Будова шкіри

Шкіра виконує різноманітні функції. Поряд із захистом організму від шкідливих впливів середовища вона приймає активну участь в обміні речовин. Через неї проникають вода, аміак, деякі солі, вугільна кислота, кисень, що має важливе значення при шкірному диханні та осморегуляції. Крім того, шкірі риб притаманні різного характеру чутливі клітини.

Шкіра риб складається з двох шарів: верхнього – епідермісу і нижнього – дерми (власне шкіри). Межею між цими шарами служить базальна мембрана. Під власне шкірою знаходиться підшкірна сполучна тканина з жировими клітинами.

У круглоротих і риб епідерміс м'який і тонкий, що складається з декількох (2 – 15) рядів епітеліальних клітин. Клітини, що розташовані у верхніх шарах сплющені, дещо роговіють і постійно злущуються, не перешкоджаючи виділенню слизу.

Епідерміс багатий різними чутливими клітинами і вільними нервовими закінченнями, причому кровоносних судин у ньому немає. А в дермі є і нерви, і кровоносні судини.

Шкіра круглоротих і риб розрізняється за своєю будовою. У міног (рис. 49) шкіра завжди гола, покрита тонким шаром кутикули, позбавлена луски. Епідерміс містить велику кількість клітин, що виділяють слиз. У міксин є і багатоклітинні слизові залози, розташовані вздовж бічної лінії, що виділяють значно більшу кількість слизу, ніж шкіра міног. Одна міксина, поміщена у відро з водою, за короткий час може перетворити всю воду у слиз. Ця особливість міксин тісно пов’язана з їх способом життя. Зариваючись в

Рис. 49. Будова шкіри міноги(за Моісєєвим та ін., 1981): 1 – епідерміс; 2 – дерма; 3 – підшкірна клітковина; 4 – келихоподібні клітини; 5 – округлі клітини; 6 – кол-боподібні клітини; 7 – пігментні клітини.    

намул міксини скаламучують воду, але завдяки виділеному слизу намул швидко осідає, вода очищається і знову стає придатною для дихання. Важливу роль слизовиділення відіграє у міксин і при їх зануренні в порожнину тіла жертви.

Епідерміс межує з дермою, яка побудована із сполучної тканини, волокна у ній розташовуються у поздовжньому і поперечному напрямках. На відміну від риб у круглоротих пігментні клітини розташовані не в дермі, а глибше, над шаром підшкірної сполучної тканини.

Будова шкіри риб залежить від їхнього способу життя. Звичайно в риб з більш високою швидкістю плавання товщина шкіри збільшується і змінюється її будова та ступінь розвитку окремих шарів.

Рис. 50. Будова шкіри акули(за Моісєєвим та ін., 1981): 1 – епі-дерміс; 2 – дерма; 3 – округлі клітини; 4 – пігментні клітини.    

Рис. 51. Будова шкіри осетра(за Моісєєвом та ін., 1981): 1 – епі-дерміс; 2 – дерма; 3 – підшкірна клітковина; 4 – округлі клітини; 5 – келихоподібні клітини; 6 – пігментні клітини.    

У риб (як і у круглоротих) нижній ростковий шар епідермісу представлений одним шаром циліндричних клітин, а верхній шар – декількома рядами сплющених. Середній шар складається з рядів епітеліальних клітин, форма яких поступово змінюється від циліндричної до сплющеної. Саме тут знаходяться залозисті клітини, які виробляють слиз, - келихоподідні, округлі (серозні) і колбоподібні (рис. 50 – 51).

У риб, як і в круглоротих, є ті ж типи залозистих клітин. Під шаром плоских клітин розташовані келихоподібні слизові клітини, дещо глибше – округлі (серозні), а у самій нижній частині епідерміса, прилягаючи до базального шару, знаходяться колбоподібні клітини. У колбоподібних клітинах, що не мають зв'язку з поверхнею шкіри, виробляється так звана речовина переляку, що виділяється із шкіри при пораненні і викликає відчуття переляку у всіх риб зграї. У риб, що не мають колбоподібних клітин, “речовина переляку” знаходиться, очевидно, в інших клітинах, не пов'язаних з поверхнею. У акул розвинуті тільки округлі слизові клітини. У повільно плаваючих костистих риб є 2 – 3 типи слизових клітин, у риб, що плавають із середньою швидкістю – 1 – 2 типи (звичайно келихоподібні та округлі), а у швидко плаваючих (меч-риба) - тільки округлі клітини. У повільно плаваючих риб слизові клітини розташовуються рівномірно по всій поверхні тіла в один ряд. В міру збільшення швидкості плавання спостерігається зсув максимальної кількості слизових клітин до середньої і кінцевої частини тіла. Таке розташування клітин має пристосувальне значення і сприяє зменшенню гідродинамічного опору.

Слиз зменшує тертя риби у воді, має бактерицидні властивості, а також бере участь у звертанні крові при пораненні, коагуляції зважених у воді часток, охороняючи зябра від засмічення. Слиз різних видів риб по біохімічному складу неоднаковий. Існує кореляція між вмістом білків у слизу і швидкістю плавання. У риб, що плавають з високими швидкостями, білків у слизу більше, ніж у повільно плаваючих.

Під епідермісом знаходиться дерма, яка складається із сполучної тканини з великою кількістю колагенових волокон і виконує в основному опорну функцію. У більшості риб дерма складається з двох шарів: верхнього, утвореного тонким прошарком пухкої сполучної тканини, що оточує луску, і нижнього, що складається із щільної сполучної тканини. Лопаті цього шару

входять між лусками і утворюють лускові кишені.

У повільно плаваючих риб дерма розвинута слабо, має пухке розташування волокон і не утворює могутніх шарів. У швидко плаваючих риб збільшується товщина дерми, особливо у хвостовому відділі. У деяких акул дерма складається з декількох шарів колагенових волокон, розташованих під кутом один до одного. Окремі шари колагенових волокон пов'язані між собою поперечними волокнами. Під дермою знаходиться підшкірний шар, що складається із пухкої сполучної тканини з жировими клітинами. Підшкірний шар добре розвинутий у костистих риб і слабкіше в акул, у яких він на більшій частині тіла навіть відсутній і тулубова мускулатура безпосередньо стикається з шкірою.

Рибам властиве різноманітне забарвлення, що обумовлене наявністю в шкірі пігментних клітин – хроматофорів і лейкофорів, які можуть залягати на межі верхнього і нижнього шарів дерми, у нижньому шарі і підшкірній сполучній тканині разом з жировими клітинами. Розрізняють наступні види хроматофорів: меланофори з пігментними зернами чорного кольору; еритрофори і ксантофори, які мають у цитоплазмі червоні або жовті включення; лейкофори, або гуанофори, які містять кристали гуаніну, що додають шкірі риб сріблясте забарвлення.

Забарвленняння риб має захисну функцію що робить їх непомітними у відповідних умовах. У пелагічних риб темна спинка і світле черевце. У щуки, судака, річкового окуня, що живуть серед водяної рослинності, на тілі є темні поперечні смуги. Строкате забарвлення мальків лососів у річці, яке ховає їх на тлі галькового ґрунту, зникає при переході їх у море. Великою розмаїтістю відрізняється забарвлення придонних риб невеликих глибин, особливо коралових рифів.

Деякі риби мають здатність змінювати своє забарвлення. Самці багатьох видів бичків у шлюбний період чорніють. Самці колючок при роздратуванні набувають різних відтінків, морський півень при занепокоєнні блідне, скорпена при подразненні темніє. Камбали і деякі інші риби можуть змінювати забарвлення відповідно до навколишнього середовища.

Зміна забарвлення у риб пов'язана з тим, що пігмент, який знаходиться у хроматофорах, може скорочуватися і розширюватися. Світлові подразнення сприймаються органами зору, і під впливом нервових імпульсів змінюється забарвлення риби. Осліплені риби втрачають здатність до зміни забарвлення.

Шлюбне забарвлення риб є результатом впливу гормонів гіпофіза і статевих залоз.

Крім слизових залоз і пігментних клітин у шкірі риб утворюються світні органи, отрутні залози, а також луска.

Дата добавления: 2013-12-14