Валютна позиція банку і управління нею

Банківськими установами щодня проводиться аналіз стану валютних ринків і тенденції курсів валют, визначається середня зміна курсу національної валюти щодо іноземних, а тоді приймається рішення про відкриття довгої або короткої валютної позиції.

Валютна позиція банку – це співвідношення балансових і позабалансових вимог та балансових і позабалансових зобов’язань банку в кожній іноземній валюті й у кожному банківському металі. Вона називається відкритою, якщо не дорівнює нулю, тобто вимоги не дорівнюють зобов’язанням, і закритою, якщо дорівнює нулю, тобто вимоги такі ж, як зобов’язання.

Якщо валютна позиція відкрита, то в банку виникає ризик втрат від коливання курсу.

Відкрита валютна позиція є довгою, якщо вимоги більші, ніж зобов’язання в певній іноземній валюті; тоді у банку ризик виникає при підвищенні курсу національної валюти.

Відкрита валютна позиція є короткою, якщо вимоги менші, ніж зобов’язання в певній іноземній валюті; тоді ризик у банку виникає при підвищенні курсу іноземної валюти.

Крім ризику втрат, у банку можуть також виникати вигоди від зміни курсу (наприклад, коли при довгій валютній позиції знижується курс національної валюти, а при короткій – знижується курс іноземної).

Довга відкрита валютна позиція при розрахунку загальної величини відкритої валютної позиції банку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус.

Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями. Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.

Положенням “Про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій і готівковій формах та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками” № 205 від 22 червня 2011 р. визначено, що банки повинні стежити за змінами валютної позиції та оцінювати ризик, що міститься у відкритій валютній позиції. Цей ризик обмежується лімітами Л13-1 і Л13-2.

Л13-1 (ліміт загальної довгої відкритої валютної позиції банку) обчислюється як співвідношення величини перевищення обсягу вимог за купленою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом зобов’язань у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 5 %.

Л13-2 (ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції банку) визначається як співвідношення величини перевищення обсягу зобов’язань за проданою іноземною валютою і банківськими металами над обсягом вимог у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу; не повинен перевищувати 10 %.

Національний банк може встановлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, які пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків відрізняється в різних країнах. Наприклад, у Великій Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою, а у США валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції (різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті) та валютного ризику для дилерів різних рангів. Окрім того, створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8 % від величини капіталу банку.

Комерційним банкам важливо аналізувати структуру валютної позиції в розрізі операцій та валют у динаміці. Зміни у структурі операцій можуть бути наслідком таких зовнішніх факторів:

• зміни у курсах валют (скорочення обсягів торгівлі, відсутність пропозицій тощо);

• політика НБУ стосовно обмежень на валютному ринку (встановлення обмежень маржі, заборона торгівлі для отримання спекулятивного прибутку);

• різниця між комерційним курсом готівкової валюти та курсом безготівкової;

• вища прибутковість операцій з національною валютою;

• сезонність окремих операцій;

• низький рівень конкуренції.

Можливий також вплив внутрішніх факторів:

– зміни в експортно-імпортних тенденціях клієнтів банку;

– маркетингова політика банку;

– рівень технічної і технологічної оснащеності.

Аналіз валютної позиції та управління нею тісно пов’язані між собою. Адже у процесі аналізу виявляються ті складові валютної позиції, що дають змогу отримувати додаткові прибутки або зазнавати збитків, зокрема, як уже зазначалося:

– довга валютна позиція дає прибутки при підвищенні курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

– коротка валютна позиція дає прибутки при зниженні курсу іноземної валюти, проте завдає збитків у випадку підвищення курсу.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за термінами і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них належать: структурне балансу­вання валютних потоків; зміна термінів валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також можна досягнути методами штучного хеджування, що ґрунтуються на проведенні позабалансових операцій, таких, як строкові валютні угоди (форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти).

Дата добавления: 2013-12-14