Лекція 12

Лекція 11.

1. Античність як тип культури.

2. Культура Стародавньої Греції.

3. Культура Стародавнього Риму.

Антична культура (від лат. апtigue - старовинний) Середземномор'я вважається найвеличнішим творінням людства. Під античністю розуміють період старовинної історії, найвищу ступінь у розвитку рабовласницького суспільства. Античною культурою прийнято називати культури Стародавніх Греції та Риму в період з УІІІ ст. до н.е. до У ст. н.е. Обмежена простором (переважно узбережжя і острови Егейського та Іонічного морів) і часом (від II тис. до н.е. до перших століть християнства), антична культура розширила межі історичного існування, по праву заявив про себе загальнолюдською значимістю архітектури і скульптури, епічної поезії і драматургії, розвитку природничих наук і філософії. Без античного періоду Захід ніколи б не став Заходом. Саме антична цивілізація визначила все те, що докорінно відрізняє західну цивілізацію від східної Саме стародавні греки здійснили першу наукову революцію - грецька натурфілософія - зробила в принципі можливим народження науки і винайшла метод, за яким і досі здійснюється наукове пізнання.

Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивілізаціями Сходу — Єгиптом, Фінікією, Персією та ін., підтримувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, чимало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був геоцентризм, обожнення царської влади, безумовна влада авторитету, підкореність особистості державі, монументальність, символічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська, культура звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство. Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. Саме з розвитком полісів створювались акрополі, склалася система архітектурних ансамблів, яка знайшла свій подальший розвиток у класичний період. З VI ст. до н. е. в більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів та римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу. Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм, — перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у вигляді людей — безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Одвічне прагнення до гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилися в центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це центрі античної філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило непересічне значення античної доби для людства, його культурного поступу. Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку: Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.); Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.); Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.); Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е.) та ії були Есхіл (525—456 рр. до н. е.) та Софокл (497— 406 рр. до н.е.). Визнаним комедіографом був аристофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'язаний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутового жанру Геродонт (III ст. до н. е.). У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мармуру і бронзи. Видатними скульпторами були: Фідій ("Зевс" — для храму в "Олімпії), Мирон ("Дискобол"), Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості), Прак-ситель, Лісіпп.Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філософії і риторики. До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в Александрії та Башта вітрів в Афінах. У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Стародавній Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна людина. Саме така людина була головним об'єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому висловлюванні афінського філософа Протагора: "Людина — мірило всіх речей".Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і театр. Неоціненне значення поетичних творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала. У І і II ст. н.е. мистецтво Стародавнього Риму досягає ще вищого розквіту, в першу чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н.е. в Римі був збудований знаменитий Колізей, який став визначною пам'яткою староримської архітектури. За своїм призначенням — це величезний амфітеатр (висота його 48,5 м, у плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м) для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій чверті II ст. н. е. створена ще одна пам'ятка архітектури — Пантеон, або, як його називали, "храм усім богам". Це величезна циліндрична будова, перекрита напівсферичним куполом, із входом у вигляді портика. Активно зводилися й інші споруди: арки, лазні, чудові терми, форуми, палаци, театри, ринки, мости, водопровід, кріпосні стіни. Рим набув солідного і розкішного вигляду. Для зміцнення своєї влади римські імператори використовували різні масові видовища. Так, Цезар у 46 р. до н.е. звелів викопати на Марсовому полі штучне озеро, на якому організували битву між сирійським і єгипетським флотами. В ній брали участь 2000 гребців і 1000 матросів. А імператор Клавдій влаштував на Фуцинському озері битву сицилійського і родоського флотів за участю 19 тис. чоловік. Ці видовища вражали своїми масштабами і пишністю, переконуючи спостерігачів у могутності правителів Стародавнього Риму. Проте не в галузі філософії, науки чи мистецтва виявилася велич римлян, а на іншому полі — в організації держави. Стародавній Рим опанував величезні простори на трьох континентах, завоював народи різного походження і культури й зумів об'єднати їх в одну могутню імперію. Римське право, римська адміністрація й суд, римське військо, римська господарська система — це були ті сили, що зв'язували Схід і Захід в нероздільну цілість. Десь із II ст. н. е. в Римській імперії розпочався соціально-економічний занепад, який особливо поглибився в III ст. н. е. Криза виявилась у частій зміні імператорів, міжусобних війнах між угрупованнями рабовласників, повстаннях населення, відокремленні провінцій. Внутрішній занепад супроводжувався нападами зовнішніх ворогів: племен готів, гунів, вандалів. Зрештою, в 476 р. н. е. Рим був захоплений вестготами та вандалами. Так відійшла в історію тисячолітня Римська імперія та її культура. Література: Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2001. Культура Древньої Греції та Риму. – К., 1986.

Дата добавления: 2013-12-14