План лекції. Культура скіфів, сарматів, антів

Культура скіфів, сарматів, антів.

Тема: Черняхівська культура. Культура Трипілля.

Лекція 4.

1.Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов´ян.

1.1. Мізинська культура.

1.2. Трипільська культура.

1.3. Скіфська культура.

1.4.Черняхівська культура.

2. Світогляд східних слов´ян.

2.1. Ранні релігійні вірування.

2.2. Міфологія. Пантеон слов´янських богів.

2.3. Міфи про походження світу. Світове дерево.

2.4. Релігійний календар. Обожнення духів і сил природи.

1.

Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов´ян: мізинський, трипільський і черняхівський.

1.1.

Епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля села Мізинь (Чернігівська область) виявили житла стародавніх мисливців. Ці житла були споруджені з дерева і кісток мамонта, вони мали вигляд наметів. Було знайдено крем´яні знаряддя праці, невеликі статуетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.

Головним заняттям людей було полювання. З´являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.

У період мезоліту (близько 15 тис. років до н. е.) появились кам´яні сокири, молоти, долота, ножі, було виготовлено лук і стріли, приручено собаку. Розвивається рибальство, житлові споруди з´являються на берегах річок і озер. У ті часи формується матріархат, який стає основою суспільного розвитку. Виникають більш досконалі релігійні вірування, зокрема тотемізм і землеробські культи.

1.2.

Для доби неоліту (близько 7 тис. років до н. е.) був характерним перехід людини від збирання і полювання до хліборобства та скотарства, вдосконалюються знаряддя праці, розвиваються гончарне мистецтво і ткацтво, появляється елементарна культура обробітку землі і сіяння зерна.

В Україні вищого рівня розвитку в добу неоліту набула трипільська культура (V—III тисячоліття до н. е.). Її назва походить від села Трипілля біля Києва. Розвиток цієї культури тривав понад дві тисячі років і охоплював не лише новокам´яну, але й бронзову та залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі.

По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й рибальства.

По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв. м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. У хаті могло проживати до 20 осіб. Хату опалювали зведеною з глини піччю.

По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками. Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.

По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства у трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже високий.

По-п´яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мали форму рівно кінцевого хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення слугували місцями жертвоприношень богам, яким поклонялись трипільці. Вторгнення войовничих кочових племен зі Сходу знищило трипільську цивілізацію, дещо загальмувало розвиток її культури.

Окремі елементи культури були успадковані, переосмислені й розвинуті іншими народами, що проживали в Україні. Наприклад, культ Родової матері — образ наймудрішої жінки, яка очолювала рід, і культ Рожаниці — богині родючості, а також обряди, пов´язані з поклонінням Місяцю, збереглися в Київській Русі аж до запровадження християнства. Із скарбниці культури трипільської цивілізації наші далекі предки успадкували навики ремісників, технологію будівельників, культуру землеробства, наповнену космогонічним та міфологічним змістом.

В епоху бронзи (кінець IV — поч. І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або прибульців, з´являються нові елементи культури. Творці нової культури за походженням були різні. Частина з них належала до індоєвропейської спільноти. Індоєвропейці принесли на територію України важливі культурні елементи: в суспільній сфері — патріархат, в духовній — культ Сонця, флективну мову (мова, для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи). Друга частина творців асимільованої культури належала до племен так званих "шнуровиків" які прийшли з півночі, тобто з країн Прибалтики і Центральної Європи. Відбулося змішування двох етносів та їх культур.

У цей період, що дістав назву "пізнє Трипілля", культура східних слов´ян зазнає істотних змін: хлібороба замінив вершник, мирного жителя — воїн, вола — кінь і т. д. Поселення виносяться на високі стрімкі берегові масиви, вони оточуються ровами, селище набуває ознак городища. Змінюється характер житла, зводяться малі будинки або напівземлянки, замість печі використовується відкрите вогнище. Основною фігурою тоді стає воїн на коні, головною зброєю — лук і стріли. Відбувається мілітаризація суспільства. Деградує керамічне виробництво, втрачається його технічна й художня досконалість, розписна кераміка зникає, орнамент спрощується.

1.3.

У південній Право - і Лівобережній Україні залишилась велика культурно-мистецька спадщина скіфської доби. Знайдено великі городища, де були насипані кургани, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів. Розкопки показали, що з небіжчиком клали його зброю, коштовності й побутові речі, забитих коней і слуг. Скіфське мистецтво збагатило слов´янську культуру, зокрема — житлове будівництво.

Виникнення грецьких колоній на узбережжях Чорного і Азовського морів істотно вплинуло на економічний та суспільний розвиток скіфських племен. Стародавня Греція стала постійним ринком збуту продуктів скіфського господарства: зерна, худоби, шкіри тощо. Частина кочівників осіла поблизу міст і стала займатися хліборобством та ремеслом. Розвивається гончарне і ювелірне мистецтво, виготовляються прикраси зі штампованого й кованого золота, виникає складна технологія виготовлення кольорової емалі, чорніння срібла тощо. Коли до кордонів скіфської держави наблизились межі Римської імперії, скіфська культура зазнала істотного впливу римської.

Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) скіфське суспільство поділяв на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров´я. Кожний суспільний прошарок походив від одного із синів першого скіфа Таргітая і мав свій священний атрибут. Для воїнів атрибутом була бойова сокира, для царів і жерців — чаша, для землеробів — плуг і ярмо. За скіфською міфологією, ці золоті предмети впали з неба на початку світу й відтоді стали об´єктом поклоніння.

В історію скіфи ввійшли як вправні вершники, що мали досить могутню "варварську" державу і велику армію. Могутність скіфської держави підірвали перси, особливо знесилив їх похід царя Дарія. Остаточно скіфська держава була знищена готами. Після цього скіфи розчинилися серед інших племен і були асимільовані ними.

Скіфська культура становить собою синкретичний сплав культурних традицій скіфського суспільства та античної культури грецької цивілізації. Осмислення навколишнього світу ґрунтувалося на міфологічному мисленні. Для вираження міфологічної картини світу необхідні символічні знаки й образи, яких у скіфів не було. Вони запозичують символіку в культурі інших народів, але осмислюють її по-своєму. Це приводить до виникнення так званого звіриного (анімалістичного) стилю у скіфському мистецтві. Згодом цей стиль стає надбанням не лише української, але й європейської культури. Скіфська кераміка прикрашена тисненим геометричним орнаментом та зображеннями тварин. Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах із Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам´яні статуї із зображенням воїнів («баби»).

Скіфи мали свій пантеон богів. За даними Геродота, особливою пошаною у них користувались сім головних богів. Перше місце посідала Табіті — богиня вогню і стихії. На другому місці було вшанування подружньої пари Папая і Апі — богів неба і землі, що вважалися прабатьками людей і творців усього земного світу. Третє місце в пантеоні скіфських богів посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу. Їх імена невідомі. Один з цих богів мав вигляд старовинного залізного меча, Геродот розповідає, що скіфи на честь цього бога будували із гілля величезний вівтар, на вершині якого ставили рівно кінцевий хрест, і приносили цьому богові в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Від скіфів українці успадкували деякі елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака та ін.).

1.4.

Наступним етапом розвитку культури стародавніх слов´ян була так звана черняхівська культура, яку археологи датують від II до V ст. н. е. Цей період в історії України характеризується вченими як культура антів.

Розгромивши готів (375 p.), анти заволоділи Україною і розселилися по всій її етнографічній території в нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством. Вони жили окремими родами, які утворювали "город" для спільного обробітку землі і боротьби з ворогами. Це, очевидно, було територіальне об´єднання подібне до хуторів чи гірських карпатських сіл XIX ст.

Згодом навколо города як торгові центри виростали "остроги", в яких поселялися купці і ремісники. Анти були хоробрими войовничими племенами, вони вели довгі війни з візантійським царством і багато запозичили культурних цінностей інших народів. Громадсько-політичний устрій антів нагадував демократію грецького типу.

Культуру антів характеризують знахідки в могильниках біля с. Зарубинці, а потім біля с. Черняхів на Київщині. Так звану зарубинецьку і черняхівську культури характеризує керамічне мистецтво.

Кераміка зарубинецької культури вироблялася в основному вручну і мала чорний колір, а кераміка черняхівської культури вироблялася з допомогою гончарного кругу і мала сірий колір. Найбільш цінним, на думку археологів, виявились знахідки біля с. Черняхів, де було розкопано 250 поховань. У розкопаних могильниках була знайдена кераміка, глечики, миски, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси. У декількох городищах було знайдено обвуглені рештки проса і пшениці, що вказує на досить високий рівень хліборобської культури антів.

У житті антів важливе місце посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста, вінки, орнаментом прикрашувались побутові речі і зброя. Знахідка скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, засвідчила, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами. Розкопки археологами сотень селищ і городищ антської доби засвідчують, що Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена праукраїнськими племенами, що мали високий рівень культури. Вона мала самобутній характер і стала основою формування культури Київської Русі.

2.

За характером ці вірування стародавніх слов’ян були натуралістичного спрямування (пов´язані з навколишнім світом). Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів.

Світорозумінню слов´ян був притаманний дуалізм (парні протилежності). Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції (Добра доля - Зла доля). Якщо боги були милосердні, то вони давали людині добру долю.

В основі поглядів стародавніх слов´ян на створення світу теж лежить дуалізм. В одному з міфів розповідається, що Бог запрошує Сатанаїла творити світ і радиться з ним як з рівним. Чорт встановлює з Богом панібратські стосунки. Бог посилає чорта в безодню моря принести піску для створення землі. Чорт приносить пісок, але не весь віддає Богові, приховавши трохи в роті. Бог з отриманого піску створює землю, чорт встигає внести і свою частку в процес творіння. Випльовуючи пісок, він створює скелі і гори. Бог створив собі янголів, щоб прославляли його в небесах. Сатана й собі натворив різних бісів і чортів, щоб насолоджуватись славою у пеклі. Таким чином, Бог і Сатанаїл, за міфом, виступають як дві рівні між собою і вічні сили: сила добра і сила зла.

У ранній період історії слов´ян постійних храмів і професійних жерців ще не було. Вони молились і приносили жертви богам на лоні природи. Лише напередодні запровадження християнства у слов´ян з´явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви). Релігійні вірування і міфологія стародавніх слов´ян стали культурним полем, на ґрунті якого поширювалось християнство, запроваджене в Київській Русі.

2.1.

Ранні релігії стародавніх слов´ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов´яни ставились як до живої істоти.

Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище — усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст.

Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.

Фетишизм — віра в надприродні властивості різних предметів або об´єктів. Фетиші — це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У східних слов´ян це — стріла, плуг, чаша, пізніше — меч.

Магія (буквально — чаклунство) — віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов´ян — це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.

Тотемізм — віра в те, що людина має родинні зв´язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв´язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т. д.).

Землеробські культи — це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.

Шаманство — це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводжувати померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху для роду, його захист від різних негод. Шамани — прообраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.

2.2.

Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов´ян була міфологія. Загальнослов´янський термін "бог" очевидно був пов´язаний з назвою долі, щастя, божества, Наприклад, багатий (має долю, багатство) — небога (нещасний, бідний). Термін "бог" входив в імена різних слов´янських божеств — Дажбог, Чорнобог та ін. З давніх часів кожне плем´я стародавніх слов´ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов´янських богів. За функціями й актуальністю богів слов´янська міфологія ділиться на декілька рівнів.

До вищого рівня слов´янської міфології належали два праслов´янських божества: Перун та Велес. Ці божества втілювали в собі військову і господарсько-природну функції. Вони пов´язані між собою: бог-громовержець Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога Велеса, що живе внизу, на землі. Причина їх ворожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах — вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, камінням, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю.

Крім названих богів, до вищого рівня входили боги Ярило (Дажбог) - (бог сонця, плодючості, врожаю), Хорс - (бог місяця), Стрибог – (бог вітру, а можливо, і війни), Сварог (бог світла і неба) і Сварожич – (бог вогню) і єдине божество жіночої статі Мокош — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження.

До середнього рівня слов´янської міфології відносилися божества, пов´язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів. Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Цей бог залишився довго в пам´яті народу, вшановувався подекуди аж до XIX ст. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв´язок з зірками. Стародавні слов´яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Богинею — матір´ю світу була Лада, ім´я якої часто зустрічається в українському фольклорі. Поряд з чоловічим богом Ладом-Живом завжди стояло жіноче божество Лада-Живо. Символічним зображенням цих божеств було немовля, повний колос, виноград або яблуко, що виступали як символ продовження життя.

Культ Рожаниці виник в епоху матріархату, згодом це божество було втілене в образах Лади та її доньки Лелі. Ці образи нерідко зображували у вигляді близнюків. У суспільній свідомості наших пращурів образи Лади та Лелі ототожнювалися з сузір´ями Великої та Малої Ведмедиці. Щодо походження культу Рода, то він виник в епоху патріархату, тобто бронзи. Згодом це божество перетворилося в хатнього домовика, який за народними повір´ями проживає біля домашнього вогнища і є його охоронцем.

Археологи знаходять найдавніші зображення Рода і Рожаниці у вигляді скульптур, які, вірогідно, мала кожна сім´я. Їх зображення збереглися на вишитих рушниках і в наші часи, у формі стилізованих мотивів дерева життя. В деяких селах зображення родовідного дерева на дверях хат практикувалось ще на початку XX ст. Чоловіків зображували у формі листків цього дерева, а жінок — у формі квіточок. У випадку смерті людини біля її імені малювали хрестик, а коли народжувалась дитина, то домальовували нову гілку з листками або квіточками. У давнину на честь Рода і Рожаниці жерці приносили жертву у вигляді хліба, меду, сиру та куті. Перед вживанням ритуальної їжі (куті) на різдво глава сім´ї кидав першу ложку вгору (в стелю) як жертву богам.

Основний пантеон слов´янських богів доповнювала низка божеств нижчого рангу: Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали мудрості, зверталися до них за щастям, ворожили, приносили жертви. Проте для слов´ян не практикувалось принесення людей у жертву богам. У світогляді стародавніх слов´ян ніколи не домінувало зло, перевага віддавалась добру.

До нижчого рівня слов´янської міфології відносяться різні групи нечистої сили, духів, тварин, що пов´язані з усім міфологічним простором від дому до лісу, від чистого озера до болота. Це домовики, мавки, водяники, мара, кикимора, болотяники, криничники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов´язані з негативними явищами в житті людини, і вона різними способами їх позбавлялася, уникаючи зла.

Міфологізація історичної традиції приводить до появи міфологічного епосу. Героями слов´янського епосу виступають Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, які вважаються засновниками м. Києва. Противниками цих героїв виступають персонажі змієподібної форми та різні чудовиська. Пізнішими варіантами образів цих персонажів слід вважати Солов´я-Розбійника, Змія Горинича, також це такі казкові персонажі, як от: баба-яга, кощій, чудо-юдо, лісовий цар, водяний цар, морський цар тощо. Казкові персонажі належали до класу шкідливих, від яких людина відмежовувалась.

2.3.

Міфологічні погляди стародавніх слов´ян включають міфи про створення світу з яйця-райця. Сонце в цих міфах зображене в образі Жар-птиці, яку хоче викрасти злий чарівник (Зимовий холод). Жар-птиця встигає знести золоте яйце, яке стає навесні новим джерелом світла і тепла, пробудження і воскресіння природи. Воно опромінює, зігріває землю, розганяє тумани, викликає рясні дощі. Внаслідок цього настає весна, а потім літо. З яйця-райця з´являється все живе на Землі. З уявою про те, що яйце є джерелом усього живого, пов´язаний звичай розписувати писанки до Великодня.

В Україні дуже розвинуте писанкарство як різновид образотворчого мистецтва. У дні Великодніх свят писанки дарують у супроводі обрядового цілування з побажанням здоров´я і довголіття. В поминальні дні українці на могили родичів кладуть писанки і паску, вшановуючи пам´ять про своїх предків.

Міфологія стародавніх слов´ян включає погляд на походження людини. Слов´яни вважали себе дітьми Дажбога.

Універсальним синтезом рівнів слов´янської міфології виступає дерево світу. У слов´янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів — тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу). Перехід до землеробства утвердив у стародавніх слов´ян культ Матері-Землі і Золотого Плуга. Матір-Землю символізувала у слов´ян богиня Берегиня. Земля вважалася центром Всесвіту, уособленням його було дерево Світу, яке й досі вишивають на рушниках у вигляді дивовижної квітки, дерева життя.

2.4.

Стародавні слов´яни мали свій особливий добре розроблений релігійний календар. Його характерною рисою був тісний зв´язок з природою та хліборобством, він охоплював увесь господарський цикл. Усі свята в цьому календарі були пов´язані з однією ідеєю: вшанування Сонця і його супутніх богів, боротьба літа з зимою, тепла з холодом. Усе це складає основу хліборобства, важливого для селянина. Склався цей календар у полян, які в числі перших слов´янських племен перейшли до землеробства. Стародавні слов´яни щомісяця влаштовували свята на честь богів-покровителів. Масовими і веселими були свята Коляди — зустріч нового Сонця, Нового року; Лади — зустріч весни, Ярила — початок і кінець сівби т. д. Вказані свята були підпорядковані трудовому ритмові життя, порам року, сезонним циклам польових робіт. Важливою рисою вірувань слов´янської доби була життєрадісність і оптимізм наших предків.

Релігійний календар полян зазнав впливів східної і західної культури. З римської святкової культури стародавні слов´яни перейняли русалії, коляду, новорічні карнавали тощо.

Разом з віруванням у різних богів древні слов´яни обожнювали різних духів та сили природи: сонце, місяць, зірки, град, повітря, вітер та ін. Щороку 25 грудня пишно відзначалося слов´янами Різдво Всесвіту — час, коли народилась тріада світил: Сонце, Місяць і Зоря. Головним божеством тріади виступав Місяць, назва якого Дідух (в іранців Дадвах — бог-творець). Народний звичай зберігає святкування Щедрого вечора — свята народження Місяця, коли ліпилися пироги як жертовна страва богові, влаштовувались посівання і співання щедрівок, тобто величальних гімнів богові як володареві води, рослинного і тваринного світу.

Особливу шану стародавні слов´яни віддавали деревам і птахам, що вважалися основоположниками або покровителями якогось роду, племені (прояв тотемізму). Перше місце у вшануванні займав дуб, особливо старий, — символ міцності; ясень — символ Перуна; клен і липа — символи подружжя; береза — символ чистої матері-природи.

Священними вважалися птахи й тварини. Зокрема, зозуля — провісниця майбутнього; голуб — символ кохання; ластівка — доля людини; ворони — священні птахи; сова — символ смерті та пітьми. Багатьом птахам приписувався дар пророцтва.

З тварин священними вважалися коні та воли, а з комах — бджола й сонечко.

Стародавні слов´яни вірили у безсмертя душі, але досить своєрідно. Вони вважали, що після смерті небіжчика в залежності від його чеснот душа могла стати добрим духом дерева, птаха або тварини, могла вселятися в іншу людину.

Дата добавления: 2013-12-14