Свята Софія Константинопольська

5 будівництвом Софії Константинопольської пов'язано ба-і.іго легенд. Розповідають, що план собору показав імператору Юстиніану янгол, що явився йому уві сні. Причому янгол не "Имежився тим, що показав загальний план, а продовжував і.шлятися і далі, під час будівництва, уточнюючи окремі дета-ч споруди. Так, коли між Юстиніаном та його архітектором виникла суперечка, скільки вікон робити над вівтарем, янгол зявився і вказав, що вікон повинно бути троє, на честь святої
Трійці. Відомі нам архітектори Святої Софії. їх імена Апфімій та Ісідор. Перший походив з Трала, другий — з Міле Окрему легенду розповідають чи не про кожного власника дрібних ділянок землі, які держава викупала під будівництво.Існує легенда про шевця, який володів ділянкою, що нині ліва половина храму. Він не тільки отримав за свою землю добрі гроші, але й зажадав, щоб народ вітав його в цирку так само, як і імператора. Інша легенда розповідає про вдову, яка спочатку не хотіла продавати свою землю ні за які гроші, але після того, як Юстиніан відвідав її особисто з проханням поступитися ділянкою, віддала її безкоштовно. Єдина винаго­рода, яку вона просила, — це дозвіл бути похованою біля май­бутнього храму.

Будівництво розпочалося в 532 p., коли Константинополь відбудовували після руйнівного повстання міської бідноти, що відоме під назвою «Ніка». Закладення фундаменту відбулося 23 лютогоДНевідомо, чи справді Юстиніан особисто вирішував питання про земельні ділянки, але те, що він взагалі приділяв цьому будівництву надзвичайну увагу, є фактом. Щодня він їздив дивитися, як зростає храм.

Зведення Софії тривало шість років і поглинуло всі держав­ні прибутки цього періоду. Стіни та склепіння зводили з цег­ли, але на обличкування та оздоблення не шкодували коштовних матеріалів. Спочатку Юстиніан хотів вимостити підлогу плита­ми з щирого золота. Від цього наміру його відмовили, і підлога зроблена з різнокольорового мармуру. Але це навряд чи знач­но здешевило будівництво. Для оздоблення храму з усієї імпе­рії звозилися колони, що залишилися від римських та грецьких споруд, зруйнованих під час воєн. Найвіддаленіші провінції постачали для улюбленого витвору Юстиніана рідкісні сорти мармуру: білі, світло-зелені, червоно-білі та рожеві. Викорис­товувався також граніт, порфір і навіть малахіт. Вирішили, що золото — недостатньо дорогоцінний матеріал для вівтаря, і його зробили з особливого сплаву, до складу якого, крім золота, входили товчені перлини та коштовне каміння.

Але не лише коштовними матеріалами повинна була вра­жати Свята Софія. Головною все ж таки залишалася робота майстрів, талановитих художників. Використовуючи яскраві природні та штучні матеріали, вони створили неповторну гар­монію барв. Тридцятиметровий купол, прорізаний вікнами, був викладений з особливої білої цегли, яка важить набагато менше, ніж звичайна. Через вікна всередину храму ллється денне світло, і він здається наповненим золотистим сяйвом. Закінчення будівництва та освячення Святої Софії святкували 15 днів. На вулицях у ці дні роздавали хліб та гроші.

Довгі віки храм Святої Софії був символом Константино­поля, і більше того, символом православ­ної віри. Вище вже була наведена розповідь про те, яку роль їй храм зіграв у хре­щенні наших предків. Але це не єдина важ­лива історична подія, пов'язана з Софією, ній, наприклад, В ній відбулися події, що при­шли до остаточного розриву західної католицької та східної православної церков. 1054 p., після довгих сперечань, що тривали між римським папою та константи­нопольським патріархом, представники папи у візантійській столиці увійшли у Софію та поклали на вівтар папську грамоту про церковне відлучення патріарха. Потім вони вийшли з храму, струсивши пил зі своїх ніг. Така поведінка кардиналів викликала обурення серед константинопольців, які вважали її образою національної святині. Після цього примирення східної та західної церков стало неможливим.

Декілька разів Софія Константинопольська дуже страждала від землетрусів, та її завжди відновлювали. Значно важче було відновлювати її після пограбування хрестоносцями, які захопили Константинополь у 1204 p., але й після цього храм зберіг своє значення. У XV ст. Константинополь був захоплений турками незабаром став столицею нової імперії — Османської. Існує старинна легенда, ніби у день взяття міста султан-завойовник Мехмед II в'їхав у Со­фію на коні, ступаючи по тілах убитих христи­ян, і залишив на стіні відбиток своєї долоні. Цей відбиток і нині по­казують туристам. Він розташований на висо­ті 5 м від підлоги.

Ставши господарями Константинополя, турки оцінили красу чудового храму і влаштували в ньо­му мечеть. Щоправда, вони частково знищили, частково замазали фре­ски та мозаїки. Мусуль­манська віра забороняє робити зображення лю­дей, тим більше у мечеті. Але розкішне мармуро­ве оздоблення інтер'єра збереглося. Предмети християнського релігій­ного культу були заміне­ні ісламськими. Перша мусульманська служба відбулася тут 1 червня 1453 р. Згодом Софія була оточена чотирма мінаретами. На храмовому подві­р'ї почали будувати мавзолеї, в яких ховали султанів та їхніх найближчих родичів. Після встановлення Турецької республіки у 1935 р. Софія була перетворена на музей. Внаслідок цієї події деякі християнські мозаїки були відновлені. На стінах храму можна нині бачити не тільки зображення святих, а й портрети деяких візантійських імператорів з дружинами та дітьми.

Дата добавления: 2013-12-14