Сутність невербального спілкування

Вербальне спілкування, яке здійснюється за допомогою усної і писемної мови, не вичерпує усього багатства обміну інформацією. Складні психологічні процеси, які є основою спілкування, реалізуються і за допомогою невербальних засобів (безсловесної «мови тіла») — жестів, міміки, постав тіла, через які передають стан, почуття, психологічні установки учасників взаємодії. Навіть предмети, які оточують людину, мають для співрозмов­ника певну інформаційну значущість.

Результати досліджень засвідчили, що інформатив­не послання однієї людини іншій на 7 % складається зі слів, на 38 % — з інтонацій і на 55 % — із жестів.

Невербальне спілкування здебільшого супроводжує і доповнює мову, по-своєму відображаючи зміст висловле­ного або сприйнятого. За твердженнями учених, приб­лизно 60—80 % інформації передається у безпосередньо­му спілкуванні невербальними засобами, які сприйма­ються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо.

За спорідненими ознаками їх об'єднують у певні гру­пи.

Кінесичні (грец. kinesis — рух) засоби спілкування виражають загальну моторику різних частин тіла («мо­ва тіла»). До них належать міміка, жести, постави. Знання з цієї сфери допомагає уникнути непорозумінь у діловій взаємодії з іноетнічним партнером.

Проксемічні (лат. proximus — розташований близь­ко) аспекти спілкування пов'язані з організацією прос­тору між його учасниками. Як відомо, відстань між учасниками спілкування 0—45 см є інтимною; 45 см — 1,2 м — індивідуальною (розмова між рідними, друзя­ми); 1,2 м — 3,6 м — товариською; 3,6 м і більше — пуб­лічною (спілкування лектора й аудиторії, артиста і гля­дачів).

Екстралінгвальні (лат. extra — поза, зовні і lengua — мова) аспекти спілкування охоплюють позамовну сфе­ру, в межах якої розвивається мова: просодичні (грец. prosadikos — той, що стосується наголосу) — фонетич­ні характеристики мовлення (висота, інтенсивність то­що); у спілкуванні з приємним співрозмовником людина притишує звучання мови, надає їй м'яких, ла­гідних тонів, і навпаки — з неприємною людиною роз­мовляє «на підвищених тонах» з використанням різко­го тембру голосу та пришвидшеного темпу мовлення;

Т аксетичні (лат. tactum — зачіпати, торкатися) — Пов'язані з тактильними особливостями сприйняття; Передаючи, наприклад, конфіденційну інформацію, адресант намагається наблизитися до співрозмовника, покласти йому руку на плече або передпліччя; інколи передавання найважливішої інформації здійснюється так: партнери стоять напроти, потискуючи руки і див­лячись один одному в очі;

Ольфакторні (лат. olfactus — чути нюхом) — вплив на комунікацію запахів тіла, кос­метики. Попри суттєві зміни функції нюху людини в процесі її еволюційного розвитку, запахи теж суттєво впливають на сприйняття і передавання інформації при спілкуванні. Розмовляючи з людиною, яка корис­тується «різкими» парфумами, співбесідник інстин­ктивно намагається відсторонитися від неї, а відповід­но і від інформації, яку прагне передати ця людина;

Хронемічні (грец. chronos — час) — вплив фактора часу на спілкування (очікування у приймальні, тривалість розмови тощо).

Невербальне спілкування дає змогу зробити певні висновки про особистісні якості співрозмовника (темпе­рамент, самооцінку, соціальний статус, рівень культу­ри), про стосунки учасників взаємодії (близькість чи віддаленість, рівноправність чи домінування), ставлен­ня до розмови (бажана чи небажана, комфортна чи дис­комфортна, цікава чи нецікава). Уміння розшифрову­вати такі сигнали під час спілкування допомагає оціни­ти ступінь достовірності інформації, поданої у словесній формі. Знання форм невербальної комунікації допома­гає в індивідуальному і груповому спілку­ванні.

Дата добавления: 2013-12-14