Тема №2. Логіка і методи педагогічних досліджень

Зміст технологічного процесу

Технологічне завдання соціальної роботи полягає у виявленні соціальної проблеми й за допомогою наявного в розпорядженні соціальних служб інструментарію й засобів своєчасному коригуванні дій соціального працівника й поведінки об'єкта соціальної роботи для надання йому соціальної допомоги.

Характер соціальної проблеми є найважливішим чинником, від якого залежать визначення змісту, інструментарію, форм і методів соціальної роботи із клієнтом.

Соціальна проблема - це складне пізнавальне завдання, рішення якого приведе до істотних теоретичних або практичних результатів. Для її рішення необхідна відповідна інформація про об'єкт соціального впливу, про умови, обставини й інших факторів, що впливають на його життєдіяльність, стан і поведінку.

Соціальні проблеми можуть носити глобальний характер, зачіпаючи інтереси значної частини людства. Так, демографічні, екологічні, техногенні, продовольчі, енергетичні й інші проблеми в сьогодення час здобувають глобальний характер, і їхнє розв’язання вимагає участі більшості держав нашої планети. Соціальні проблеми можуть стосуватися інтересів окремих або декількох соціальних систем. Наприклад, соціальні кризи, що поширюються на окремі країни, національно-етнічні спільності, асоціації, блоки або угруповання. Проблеми можуть поширюватися на ті або інші сфери життєдіяльності групи людей або особистостей. Це можуть бути проблеми, що охоплюють соціально-економічної, соціально-політичну, духовну або властиво соціальну сфери життєдіяльності людей.

Для соціальної роботи особливу значимість здобувають особистісні проблеми, що виникають у процесі взаємодії особистості й соціальне середовище. До соціального середовища відносять всі фактори, які активізують (або блокують) захист соціальних інтересів особистості, реалізацію її потреб.

Однією з найважливіших умов рішення соціальної проблеми є точне її формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це, по-перше, дозволяє здійснювати пошук відсутньої інформації в потрібному напрямку; по-друге, забезпечує вибір оптимального інструментарію соціального впливу, а отже, і ефективність соціальної роботи. Одним з найважливіших вимог до формулювання соціальної проблеми є її обґрунтованість. Вона повинна випливати з реальних потреб і передумов. Відсутність зв'язку з реальними практичними або теоретичними потребами робить проблему довільної, надуманої.

Точно сформульована проблема виступає вихідною, первісною ланкою в складній пізнавально-аналітичній діяльності соціальних служб і організаторів соціальної роботи.

Практична потреба й значимість соціальної проблеми не тільки активізують діяльність фахівців соціальних служб, мобілізують їх інтелектуальний, організаційний і фізичний потенціал, але й надають пошуку технологічних рішень творчий, новационный характер.

Рішення будь-якої проблеми зводиться в остаточному підсумку до розв’язання наявних внутрішніх або зовнішніх протиріч.

Соціальне протиріччя - це взаємодія взаємовиключних сторін або тенденцій у явищах соціальної життя, взаємодія протилежностей. Воно є насамперед результатом розбіжності інтересів людей або соціальних груп у їхній спільній життєдіяльності. Характер прояву соціальних протиріч залежить від специфіки взаємодії протиборчих сторін (тенденцій), від умов, обстановки, у яких воно відбувається, а також від ступеня загостреності.

При відсутності нейтралізуючих факторів соціальне протиріччя розвивається, досягаючи крайніх ступенів загострення. У своєму розвитку протиріччя проходить кілька стадій.

1. Стадія тотожності. Вона характеризується можливістю виникнення протиріччя через наявність нехай навіть несуттєвих розходжень.

2. Стадія істотних розходжень. Вона характеризується переростанням несуттєвих розходжень в істотні та їхній періодичний прояв.

3. Стадія протилежностей. Ця стадія характеризується поляризацією антогонізму у відносинах, переростанням істотних розходжень у взаємозаперечуючі протилежності.

4. Стадія конфлікту. На цій стадії взаємини сторін досягають крайнього ступеня загострення й досягають ступеня відкритого протиборства.

Зрозуміло, що будь-яка особистість у процесі життєдіяльності вступає в подружні й сімейні відносини, у взаємини з родителями, родичами, з дітьми, друзями й товаришами, з колективом і різними об'єднаннями, громадськими організаціями, і нарешті, суспільством у цілому. У процесі цих взаємин у силу об'єктивно наявних особистісних розходжень у потребах, інтересах, ступені їхньої реалізації можуть виникати проблеми. Особистісна проблема - це власне кажучи зіткнення між домаганнями людини й ступенем їхнього задоволення. Таке зіткнення може носити матеріальний або духовний характер, фізіологічний або моральний, соціальний або психологічний, виробничий або побутовий характер, а іноді і їхнє сполучення.

Як показує досвід, розпізнання, формулювання й рішення особистісних проблем становлять зміст основної функції фахівця в області соціальної роботи. Рішення особистісних проблем - справа не тільки складна, але й делікатна, що безпосередньо зачіпає питання психології, права, моралі, уміння й такту проникати в світ особистого життя й робити на нього вплив. Тому творче застосування технологічних прийомів, недопущення в роботі з людьми штампів і шаблона, казенщини й бездушшя, уміння вчасно вносити корективи в технологічний процес - найважливіший показник професіоналізму фахівця соціальної роботи.

З технологічних позицій, у соціальній роботі при рішенні особистісних проблем варто дотримуватися наступних принципів:

- системний підхід при аналізі й рішенні особистісних проблем;

- відповідність інструментарію конкретно розв'язуваним проблемам;

- опора на фізичні й духовні ресурси клієнта;

- контроль дієвості застосовуваного інструментарію;

- корекція змісту, форм і методів у процесі роботи.

У сукупності ці принципи забезпечують ефективність рішення соціальних проблем, однак їхня реалізація вимагає постійної перевірки дієвості обраних засобів впливу на клієнтів. Разом з тим технологічна послідовність рішення проблем не тільки корисна, але й необхідна. І чим жорсткіше їй випливають на практиці, тим виразніше проявляється її доброчинна значимість.

Замкнутий цикл технологічного процесу включає наступні етапи й операції:

1. Попередній етап. На цьому етапі здійснюються операції виявлення, оцінки й ранжирування проблеми, з'ясування сукупності факторів, що обумовили її виникнення. У психологічному плані організатор соціальної роботи настроюється на її рішення, мобілізуючи свій інтелектуальний, морально-психологічний і професійний потенціал. Одночасно уточнюються критерії дієвості й ефективності діяльності соціальних служб при рішенні позначеної конкретної соціальної проблеми. При цьому критерії оцінки успіху дій соціальних служб і фахівців можуть відбиватися в постановці й формулюванні мети й конкретних завдань соціальної роботи.

2. Етап цілепокладання. На цьому етапі здійснюється первинне формулювання цільової настанови діяльності фахівців і організаторів соціальної роботи. Ціль обумовлює вибір можливих засобів і способів її досягнення, визначає напрямку пошуку додаткових джерел інформації про умови й соціальне середовище життєдіяльності клієнтів.

У цільовій настанові знаходить вираження задум і наміри організаторів соціальної роботи з урахуванням реально наявного інструментарію й умов його використання. Ціль повинна бути сформульована ясно й конкретно; вона повинна бути зрозуміла для конкретних виконавців. З одержанням додаткової інформації вона може коректуватися, уточнюватися, модифікуватися й навіть повністю змінюватися.

3. Етап обробки інформації. На цьому етапі технологічного процесу йде пошук додаткових джерел інформації, збір і систематизація інформації, її аналіз і узагальнення. Висновки, що випливають із результатів аналітичної роботи, становлять змістовну базу для уточнення мети й завдань, для вироблення програми дій, визначення змісту, організаційних форм і методів соціальної роботи.

4. Етап процедурно-організаційної роботи. На цьому етапі здійснюється послідовна реалізація намічених програмою заходів соціального впливу конкретними виконавцями в позначений час і строки, зіставлення й порівняння результатів із критеріями успішності соціальної роботи.

5. Контрольно-аналітичний етап роботи. Це завершальний етап технологічного циклу, на якому організатори соціальної роботи аналізують підсумки діяльності спеціалістів, виявляють фактори, що сприяли позитивному рішенню соціальних проблем, з'ясовують причини, що заважали успішному рішенню завдань соціальної роботи, і намічають шляхи усунення цих причин надалі.

Такі основні етапи технологічного процесу соціальної роботи.

Як і будь-який вид діяльності, технологічний процес соціальної роботи вимагає постійного вдосконалювання.

Шляхи вдосконалення технологічного процесу в соціальній роботі, по-перше, лежать у площині розробки нових методик виконання операцій на всіх етапах технологічного процесу; по-друге, стосуються вдосконалювання способів використання всіх компонентів інструментарію соціальної роботи; по-третє, складаються в забезпеченні правильного сполучення загальних методів соціальної роботи зі специфікою конкретних умов життєдіяльності клієнтури соціальних служб; по-четверте, полягають в умінні постійно враховувати соціально-психологічні фактори при виборі методів впливу на об'єкти соціального впливу й умінні органічно використати досягнення соціальних наук для вироблення нових технологій.

1. Методологія педагогіки і її рівні.

2. Наукові дослідження – шлях до вирішення проблем педагогіки.

3. Основні елементи педагогічного дослідження, його змістовий алгоритм.

4. Методи педагогічного дослідження і їх класифікація. Методика педагогічного дослідження. Документація і оформлення результатів дослідження.

5. Характеристика окремих методів педагогічного дослідження.

Дата добавления: 2013-12-14