Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Класифікація й основні призначення мастил. Асортимент мастильних матеріалів та їх позначення


Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Зміст лекції

Лекція № 3

Тема лекції:Паливо і мастильні матеріали.

 

 

Мета:визначати умови зберігання, постачання, транспортування палива та мастил, розкрити сутність поняття мастильних матеріалів, сформувати знання про склад, властивості та оцінку якості палива.

Поняття про паливо і його класифікація. Склад, властивості та оцінка якості палива. Ви­ди твердого палива і його основні властивості. Класифікація і маркування викопного твердого палива. Умови зберігання і перевезення твердого палива. Поняття про нафту та її класифікація. Переваги газоподібного палива. Його основні види і сфери ви­користання. Умови зберігання і перевезення рідкого та газоподібного палива.Призначення і класифікація мастильних матеріалів, їх спо­живчі властивості. Основний асортимент і сфери застосування мастил.

.

План лекції:

1. Загальні відомості про паливо, його класифікація та склад.

2.Класифікація й основні призначення мастил. Асортимент мастильних матеріалів та їх позначення.

3.Умови постачання, транспортування і зберігання палива.

Література:

1. Основна:

1.1 Оснач О.Ф. Товарознавство: Навчальний посібник – Київ: Центр навчальної літератури, 2004.- 219 с.

1.2. Збіжна О.М. Основи технології: Навчальний посібник.- Вид-во 2-ге, Тернопіль: Карт-бланк – 486 с.

 

2. Додаткова:

2.1 Товароведение: Учеб. пособие/ Под. ре. П.Д. Дудко, А.Г. Крюка. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. - 456 с.

 

1. Загальні відомості про паливо, його класифікація та склад.

Паливо як джерело енергії є основою економіки на­родного господарства. Паливно-енергетична промисловість є ба­зовою галуззю народного господарства, на основі досягнень якої вирішуються як виробничі, так і соціальні завдання.

Паливо — це природні або штучні органічні пальні речовини, ви­користовувані як джерело енергії або сировина для промисловості.

Залежно від характеру використання паливо підрозділяється на енергетичне, технологічне або комплексне.

Якщо паливо використовується як джерело енергії, то воно нази­вається енергетичним, коли паливо бере участь у технологічному процесі як реагент у плавильних, випалювальних та інших промис­лових печах, то називається технологічним, і комплексним, коли з палива попередньо виділяють цінні речовини, які використовуються як хімічна сировина, а потім застосовують як енергетичне паливо.



Спалювання енергетичного палива забезпечує енергією теп­лові електростанції, промислові підприємства, транспорт, побут, одержання механічної й електричної енергії.

Усі види палива за агрегатним станом діляться на:

Тверде Рідке Газоподібне
Вугілля (буре, кам'яне, антра­цит), дрова, сланці, торф, відхо­ди сільського господарства Нафта, продукти її переробки (бензин, керосин, мазут) Гази природні, гази переробки вугілля, нафти та інші

 

За походженням паливо підрозділяється на:

Природне, яке використовується в тому вигляді, в якому воно знаходиться в природі.

Штучне, яке одержується в результаті переробки природного палива:

 

Тверде Рідке Газоподібне
Кам' янову гільний кокс, дерев'яне вугіл­ля, напівкокс, брикети Бензин, керосин, дизельне паливо, мазут Гази: коксовий світильний, крекінговий, доменний, генераторний (повітряний, водяний або змішаний)

 

За масштабом застосування:

Всесвітнього значення Місцевого значення
ТВЕРДЕ Кам'яне вугілля Антрацит ТВЕРДЕ Буре вугілля Торф Відходи деревини Пальні сланці

Паливо складається з органічної частини, що містить вуглець, водень, сірку, азот, кисень; зовнішнього баласту — це мінеральні речовини, які при згоранні утворюють золу і вологу.

Тепло виділяють при згоранні вуглець і водень; азот, кисень, сірка є внутрішнім баластом палива. Співвідношення горючої маси (С, Н) і баласту й обумовлює характеристики палива. Баласт знижує енергетичні показники палива, підвищує вартість транс­портування, ускладнює технологію переробки. Сірка, перетво­рюючись у токсичні газоподібні оксиди ЗСЬ і 80з, забруднює на­вколишнє середовище.

Зола, що утворюється при згоранні палива, містить окисли ма­гнію, кальцію, натрію, заліза.

За елементним складом всі існуючі види палива підрозділя­ються на три класи:

1. Складається з вуглецю (кокс, дерев'яне вугілля).

2. Складається з водню і вуглецю (нафта і продукти її переро­бки, газоподібні вуглеводні).

3. Складається з вуглецю, водню і кисню (кам'яне вугілля, дрова, торф, брикети, генераторний газ та ін.).

Якісними показниками палива є такі характеристики:

• питома теплота згорання;

• вихід летучих речовин;

• вміст вологи, золи, сірки та ін.

Питома теплота згорання — це кількість теплоти, що виді­ляється при повному згоранні 1 кг твердого або рідкого палива і 1 м газоподібного палива. Кількість теплоти вимірюють у кало­ріях або джоулях (1 кКал = 4,1867 кДж). Чим вищий вміст вугле­цю і водню, тим більша теплота згорання палива.

При постачаннях палива в супровідних документах теплоту згорання підставляють до робочої маси палива (органічна части­на + зола + волога), сухої маси (органічна частина + зола), палив­ної маси (органічна частина).

Розрізняють вищу і нижчу теплоту згорання палива. Вища теп­лота згорання (С)в) — це кількість теплоти, що виділилася при пов­ному згоранні одиниці маси палива, з урахуванням теплоти конден­сації водяної пари, що утворився внаслідок наявності вологи в па­ливі. Нижча теплота згорання (С^н) — без урахування теплоти кон­денсації водяної пари.

До твердого палива належать: вугілля — кам'яне, ан­трацит, напівантрацит, буре вугілля, торф, деревне вугілля, го­рючі сланці.

Його характеристиками є: теплота згорання (вміст вуглецю і домішок), вихід летких речовин, спікання, щільність, міцність, розміри шматків та ін. Чим більший вік кам'яного вугілля, тим більший вміст вугле­цю (тим складніше його добувати, тому що глибина залягання його більше), тим вища теплота згорання. Вміст вуглецю колива­ється в межах 55—97 % С.



Буре вугілля — 55—78% С.

Кам'яне вугілля — 75—92%С.

Антрацити — 92—97% С. . Теплота згорання:

Вуглецю — 8100 ккал/кг.

Водню — 34200 ккал/кг.

Кисень, азот, сірка, пов'язані з вуглецем, утворюють смолисті речовини, вміст яких визначається виходом летких речовин (чим вище вміст вуглецю, тим менше летких речовин). Леткі речовини виділяються в міру нагрівання вугілля.

Для донецького вугілля розрізняють марки, пока­зані в табл.

МАРКИ ВИДІВ ВУГІЛЛЯ ДОНБАСУ

 

Вугілля Марка УсІаГ, % Середній вміст С,%
Довгополум'яне д >35
Газове г
Газове жирне гж 27—35
Жирне ж 27—35
Коксівне к 18—27
Пісне п 8—17
Антрацит А <8 91—96

 

Міцність вугілля — важлива механічна властивість, яка зале­жить від фракційного складу. Найбільшу міцність мають антра­цити, довгополуменеве вугілля, газове вугілля, найменшу — піс­не, буре, жирне.

За розмірами шматків буре і кам'яне вугілля, антрацити поді­ляються на класи. Чим більші шматки, тим вища якість.

КЛАСИФІКАЦІЯ КАМ'ЯНОГО ВУГІЛЛЯ

 

 

 

 

Сорт Р-ри шмат­ків, мм Буре Кам'яне Антраци-ти
Довгопол. Газові Пісні
1. Плита 100—200 АП
2. Крупний 50—100 БК ДК гк пк АК
3. Горіх 25—50 БГ ДГ гг пг АГ
4, Дрібний 13—25 БД ДД гд пд АД
5. Насіннячко 6—13 БН ДН гн пн АН
6. Штиб Менше 6 БШ ДШ гш пш
7. Рядовий -Р- НЕ СОР- ТО- ВА- НИЙ

Маркують вугілля за розмірами шматків.

Наприклад, БД (13—25) — Кузбаське, АН (6—13) — Донецьке.

Кам'яне вугілля використовується для виробництва коксу, су­путніх продуктів коксування (кам'яновугільна смола, коксовий газ), які є сировиною для хімічної промисловості, а також цінним паливом (напівантрацит). На виробництво коксу використовуєть­ся 25% видобутку кам'яного вугілля. З коксу одержують карбід кальцію (кокс + негашене вапно), вугільні електроди, фероспла­ви. Розрізняють доменний кокс і ливарний кокс.

Кокс характеризується: високою механічною тривкістю, твердістю, визначеними розмірами шматків, достатньою пори­стістю (вільно пропускають газовий потік). Волога — не біль­ше 3—4%.

Кам'яне вугілля та антрацити мають високу щільність і міц­ність і менше руйнуються при перевезеннях і зберіганні, ніж буре вугілля. Підвищений вміст води і баласту знижує ефективність їхніх перевезень на великі відстані, утруднює проведення ванта­жно-розвантажувальних робіт.

Під час перевезення багато кам'яного вугілля вивітрюється і втрачається.

Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти — єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта утворюється із залишків рослинних і тваринних мі­кроорганізмів на дні давніх морів і являє собою маслянисту рідину жовтого чи темно-коричневого, а іноді і чорного кольору, у залеж­ності від її складу. Продуктами переробки нафти є високоефективні палива, мастильні і спеціальні олії, бітуми, парафін, сажа й ін. З продуктів нафтопереробки виробляють пластмаси, синтетичні во­локна, каучук, барвники, миючі засоби, отруйні хімікати.

Нафта — це суміш великого числа вуглеводнів різної молеку­лярної маси і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. У ній міститься вуглецю 82,8 — 87,2%, вод­ню 11,7 — 14,1%, сірки 0,3 — 3,1% і більше, кисню 0,3 — 2,1%, азоту 0,1 — 1,1%, а також у дуже малих кількостях є ванадій, ні­кель, залізо, хром, германій та ін. В'язкість нафти досягає 80— 100 мм2/с, а щільність 0,73 — 0,95 г/см3. Нафта майже не містить золи; теплота її загорання близько 10 000 ккал/кг, чи 41 900 кДж/кг. Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма пе­регонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і кон­денсації. Різні вуглеводні конденсуються при різних температурах: соляровий дистилят — приблизно при 350—300°С, газойлевий — при 300—250 °С, лігроїн — при 250—200°С, бензин — нижче 200 °С. Сконденсовані фракції (дистиляти) охолоджуються в теплооб­мінниках і водяних холодильниках та перетворюються в рідин Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи: моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для топок парових котлів, про­мислових і побутових пічних установок.

Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу по­діляється на карбюраторне і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін.

Бензин є одним з основних видів карбюраторного пали­ва. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і пара­фінових вуглеводнів. До складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також кисень, азот та сірка. Бензин — без­барвна чи трохи жовтувата рідина з характерним запахом, щільніс­тю 0,7 — 0,8 г/см3. Температура його спалаху нижче — 40 °С, засти­гання — нижче — 60 °С. Бензин застосовується також як розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержу­ють прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості ав­томобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, дето­наційною стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки й інших шкідливих домішок.

Здатність палива протистояти детонаційному згоранню нази­вається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище октанове число, тим більше може бути стис­нута в циліндрі пальна суміш.

Маркування: промисловість випускає автомобільні бензини марок А-72, А-76, АИ-93, АИ-98. У марці бензину буква «А» по­казує, що він автомобільний, а цифра — мінімальне октанове чи­сло. У бензинах А-72 і А-76 октанове число (72 і 76) установлено моторним методом, а в бензинах АИ-93 і АИ-98 друга буква «И» показує, що октанове число (93 і 98) установлено дослідницьким методом. Для підвищення детонаційної стійкості в бензини вво­дять антидетонатори (тетраетилсвинцеві рідини — ТЕС), які ду­же отруйні, хімічно активні. Такі бензини називаються етило­ваними. Вони забарвлюються. Бензин А-72 випускається неети-лованим: А-76 забарвлюються в жовтий колір, АИ-93 — в оран­жево-червоний і АИ-98 — в синій. Усі бензини, крім АИ-98, поді­ляються на літні, призначені для використання в період з 1 квітня по 1 жовтня, а в південних районах — протягом усього року, і зимові, які використовуються в період з 1 жовтня по 1 квітня, а в північних і північно-східних районах — протягом усього року.

У загальному обсязі споживання первинної енергії в Україні пріоритетним ресурсом є природний газ, різна потреба в якому становить 70 млрд. м3.

Газоподібне паливо є найбільш привабливим у використанні завдяки своїм властивостям:

• висока теплоутворююча здатність;

• відсутність золи при згоранні;

• незначний вміст шкідливих домішок, які не забруднюють оточуюче середовище;

• відсутність диму і кіптяви при згоранні;

• зручність у використанні, транспортуванні, зберіганні;

• можливість автоматизації процесів горіння.

За призначенням газоподібне паливо ділиться на котельно-пічне і моторне. Як котельно-пічне паливо використовується в основному природний газ, дуже рідко — промислові гази, які одержують в процесі переробки природного палива.

Природний газ, теплоутворююча здатність якого становить 8480 Ккал/кг, тобто значно більша, ніж кам'яного вугілля, знахо­дить дедалі ширше застосування. Його використовують у мета­лургійній промисловості, електро-, теплоенергетиці, в побуті, а також як сировину в хімічній і нафтохімічній промисловості.

Основною складовою природного газу є метан (СН4), який виділяє велику кількість теплоти при згоранні. Крім того, до його складу входить пропан, бутан, пентан, а також двооксид водню, окис вуглецю та інші домішки, які є баластом газу.

Природний газ все більше знаходить застосування на авто­мобільному транспорті, тому що він є більш зручним у вико­ристанні, октанове число його значно вище порівняно з бензи­ном, менший ступінь забруднення повітря відпрацьованими газами, при його використанні менше зношуються деталі дви­гуна.

 

Мастильні матеріали — це речовини, які використо­вуються для змащування і охолодження деталей машин та меха­нізмів, що призводить до зменшення сили тертя і вилучення зношених частинок. Крім того, мастильні матеріали захищають метал від корозії, виконують функцію робочої рідини, яка охоло­джує різні частини при їхній взаємодії.

Основна частина мастильних матеріалів мінерального похо­дження отримується у результаті переробки нафти. Органічні мастила (рослинні і тваринні), хоч і володіють хорошими влас­тивостями щодо змащування, чутливі до дії підвищеної темпе­ратури, тому застосовуються, головним чином, як добавки до мінеральних олій. Недоліками мастильних матеріалів (мінера­льних і органічних) є те, що вони застигають при охолодженні до температури нижче -20°С, випаровуються і окислюються при нагріванні до температури вище 150—200°С. Синтетичні мастильні матеріали, які виробляються на основі спиртів, ефі­рів і кремніиорганічних з'єднань, відзначаються високими експлуатаційними властивостями (у тому числі і термостійкіс­тю), однак мають поки обмежене застосування, тому що вони дорожчі нафтових олій.

Мастила підрозділяються на:

• моторні, призначені для використання в карбюраторних, дизельних і авіаційних двигунах внутрішнього згорання;

• індустріальні, які застосовуються для змащення промислово­го устаткування, приладів, гідравлічних передач, металорізальних верстатів, сепараторів, контрольно-вимірювального обладнання й інших машин і механізмів;

• трансмісійні — для змащення агрегатів усіх видів транс­місій;

• турбінні;

• компресорні й ін.

• Для поліпшення експлуатаційних властивостей у мастила вводять присадки — складні органічні або металоорганічні з'єднання. Кількість присадок залежить від призначення й умов експлуатації мастильних матеріалів і коливається від со­тих часток до десятків відсотків. Присадки поділяються на ін­дивідуальні (при додаванні в мастило поліпшують лише якусь одну його властивість) і багатофункціональні (комплексні). За здатністю поліпшувати ті або інші властивості мастил за­стосовуються присадки в'язкі, депресорні, антиокисні, протиз-носні, антикорозійні, миючі і комплексні. В'язкі присадки (до 3%) підвищують в'язкість і поліпшують в'язкісно-темпера-турні властивості мастил; депресорні (до 0,5—1,0%) знижують температуру застигання мастил за рахунок утворення на пове­рхні продукту високозастигаючої захисної вуглеводневої плів­ки; антиокисні (до 1%) підвищують хімічну стабільність мас­тил завдяки затримці періоду утворення продуктів окис­лювання. Антикорозійні присадки (десяті частки відсотка і вище) підрозділяються на дві основні групи: перша група (сір­чисті і фосфорні з'єднання) утворює на поверхні металу захис­ні плівки, друга — нейтралізує агресивні продукти згорання палива й окислювання мастила. Протизношувальні присадки (до 1,5—2,0%) зменшують знос металу в результаті підвищен­ня поверхневої пластичності, миючі (3—15%) зменшують ін­тенсивність нагаро- і шлакоутворення на деталях циліндропо-ршневої групи. Комплексні (багатофункціональні) присадки, що поліпшують декілька властивостей мастил, являють собою суміші присадок різного призначення або специфічні органічні сполуки.

Основні експлуатаційні властивості мастил — в'язкість, температура застигання і спалаху, ступінь окислювання, коро­зійна стійкість, протизносність, миючі і протипінні властивос­ті. Найважливішою характеристикою мастил є в'язкість, яка впливає на ефективність охолодження, легкість запуску і т.ін., тому значення в'язкості вказується в марках багатьох мастил. В'язкість залежить від температури, причому для різних видів мастил в'язкість нормується при різній температурі і визнача­ється за часом витікання випробуваного мастила в обсязі куль­ової ємкості через капіляр віскозиметра. З підвищенням темпе­ратури в'язкість мастил знижується, однак інтенсивність зміни в'язкості від температури різна для різних видів мастил. У ста­ндартах на мастила в'язкісно-температурні показники оціню­ють індексом в'язкості, яким називають відносну величину, що показує інтенсивність зміни в'язкості в залежності від темпе­ратури (у порівнянні з еталонним мастилом). Індекс в'язкості розраховують за формулами або знаходять за спеціальною но­мограмою. Для підвищення індексу в'язкості в малов'язкі мас­тила вводять в'язкісні присадки. Найбільше поширення одер­жали такі високов'язкісні полімери, як поліізобутилен, полі-метакрилат й ін. Температура застигання мастил — це темпе­ратура, при якій мастило в процесі дослідження застигає насті­льки, що при нахилі пробірки з продуктом під кутом 45° зали­шається нерухомим протягом 1 хв. Наприклад, температура застигання моторних мастил від -20° до -30°С, а малов'язких (трансформаторне, приладове й ін.) — від -50 до -60°С. Для зниження температури застигання мастил застосовують різні депресорні присадки, основними з яких є продукти конденсації нафталіну, розчин алкілфеноляту кальцію в мастилі, полімета-крилат та ін. Температура спалаху мастила характеризує межі його кипіння і пожежну безпеку. Властивості мастил змінюються не тільки під дією температури, а й у присутності кисню. Здатність мас­тил протистояти реакціям взаємодії з киснем називається хіміч­ною стабільністю. Хімічна стабільність мастил з підвищенням температури значно знижується. При температурі 60—70°С в мастилі утворюються кислі і нейтральні з'єднання і воно почи­нає темніти. При подальшому збільшенні температури підсилю­ються процеси окислювання, накопичуються нерозчинні ас­фальтові речовини й вуглеводневі речовини, а при темпера­турі близько 300°С поряд з окислювальними процесами відбу­вається термічне руйнування вуглеводнів мастил. Для посилення хімічної стабільності мастил до них додають антиокисні присад­ки (інгібітори окислювання): феноли, аміни, диалкілдитиофосфа-ти цинку і барію й ін. Корозійна стійкість деталей машин багато в чому залежить від якості і хімічного складу мастил. Найбільш шкідливого корозій­ного впливу завдають органічні і мінеральні кислоти, що знахо­дяться в мастилі, вода і сірчисті з'єднання, тому їхній вміст по­винен бути обмеженим. Кислотність мастил, що характери­зується кількістю міліграмів їдкого калію, для різних мастил ко­ливається від 0,005 до 0,30 мг в 1 г мастила. Для нейтралізації продуктів неповного згорання палива і запобігання їхнього коро­зійного впливу на деталі двигуна моторні мастила повинні містити визначений лужний запас (лужне число) — звичайно від 2 до 10 мг. Моторні мастила, призначені для експлуатації кар­бюраторних і дизельних двигунів, мають єдину систему позна­чень і випускаються в'язкістю 6-20 мм/с (з інтервалом через 2 мм/с) при температурі 100°С. За експлуатаційними показниками во­ни підрозділяються на шість груп (А, Б, В, Г, Д і Е), у кожну з яких входять мастила з однаковою в'язкістю, що відрізняються кількістю й ефективністю введених присадок. При маркіруванні моторних мастил спочатку ставлять літеру М (моторне мастило), потім цифри, що по­казують значення кінематичної в'язкості при 100°С, і літеру, що ха­рактеризує рівень експлуатаційних властивостей мастил з індексами 1 або 2. Індекс 1 показує, що мастило призначене для карбюраторних двигунів, а 2 — для дизельних. У групу А входять мастила, що міс­тять невелику кількість присадок. Вони випускаються марок М-6А, М-8А, М-10А й використовуються в малофорсованих карбюратор­них двигунах. Мастила групи Б, В й Г випускаються для карбюрато­рних і дизельних двигунів, а групи В й Г — крім того, зимові і літні. Разом з тим можуть випускатися й універсальні мастила цих груп без вказівки цифрового індексу. Мастила групи Б застосовують­ся для малофорсованих карбюраторних і дизельних двигунів, міс­тять до 5% багатофункціональної присадки і випускаються марки М-6БЬ М-8БЬ М-8Б2, М-10Б2, М-12Б2 та ін. Найбільш масовими є мастила групи В, призначені для експлуатації середньофорсованих карбюраторних і дизельних двигунів, і групи Г — для високофорсованих карбюраторних і дизельних двигунів. Перші містять до 8%, а другі до 11% багатофункціональної присадки. Моторні мас­тила групи В у межах єдиної в'язкості є взаємозамінними. Промис­ловість випускає мастила марок М-6ВЬ М-8ВЬ М-8В2, М-ЮВь М-10В2,М-12В2таін. Мастила групи Д містять до 18% різних присадок і застосо­вуються у високофорсованих дизелях, що працюють на сірча­ному паливі, а групи Е — до 22% присадок і використовуються в тихохідних дизелях, що працюють на високосірчаному (до З, 5% сірки) паливі. Промисловість випускає мастила марок М-8Д, М-10Д, М-12Д та ін., а також М-12Е, М-14Е, М-16Е та ін. Мастила для авіаційних двигунів внутрішнього згорання випу­скаються чотирьох марок: МС-14, МС-20 (нафтові мастила се­лективного очищення в'язкістю 14 і 20 мм/с), МК-22 і МС-20с (мастила кислотного і фенольного очищення в'язкістю 22 і 20 мм/с). Індустріальні мастила підрозділяються на мастила загаль­ного і спеціального призначення і випускаються без присадок і з присадками. Основним експлуатаційним показником мастила є в'язкість, що входить у марку. За рівнем в'язкості індустріа­льні мастила умовно поділяються на легкі (в'язкість до 10 мм/с при 50°С), середні (від 10 до 58 мм/с при 50°С) і важкі (від 19 до 28 мм/с при температурі 100°С). Індустріальні мастила за­гального призначення І-5А й І-8А (без присадок) застосову­ються для змащення високошвидкісних механізмів текстиль­них машин, шпиндельних вузлів металорізальних верстатів, вузлів тертя механізмів, швейних машин, контрольно-вимірювальних приладів і для технологічних потреб (рідин для загартування сталі, охолодження інструменту і т.ін.); мастило вазелінове приладове (МВП) — для контрольно-вимірювальної апаратури; мастило сепараторне Л (легке) і В (важке) — для змащення підшипників сепараторів, центрифуг та іншого уста­ткування. Мастила індустріальні селективного очищення з ан-тиокисною, протизносною і протипінною присадками ІГП-4 (гідравлічне), ІГП-6 та ІГП-8 застосовуються для змащення ви­сокошвидкісних вузлів верстатів і машин вітчизняного і закор­донного виробництва, можуть використовуватися також за­мість мастил 1-5А й І-8А. Індустріальні мастила І-12А, І-20А, І-40А та І-50А застосовуються як робочі рідини гідравлічних систем, що не пред'являють особливих вимог до експлуатацій них властивостей мастил, а також для змащення мало- і середньо-навантажених зубчастих і черв'ячних передач, а мастила ІГП-18, ІГП-30, ІГП-38, ІГП-40, ІГП-72 й ін. — для гідравлічних систем металорізальних верстатів, автоматичних ліній, різних пресів і т.д., для змащення коробок передач, середньо- і важ-конавантажених зубчатих і черв'ячних передач, редукторів і т.д. Мастила циліндрові 11, 24 і 38 використовуються для зма­щення важко навантажених механізмів, що працюють при під­вищеній температурі, і поршневих парових машин різного призначення.

Змащення прокатних станів здійснюється мастилами П-28, ПС-28, П-40, П-8П й ін. У групу індустріальних мастил спеціаль­ного призначення входять мастила індустріальні ІЦП-20 і ЩП-40 — для змащення ланцюгів конвеєрів та ІМТ-200 — для змащення масляним туманом підшипників валків каландрів, мастило телеграфне — для змащення телеграфних апара­тів і ін.

Трансмісійні мастила призначені для змащення редукторів, коробок швидкостей, коробок передач рульового керування й ін. Умови тертя в зубчатих передачах більш напружені (високі пи­томі навантаження і температури) у порівнянні з іншими ме­ханізмами, тому трансмісійні мастила повинні мати високі і стабі­льні протизношувальні та інші властивості, а також необхідну в'язкість при температурі 100°С.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой
<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Методи підвищення якості сталі | Умови постачання, транспортування і зберігання палива

Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 3834; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.046 сек.