Проблеми кваліфікації податкових злочинів та кримінально- правовий компроміс

Особливості проблеми кваліфікації податкових злочинів були підняті російськими дослідниками Д. Глебовим, А. Ролік, І. Соловйов, П Яні, Т. Левінова [2]. Спробуємо їх підходи екстраполювати на аналогічні проблеми в Україні.

Зокрема, автори відзначають, що злочинні порушення податкового законодавства умовно можна поділити на «податкові злочини» й «злочини проти порядку оподатковування». Поняття “податкові злочини” вживається в літературі у вузькому й широкому розумінні. У першому випадку податковими злочинами визнаються діяння, які вчиняються в рамках господарської діяльності суб’єкта й посягають на фінансові інтереси держави в частині формування бюджету за рахунок податків з фізичних і юридичних осіб.

В більш широкому розумінні під податковим злочином розуміється всяке злочинне діяння, яке посягає на правовідносини в сфері оподатковування. І.Н. Соловйов дає наступне визначення: “Податковими злочинами можуть бути визнані суспільно небезпечні діяння, вчинені у сфері оподатковування юридичних і фізичних осіб і заборонені кримінальним законом під загрозою покарання” [2].

На думку авторів кваліфікуючими обставинами складу ухилення від сплати податку або страхового внеску до бюджетів чи державних цільових фондів, зазначеними в ч. 3 ст. 212 КК РФ, є здійснення розглянутого діяння в особливо великому розмірі або особою, що має судимість за вчинення злочинів, передбачених ст. 212 КК РФ.

Відповідно до Примітки ст. 212 КК РФ, ухилення фізичної особи від сплати податку або страхового внеску до бюджетів чи державних цільових фондів, вважається вчиненим в особливо великому розмірі, якщо сума несплаченого податку й (або) страхового внеску в п’ять тисяч і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

В КК України зміст цього складу злочину схожий, крім того що ухилення від сплати страхових внесків виділено у окрему норму – ст.212 КК України. Однак зміст кваліфікації по суті не міняється. Відповідно в ч.3 ст. 212 та в ч. 3 ст.212¹ КК України кваліфікуючою ознакою є вчинення цього злочину особою, “раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” або до держбюджету чи цільових державних не надійшли кошти у особливо великих розмірах.

Згідно ч.1 ст. 88 КК України особа, визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Погашення чи зняття судимості анулює всі правові наслідки, пов’язані із судимістю. Таким чином, для кваліфікації злочину за ч.3 ст.212 та 212¹ необхідно встановити, що судимість передбачена ст. 212 та 212¹, не погашена чи не знята в установленому законом порядку.

В ч. 4 ст. 212 та 212¹ ККУ вказано: “Особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені ч.1 та ч.2 цих статей, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі) та страхові внески на загальнообов’язкове пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану державі, страховому та Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).”. Тобто, законодавець встановив дві обов’язкові умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення податкових злочинів:

1) злочин повинен бути вчинений вперше, тобто особа до цього не повинна притягуватись до кримінальної відповідальності за вчинення податкових злочинів, а якщо раніше відносно нього був винесений вирок, то судимість повинна бути погашена чи знята в установленому законом порядку;

2) особа повинна повністю відшкодувати шкоду, яка полягає в ненадходженні до бюджетів чи державних цільових фондів, а також Пенсійного фонду України коштів та сплатити штрафні санкції і пеню, завдані несвоєчасною їх сплатою.

По суті, в цьому випадку має місце звільнення від кримінальної відповідальності податкових злочинців у зв’язку з дійовим каяттям, передбаченим ст. 45 КК України. Відмінність полягає лише в тому, що в ст. 212 та 212¹ КК України як умова звільнення від кримінальної відповідальності не передбачена добровільна явка з повинною.

У зв’язку з цим, як справедливо відзначає Т.Д. Левінова, постає питання: звільняючи особу від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 212 та 212¹ КК України, чи достатньо констатації того факту, що особа повністю відшкодувало заподіяну шкоду, або необхідне встановлення відповідності постзлочинних дій особи умовам, перерахованим як ч. 4 ст. 212 та 212¹ КК України, так і в ст. 45 КК України?

П. Яні в ряді робіт наполягає на тому, що до норми, яка передбачає дійове каяття (в Україні ст. 45 КК) слід звертатися, бо одне відшкодування заподіяного несплатою податку шкоди недостатньо. Необхідно, щоб особа після вчинення злочину не тільки відшкодувала заподіяну шкоду і сприяла розкриттю злочину, але й з’явилася з повинною, причому всі перераховані дії вона повинна зробити добровільно.

Пропозиції вчених-криміналістів П. Яні, Т Левінової щодо розширення обставин звільнення від кримінальної відповідальності за перше ухилення від сплати податків доповненням частин 4 ст. ст. 212 і 212-1 КК ознаками «дійове каяття» та «явка з повинною»в юридичній літературі зазнали критики. Однак, на нашу думку, розширення обставин кримінально-правового компромісу зазначеними доповненнями є необхідним, бо сплата раніше укритого податку і відшкодування пені при виявленні ухилення виглядає просто «відкупом від тюрми». Спіймали на ухиленні від сплати податків – сплатив й одночасно відкупився від тюрми. Не спіймали – «заробив гроші». Такий підхід робить з кримінально-правового компромісу засіб комерціалізації і навіть корупціонізації податкових відносин. Такий суто комерційний підхід не попереджає, а стимулює ухилення від сплати податків.

Незважаючи на специфіку податкових злочинів та політику боротьби держави із цим явищем, де головним нібито виступає не ізоляція злочинця від суспільства, а поповнення бюджетних коштів, практика застосування ч.4 ст. 212 та 212¹ КК з урахуванням ст. 45 КК України заслуговує на увагу. На нашу думку у ч. 4 ст. 212 КК доцільно закласти ознаку дійове каяття та явку з повинною, що утворить механізм превентивно-профілактичної мотивації, яка буде не лише стимулювати розкриття злочину, а й сприятиме до певної міри їх попередженню.

Кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених в ст. ст. 212 та 212¹ є:

а) за посередньою змовою групою осіб;

б) особою, раніше судимою за дані діяння;

в) у великому та особливо великому розмірі.

Вчинення даного злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину домовились, про спільне його вчинення (ч.2 ст. 28 ККУ).

Крім загальних правил кваліфікації групових злочинів у цьому випадку необхідно враховувати наступне: кожний член групи (співучасник) повинен відповідати за злочин, виходячи із всієї грошової суми, на ухилення від сплати якої був спрямований його умисел, незалежно від того, як згодом прихована сума була розподілена.

Варто зазначити те, що в п.4 ст. 212 та 212¹ КК України не вказано, що особа, яка вчинила цей злочин, звільняється, якщо сприяла розкриттю податкового злочину, тобто надавала допомогу правоохоронним органам в установлені обставин вчинення злочину або зробила явку з повинною. На нашу думку, дане питання є актуальним і потребує свого закріплення в згаданих статтях.

Дата добавления: 2013-12-14