Лекція 5. Принципи соціальної роботи

План.

Тема. Элеваторы.

Лекция 4.

1. Назначение элеваторов.

2. Ковшовые элеваторы.

1. Элеваторы являются подъемниками вертикального действия и служат для вертикального и крутонаклонного (под углом 60–82º) перемещения насыпных и штучных грузов без промежуточной загрузки и разгрузки. Применение элеваторов в качестве междуэтажного транспортного средства даёт возможность иметь компактные транспортные схемы, занимающие малые площади.
В качестве тягового элемента элеваторов используются:

Ø резинотканевые или резинотросовые конвейерные ленты

Ø цепи пластинчатые, втулочные, роликовые и катковые с шагом 100–630 мм

Ø цепи сварные круглозвенные с термообработкой звеньев.

По типу грузонесущего элемента элеваторы классифицируют на:

Ø ковшовые (для перемещения сыпучих грузов),

Ø полочные

Ø люлечные (для перемещения штучных грузов).

2.Применяются на предприятиях химической, металлургической, машиностроительной промышленности, в производстве строительных материалов, на углеобогатительных фабриках, на пищевых комбинатах, в зернохранилищах.

Ковшовые элеваторы выполняются стационарными и передвижными (на погрузочных машинах); используются как транспортные и технологические машины.
Преимуществами ковшовых элеваторов являются:

Ø малые габаритные размеры в плане;

Ø большая высота подачи груза (60–75 м);

Ø большой диапазон производительности (5–500 м³/час);

Ø широкий ассортимент транспортируемых грузов.

К недостаткам ковшовых элеваторов относятся:

Ø возможность отрыва ковшей при перегрузках;

Ø необходимость равномерной подачи груза.

Основными параметрами ковшовых элеваторов являются:

Ø производительность Q;

Ø ширина ковша 100–1000 мм;

Ø шаг ковшей 160–800 мм;

Ø скорость 0,4–2,5 м/с;

Ø высота подъема;

Ø мощность приводного двигателя Р (кВт).

Ковшовые элеваторы классифицируют по:

Ø типу тягового элемента на ленточные и цепные;

Ø направлению перемещения ковшей – на вертикальные и наклонные со свободно свисающей или поддерживаемой обратной ветвью.

Ковшовые элеваторы имеют вертикально замкнутый тяговый элемент (ленту, цепь) с жёстко прикреплёнными к нему грузонесущими элементами (ковшами), тяговый элемент огибает верхний приводной и нижний натяжной барабаны (или звёздочки) (рис. 1).
Привод элеватора – редукторный, размещается в верхней части элеватора, при малой мощности применяют мотор-редукторы, привод снабжён остановом для предохранения от обратного движения ходовой части.
Натяжное устройство (НУ) – винтовое, пружинно-винтовое или грузовое в зависимости от типа тягового элемента, привода и высоты. НУ располагается на валу нижнего барабана (звездочки), ход натяжного устройства составляет 200–500 мм. Ходовая часть и поворотные устройства элеватора помещаются в закрытом металлическом кожухе, который является силовым каркасом, воспринимающим статические и динамические нагрузки. Кожух состоит из верхней части (разгрузочный патрубок или головка элеватора), средних секций и нижней части (загрузочный носок). В боковых стенках кожуха располагаются люки с герметичными дверцами для обслуживания и ремонта. Секции кожуха соединяют между собой болтами, высота секций составляет 2–2,5 м.
Насыпной груз подаётся в загрузочный патрубок (носок) нижней части элеватора, загружается в ковши, поднимается в них и разгружается на верхнем барабане (звёздочке) в патрубок верхней части элеватора. Нижняя часть кожуха может быть с высоким и низким расположением загрузочного носка: высокий носок с днищем под углом 60° применяют при транспортировании влажных плохо сыпучих грузов, низкий носок (с днищем под углом 45°) – для сухих хорошо сыпучих грузов.
Выбор способа расположения ковшей их крепления на тяговом элементе зависит от характеристики груза и способа загрузки и разгрузки.

По скорости движения ковшей элеваторы бывают быстроходные и тихоходные.

По расположению ковшей: с сомкнутыми ковшами (для транспортирования крупнокусковых и абразивных грузов) и расставленными ковшами (для перемещения мелкофракционных грузов).

Конструкция ковша зависит от свойств транспортируемого груза и способов загрузки и разгрузки.
Применяются четыре типа ковшей вертикальных элеваторов: глубокие и мелкие со скругленным (цилиндрическим) днищем и ковши с бортовыми направляющими с остроугольным и скругленным днищем. Основные параметры ковша: ширина В; вылет L; высота Н; объем v ₀.

Рис. 1. Схема ковшового элеватора:
1 – приводной барабан;

2 – разгрузочный патрубок;

3 – смотровые люки;

4 – кожух;
5 – тяговый элемент;

6 – направляющие шины;

7 – натяжное устройство;
8 – загрузочный башмак;

9 – ковши;

10 – привод

Глубокие и мелкие ковши применяют только на элеваторах с расставленными ковшами для перемещения сухих легкосыпучих пылевидных, зернистых и мелкокусковых грузов (зерно, песок, земля, мелкий уголь). Мелкие ковши перемещают влажные и слеживающиеся плохосыпучие пылевидные, зернистые и мелкокусковые грузы (угольная пыль, мел, мокрая зола).
Ковши с бортовыми направляющими и остроугольным днищем применяют на тихоходных цепных элеваторах для перемещения пылевидных, зернистых и мелкокусковых грузов.
Ковшовые элеваторы классифицируют по способу наполнения и разгрузки ковшей, типу ковшей и их расположению на тяговом элементе. От особенностей процессов наполнения ковшей зависят их форма, расположение на тяговом органе и скорость движения.
Загрузка ковшей производится зачерпыванием груза из нижней части кожуха или засыпанием груза в ковши, разгрузка в зависимости от скорости элеватора бывает центробежной, свободной и самотечной направленной. Наполнение ковшей зачерпыванием характерно для высокоскоростных ленточных и цепных элеваторов с расставленными ковшами и применяется для мелко- и среднекусковых малоабразивных материалов, при зачерпывании которых при повышенной скорости не возникает значительных сопротивлений.
Непосредственное засыпание в ковши применяется для крупнокусковых абразивных грузов из-за возможности отрыва ковшей и больших сопротивлений движению. Непосредственная загрузка из загрузочного носка в ковши характерна для среднескоростных и тихоходных элеваторов с сомкнутым расположением ковшей.
Центробежная разгрузка характерна для быстроходных элеваторов (1–5 м/с) с расставленными ковшами для транспортирования легкосыпучих грузов. Свободная самотечная (гравитационная) разгрузка применяется для плохо сыпучих или влажных грузов у тихоходных элеваторов при скорости движения ковшей 0,4–0,8 м/с. Свободная направленная (смешанная) разгрузка используется для наклонных и вертикальных тихоходных элеваторов (ленточных и цепных) с сомкнутыми ковшами для транспортирования кусковых, абразивных или хрупких грузов.

Організація соціальної діяльності, як і педагогічної діяльності в цілому, здійснюється на основі певних принципів. Їх формування в класичній педагогіці відбувалося на основі розуміння поняття принципів, визначе­них філософською наукою, які характеризують досить велике коло явищ. На сьогодні за основу принципів діяльності соціального педагога в цілому беруться основні правила, керівні ідеї, вихідні положення, конкретні вимоги.

Дотепер в соціальній практиці не склалося усталеного визначення її принципів, хоча окремими вітчизняними та зарубіжними вченими сфор­мульовані та обґрунтовані певні принципи соціальної роботи та їх зміст.

Так, І. І. Мигович визначає принципи соціальної роботи як "осново­положні ідеї, правила, норми поведінки суб'єктів соціального захисту та підтримки, зумовлені закономірностями соціальних процесів... "[1].

В основу значення принципів соціальної роботи В. Н. Сидоров зак­ладає психологічні механізми, розглядаючи їх як основні вихідні поло­ження, що базується на "ідеях гуманістичної психології, котра виходить з того, що людина як особистість повинна і хоче бути серйозною сприй­нята в своїй готовності та бажанні жити в злагоді з іншими людьми і для реалізації своїх намірів потребує підтримки..."[2].

Всі наведені визначення різняться за своїм змістом і концептуальним, підходом. Тому, спираючись на визначення принципів виховання класич­ної педагогіки та беручи до уваги визначення принципів соціальної робо­ти можна визначити принципи соціального працівника і соціаль­ного педагога діяльності як основні вимоги до змісту, організації та здійснення соніально-педагогічної діяльності.

Оскільки соціально-педагогічна діяльність тісно взаємопов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної прак­тики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему, до складу якої можна віднести:

• соціально-політичні;

• психолого-педагогічні;

• організаційні;

• специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.

В соціально-політичних принципах містяться основні вимоги, що обу­мовлюють залежність змісту соціально-педагогічної діяльності від соціальної політики держави стосовно дітей та молоді.

До них в першу чергу належить принцип законності та прав люди­ни, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відпо­відними соціальними інститутами реалізації положень документів стосов­но прав людини, ратифікованих нашою державою.

Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соц­іальній і соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.

Принцип зв'язку змісту і форми діяльності фахівця соціальної сфери з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соц­іальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки, обумовлену соціально-економічними, соціально-політичними та соціаль­но-культурними умовами макро та мікросередовища об'єкта соціально-педагогічної діяльності.

Психолого — педагогічні принципи підкреслюють пріоритети особи­стості в соціальній і соціально — педагогічній діяльності. Одним з про­відних в цій групі є принцип сприяння самореалізації дітей та молоді у всіх сферах їх життєдіяльності. Він забезпечує здійснення соціаль­ного впливу як створення умов для саморозвитку особистості в трьох автономних і в той же час взаємопов'язаних сферах: освіті, організації соціального досвіду через участь особистості в діяльності позашкільних закладів громадських організацій формованих та неформальних групах; індивідуальній допомозі людині будь-якого віку.

Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об'єктів соціальної та соціально — педагогічної діяльності базується на відповід­них принципах класичної педагогіки. Його сутність полягає в тому, що життєві проблеми, потреби клієнта потрібно відносити до певної групи подібних явищ. Проте здійснення соціально-технологічних проце­дур відбувається з урахуванням індивідуальних характеристик особис­тості, бо, як зазначив свого часу К.Д. Ушинський, необхідно щоб кожен прагнув пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними, дрібними нуждами і з усіма її великими духовними вимогами. Саме вихо­вателю слід знати все про людину в її родині, у суспільстві, серед наро­ду, серед людства і наодинці зі своєю совістю.

Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що фахівець повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей. Не можна залишати вирішення проблеми на півдорозі, не довівши справу до кінця, оскільки в такому випадку межа соціальної роботи не може бути реалізована повністю.

З попереднім тісно пов'язаний принцип системності. Соціальна і соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних професійних завдань. Ефективність цієї роботи забезпечується послідов­ністю та варіативністю технологій, які мають бути тісно пов'язані між собою. Цей принцип заперечує епізодичність, фрагментарність, хаотичність під час роботи щодо вирішення індивідуально — групових та суспільних проблем.

Ефективність соціальної роботи значною мірою обумовлена особливос­тями реалізації організаційних принципів. Серед цієї групи варто відзначи­ти такі: принцип компетентності кадрів, перш за все, підкреслює обов'яз­ковість професійної підготовки спеціалістів. Це забезпечують знання психо­логії, соціальної педагогіки, соціології, менеджменту та інших дисциплін, що виступають підґрунтям фахової обізнаності спеціаліста. Ці знання доз­воляють правильно діяти в конкретній ситуації, обираючи відповідні опти­мальні технології. На практиці цей принцип диктує систематичне навчання та перепідготовку кадрів у всіх ланках соціальної сфери.

Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально — педа­гогічних проблем. Він спрямований на їх комплексне розв'язання, перед­бачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнен­ня позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей — інвалідів вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для мо­лоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може набувати за умови скоординованості планів реабілітації дітей — інвалідів, що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдан­ня, які потребують подальшого рішення.

З розглянутим вище тісно пов'язаний принцип контролю та пере­вірки виконання. Він забезпечує реалізацію гарантованих державою за­ходів щодо соціального захисту різних груп населення. Реалізація цього принципу вимагає контролю, його регулярності, об'єктивності, форму­вання практичних рекомендацій по усуненню недоліків.

Якщо вести мову про соціально — педагогічну діяльність, то ба­зується також на принципах, реалізація яких забезпечує її функціону­вання як особливого виду педагогічної роботи. Це група специфічних принципів, що оформилася в результаті аналізу особливостей суспіль­но — педагогічної практики як якісно відмінної від суміжних видів: виховної діяльності, громадсько — суспільної роботи тощо.

Специфічні принципи в першу чергу визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об'єктам соціально — педагогічної діяльності.

Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціально — педагогічній діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, бла­годійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каме­нем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки лю­дини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найви­щою цінністю. Він має на меті здійснення соціально — педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особис­тості клієнта з усім його позитивом та негативом.

Принцип незалежності означає, що об'єктами соціально-педагогіч­ної діяльності є всі, хто потребує допомоги та підтримки, виключаючи, дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національ­ними, віковими особливостями.

Принцип клієнтоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та авто­номність клієнта таким чином, що він має право приймати чи не приймати допомогу соціального педагога, обирати певний вид допомоги чи один з варіантів плану вирішення проблеми, запропонованих йому спеціалістом. Діяльність соціального педагога з клієнтом спрямована в першу чергу на захист інтересів та залучення всіх можливих компонентів соціально-пе-дагогічних технологій для подолання певних труднощів останнього.

Принцип опори на потенційні можливості людини підкреслює актив­ну роль клієнта у вирішенні власних проблем. Очевидно, що в даному випадку мова йде про осіб, що є дієздатними з точки зору їх інтелекту­альних, психічних та фізичних ресурсів. Головним завданням діяльності спеціаліста якраз і є те, що необхідно навчити особистість самостійно знаходити вихід із складних життєвих ситуацій та приймати адекватне рішення.

Принцип конфіденційності означає, що в процесі професійної діяль­ності спеціалісту стає відомо різноманітна інформація, довірена йому клієнтом. Це можуть бути відомості про хворобу, негативні звички, пси­хічний стан, сімейні проблеми, окремі прояви девіантної поведінки тощо, її розголошення близьким, колегам, іншим особам можливе лише зі зго­ди останнього. Ця інформація може бути використана спеціалістом педа­гогом з професійною метою в інтересах клієнта. Проте в окремих випад­ках, коли в ній є повідомлення про загрозу життю та здоров'ю інших людей, особливо дітей, соціальний педагог може інформувати представ­ників окремих державних органів.

Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний працівник чи соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не сим­патизує. Проте йому необхідно бути коректним і терплячим по відношен­ню до їх поведінки, особливостей спілкування, ціннісних орієнтацій. Ніхто не може осуджувати життєдіяльність іншої людини до тих пір, доки вона не буде нести загрозу для оточуючих. Тому спеціаліст має працювати з усіма тими, хто потребує і звертається за допомогою, не сортуючи їх на "добрих-поганих", "зручних-незручних", "податливих-безнадійних".

Принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кож­на держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної пол­ітики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, щоб оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціаль­них проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль на залучення додаткових коштів від неурядових, громадських, благодійних, виробни­чих організацій з метою вдосконалення та урізноманітнення різних видів соціального обслуговування дітей та молоді.

Дотримання розглянутих принципів є однією з базових умов профес­іоналізму в практичній роботі спеціаліста соціальної сфери.

Дата добавления: 2013-12-14