Товар і його властивості

Властивості товару та його суперечності. Товар — це насамперед продукт вироб­ництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну.

Весь товарний світ можна поділити на два класи, які в свою чергу поділяються на окремі види.

Перший клас утворюється залежно від форм власності. Він включає такі види:

1. Товари індивідуального споживання (предмети споживання і засоби виробництва).

2) Державні (суспільні) блага. Ці корисні речі по суті не є товарами. Вони створюються не для продажу споживачам і відповідно не купуються, і не продаються на ринку (маяк, національна оборона).

3) Квазісуспільні товари ( від лат. quazi – ніби). До них може бути застосований "принцип виключення" (бібліотеки, музеї, профілактичне медичне обслуговування, пожежна охорона).

На дані блага можуть бути встановлені ціни. Але підприємці не беруть на себе весь обсяг виробництва таких благ. Це завдання виконує держава.

Другий клас товарів складається із речей, які відрізняються за характером задоволення потреб. Вони поділяються на такі види:

1) товари замінники (субститути). Якщо зростає споживання одного з них, то знижується використання іншого (вершкове масло і маргарин);

2) взаємодоповнюючі товари (компліменти). (фотоапарат і фотоплівка). Якщо зростає споживання одного з них, то збільшується споживання іншого.

3) незалежні товари. Потреби в цих речах не взаємопов’язані (банани і риба).

Властивості товару:

- споживча вартість («корисність») і вартість,

- відносна рідкість.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Такі обмінні операції можна представити в алгебраїчному вигляді:

Xa=Yb=Zc,

де: a, b, c – корисні речі,

X, Y, Z – кількісні пропорції обміну.

Що лежить в основі цієї пропорції?

Ще Аристотель відзначив: обмін неможливий без рівності, а рівність без співрозмірності. Але що лежить в основі співрозмірності, ніхто не міг сказати протягом двох тисячоліть.

Мінова вартість є синтетичною формою прояву цих його властивостей. З іншого боку, наявність трьох властивос­тей товару є свідченням існування суперечностей у товарі.

Вартість і ціна: альтернативні теорії. Що ж являє собою вар­тість як категорія товарного виробництва?

1) Теорія трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс).

2) Суб’єктивно-психологічна теорія вартості (К. Менгер, В. Джевонс, Л. Вальрас, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, В. Парето): теорія граничної корисності - СРС.

3) Теорія витрат виробництва - СРС.

4) Неокласична теорія вартості (А. Маршалл, П. Самуельсон). Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість.

5) Концепція попиту і пропозиції.

Суть трудової теорії вартості можна викласти в таких основних положеннях:

1) Різнорідні продукти ринкового обміну мають однаковий внутрішній зміст – вартість. Тому вони можуть прирівнюватись один до одного в певній міновій пропорції.

2) Вартість усіх товарів створюється суспільною працею товаровиробників. Ця праця є суспільною тому, що виробник ринкового продукту працює не для себе, а створює корисну річ для інших. Отже, вартість – це втілена в товарі праця. А рівність продуктів по вартості означає, що в них втілено однакову кількість праці.

3) Сама праця, утворюючи вартість, відрізняється за складністю або якістю. Відрізняють просту працю (яка не потребує попередньої підготовки) та складну, тобто кваліфіковану. На останню попередньо затрачується час, зусилля людини, щоб набути необхідних трудових навичок та знань. Тому 1 година складної праці безпосередньо не дорівнює 1 годині простої праці.

Але при ринковому обмінні речей відбувається так звана редукція праці: 1 година складної праці зводиться до декількох годин простої праці. Тому на ринку вироби кваліфікованої праці (наприклад, годинники) завдяки вартості прирівнюються (у відповідному міновому співвідношенні) до продуктів простої праці (наприклад, до яблук).

4) Праця має внутрішнє мірило – робочий час. Якщо праця є однаковою за якістю (припустимо, проста праця), то вона кількісно вимірюється тривалістю в часі.

5) В кожній галузі товарного господарства на однаковий вид продукту праці, як правило, витрачають неоднаковий за тривалістю індивідуальний робочий час. Причиною цього є те, що товаровиробники працюють в різних умовах виробництва (мають неоднакові засоби і предмети праці), відрізняються за рівнем кваліфікації, за ступенем інтенсивності (напруженості) трудових зусиль. Тому вони постачають на ринок продукти одного й того ж виду і якості (наприклад, картоплю), але з різною за величиною індивідуальною вартістю.

Водночас, на ринку товари не можуть продаватися за індивідуальною вартістю кожного товаровиробника. Адже в такому випадку найбільше виграла б та людина, яка затратила на виробництво одиниці продукції найбільший за величиною робочий час (це може бути найневміліший та найледачіший). Тому на вироби одного виду та якості встановлюється суспільна (ринкова) вартість.

6) Основний закон товарного господарства – закон вартості полягає в тому, що товари продаються за суспільною вартістю, яка визначається затратами суспільно-необхідного робочого часу. Це – той робочий час, який затрачується на виготовлення продуктів за таких умов:

а) суспільно-нормальному (панівному) стані виробництва;

б) середньої кваліфікації працівників;

в) середньої інтенсивності праці.

Фактично даний час витрачається на створення більшості товарів даного виду.

Помітно, що тут представлений погляд на товарно-ринкові відносини лише з одного боку – з позиції товаровиробника і продавця.

Суть суб’єктивно-психологічної теорії вартості. У неокласичній школі сучасне розуміння терміна «вартість» пов’язане з так званою «вартістю втрачених можливостей». У житті завжди доводиться вибирати. Оскільки ресурсів бракує, люди повинні постійно вирішувати, як використати обмежені час і доходи. Купити книгу чи шоколадні цукерки? Побудувати завод чи дачний будинок?

Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.

Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого використання. У свою чергу, виробничі ресурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними.

А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, що діє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядати вартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто в даний час. Для цього нам треба досліджувати модельмежі виробничих можливостей, в якій об’єктами аналізу є не продукти, а залучені до вироб­ничого процесу основні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва — з іншого. Модель матиме такий вигляд (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей

На рис. 5.1 показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостей складається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість. У даному разі формується нормальна, а не ринкова вартість. Тут з самого початку діє така модель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною щодо зміни потреб людей та щодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу, обсяги потреб. У цій економічній моделі діє загаль­ний закон вартості, який говорить: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.

5.4. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей.

Виникнення загальної, чи грошової форми вартості. Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов’язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з’являлись надлиш­ки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою форми вартості:

Дата добавления: 2013-12-14