Товарна форма організації суспільного виробництва

Рис. 4.2. Типи та форми власності

Приватна власність – тип власності, за якого всі три функції права власності належать окремій приватній особі. Вона охоплює такі основні форми: індивідуальна власність самих громадян, приватна власність створених ними юридичних осіб (підприємств, організацій, установ) та інтелектуальна власність.

Суспільна власність – тип власності, за якого її функції – володіння, розпорядження і користування – належать не одному приватному суб’єкту, а багатьом. ВУкраїні її представляють загальнодержавна власність та муніципальна власність (тобто власність місцевих органів влади).

Колективна власність – це тип власності, за якого її функції належать не одному приватному суб’єкту, а колективу людей. Вона включає: кооперативну (найчастіше зустрічається в сільському господарстві), корпоративну (власником майна є певна група осіб, ця власність формується на акційній основі, їй відповідає форма доходу – прибуток корпорацій, що містить в собі індивідуальний, персоніфікований дохід, дивіденди) та власність громадських організацій (політичних партій, профспілок тощо).

Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб’єкта на зовнішнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватися через різні форми господарювання (приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація). Сьогодні з’явились нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо. Водночас одна й та сама форма господарювання може реалізуватися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціонування.

Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу:

- зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те позитивне, що несе в собі приватна власність – підприємницький інтерес, ініціативу, націленість на накопичення особистого;

- корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності;

- виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності;

- соціально-інтегральна функція корпорації.

Якщо приватна власність у її класичному вигляді дезінтегрує суспільство, породжуючи складні соціальні проблеми, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови суспільної інтеграції. У процесі функціонування корпорації відбувається так звана деперсоніфікація великої приватної власності на засоби виробництва, що виражається у втраті окремими власниками капіталу персонального контролю над його функціонуванням. Саме завдяки цьому управління нею здійснюється не приватними власниками, а професіоналами.

Отже, основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі позиції корпоративної форми власності; по-друге, все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни у державній формі власності.

У процесі реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності (у країнах з перехідною економікою) відбивається приватизація, якає радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної. Це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально-орієнтованого суспільства.

Приватизація являє собою програму впорядкованого входу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможне функціонувати досить успішно. Для України особливо важливими є ще й такі цілі і завдання: формування прошарку приватних власників-підприємців; залучення іноземних інвестицій; сприяння демонополізації економіки; створення конкурентного середовища; підвищення ефективності діяльності підприємств; соціальний захист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів від приватизації.

Відповідно до чинного законодавства України приватизація державної власності здійснюється на основі таких принципів: законність; пріоритет прав трудового колективу підприємства, що приватизується; забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України у процесі приватизації; пріоритетне надання прав власності громадянам України; безкоштовна передача частини державного майна кожному громадянину України; приватизація державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів; дотримання антимонопольного законодавства; повне, своєчасне і достовірне інформування громадян про всі дії щодо приватизації.

В Україні існує певна різноманітність форм викупу державних підприємств трудовими колективами. Усі їх можна поділити на чотири основні групи. Перша – повний викуп підприємства. Друга – дроблення підприємства та організація численних викупів. Третя – викуп допоміжних виробничих підрозділів великих підприємств. Четверта – викуп підприємств, що належать місцевим органам влади.

Важливим елементом процесу приватизації стає перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Найбільшою популярністю тут користуються програми розвитку акціонерної власності членів трудових колективів. Ось чому необхідно вивчити той досвід, що є в національних програмах участі найманого персоналу у власності підприємств розвинутих країн світу. Впровадження цих програм дозволяє досягти балансу між трьома ключовими проблемами, що викликають у суспільстві найбільше занепокоєння в період приватизації, – соціальною справедливістю, економічною ефективністю і надходженням коштів у державний бюджет.

Досвід розвинутих капіталістичних країн свідчить, що НТР не лише не виключає різноманітності форм господарювання, а й, навпаки, вимагає підтримання такої різноманітності. Отже, різноманітність форм привласнення і господарювання – потреба не лише сьогоднішнього, а й завтрашнього дня.

Таким чином, уявлення про те, що суспільна власність має лише одну (державну) форму реалізації, суперечить загальним законам економічного розвитку. Трагічним фрагментом в історії нашої країни стало надзвичайне перебільшення ролі вольового моменту у створенні форм власності. Наслідок – виникнення відповідного апарату, його бюрократизація і дедалі зростаюча влада бюрократії.

Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші.

1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку.

2. Товарна форма організації суспільного виробництва. Проста і розвинена форми товарного виробництва. Спільні риси та відмінності.

3. Товар і його властивості.

4. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей.

5. Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей.

6. Закони грошового обігу. Інфляція та забезпечення стабільності купівельної спромож­ності грошової одиниці. Грошові реформи.

5.1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

Сутність і риси натурального господарства. Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є еко­номічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу.

В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

1) господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці, хоча останнє може мати певний ступінь розвитку і викорис­товується більшою чи меншою кількістю інших господарських одиниць. До розкладу первіснообщинного ладу і виникнення пер­шого великого поділу суспільної праці натуральне господарство було абсолютною формою його організації в суспільстві (общині);

2) кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім’ї. Цей фонд виступає засобом людей до життя, відтворення їх;

3) засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Виготовляються вони із сировини, яка добувається чи виробляється в цьому ж господарстві. Варто мати на увазі, що домашня промисловість виникла в епоху первіснообщинного ладу, у більшості народів на стадії неоліту, коли формувались галузі землеробства і тваринництва. Домашня промисловість охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне. Великого значення набули переробка в межах господарства продукції землеробства і тваринництва, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку. Найбільш ранніми й універсальними видами домашньої промисловості були: обробка дерева, шкір, войлока, плетіння корзин, вірьовок, виготовлення засобів риболовства, примітивних сільськогосподарських знарядь.

Домашня промисловість була складовою економіки докапіталістичних економічних формацій, особливо феодальної. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося з маси розрізнених і роз’єднаних, досить однорідних господарських одиниць, кож­на з яких являла собою відособлений, замкнений світ: патріархальне господарство, примітивна сільська община, феодальний маєток.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

2) з’явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці;

4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва і домашньої промисловості;

5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх удосконалення підносили продуктивність праці в системі натуральних господарств.

Історичні межі натуральної форми організації виробництва. Історично кінцевою межею натурального виробництва як єдиної і абсолютної форми є перший суспільний поділ праці. Наступною історичною межею натуральної форми виробництва є поступове відокремлення ремесла від домашньої промисловості. Кінцевою історичною межею натуральної форми господарювання є феодаль­ний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального вироб­ництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство. Саме в селянських господарствах зберігається і домашня промисловість.

Виникнення товарного виробництва і його сутність. Товар­не виробництво виникло в період розкладу первіснообщинного ладу. Воно мало значне розповсюдження в рабовласницькому су­спільстві і за феодалізму, а за капіталізму набуло всезагального характеру. Товарне виробництво, яке виникло на базі натуральної форми виробництва, існує вже близько 7000 років.

Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. В міру розвитку продуктивних сил за натуральної форми виробництва праця стає вже більш спеціалізованою. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за них. Складається система суспільного поділу праці. Так, тваринницькі племена виділяються з інших племен. У зв’язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші — тваринництвом. З виокремленням тваринницьких племен відбувся перший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Займаючись в основному виробництвом продуктів тваринництва (м’яса, молока, шкір), пастушеські племена потребували продуктів землеробства (зерна, плодів, борошна), землероби, навпаки, — продуктів тваринництва (м’яса, шкір, шерсті). Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обміннадлишками вироблених продуктів між племенами і общинами.

У міру зростання виробництва поряд із землеробством і тваринництвом розвивалися й інші види виробничої діяльності людей. У тваринницьких і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво — ковальське, гон­чарне, ткацьке та ін. Ремесло — це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з’явилася об’єктивна необхідність відокремлення ремесла від зем­леробства і тваринництва. Праця ремісників поступово відокремлюється від праці землеробів і тваринників, і ремесло виділяється в самостійну галузь виробничої діяльності людей.

З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці. Це була перша в історії форма промисловості, яка відокремилася від натуральної. Крім продуктів землеробства і тваринництва, все частіше поступали в обмін вироби ремісників: кам’яні і металеві сокири, серпи і коси, луки, мечі, посуд, тканини, шкіри, одяг. Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну.

Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Спочатку товар безпосередньо обмінювався на інший товар, тобто за формулою Т—Т. Наприклад, 1 міра зерна на 1 вівцю. З часом з’явилися гроші. З появою грошей обмін розпадається на два акти: продаж товару на гроші (Т—Г) і купівля (придбання) інших товарів на гроші (Г—Т). З розгортанням відносин купівлі-продажу товарів у сфері обміну сформувався ринок Розвиток обміну зумовлює виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торгівельного капіталу. Це був третій крупний поділ праці, який визначив подальший розвиток товарного виробництва.

Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво — це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1) суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

2) приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3) обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв’язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4) стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об’єктивно породжує стихію виробництва;

5) наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Простий обмін (Т—Т) поступово замінюється товарним обігом, а разом з грошима з’являються ціни.

Відрізняють просте та розширене (розвинене) товарне виробництво:

- Просте товарне виробництво ґрунтується на:

ü особиста праця приватних власників засобів виробництва, тобто пряме поєднання виробника із засобами виробництва,

ü дрібне виробництво або дрібна торгівля (ремісники, кустарі, селяни),

ü частина продуктів йде на задоволення особистих потреб виробника і лише частина – на ринок,

ü застосування особистої праці або праці членів сім’ї, іноді найманій праці,

ü мета товарного виробництва – отримання доходу, необхідного для задоволення особистих потреб товаровиробника,

ü розміри підприємства незначні,

ü товарне господарство породжує розвинене товарне господарство.

- Розширене товарне виробництво має такі риси:

ü відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них,

ü застосовується наймана праця, товаром стає робоча сила;

ü значно більші розміри підприємства та обсяг продукту, виробленого для обміну;

ü товарні відносини носять загальний характер, оскільки товаром стає навіть робоча сила;

ü мета виробництва – одержання прибутку власниками засобів виробництва,

ü розвинене товарне господарство, намагається знищити просте товарне господарство.

Незважаючи на ці відмінності, просте і розвинене товарне виробництво мають одну і ту саму економічну основу — приватну власність на всі ресурси і продукти, а також спільною рисою простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

Суб’єкти та об’єкти товарних відносин. Об’єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок: різноманітні предмети споживання (їжа, одяг, взуття, меблі, посуд тощо); предмети праці (сировина, матеріали, комплектуючі вироби); знаряддя праці (інструменти, верстати, лемехи, засоби транспортування), такі засоби праці, як будівлі і споруди.

Суб’єктами товарних відносин:

- Товаровиробники. Товаровиробник є водночас і покупцем товарів, які потрібні йому для задоволення потреб і які він купує на ринку.

- Купці - особи, які спеціалізуються на торговельних операціях.

- Робоча сила. Стає на певному етапі розвитку товарного виробництва.

- Покупець. Той, хто купує вироблені товари. А взагалі покупцем — суб’єктом товарних відносин — є будь-яка фізична чи юридична особа, що має гроші і купує товар. Покупець є голов­ною фігурою товарно-ринкових відносин.

Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва, обміну, як:

· закон вартості;

· закони попиту і пропонування;

· закон конкуренції;

· закони грошового обігу.

Завершуючи виклад теми, треба наголосити на тому, що людство до цих пір не знайшло більш ефективної форми організації суспільного господарства.

Дата добавления: 2013-12-14