Сутність соціального управління і його види

Управління як історичний процес розвивалося з того моменту, коли з'явилася необхідність регулювати спільну діяльність колективів людей. Історія знає чимало прикладів раціонального управління не лише окремими колективами, але й цілими державами та імперіями.

Людська поведінка та механізм впливу на неї, управління і організація управління – це вічні проблеми, котрі виникли па перших етапах розвитку людського суспільства, вони існують до цього часу, при цьому постійно ускладнюючись.

Спроби наукового осмислення проблем управління здійснювалися вченими ще за часів Давньої Греції, але розвиток відповідних теоретичних досліджень відноситься лише до кінця XIX – початку XX сторіччя. Однак і тепер, наприкінці XX сторіччя, ми не можемо казати, що процес формування даної науки завершився. Більш того, окремі вчені вважають, що наука соціального управління взагалі позбавлена перспективи виділитися в самостійну галузь знання і що її проблеми цілком можуть вивчатися в рамках інших наук. З такою позицією навряд чи можна погодитися.

Соціальне управління є особливим видом діяльності, що спрямований на упорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення мети, яка стоїть перед ними. Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку управління в соціальній сфері обумовлена суспільним характером праці.

Як відомо, є чимало різних видів, форм матеріальної та духовної колективної діяльності. В будь-якій з них завжди і обов'язково наявні дві сторони – управлінська та виконавська (предметна). Щодо останньої управління носить "вторинний" характер. Само по собі воно не створює ніяких духовних і матеріальних цінностей, а лише сприяє оптимізації відповідних зусиль окремих виконавців.

В соціальному управлінні і управляючу підсистему (суб'єкт управління) і керовану підсистему (об'єкт управління) представляють люди – окремі або з'єднані в різні спільності особи, які є носіями певних суспільних відносин. Отже, людина виступає й суб'єктом й об'єктом соціального управління.

Об'єкт управління - це те, на що спрямований свідомий, планомірний, організований, систематичний вплив суб'єкта управління. Об'єкт управління можна розглядати в двох аспектах: елементно-структурному - як сукупність людей (персонально), виробничих, галузевих утворень і груп, а також функціональному - як діяльність, поведінку індивідів і конкретних груп людей.

Через управління люди, об'єднані в групи та організації, впливають на суспільне виробництво, політичну систему, установи культури, науки, освіти, виховання і цим забезпечують узгодження різноманітних інтересів на рівнях держави, регіону, професійних і галузевих груп, міжособистісних взаємин тощо, організують сумісну діяльність, досягаючи намічених цілей, загальних результатів. Об'єкт управління, тобто той, ким керують, - це, передусім, колектив працівників організації чи підприємства, а в органах внутрішніх справ об'єктом управління є також матеріальні, фінансові та трудові ресурси.

Суб'єкт управління - це структурно окреслені спільноти людей з органами управління, які формуються ними, та керівним складом (на персональному рівні), наділеним управлінськими функціями, який здійснює управлінську діяльність. Суб'єкт і об'єкт управління, їх окремі компоненти вступають у взаємостосунки з питань організації всіх сторін життєдіяльності установи чи підприємства. Ці взаємостосунки утворюють таким чином систему управління. Між суб'єктом і об'єктом управління встановлюється зв'язок прямий (директива, наказ, розпорядження) і зворотний (доповідь, звіт, інформація про виконання).

Управління являє собою такий процес взаємодії сторін, при якому одна з них чинить вплив на другу, друга ж виявляється здатною сприйняти такий вплив і будувати свою поведінку відповідним чином. Управління може вважатись успішним за умови, що суб'єкт (сторона, яка впливає) сформулював (визначив) мету взаємодії, а об'єкт (сторона, яка підлягає впливу) має засоби й можливості для її реалізації. Управлінська взаємодія може реально функціонувати тільки в тому випадку, якщо об'єкт управління виконує команди суб'єкта управління. Для проходження управлінського процесу необхідною є, з одного боку. наявність у суб'єкта управління потреби й можливості керувати об'єктом, а з іншого, - наявність у об'єкта управління бажання й здатності виконувати ці команди, так щоб у цій взаємодії був обопільний інтерес, відчувалася взаємозалежність.

Належний рівень усвідомлення суб'єктом і об'єктом управління принципу обопільної зацікавленості проявляється в їх більш-менш однаковому розумінні мети управління.

Визначення мети, для досягнення якої здійснюється управління, є вихідним пунктом всієї управлінської діяльності і необхідною передумовою ефективності системи управління. Оскільки навіть найдосконаліше забезпечення і найкращі умови праці викличуть даремні витрати ресурсів і людських сил, якщо цілі будуть нереальні, незаконні, помилкові. М етою управління є заздалегідь визначений, запрограмований стан системи, досягнення якого в процесі управління дозволяє вирішити проблему. Наприклад, посилення службової підготовки, підвищення професійного рівня працівників міліції, покращення матеріально-технічного забезпечення дозволяють вплинути на рівень злочинності в області, місті чи районі.

Уточнюють ту чи іншу мету конкретні завдання. Під завданнями слід розуміти реальні, конкретні питання, які потрібно вирішувати для досягнення мети.

Наприклад, мета - розкриття злочину. Окремі завдання: перевірка конкретних версій оперативно-розшуковими заходами, забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, усунення причин і умов, що сприяли його вчиненню тощо.

Будь-яка спільна діяльність людей - виробництво чи дозвілля, політика чи освіта, охорона правопорядку в державі чи захист прав і свобод окремого громадянина - викликає необхідність погодження, координації, упорядкування і цілеспрямування індивідуальних та групових зусиль і волі, тобто відповідного управління. Коли порушується управління в суспільстві, виникають кризові явища, які проявляються в занепаді виробництва, падінні духовності й моральності, зростанні злочинності.

Соціальне управління не є однорідним ні за змістом, ні за формою, ні за методами його здійснення. Воно охоплює всі сторони і сфери соціальною життя і в самому широкому розумінні слова являє собою управління суспільством, насамперед як системним утворенням.

Досить поширеною в юридичній та управлінській літературі є точка зору, відповідно до якої соціальне управління поділяється на такі види:

державне управління;

громадське управління;

самоврядування;

приватне управління;

Дата добавления: 2013-12-14