Поняття і види валютних операцій банків

Валютний ризик та методи його мінімізації

Розвиток міжнародного співробітництва, зростання глобалізаційних процесів створюють об’єктивні передумови для функціонування валютного ринку, де під впливом попиту та пропозиції формується валютний курс та здійснюються операції з купівлі-продажу валютних цінностей.

У структурі валютного ринку України виділяють організований (біржовий) і неорганізований (міжбанківський) валютні ринки. Розрізняють також готівкову та безготівкову складові валютного ринку.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад, спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад, підприємці.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Валю́та – грошова одиниця, що використовується як засіб розрахунку в торгових операціях певної держави. На території держави її валюта проголошується законодавством законним платіжним засобом, тобто є обов'язковою для прийому для оплати будь-кого платежу.

Конвертованість - здатність певної валюти до вільного обміну на валюту інших країн або міжнародно визнані платіжні засоби; у світовій практиці розрізняють повну й часткову, зовнішню і внутрішню конвертованість валют.

Повна конвертованість валюти означає вільний обмін національної на іноземну валюту для всіх категорій власників і при всіх операціях без жодних обмежень; за режиму повної конвертованості всі резиденти і нерезиденти, що володіють певною сумою грошей даної країни, мають можливість без перешкод здійснювати валютні операції за всіма статтями платіжного балансу.

Часткова (поточна) конвертованість означає, що на деякі валютні операції окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження; за поточної конвертованості обмін національної валюти на іноземну дозволяється (на вимогу МВФ) лише для поточних міжнародних операцій; до таких операцій належать платежі за результатами зовнішньої торгівлі, платежі з погашення позик і процентів, виплата прибутків та дивідендів з інвестицій, грошові перекази некомерційного характеру тощо; поточна конвертованість передбачає лібералізацію зовнішньої торгівлі.

Внутрішня (резидентська) конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти даної країни, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості; запровадження внутрішньої конвертованості вимагає від країни більших зусиль, зокрема нагромадження валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому і світовому ринку, реального курсу валюти та інших компонентів валютного ринку, тому після її запровадження створюються необхідні передумови для переходу до повної конвертованості.

Зовнішня конвертованість валюти – часткова конвертованість валюти, при якій повна свобода обміну зароблених у країні грошей належить лише іноземним особам (нерезидентам); їм надається можливість нагромадження на рахунках національної валюти, переказ її за кордон чи конверсії в іншу валюту; зовнішня конвертованість є доступнішою, оскільки вона зумовлює приплив у країну іноземної валюти.

Неконвертованою є валюта, що має законодавчі обмеження щодо обміну на іноземну.

Валютний паритет – це співвідношення між двома валютами. Валютний паритет є основою валютного курсу. Існує фіксований валютний курс, який коливається в невеликих межах, а також плаваючий, що змінюється залежно від ринкового попиту й пропозиції.

Валютні обмеження – це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.

Валютні блокади – заходи, що вживаються державою з обмеження обігу в країні валюти іншої країни, з метою спонукати цю країну виконати певні вимоги.

Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін.

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Місце локалізації	Характерні ознаки
Лондон	- займає перше місце в Європі за валютними, депозитними та кредитними операціями; - 32% світової валютної торгівлі (1995 р. - 30%); - найбільша у світі міжнародна біржа фінансових ф'ючерсів (діє з 1982 р.); - виконує роль первинного офшорного центру (обслуговує клієнтів з усього світу, насамперед - з економічно розвинутих країн, які не тільки постачають надлишки капіталу у фінансовий центр, а й позичають кошти зібрані тут); - лідируюча роль у розвитку нових операцій із цінними паперами; - містить великий ринок торгівлі дорогоцінними металами
Нью-Йорк	- 18% світової валютної торгівлі; - найбільша фондова біржа у світі; - комплексний ринок цінних паперів; - великий емітент акцій та облігацій; - виконує роль первинного офшорного центру
Токіо	- 8% світової валютної торгівлі
Сінгапур	- 7% світової валютної торгівлі; - приблизно 260 банків наприкінці XX ст. - виконує роль залучаючого офшорного центру (здійснює функції внутрішнього фінансового посередника, спрямовуючи офшорні капітали з-за меж регіонального ринку місцевим споживачам) - отримує капітал на Лондонському ринку євровалют та на Близькому Сході, а потім направляє його позичальникам з тихоокеансько-азійського регіону через сінгапурський ринок азійських доларів
Франкфурт:	- понад 5% світової валютної торгівлі; - спеціалізується на наданні довгострокових позик
Гонконг	- 4% світової валютної торгівлі
Багами (440 банків), Кайманові острови (550 банків)	- облікові офшорні фінансові центри (діє сприятливий режим регулювання та оподаткування. Фінансове посередництво здійснюється передусім між нерезидентами; центр відіграє роль перевалочного пункту: джерела та споживачі капіталу перебувають за його межами)
Бахрейн (166 банків)	- акумулюючий офшорний фінансовий центр (виконує функцію зовнішнього фінансового посередника. Ринкова територія акумулюючого центру генерує надлишки капіталу шляхом незначного поглинання коштів регіональною економікою. Нагромаджувані надлишки капіталу використовуються за межами центру)

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Готівкові операції здійснюються через обмінні пункти – структурні підрозділи банків або окремі юридичні особи, які діють на підставі агентських угод із банком.

Валютні операції банки здійснюють на підставі Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 1593 від 19 лютого 1993 р., Положення НБУ “Про валютний контроль” № 49 від 8 лютого 2000 р., Інструкції НБУ “Про порядок організації і здійснення валютообмінних операцій на території України” № 502 від 12 грудня 2002 р.

Національний банк надає банкам генеральні ліцензії для здійснення таких валютних операцій (Положення «Про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій» від 15.08.2011 N281):

· неторговельні операції з валютними цінностями;

· операції з готівковою іноземною валютою та чеками;

· ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України;

· ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та нерезидентів у грошовій одиниці України;

· відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

· залучення, розміщення та торгівля іноземною валютою і банківськими металами на валютному ринку України та на міжнародних ринках;

· валютні операції на валютному ринку України та на міжнародних ринках, які належать до фінансових послуг.

Національний банк надає банку генеральну ліцензію за таких умов:

а) розмір регулятивного капіталу банку не менший, ніж установлений нормативно-правовими актами НБУ;

б) банк не є об'єктом застосування заходів впливу або штрафних санкцій за порушення вимог законодавства України протягом трьох місяців, що передують зверненню банку до Національного банку з клопотанням про надання генеральної ліцензії;

в) наявність затверджених керівником банку положень банку щодо виконання відповідних операцій.

Національний банк протягом 15 робочих днів з дати надходження пакета документів від банку перевіряє пакет документів щодо його комплектності. Протягом п'яти робочих днів з дати надходження пакета документів надсилає копію клопотання банку Головному управлінню по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України і Головному управлінню по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України для отримання від них висновків. Національний банк протягом 30 робочих днів з дати надходження пакета документів та з урахуванням отриманих від спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю висновків щодо надання генеральної ліцензії приймає рішення про надання або відмову в наданні банку генеральної ліцензії.

Індивідуальні ліцензії надаються на переказування іноземної валюти за межі України (Положення «Про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій» від 17.06.2004 N 266).

У широкому розумінні валютні операції – це конкретна форма прояву валютних відносин. Валютні операції пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, їхнім використанням як засобу платежу, а також вивезенням, увезенням, переказом, пересиланням валютних цінностей на території країни й за її межі.

· угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», «tomorrow», «spot»;

· строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

· валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний арбітраж.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

· установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

· самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

· досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій за міжнародними розрахунками;

· робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки вповноважених банків;

· установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або вповноважених банків.

· відкриття валютних рахунків юридичним і фізичним особам;

· нарахування процентів на залишки на рахунках;

· надання виписок під час здійснення операції;

· оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

· виконання операцій з розпорядження клієнтів коштами на своїх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

· списування сум, передбачених законодавством;

· купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

· інкасо іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

· випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

· купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

· оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;

· організація роботи й порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції з залучення та розміщення валютних коштів:

Видами валютних операцій є поточні та строкові, окремо виділяють арбітражні валютні операції.

Поточні валютні операції пов’язані з поставкою валюти в межах трьох днів (короткий термін валютування).

Строкові валютні операції мають довший термін валютування, оскільки поставка здійснюється у термін понад три дні (від одного–двох місяців до кількох років).

Арбітражні валютні операції – це операції, метою яких є отримання прибутку завдяки коливанням курсів на певний момент часу на різних сегментах ринку або різних біржах (валютна спекуляція або “ігри на курсових різницях”). Вони є практично безризиковими, оскільки відбувається одночасна купівля в одному місці та продаж у іншому.

Поточні угоди визначають поточну ціну валюти. Їхньою метою може бути забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті, конверсія валюти, отримання прибутку від зміни курсу. Виділяють угоди типу TОД (поставка валюти в день укладання угоди – “сьогодні на сьогодні”), TOM (поставка валюти на наступний день після укладання угоди – “сьогодні на завтра”), СПОТ (поставка валюти через день після укладання угоди – “сьогодні на післязавтра”).

Різновидами строкових угод є форвардні та ф’ючерсні угоди, що можуть проводитися з метою спекуляції, конверсії, страхування валютних ризиків. І форвардні, і ф’ючерсні угоди належать до деривативів – документів визначеної форми, котрі засвідчують право та (або) зобов’язання купувати чи продавати активи в майбутньому за визначеною ціною, до того ж, ціна фіксується в момент укладання угоди.

Форвардні операції – це вид строкових валютних угод, за яких під час укладання угоди фіксується сума, курс і стандартний термін поставки валюти за контрактом, але до настання обумовленого терміну жодних платежів не здійснюється. Форвардний курс (курс аутрайт) може бути як вищим, так і нижчим, аніж СПОТ-курс (поточний) (різницю між аутрайтом і СПОТ-курсом називають форвардним диференціалом, що може набувати вигляду премії та дисконту). Якщо аутрайт вищий, аніж СПОТ, то говорять, що валюта котирується з премією. А якщо аутрайт нижчий, аніж СПОТ, то валюта котирується з дисконтом.

Уперше форвардні контракти почали використовувати лондонські банки в операціях із євровалютами. Асоціації британських банкірів належать також правила регулювання угод на міжбанківському валютному ринку, якими керуються банки при укладенні форвардних контрактів.

Ф’ючерсні операції – це зобов’язання купити чи продати певну кількість фінансових активів за фіксованою на біржі ціною й уніфікованими умовами. Виконання такої операції здійснюється в проміжок часу від трьох днів до кількох років. Розрахунки проводяться в обумовлений термін. Але в момент укладання угоди покупець сплачує продавцеві премію (відсоток від угоди). Курс, зазначений в угоді, називається ціною купівлі валютного ф’ючерса.

На відміну від форварда, ф’ючерс передбачає реальну купівлю-продаж валюти, а не просто взаємозалік за операцією. Перевагами ф’ючерса перед форвардним контрактом є його висока ліквідність і постійне котирування на валютній біржі.

Валютні ф’ючерси введені в обіг на міжнародному грошовому ринку Чиказької комерційної біржі, яка сьогодні є найбільшим центром торгівлі ф’ючерсами.

Для кращого розуміння переваг використання ф’ючерсів і форвардів порівняємо їх за низкою характеристик:

Критерій	Форвард	Ф’ючерс
Періодичність	Повторювальні пропозиції	Разові угоди
Просторові межі	Не торгуються на біржах, є позабіржовими; валютні угоди укладаються на міжбанківському ринку	Торгуються на біржах; є біржовими деривативами
Умови проведення операції	Не потребують внесення маржі; мають обов’язкову силу і є незворотними; можуть передбачати наявність штрафів за невиконання угоди	Потребують внесення маржі до клірингової палати; придбаний контракт можна продати чи закрити в будь-який момент до настання розрахункової дати
Цільове призначення	Використовуються для хеджування та фізичної поставки (зокрема на міжбанківському ринку)	Використовуються для хеджування та спекуляцій
Принципи проведення операції	Характеристики (розмір контракту, якість активу, місце, дата поставки тощо) встановлюються за результатами переговорів	Стандартні характеристики
Рівень прозорості та конфіденційності	Непрозорі через конфіденційність інформації щодо них	Прозорі через відкритість інформації щодо них, ціни відкрито публікуються
Рівень ризику	Високий, контракти є предметом переговорів сторін без будь-яких біржових гарантій	Захист обох сторін з боку клірингової палати
Участь посередників	Без посередників, угоди не є об’єктом обов’язкової звітності	Організовуються кліринговими палатами
Умови отримання прибутку	Отримання прибутку чи збитку залежно від зміни ціни	Вартість переоцінюють на щоденній основі або розраховують під час закриття торгової сесії кожного робочого дня. Прибутки чи збитки вносять щоденно на рахунки учасників в кліринговій палаті

У вузькому розумінні валютні операції – це вид діяльності з купівлі–продажу валютних цінностей на підставі валютного курсу.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни (наприклад, 1 $ = 7,8 грн). Встановлення валютного курсу називається котируванням. Воно відбувається на основі операції фіксингу – послідовного зіставлення попиту і пропозиції окремо щодо кожної валюти.

Використовуються такі форми запису валютного курсу:

де USD – база котирування; UAH – валюта котирування; (7,8) – bid rate – курс покупця, за яким банк купує базову валюту (BR); (8,25) – offer rate – курс продавця, за яким банк продає базову валюту (OR).

Прибуток банку становить маржа (спред) (BOS) – різниця між курсом купівлі і продажу:

Є два методи котирування: прямий і зворотний. Майже всі країни (крім Великої Британії та США) користуються прямим котируванням (європейське числення), за якого вартість іноземної валюти виражається в національній (1 євро = 10 грн). У разі зворотного котирування (британське числення) вартість національної валюти оцінюється у певній кількості іноземної (1 фунт стерлінгів = 1,39 євро).

Уразливість валютного курсу – це розмір і періодичність коливань курсу навколо середнього його значення протягом досліджуваного періоду. Чим більша амплітуда таких коливань, тим уразливішим є валютний курс.

Крос-курс – це співвідношення між двома валютами, що визначається на підставі співставлення курсу цих валют відносно третьої валюти (як правило, долара США).

Наприклад, якщо 1 долар США коштує 7,5 грн., 1 євро – 10,5 грн., то крос-курс визначається як 10,5/7,5 = 1,4, тобто 1 євро дорівнюює 1,4 долара США, або 7,5/10,5 = 0,71, тобто 1 долар США рівний 0,71 євро.

Банк (фінансова установа) має право здійснювати валюто-обмінні операції в сумі, що не дорівнює і не перевищує 150000 гривень, за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує її резидентність, а на суму, що дорівнює або перевищує 150000 гривень, здійснюються з ідентифікацією фізичної особи. Операції з продажу готівкової іноземної валюти одній особі в один операційний (робочий) день у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150000 гривень, забороняються.

Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість чинників економічного, політичного, правового, психологічного характеру. Усі їх можна розділити на три такі групи:

- процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

- співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визначають такий стан співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, який схильний до стабільності чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної зміни.

Вплив стану платіжного балансу на кон'юнктуру валютного ринку виявляється в тому, що надходження валюти в країну за поточними і капітальними статтями балансу збільшує пропозицію, а валютні платежі за кордоном збільшують попит на валютному ринку. Тому збалансовані валютні надходження і платежі за названими статтями балансу створюють сприятливі умови для врівноважування попиту і пропозиції на валютному ринку і стабілізації його кон'юнктури.

Вплив на валютний ринок обсягу ВНП, що виробляється в країні, базується на тому, що його зміна впливає на динаміку експорту і імпорту. Якщо обсяг ВНП, зростає, це створює передумови для збільшення експорту і зменшення імпорту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу і поліпшенню кон'юнктури ринку. І навпаки, якщо обсяг ВНП скорочується, це спричинятиме падіння експорту і зростання імпорту, формування від'ємного сальдо платіжного балансу і погіршання кон'юнктури ринку.

Вплив внутрішньої пропозиції національних грошей базується на тісному зв'язку валютного ринку з іншими сегментами грошового ринку. Якщо пропозиція грошей на ринку банківських кредитів чи ринку цінних паперів зросте, це може погіршити кон'юнктуру на цих ринках, внаслідок чого частина пропозиції грошей звідти перейде на валютний ринок, де кон'юнктура залишилась незмінною. Але якщо таке переміщення грошей буде значним, то попит на валюту почне зростати випереджаючими темпами і рівновагу буде порушено і там. Якщо пропозиція грошей зростатиме безпосередньо на валютному ринку (зовнішня пропозиція), наприклад, у цілях валютної інтервенції, то це негайно вплине на його кон'юнктуру і вона погіршає для національної валюти.

Вплив співвідношення процентних ставок у двох країнах полягає в тому, що вищі процентні ставки стимулюють приплив у відповідну країну вільних грошових капіталів з країн, де процентні ставки низькі. Це сприятиме формуванню активного сальдо платіжного балансу за статтями капітальних операцій та поліпшенню кон'юнктури валютного ринку. У країні з низькими процентними ставками ситуація розвиватиметься в протилежному напрямку.

Вплив співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін базується на тому, що в країнах з низькими внутрішніми цінами створюються додаткові стимули для нарощування експорту й стримування імпорту, що сприяє формуванню активного сальдо платіжного балансу.

- заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

Ці чинники впливають на кон'юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

Ці чинники виникають при порушенні динамічної рівноваги економіки, послабляють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.

У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.

Офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується (Положення «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів» від 12.11.2003 N 496):

а) до долара США та євро - за курсом, який визначається, як середньозважений курс продавців і покупців на міжбанківському валютному ринку України, що склався за попередній робочий день, з можливим відхиленням +-2%;

б) до інших валют на підставі кросс-курсів з долларом США та євро;

в) до банківських металів - на підставі інформації про ціни на дорогоцінні метали, визначені учасниками Лондонської асоціації ринку дорогоцінних металів та учасниками Лондонського ринку платини та паладію, та офіційного обмінного курсу гривні до долара США.

Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Вона спрямована на розв'язання головних завдань; забезпечення стабільності економічного зростання, стримування зростання безробіття та інфляції, підтримка рівноваги платіжного балансу.

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держав та її зовнішньоекономічним відносинам.

Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти.

Форми й методи проведення валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, стану платіжних балансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовнішньої політики держави. До таких форм та методів валютної політики, як правило, відносять валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію та ревальвацію), регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, дисконтну та девізну політику, в тому числі валютні інтервенції.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.