Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу

Рис. 10.3. Кругообіг капіталу

Рис. 10.2. Зв'язок руху грошового капіталу з домогосподарствами

Якщо абстрагуватись від домогосподарств, то кругообіг капіталу визначають за формулою, розробленою К. Марксом:

Г –Т(ФВ)…В…Т' - Г' (10.1)

З формули видно, що грошовий капітал перетворюється на продуктивний, продуктивний – на товарний, а товарний – на грошовий. Отже, існує три функціональні форми капіталу підприємства – грошовий, продуктивний, задіяний у прцесі виробництва, і товарний. На першій і третій стадіях кругообіг функціонує у сфері обігу, на другій – у сфері виробництва, яка є вирішальною.

Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової.

У широкому і схематичному вигляді кругообіг капіталу можна представити таким чином (рис.10.3.):

Оборот капіталу – це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється.Оскільки капітал, рухаючись, проходить сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Основний капітал – частина продуктивного капіталу,якацілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами(у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансового капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). У витрати виробництва входить лише частина вартості основного капіталу, яка розраховується за терміном служби цього капіталу. Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.

Оборотний капітал – бере участь лише один раз у виробничому циклі, або кругообігу. Його вартість повністю переноситься на створений продукт і повертається до підприємця у грошовій формі протягом одного кругообігу. До витрат виробництва входить вся вартість оборотного капіталу. Це сировина та інструмент, термін служби якого не перевищує рік.До оборотного капіталу включають також заробітну плату, оскільки спосіб обороту грошових засобів, що були затрачені на оплату праці, є однаковим з оборотом вартості предметів праці.

Підприємець постійно піклується про відтворення основного капіталу. Безперервне відтворення вартості основного капіталу відбувається за певними нормами відповідно до його зношування. Існують два види зношування основного капіталу – фізичне і моральне. Фізичне зношування – матеріальне зношування машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичне зношування є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці тощо.

Моральне зношування основного капіталу відбувається, по-перше, коли з’являються дешевші технічні засоби, внаслідок чого знецінюється старе. діюче обладнання, по-друге, коли старі машини замінюються на більш продуктивні, внаслідок чого обладнання швидше переносить свою вартість на готові вироби. Отже, процес знецінення і «старіння» основного капіталу під впливом технічного прогресу називається його моральним зношуванням.

Процес відшкодування вартості основного капіталу у грошовій формі, що відповідає його зношуванню, називається амортизацією. А самі відрахування – амортизаційними відрахуваннями.

Тема 11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента.

11.1. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу. Земельна рента та її форми. Ціна землі

11.2. Капітал в сфері обігу. Торгівельний прибуток

11.3. Позичковий капітал та позичковий відсоток

Аграрна сфера має ряд особливостей для підприємницької діяльності, трудового процесу, місця землі та інших ресурсів природи у виробництві продукції. Особливості сільськогосподарського виробництва зумовлені тим, що:

1) процес виробництва в цій галузі залежить не лише від працівника (його кваліфікації, технічної озброєності), але й від природних умов.

2) до особливостей сільського господарства відноситься надзвичайна роль землі як чинника виробництва. В інших галузях виробництва земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. У сільському ж господарстві земля безпосередньо виступає як засіб виробництва. При цьому, якщо інші фактори виробництва можна виробляти, нагромаджувати та відтворювати, то земля, природні ресурси – невідтворювані в силу їх природного походження.

3) в сільському господарстві економічні відносини виникають між власниками землі (землевласниками), підприємцями (землекористувачами) та найманими працівниками. Землевласник здає свою землю в оренду підприємцю (фермеру), який організує на цій землі виробництво. При цьому між ними виникають відносини з приводу розподілу прибутку, тобто рентні відносини. Одна його частина – у вигляді нормального прибутку – дістається підприємцю, а іншу частину – у формі ренти – отримує землевласник. Рента як дохід на землю є частиною орендної плати, яка сплачується підприємцем власнику землі. Якщо землевласник здійснив попередні інвестиції в землю (наприклад, побудуав зрошувальну систему), крім ренти орендна плата міститиме також відсоток на цей вкладений капітал.

Звичайно сільськогосподарським виробництвом може займатись і сам землевласник. В цьому випадку економічні відносини спрощуються.

Земельна рента – це ціна, що сплачується за використання землі, кількість якої суворо обмежена. Саме унікальні умови пропозиції землі – її фіксована кількість – відрізняють рентні платежі від заробітної плати, відсотка та прибутку.

4) сільськогосподарське виробництва полягає у формуванні цін на продукцію аграрного сектору. Земля відрізняється за якістю (плодючістю та місцерозташуванням – віддаленістю від ринків збуту сільськогосподарської продукції). За цими ознаками вирізняють кращі, середні та гірші ділянки землі.

В силу сприятливіших умов на кращих і середніх за якістю ділянках собівартість одиниці продукції – нижча, ніж на гірших ділянках. Відповідно, індивідуальна ціна виробництва на них буде нижчою за ринкову (суспільну) ціну. Тому фермери, які господарюють на кращих і середніх ділянках, при продажу продукції за ринковою ціною отримують диференційований додатковий дохід – це різниця між суспільною ціною, яка відображає підвищені виробничі витрати на гірших ділянках, та індивідуальної ціною одиниці продукції, яка виробляється на кращих за якістю землях. Він буде тим більшим, чим кращою за родючістю чи місцем розташуванням є ділянка.

Земельний власник добре знає про якість землі, що йому належить. Тому диференційований додатковий дохід надходить йому від підприємця у вигляді диференціальної ренти І (першого виду). Іншими словами, чим краща земля, тим вищу орендну плату він встановлює.

У підприємця також є можливість отримувати ренту (принаймні до закінчення терміну орендної угоди). Це відбувається тоді, коли здійснивши певні агротехнічні заходи, він підвищив родючість орендованої ним землі, перевівши її наприклад з розряду середніх до розряду кращих ділянок. Диференційований додатковий доход, зумовлений підвищенням економічної родючості землі набуває форми диференціальної ренти ІІ (другого виду) і привласнюється самим підприємцем. Але коли закінчиться термін оренди, землевласник, піднявши орендну плату, присвоїть її собі. Тому орендарі завжди зацікавлені у орендних угодах на тривалий термін, а землевласники – навпаки. Відмінності між диференційованою рентою першого та другого виду представлені в таблиці 11.1.

Таблиця 11.1

Дата добавления: 2013-12-14