділ ІХ «Заключні положення» і розділ Х «Перехідні Положення» визначають порядок введення в дію Земельного кодексу.

Крім цього земельні відносини врегульовані законами України «Про оренду землі», «Про плату за землю» та підзаконними актами.

До земель України належать всі землі в межах її тери­торії, у тому числі острови і землі, зайняті водними об'єк­тами. За основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі види (категорії):

1) землі сільськогосподарського призначення (рілля, косовиці, пасовища, полезахисні лісосмуги та інші об'єкти);

2) землі жилої і громадської забудови (земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для роз­міщення житлових будинків і громадських споруд);

3) землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення (ділянки землі, що мають статус те­риторії або об'єкта природно-заповідного фонду);

4) землі оздоровчого призначення (землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей);

5) землі рекреаційного призначення (землі, що вико­ристовуються для організації відпочинку, туризму і про­ ведення спортивних заходів);

6) землі істпорико-культурного призначення (історико- культурні заповідники, меморіальні цвинтарі, городища, кургани, архітектурні ансамблі та комплекси та ін.);

7) землі лісового фонду (землі, покриті лісовою рослин­ністю, а також нелісові землі, що використовуються для потреб лісового господарства);

8) землі водного фонду (землі, зайняті водоймами, гідро­ технічними спорудженнями, а також прибережні смуги вздовж водоймищ і водних шляхів);

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енерге­тики, оборони й іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місце­вого самоврядування. Зміна цільового призначення земель здійснюється органами виконавчої влади чи органами міс­цевого самоврядування. Якщо земля перебуває у приватній власності, то зміна цільового призначення здійснюється з ініціативи власника.

Дата добавления: 2013-12-14