Місце валеології серед інших наук

Становлення науки про здоров'я людини проходить складно. Виникає багато перешкод об'єктивного й суб'єктивного характеру. Почати хоча б із того, що досі не впорядковано спеціальну термінологію, навіть поняття «здоров'я» трактується неоднозначно. Не визначено чітко місце валеології серед інших наук. Є спроби ототожнити її з гігієною. Так, науковці Інституту екогігієни та токсикологи (м. Київ) Н. Проданчук та І. Мудрий пишуть, що «збереження і зміцнення здоров'я людини - основна мета гігієни». Хоча в цій самій роботі автори зазначають: «Гігієна - наука про вплив різноманітних чинників навколишнього середовища та виробничої діяльності на здоров'я людини». Тобто об'єктом гігієнічних досліджень є не здоров'я людини, а зовнішнє середовище. Гігієна не займається розробленням критеріїв здоров'я чи формуванням резервів здоров'я, а, як зазначається у "Великій медичній енциклопедії", вивчає вплив чинників середовища на організм і розробляє засоби їхнього нормування та оздоровлення умов життя та праці.

В. Колбанов (С.-Петербург) стверджує, що гігієна - одна з галузей профілактичної медицини, а валеологію не можна віднести однозначно лише до медичних наук. Валеологія не обмежується профілактичними заходами та охороною громадського здоров'я, вона націлена на створення здоров'я людини з використанням усіляких позитивних чинників, а не лише обмеженням та ліквідацією шкідливих впливів. Окрім гігієнічних методів досліджень, валеологія використовує фізіологічні, клінічні, лабораторні, психологічні, соціологічні та інші методи для формування й коригування резервів здоров'я та функціональних станів людини.

Деякі автори відносять проблеми науки про здоров'я людини до санологїї - системи засобів та способів впливу на захисні сили організму. Цей напрям було започатковано в СРСР наприкінці 60-х років С. Павленко та С. Олейником, які стверджували, що численні механізми саногенезу при їхньому тренуванні можна значно вдосконалити з метою підвищення резистентності організму й підтримання здоров'я загалом.

За І. Брехманом, основна відмінність між цими науковими галузями в тому, що санологія - вчення про одужання, а не наука про здоров'я як таке, тим часом як валеологія - хоча й близька до медицини, та все ж самостійна наука про прямий шлях до здоров'я. Більш того, за останні роки стало очевидним, що цей прямий шлях у своїй фізіологічній суті повинен починатися задовго до народження людини. Дослідженнями американського ученого Р. Рубена встановлено, що керування онтогенезом (зокрема, слуху та центральної нервової системи) плоду в другій половині вагітності створює сприятливі передумови для подальшого інтелектуального розвитку індивіда.

Останнім часом системний валеологічний підхід усе відчутніше впроваджується у практику охорони здоров'я. Зокрема, вже широко відомий термін «валеофармакологія», що належить до одного з розділів фармакології. За визначенням І. Яковлева та співробітників, валеофармакологія вивчає фармацевтичні й парафармацевтичні засоби, які використовуються для досягнення та збереження здоров'я як стану соматичного, психічного й соціального благополуччя. При цьому валеофармакологія розглядає нормальні структури й функції організму не як субстрат для можливого розвитку патології, а як основу загальної неспецифічної резистентності, що забезпечує універсальне здоров'я, високу працездатність, соціальну активність і здорове довголіття.

На основі узагальнення різних точок зору щодо місця валеології серед інших наук В. Колбанов зробив висновок, що в діалектичному аспекті практична частина клінічної медицини - це вчорашній день науки, санологія - це нинішній етап розвитку оздоровчих напрямів медицини; валеологія - погранична та інтегративна галузь наукових знань на межі медицини, фізіології, психології, теорії фізичного виховання, соціології та педагогіки, спрямована в майбутнє й присвячена еволюції здоров'я як в онтогенезі, так і в філогенезі.

Значної шкоди валеології як науці на етапі її становлення завдають різноваріантні програми для шкіл.

Завідувач кафедри валеології Дніпропетровського інституту післядипломної освіти В. Морозова засвідчує, що досі нема чітких програм із валеології, немає професійно підготовлених фахівців, у багатьох випадках предмет викладають випадкові люди зі своїм специфічним баченням здоров'я та різними рекомендаціями в галузі знахарства, екстрасенсорики. З аналізу підручників з валеології для І-ХІ класів не зрозуміло, якого світогляду - наукового чи релігійного - дотримуються їхні автори.

Поява в Україні валеології в такому, часом спотвореному, вигляді викликала хвилю обурення та протесту. Союз Православних Братств України свій останній з'їзд (2000 р.) присвятив питанням виховання підростаючого покоління й серед інших - проблемі валеології. У документах, прийнятих на форумі, сказано: "Знайомство зі шкільними програмами свідчить, що вже в підручнику для 1 класу одна із тем - "Оздоровча система П. Іванова", у 4-му класі дітей навчають замовлянь, в 9-му - вивчення сонячного та місячного астрологічних культів, в 11-му вводиться поняття карми, а для додаткових занять рекомендується окультна та магічна література. Отже, всі ці підручники порушують «Закон про освіту", відповідно до якого шкільна освіта ґрунтується на принципах науковості й не має права поширювати псевдорелігійний світогляд».

Всі ці недоліки дійсно є, однак, вважає В. Морозова, саме нам, українцям, що опинились в умовах екологічної катастрофи й соціальної незахищеності, треба вчитися мистецтва бути здоровими. "Ми живемо так, як навчили нас батьки; сьогоднішнє покоління наслідує нас зі всіма плюсами та мінусами. І останніх, на жаль, виявляється більше. Діти, насичені негативізмом до самих себе, здоровими не виростуть. Саме тому предмет валеологія є необхідним.

Дата добавления: 2013-12-14