Міжнародні валютно-фінансові відносини

На основі різноманітних форм міжнародних економічних відносин у світовій системі господарства складаються і розвиваються міжнародні валютно-фінансові відносини. Вони обслуговують світові ринки товарів та послуг, капіталів і робочої сили, науково-технічних розробок та технологій.

Міжнародні валютно-фінансові відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Вони пов’язані з функціонуванням грошей у міжнародному обіу. Основною формою міжнародних валютно-фінансових відносин є міжнародні розрахунки, які здійснюються під час міжнародних операцій (торгових, інвестиційних тощо). Об’єктом міжнародних розрахунків стає грошовий еквівалент вартості тих товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, які здійснюють обіг між державами. Суб’єктами міжнародних розрахунків є уряди, організації та громадяни, банківські рахунки яких відкрито на території інших країн. Міжнародні розрахунки бувають двостороннім, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації в одній країні, використовують для платежів в іншій країні. На сучасному етапі свого розвитку вони утворюють міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародна валютно-фінансова система – це історично сформований на базі розвитку товарного виробництва, грошового обігу і міжнародних економічних відносин порядок розрахунків між учасниками платіжного обороту з притаманною йому системою валютно-фінансових установ.

Виникають ці відносини між суб’єктами різних країн, що діють на міжнародних золотовалютних ринках з приводу обміну валют, купівлі-продажу золота, проведення міжнародних розрахунків і кредитних операцій.

Основними елементами міжнародної валютно-фінансової системи є комплекс міжнародних платіжних засобів у поєднанні національних, іноземних та міжнародних валют, порядок обміну валют, у тому числі валютні курси, валютні паритети та умови конвертованості валют; регламентація та уніфікація форм міжнародних розрахунків; сукупність принципів, правил і норм, що діють на міжнародних ринках валюти і золота; мережа міжнародних і національних банківських установ, що здійснюють міжнародні розрахунки і кредитні операції, а також механізм забезпечення валютно-платіжними засобами міжнародного обороту.

Валюта (від латин. valere – коштую) – грошова одиниця будь-якої країни (наприклад, гривня – валюта України, долар – валюта США).

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн, а валютний паритет – це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом.

Існують два полярно протилежні варіанти системи валютних курсів:

· система гнучких, або плаваючих, курсів, при якій курси обміну національних валют визначаються попитом і пропозицією;

· система жорстко фіксованих валютних курсів, при якій змінам валютних курсів внаслідок коливання попиту і пропозиції перешкоджає державне втручання.

До важливих характеристик фінансово-валютної системи належить здатність валюти обмінюватись на інші валюти, тобто конвертованість.

Конвертована валюта – національна грошова одиниця, яка вільно (через купівлю-продаж) обмінюється на іноземні валюти, виконує функції світових грошей, тобто вільно використовується у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють дві основні форми конвертованої валюти: вільно або повністю конвертована і частково конвертована.

Повністю конвертована валюта означає, що кожна особа (іноземна і вітчизняна, фізична і юридична) має право обмінювати будь-яку кількість своєї національної валюти на іноземну вільно конвертовану валюту, розраховуватися нею за експортно- імпортні операції, депонувати її в національних банках, використовувати для створення різних фінансових активів (цінні папери тощо) та купувати державні та приватні цінні папери (американський долар, японська єна, євро тощо).

Частково конвертована валюта (обмежена конвертованість) означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільного використання валюти іноземними особами (юридичними і фізичними) лише в поточних, а інколи лише у зовнішньоторговельних розрахунках (гривня України, рубль Росіі тощо).

Неконвертованість валют означає, що держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї національної валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених валютних органів (раніше рубль СРСР та валюти інших країн із плановою економікою).

Механізм функціонування міжнародних валютних відносин розривається на валютному ринку.

Валютний ринок – це система міжнародних валютних відносин щодо організації та купівлі-продажу національних, іноземних і колективних міжнародних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Об’єктами валютного ринку є не лише національні грошові одиниці, а й цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в іноземній валюті.

Операції на валютному ринку є таких видів:

· на умовах СПОТ;

· форвардного типу.

Операція СПОТ (англ. spot – наявний, оплачуваний) – валютна угода, за якою постачання валюти здійснюється, зазвичай, протягом 24 годин.

Форвардна операція (англ. forward – вперед) – позабіржова термінова угода, за якою рахунок здійснюється через певний час на заздалегідь узгоджену дату.

Міжнародна валютно-фінансова система знаходиться в постійному розвитку. Напрями її еволюції визначаються провідними тенденціями трансформації економіки західних країн, змінами уявлення і потреб світового господарства в цілому. Розрізняють чотири етапи розвитку міжнародної валютно-фінансової системи (табл. 16.1)

Таблиця 16.1

Етап	Період	Назва	Зміст
Перший	Кінець ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.	Золотий стандарт (Паризька валютна система)	· Валюти більшості розвинутих країн вільно обмінювалися на золото · Країни встановлювали золотий вміст своєї грошової одиниці, що залишався незмінним · Підтримувалося стабільне співвідношення між запасом золота в країні та внутрішньою пропозицією грошей
Другий	1944–1975 рр.	Регульовано-фіксовані валютні курси (Бреттон-Вудська валютна система)	· Створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) · Кожна країна – член МВФ – установлювала золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало номінальний паритет валют і валютний курс · Кожна країна – член МВФ – була зобов’язана дотримуватися незмінного валютного курсу · Роль валютних резервів відігравали долари США
Третій	1976–1997 рр.	Регульоване «плавання» валютних курсів (Ямайська валютна система)	· Скасування функції золота як міри вартості та основи відліку валютних курсів · Надання країнам можливості вибору режиму валютного курсу · Прикріплення курсів національних валют до валют-лідерів (американський долар, німецька марка, японська єна тощо) · Введення стандарту СДР («спеціальні права запозичення») – міжнародних платіжних, резервних та розрахункових засобів на основі безготівкових розрахунків
Четвертий	З 1998 р.	Впровадження нової міжнародної валюти – євро	· Витіснення з обігу національних валют європейських держав · Імовірність витіснення американського долара як домінуючої валюти, що використовується у міжнародних розрахунках · Розвиток «валютного плюралізму» – країни самостійно обирають варіант встановлення валютних курсів

Важливу роль у зовнішньоекономічній діяльності країни відіграє валютне регулювання та валютна політика.

Валютне регулювання – це діяльність державних органів щодо регулювання міжнародних розрахунків, управління обігом валюти, впливу на валютний курс національної валюти, а також контролю за валютними операціями, у тому числі за використанням іноземної валюти.

Валютна політика – це сукупність заходів (економічних, політичних, правових, організаційних), які здійснюють державні органи, центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації у сфері валютних відносин і втілюють у валютному регулюванні.Зокрема, інструментом валютної політики є валютні обмеження. Валютні обмеження – система нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністративному порядку і спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями.

Основними видами валютних обмежень є:

· заборона вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

· обов’язковий продаж (або здача) іноземної валюти державі за офіційним курсом;

· регулювання процесу вивезення капіталу, грошових переказів (упровадження особливого порядку на цю операцію) та ін.;

· ліцензування для комерційних банків права здійснювати валютні операції.

При регулюванні валютних курсів широко використовують методи девальвації та ревальвації національної валюти шляхом валютної інтервенції. Девальвація – це зниження обмінного курсу національної валюти стосовно іноземних валют. Ревальвація, означає підвищення обмінного курсу. Девальвація стимулює збільшення експорту та іноземні інвестиції, водночас обмежує імпорт та вивіз капіталу. В результаті покращується стан торгового балансу. В соціальній сфері девальвація означає прискорення інфляції та зниження життєвого рівня населення. Ревальвація, навпаки, створює для країни можливості дешевше купувати іноземну валюту, що співпадає з інтересами імпортерів товарів та експортерів капіталу. Водночас, ревальвація сприяє подорожчанню експортованих товарів.

Уряд, центральний банк мають можливість впливати на валютний курс, скуповуючи або продаючи свої грошові знаки, тобто шляхом валютних інтервенцій. Валютна інтервенція – це цілеспрямований вплив центрального банку на операції на валютному ринку, передусім на валютний курс через купівлю – продаж великих партій власної або іноземної валюти. Якщо Центральний банк скуповує іноземну валюту на валютній біржі курс національної валюти знижується, якщо продає – курс підвищується.

Важливу роль у валютному регулюванні належить валютному законодавству, яке означає сукупність правових норм, які встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями.

Одним із методів активного впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу. Цей баланс характеризує співвідношення сум фактичних платежів, які здійснює країна за певний період (переважно, за рік), і суми платежів, отриманих країною з-за кордону. Його дохідна частина містить валютні надходження від зовнішньої торгівлі, фрахтування суден, капіталовкладень за кордоном, доходів від іноземного туризму, валютно-кредитних операцій тощо. За активного платіжного балансу до країни надходить з-за кордону більша сума платежів, ніж вона виплачує сама. Важливою складовою платіжного балансу є торговий баланс.

Однією з цілей міжнародного валютного регулювання є досягнення міжнародної валютної ліквідності (платоспроможності) – здатності окремої країни, низки країн або всіх країн безперебійно оплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами.

Для окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу. Він визначається співвідношенням суми платежів, які країна зобов’язана виплатити іноземним кредиторам за певний період, до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і послуг.

Дата добавления: 2013-12-14