Сутність грошей. Альтернативні теорії грошей. Функції грошей

Одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. При цьому, якщо поміняти товари А і Б місцями, суть простої форми вартості не зміниться, зміняться лише ролі товарів.

ХА = уБ - проста, одинична, чи випадкова форма вартості.

Далі, для спрощення аналізу, будемо вважати, що вартість товару створюється лише працею, а остання, як вважає К. Маркс, в умовах товарного виробництва виступає водночас як конкретна і абстрактна праця.

У процесі обміну товари відіграють неоднакову роль. Перший (у нашому прикладі товар А) виконує активну функцію, виражаючи свою вартість в іншому (товарі Б), який є лише засобом для вираження вартості першого товару, відіграючи пасивну роль. Відповідно до цього розрізняють форми вартості, в яких перебувають товари А і Б. Товар, який виражає свою вартість в іншому, перебуває у відносній формі вартості. Товар же, який слугує засобом для вираження вартості іншого, перебуває в її еквівалентній формі. Відносна та еквівалентна форми вартості є єдністю протилежностей, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну. Взаємно передбачають, оскільки відносна форма вартості є такою тільки стосовно еквівалентної, і навпаки. Взаємно виключають, тому що коли товар перебуває у відносній формі вартості, то він не може одночасно перебувати в еквівалентній, і навпаки.

Особливості еквівалентної форми вартості:

ü корисність (споживна вартість) товару-екві­валента безпосередньо виражає свою протилежність — вартість. Власна корисність того товару, який перебуває в еквівалентній формі (товар Б) не має значення, оскільки цей товар лише виражає вартість іншого товару (товару А).

ü конкретна праця, втілена у товарі-еквіваленті (товар Б), виражає свою протилежність — абстрактну працю, затрачену на виробництво іншого товару (товару А), тобто корисність товару-еквівалента, створена конкретною працею, стає формою вияву абстрактної праці, яка була затрачена на виробництво іншого товару.

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, поява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товар­них відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної, або розгорнутої:

х А = у В = z С= q D = w E.

На відміну від простої форми вартості еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кіль­кість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов’язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Недоліки розгорнутої форми вартості:

1) Незавершеність еквівалентної форми вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати.

2) Велика кількість таких еквівалентів зумовлювала велику кількість різних мінових пропорцій, що усклад­нювало проведення обмінних операцій.

3) Неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок існування невідповідності між попитом і пропонуванням окремих товарів на конкретному ринку.

4) Зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти наявний товар на будь-яку міру зерна, але не можна обміняти його на половину горщика чи чверть сокири через відсутність в останніх довільної подільності.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну (худоба, зерно… гроші). Здійснився перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової.

Загальна, чи грошова форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває влас­тивості загальної обмінюваності:

х А,

у В,

z С, = k M (золото, …, деньги)

q D,

w E

Завдяки такій операції відбувається ліквідація тих незручностей, які викликані існуванням бартерного обміну. Закріплення ж функ­цій загального еквівалента за окремим товаром означало, по суті, появу грошей.

З того моменту, коли певний товар (золото) почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини.

У літературі сьогодні існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного.

Підходи до пізнання сутності грошей:

1) Функціональний підхід:

Л. Харріс: гроші як «…будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця і засіб збереження вартості».

Р. Барр: «…гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві».

К.Р. Мак­коннелл і С.Л. Брю: «Гроші — це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші».

2) Логіко-історичний (К. Маркс):

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загаль­ним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну:

1) Продуктові гроші (певні споживчі продукти, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів: худоба, зерно, хутро).

2) Металеві гроші (металістична теорія грошей) — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу: мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов’яні та інші металеві гроші. Зародки метали стичної теорії виникли ще в античний період, але найбільшого поширення вона набула в епоху первісного нагромадження капіталу, ототожнювала грошовий обіг з товарним, стверджуючи, що благородні метали (золото та срібло) за своєю природою є грошима.

З IV—III ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. Ця система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної.

Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

3) Номіналістична теорія грошей виникла ще в рабовласницьку епоху, але найбільшої популярності досягла після витіснення золотих грошей паперовими. Вона заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення суб’єктивно – як результат угоди людей або державних актів про впровадження грошей. Вважається, що гроші здобувають примусову купівельну силу, їх вартість визначається не матеріальним змістом, а найменуванням. При цьому повністю заперечувався зв’язок грошей з золотом.

Прихильники номіналістичної теорії закликали до заміни золота паперовими знаками грошей. Зокрема Дж. М. Кейнс вважав золоті гроші «варварським пережитком», а М. Фрідмен називає гроші «експериментальною теоретичною конструкцією», що не може мати вартості. Подібні погляди властиві і для іншого відомого сучасного економіста – П. Самуельсона, який вважає гроші «соціальною умовністю».

4) Кількісна теорія грошей виникла у 18 ст. Вона стверджує: гроші не мають внутрішньої вартості. Їх вартість залежить від кількості грошей в обігу і визначається співвідношенням попиту на них і пропозицією. Свій варіант кількісної теорії грошей розробив М. Фрідмен; її було покладено в основу монетарної політики багатьох розвинутих країн.

В сучасній економічній науці відбулось поєднання номіналістичної і кількісної теорій. Цей симбіоз дозволяє обґрунтувати закономірності обігу символічних грошей, регулювання їх кількості, природу безготівкових і «електронних грошей», суть інфляції; розробити основні принципи антиінфляційної політики.

Отже, в сучасній теорії грошима називається:

· загальновизнаний засіб платежу, який без будь-яких обмежень приймається в обмін на товари та послуги, а також при сплаті боргових зобов’язань;

· сукупність фінансових активів, які використовуються для проведення розрахунків при здійсненні різноманітних операцій.

Сучасні платіжні засоби випускаються центральним (емісійним) та комерційними (депозитними) банками і представлені двома видами грошей: символічними та кредитними.

Символічні, або декретні гроші – засоби обміну, що являють собою певні форми боргових зобов’язань держави і не мають власної невід’ємної цінності (готівкові гроші). Вартість таких грошей перевищує витрати на їхнє виробництво та цінність при альтернативному використанні (наприклад, як товару) і визначається їхньою здатністю обмінюватися на товари та послуги як зараз, так і в майбутньому. Монопольне право емісії готівкових грошей законодавчо закріплене за державою (центральним банком), тому символічні гроші є державними грошима.

Кредитні, або депозитні гроші – засоби обміну, які являють собою боргові зобов’язання депозитних інститутів (безготівкові гроші). Як і символічні гроші, вони не мають внутрішньої вартості. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю – тобто кількістю товарів і послуг, які можна придбати на одну грошову одиницю. Кредитні гроші існують у вигляді товарних і грошових векселів, чеків, банківських депозитів.

Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений (продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів). Неповноцінні гроші — це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений (монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей).

Дата добавления: 2013-12-14