Глобалізація – процес формування цілісного світу

Як засвідчує аналіз сучасних наукових праць, на початку третього тисячоліття складно знайти науковця, який би, досліджуючи ті чи інші суспільні проблеми, не пов’язував їх з глобальними процесами. Поняття ‹‹глобалізація›› стало нині не лише найбільш вживаним, а й найбільш лайливим. Проблеми глобалізації сьогодні обговорюють усі: вчені й політики, журналісти і бізнесмени, люди різних країн. Цей планетарний феномен, який має свої витоки і свій генезис, визначає життя людства в останні 30-40 років. Процес глобалізації дає поштовх новим соціальним, політичним, економічним, культурним дискурсам і стимулює до рефлексії.

Як центральне поняття у площині розгляду соціальних змін, що відбуваються в економічній, політичній і культурній сферах, свідомості людей, глобалізація характеризується надзвичайно широкою амплітудою оцінок – від амбіційної апологетики до категоричного несприйняття. У численних працях економістів, юристів, політологів, соціологів, представників інших суспільних наук і навіть письменників її розглядають як історичне явище, де населення виступає одночасно і продуктом, і творцем світових процесів, і як об’єктивну закономірність розвитку людств а, а то й міф. Така строкатість думок видається досить природною, оскільки глобалізацію не можна розглядати як звичайну лінійну схему хоча б тому, що вона в своїй екзистенції вміщує одночасно як розвиток, так і руйнацію, стосується найважливішого – соціальної царини людини. Саме глобалізація стимулює та формує соціальну і культурну рефлексію світового масштабу, відроджуючи й оновлюючи ідею єдності та взаємозалежності людства.

Зазначене, з одного боку, засвідчує про певні здобутки науковців, політиків та експертів у розробці даної тематики, а з іншого виявляє безліч проблем, які належить вирішити людству найближчим часом. Адже глобалізація як складне, багатовимірне явище розвитку людства досі не знаходить свого остаточного змістовного наповнення як в уяві науковців, так і суспільній свідомості населення планети. Глобальні проблеми, породжені глобалізацією, незважаючи на зростання останнім часом актуальності тематики їх обговорення на державному та міжнародному рівнях, далекі від остаточного їх вирішення. Глобалізм як ідеологія, з політичним та ідеологічним забарвленням у сучасному вигляді підтримується лише не значною частиною населення Земної кулі. Глобалістика – міждисциплінарна сфера наукових знань, орієнтованих на здійснення аналізу і розв’язання суперечностей загальнолюдського характеру, перебуває в стадії становлення. Глобальність проявляється в усіх вимірах буття цілісного світу, який формується, одночасно характеризується ознаками більше хаотичного, ніж упорядкованого у певний спосіб існування його суб’єктів. Подібні ознаки незавершеності, трансформаційних змін, невизначеності та непередбачуваності процесів характерні для більшості сфер сучасного розвитку. Відтак глобалізація – об’єктивна реальність, з якою неможливо не рахуватися, теоретичний і практичний феномен, який потребує глибоких, фундаментальних досліджень.

Більшість макросоціальних процесів, які відбуваються нині в суспільствах, можна зрозуміти, лише враховуючи глобальний аспект. Але питання сутності глобалізації, характеристики її процесів, моделювання майбутнього розвитку розводять дослідників у різні кути поля інтелектуальних дискурсів. У науковому дискурсі сформувалися два протилежні підходи до глобалізації. Одним із них є переконання, що глобалізація відбувається в поєднанні з процесами модернізації чи з формуванням капіталістичної системи. Це означає передусім розгляд цього явища як проблемного поля сучасності. За такого підходу історія глобалізації має розглядатися як історія Заходу, історія експансії західної цивілізації. З іншого боку, з’являється підхід, у межах якого домінація зразків – це прояв не лише підпорядкування локальних партикулярностей універсальним процесам, а й домінування єдиної партикулярної форми суспільного життя щодо решти. У першому випадку розуміння глобалізації пов’язане з конвергенцією перспективи „світосистеми”, що найвиразніше може бути подана через теорію „світосистеми” І. Валерстайна. Згідно з нею глобалізація передусім вміщена в структуру світосистеми як процес інтеграції й економічного обміну. Згідно з іншим підходом (М. Фезерстоун, С. Леш) глобальна уніфікація досягається за допомогою гібридизації в певній опозиції до економізму. Представники цього напряму роблять наголос на автономії чинників культури щодо економіки та політики, а в динаміці глобальної культури вбачають основний чинник глобалізації. Спробою якось узгодити такі позиції можна назвати підхід Р. Робертсона, який вважає, що глобалізація зовсім не означає елімінацію локальності; навіть більше, не існує жодного протиставлення між універсальним і локальним, між логікою світосистеми і пошуком „власного притулку” особистістю, яка функціонує в локальному вимірі.

Глобалізація виступає також і як явище, і як феномен, коли вона сприймається в якості об’єктивної реальності, що заявляє про себе замкненістю глобального простору, єдиним світовим господарством, загальною екологічною взаємозалежністю, глобальними комунікаціями і в такій якості ніким не може бути проігнорована.

Констатуючи факт неоднозначності позицій авторів у визначенні сутності глобалізації, численні спроби розкрити її як у вузькому, так і в широкому розумінні, відзначимо також відсутність у теорії глобалізації аналізу комплексних, чітких взаємозв’язків її окремих аспектів, ігнорування політичних, правових, культурологічних, екологічних сфер трансформаційного розвитку. Водночас відзначимо, що в даний час увага дослідників і політиків акцентується на проблемах багатоаспектності цього процесу і шляхах формування цілісного світу.

Цілісність світу, єдність людства не лише перспектива і далекий ідеал, а й чітка тенденція сучасності, об’єктивна реальність. Відтак сутність глобалізації і головна тенденція її розвитку – формування цілісного світу, глобального людського співтовариства, нового типу цивілізації.

Цілісність світу (світу людей) означає: а)‹‹закриття›› ойкумени, встановлення всесвітніх зв’язків в усіх сферах людської діяльності; б) гармонізацію відносин у системі ‹‹людина – суспільство - природа››; розвиток різноманітних глобальних структур у різних сферах життєдіяльності людини; інституалізація глобалізації.

Глобальне людське співтовариство (єдність людства) характеризується: а) консолідацією людей із загальною долею у ‹‹загальнопланетарному домі››; б) усвідомленням жителями Землі своєї належності до єдиного людського роду, у якого єдині цілі, перш за все збереження життя на планеті; в) утворення в кінцевому рахунку глобального етносу.

Новий тип цивілізації (світової цивілізації) передбачає: а) трансформацію локальних цивілізацій в цивілізацію планетарну; б) використання усього найбільш цінного в культурно-цивілізаційній спадщині народів; в) формування низки нових базових цінностей; г) вироблення глобального світогляду і утвердження загальнолюдської етики.

Отже, сучасна глобалізація це певна реальність, підготовлена протягом усієї попередньої історії, процес, який розвивається, і перспектива розвитку людського співтовариства. Глобальна соціоекосистема та її вивчення потребує наукового підходу. Наука має сказати останнє слово у дослідженні глобальних процесів. Такою наукою є глобалістика. Нині є як прибічники, так і опоненти формування спеціальної науки, в рамках якої передбачається вивчення феномена глобалізації. Але справа навіть не в тому, чи буде створена спеціальна дисципліна ‹‹глобалістика››, чи буде ‹‹глобалізуватися›› сучасна система наукових знань. Головне в іншому: щоб вивчення глобальної соціоекосистеми мало наукову основу. В цьому гарантія конструктивних відповідей на питання, які ставить феномен глобалізації перед сучасною цивілізацією. Сьогодні є підстави говорити про динамічний розвиток глобалістики як науки.

Дата добавления: 2013-12-14