Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом: проблеми та перспективи удосконалення законодавства

Проблемним є розмежування повторності та тривалості ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів та страхових внесків. Існують два критерії для вказаного вище відмежування. До першого критерію відноситься дослідження таких обставин, як спосіб здійснення протиправних дій і об’єкт оподатковування, який піддається злочинному впливу. Другий критерій полягає в дослідженні спрямованості умислу особи, яка вчинила ухилення. Тільки по сукупності зазначених фактів можна робити висновок про повторність або тривалість ухилення від сплати податків. Наприклад, встановивши, що протягом декількох звітних періодів платник податків робить тотожні дії, спрямовані на несплату одного й того ж податку, при цьому в нього відсутнє бажання платити саме цей податок або податки взагалі, можна говорити про тривалість діяння і, відповідно, підсумувати суму всіх несплачених податків.

Аналогічними критеріями варто керуватися, коли в слідчо-судовій практиці виникає питання, як визначати розмір несплачених податків і зборів, коли одна й та сама особа є одночасно керівником або головнимбухгалтером у різних організаціях, а отже, відповідає за стан бухгалтерської звітності й дотримання податкового законодавства, при цьому в кожній організації ухиляється від сплати податків або страхових внесків на суму, що не перевищує тисячу неоподаткованих мінімумів доходів громадян. У той же час особа є злісним неплатником податків, працюючи у декількох фірмах загальна сума несплачених податків або страхових внесків перевищує тисячу неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Отже, автори роблять наступні висновки:

1) при відмежуванні повторності вчинення ухилення від сплати податків від аналогічного злочину, що є триваючим, потрібно керуватися двома критеріями: об’єктивним (спосіб, механізм вчинення ухилення, вид податку, від якого вчинено ухилення) і суб’єктивним (спрямованість умислу особи);

2) при звільненні особи від кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків за ч. 4 ст. 212 та 212¹ ККУ, компетентні особи не повинні приймати таке рішення, встановивши лише факт ненадходження коштів та відшкодування заподіяної державі шкоди лише з одного СПД. Необхідна ретельна робота із з’ясування всіх обставин вчиненого злочину й переконання, що винувата особа не скоїла ухилення від сплати податків і страхових внесків в інших організаціях де вона працювала. Наприклад, головним бухгалтером або керівником декількох фірм.

Досліджуючи недоліки законодавчого регулювання протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом російський дослідник О. Якимов підняв такі питання [3], які доцільно екстраполювати на ст. 209 та 209¹ КК України щодо використання завідомо кримінальних форм поведінки в економіці, з грошами і майном, одержаним злочинним шляхом, яким винуваті особи намагаються надати правомірний вигляд, щоб мати можливість безперешкодно їх використовувати. Відмиті гроші та майно вкладаються у наркобізнес, йдуть на розширення інших видів злочинної діяльності, “живлять” тероризм, корупцію.

Норми ККУ про відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вже піддавалися законодавчим змінам, однак можливості подальшого їх вдосконалювання до кінця не вичерпані.

Термін “фінансові операції” використовується в ст. 209¹ ККУ в множинній формі. Звідси витікає, що для визнання складу легалізації (відмивання) закінченим необхідно, щоб винуватий вчинив мінімум дві “фінансові операції”. По задуму законодавця, це можливо й не так, однак буквальне тлумачення тексту диспозиції свідчить про правильність саме такого тлумачення цієї норми.

На думку автора статті необґрунтованим є також поділ предмету складу легалізації (відмивання) на “кошти” або “інше майно”(ст. 209 ККУ), оскільки згідно ст. 190 ЦПК поняття “майно” охоплює й “кошти”, а згідно ст. 181 ЦПК, кошти відносяться й до рухомого майна.

Якщо ж стосовно кримінального права ми визнаємо законодавчий поділ предмета складу легалізації (відмивання) на “кошти” і “майно” обґрунтованим, то одинаковий підхід вимагає поділяти предмет і в інших складах злочину, передбачених в КК України. Наприклад, склад крадіжки не сформульований як “таємне викрадення чужих коштів або іншого майна”, чому ж повинен бути поділ предмета в складі легалізації (відмивання)?

Далі автор розмірковує, не виключено, що поділ предмета на “кошти” або “інше майно” було обумовлено характером дій, які можуть бути з ними вчинені: фінансові операції можна зробити тільки з коштами, а інші угоди – тільки з майном. Але якщо керуватися саме цими міркуваннями, то можна піти ще далі. Наприклад, “кошти» можна розділити на кошти “в гривнях” і “у валюті” або на “безготівкові” і “готівка”(у них теж неоднаковий статус, а отже, неоднаковий і перелік можливих з ними дій), а “майно” – розділити на “рухоме” і “нерухоме” і т.д. Однак чи існує необхідність у такому поділі?

Щоб зняти риторичне запитання автора, можливо «кошти» чи «інше майно» слід об’єднати у понятті доходи отримані злочинним шляхом. Саме так зроблено в самій назві ст.209 КК України.

У О. Якимова є дещо інша пропозиція цього питання. Зокрема поділ на “фінансову операцію” чи “угоду з коштами або іншим майном” є необґрунтованим та штучним. Фактично це правова й змістовна ідентичність. Якщо припустити, що дані поняття розділені лише із за сфери можливого застосування фінансових операцій та угод (фінансові операції можна провести тільки з грошовими коштами, а цивільно-правові угоди – тільки з іншим майном), то такий поділ є некоректним, оскільки термін “майно” охоплює і “кошти”.

Одним з можливих варіантів розв’язання цієї проблеми буде об’єднання цих термінів (“фінансова операція” чи “угода з коштами або іншим майном”) одним словом “дії”. Це слово охоплює обидва терміна, а отже, його можна застосувати при законодавчому конструюванні складу легалізації (відмивання).

Щодо суб’єкта злочину О. Якимов вважає, що доцільним буде встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) з того ж віку, з якого передбачена кримінальна відповідальність за злочини передбачені у відповідній ст. КК РФ, що є аналогічною ч.2 ст. 22 КК України. Якщо, на думку законодавця, 14-літні суб’єкти здатні усвідомлювати “фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій” при вчинені інших найнебезпечніших злочинів (крадіжки, грабежу, розбою, умисного вбивства), то вони не можуть не усвідомлювати цього й при вчинені легалізації (відмивання) коштів і майна, які були отримані в результаті здійснення таких злочинів. Недосягнення винним віку настання дієздатності в цьому випадку не має значення, тому що фактично відмивання може відбуватися не тільки шляхом здійснення фінансових операцій або інших угод (як це зроблено зараз), але й шляхом здійснення будь-яких інших дій, наголошує автор.

Таким чином О.Якімов піднімає питання щодо недосконалості формулювання диспозиції норм та неправильного визначення віку суб’єкта злочину «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» та «Умисне порушення вимого законодавства про запобігання та протидію легалізації(відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом». Зокрема автор вважає, що:

- формулювання в ст. 209¹ КК терміну ’’фінансові операції ” в множинній формі, зумовлює вчинення мінімум двох фінансових операцій, щоб даний склад злочину був закінченим;

- некоректним є поділ в ст. 209 КК України предмету легалізації (відмивання) на “кошти” або “інше майно оскільки згідно ст. 190 ЦПК поняття “майно” охоплює й “кошти”, а згідно ст. 181 ЦПК, кошти відносяться й до рухомого майна;

- виходячи з аргументів, що у «майна» і «коштів» неоднаковий статус, а отже, і неоднаковий перелік можливих з ними дій «кошти» можна штучно розділити на кошти “в гривнях” і “у валюті” або на “безготівкові” і “готівкові”, а “майно” – розділити на “рухоме” і “нерухоме” і т.д. Однак у такому поділі необхідності не має;

- якщо склад злочину «крадіжка» в ст. 185 КК України сформульований, як “таємне викрадення чужого майна’’ чому предмет складу ’’легалізації’’ необхідно поділяти на «кошти або інше майно”.

- якщо, 14-літні суб’єкти здатні усвідомлювати “фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій” при вчинені крадіжки, грабежу, розбою, умисного вбивства, то вони не можуть не усвідомлювати злочинний характер своїх дій при вчинені легалізації (відмивання) коштів і майна, які були отримані в результаті здійснення зазначених предикатних злочинів;

Зробимо короткий аналіз піднятих проблем у вигляді запитань та відповідей. Зокрема, які проблеми виникають у зв’язку з формулюванням у ст. 209¹ КК терміну ’’фінансові операції ” в множинній формі:

На перший погляд проблеми виникають, оскільки множинна форма терміну фінансових операцій нібито зумовлює вчинення мінімум двох фінансових операцій, щоб даний склад злочину був закінченим. Очікування другої операції нібито може обмежувати оперативне реагування правоохоронних органів на не своєчасність подачі інформації про фінансові операції, що підлягають перевірці;

Однак ніяких проблем не виникає, оскільки ст. 209-1 КК передбачає повторне умисне неподання інформації про фінансові операції, або таке ж повторне умисне подання завідома недостовірної інформації про фінансові операціє, що підлягають перевірці. Тобто ознака повторності, так чи інакше, вимагає реагування перший раз для фіксації першого факту не подання інформації, а другий факт не подання інформації про сумнівні фінансові операції є підставою для порушення кримінальної справи. Відповідно застосування множинної форми терміну фінансові операції є обґрунтованим.

На запитання чому склад злочину «крадіжка» в ст. 185 КК України сформульований, як “таємне викрадення чужого майна’’, а предмет складу ’’легалізації’’ необхідно поділяти на «кошти або інше майно” слід дати таку відповідь:

- законодавець правильно деталізує предмет даного, невідомого раніше злочину, оскільки навіть сучасні нетрадиційні способи вчинення (старої як світ) «крадіжки» є досить простими, їх відрізнити від інших злочинів не складно. При більш складних формах «розкрадання» законодавець не тільки деталізує назви і диспозиції норм, а й конструює окремі склади злочинів за способом їх вчинення. Це 11 окремих складів розкрадань – від привласнення майна ст. 190 КК до зберігання чи збуту майна одержаного злочинним шляхом ст.198 КК;

- законодавець правильно деталізує предмет (раніше невідомого) складу злочину «відмивання доходів одержаних злочинним шляхом», оскільки технології, способи і засоби вчинення «відмивання…», як ознаки об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину суттєво відрізняються від ознак об’єктивної сторони, відомої віками, традиційної крадіжки;

- на даному етапі нормотворення детальний опис законодавцем складових елементів предмету злочину «відмивання доходів злочинного походження» дає можливість правильно його кваліфікувати, визначати об’єктивну сторону та відрізняти від схожих на нього податкових та інших (інтелектуальних) фінансово-господарських злочинів;

- у контексті складних, завуальованих фінансово-господарських відмивань, у «майна» і «коштів» дійсно неоднаковий статус. Кошти можна переказати через електронні мережі зв’язку, майно – ні. Отже, різні технології, можливих з коштами і майном, дій зумовлюють способи вчинення злочину, а за способом злочину законодавець обґрунтовано виділяє 11 видів розкрадань, як окремих складів злочину (ст..ст.190-198 КК України);

- водночас, зроблений законодавцем поділ предмету злочину на «майно» і «кошти» є достатнім, він охоплює всі сучасні технології дій і дає можливість відстежити всі способи відмивання коштів і майна, тому не слід штучно поглиблювати поділ на: кошти “в гривнях” і “у валюті” або на “безготівкові” і “готівкові”, а “майно” – на “рухоме” і “нерухоме”.

Наше відношення до позиції О. Якимова щодо віку суб’єкта злочину «відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом» є неоднозначним. На думку О.Якимова, якщо, законодавець вважає що, 14-літні суб’єкти здатні усвідомлювати “фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій” при вчинені крадіжки, грабежу, розбою, умисного вбивства, то вони не можуть не усвідомлювати цього й при вчинені легалізації (відмивання) коштів і майна, які були отримані в результаті здійснення таких злочинів.

Іншими словами, автор публікації вважає, що кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом має наступати з того ж віку, з якого передбачена кримінальна відповідальність за предикатний злочин – джерело доходів злочинного походження. Можливо, в якійсь мірі, це буде вносити профілактично-попереджувальні мотиви у поведінку неповнолітніх суб’єктів відмивання при вчиненні предикатних злочинів.

Дещо легко і майже не аргументовано, автор публікації вважає, що недосягнення винним віку настання дієздатності в цьому випадку не має значення, тому що фактично відмивання може відбуватися не тільки шляхом здійснення фінансових операцій або інших угод (як це зроблено зараз), але й шляхом здійснення будь-яких інших дій;

Дата добавления: 2013-12-14