Тема: Цифри й статистичні дані

1. Аналізування даних

2. Середні величини

3. Опитування.

4. Дослідження громадської думки.

У деяких журналістів склалося враження, що математична грамотність – такий собі вірус, який, потрапивши в організм, може пошкодити літературні вміння, що призведе до незворотних втрат у лексиці й чутливості. Це безглуздя й небезпечне безглуздя, адже так багато історій сьогодні базуються на статистиці. Журналістів бомбардують різноманітними дослідженнями й опитуваннями громадської думки; фахівці зі зв’язків з громадськістю, підприєм¬ці, лобісти й політики – всі цитують разючі, на перший погляд, цифри. Не те, щоб математична неписьменність була критерієм літературної здатності, але для сучасного журналіста вона є фа¬тальною вадою. Без уміння читати дані ви справді безсилі як жур¬наліст. Джерела інформації постійно хитрують з цифрами. Без елементарного вміння розпізнати облудні дані, вам доведеться ковтати все, що розповідає джерело, і довірливо відтворювати це. Що в результаті? Ваші читачі дезінформовані й дезорієнтовані, а ви виглядаєте – і не тільки виглядаєте – дурнем.

На щастя, цьому можна дати раду – треба озброїтись достат¬німи знаннями, щоб розумітися па повсякденній статистиці. Не варто боятись, будьте певні, що математика в подальших виклад¬ках на рівні розуміння дванадцятирічної дитини. Якщо ж ви й досі налякані, тоді, можливо, варто пошукати іншу роботу, адже подо¬бається вам це чи ні, зі статистикою в тій чи іншій формі доведеть¬ся мати справу кожний робочий день.

Аналізування даних

Статистичні дані, як і будь-яке інше джерело, треба ставити під сумнів. Це означає, ставити запитання до самих даних, до тих, хто їх поширює і до будь-яких висновків, зроблених на їх підставі.

Наскільки вірогідними є дані?

Дивовижно, як часто ні. 1999 року до мене потрапила історія, в якій стверджувалось, що 50% позик жінкам банки надають на косметичну хірургію, У розкішних районах Лос-Анджелеса (Калі-форнія) це могло бути й правдою. У Лондоні ж – ні. Після пере¬вірки з'ясувалось, що насправді половина позик, наданих жінкам на оздоровлення, призначались на другорядні операції. Це звучало значно вірогідніше — і значно менш сенсаційно. Історія загинула. Крім того, є такий тип історій, для викриття яких потрібна пев¬на кмітливість. Одна газета в США надрукувала статтю, в якій розповідалось, що 50% мешканців Ітапума в Бразилії вживають транквілізатори. Це могло бути правдою, та внаслідок простих розрахунків доходиш іншого висновку. У місті, напевне, є діти й підлітки. У Бразилії в маленьких містечках діти до 18 років станов¬лять щонайменше половину населення. Тож виходить, що кожен дорослий — усі інші мешканці міста, навіть 90-річні — оживають заспокійливі пігулки? Неймовірно. Невдовзі газета виправилась, насправді цс були 16% віддорослого населення.

Якщо головні показники щонайменше виглядають вірогідно, наступне питання таке:

З якого джерела ці дані?

Що це – університет, приватна компанія, соціологічна органі¬зація чи якесь лобі? Чи є в них відповідна кваліфікація для зби¬рання чи оцінювання таких даних? А може, дослідженням якогось шанованого джерела скористалася третя сторона? В останньому випадку зверніться до авторів дослідження, запитайте їхню думку про спосіб використання їхніх даних І попросіть прокоментувати зроблені на їх підставі висновки. З цього може вийти історія, кра¬ща за початкову версію.

Навіщо вони оприлюднюють ці дані?

Чому вони оприлюднюють ці дані саме зараз?

Невже всі показники — круглі числа?

Це завжди правдивий показник чогось не надто наукового. Треба взяти собі за правило, доки не доведена його чесність, з підозрою ставитись до будь-якого джерела, яке стверджує, що «50% дума-ють те» чи «60% роблять се».

Чи можна довіряти графікам?

Графіки мають вертикальний і горизонтальний виміри, які можна налаштувати, щоб падати їм бажаний вигляд. Незначне збільшен¬ня можна представити як велике, і навпаки. Стовпчикові діаграми й графіки теж можуть бути оманливими. Старий фокус – представлення прибутку у вигляді мішка з грошима. Вдвічі більший прибуток – мішок удвічі вищий, обман у тому, що він відповідно займає вчетверо більшу площу і у вісім разів більший об'єм.

Досі вам були потрібні тільки трохи здорового глузду й здорова журналістська недовірливість. До цього моменту їх вистачало. Та для належного підготування будь-якої історії з залученням статис-тичних даних знадобляться елементарні математичні розрахунки. Без них вам замилять очі. Наприклад, фірма в розпалі суперечки про оплату праці говорить вам, що середня зарплатня в компанії становить 2500 грн. Ви пишете це – і вас пошили в дурні. Адже те, що вони вам дали – середньоарифметична величина, розрахована додаванням усіх їхніх зарплат, включно з чотирма директорами-власниками, які отримують понад 10000 грн. Якби компанія надала вам чесний показник, медіанну зарплатню, це було б 1500 грн. Та якщо ви не знаєте навіть про існування медіани, не кажучи вже проте, що це таке, як ви можете убезпечити себе від такої халепи? Тож нижче наведений путівник журналіста з користування й зловживання найпоширенішими ста¬тистичними показниками.

Середні величини

Є три різновиди середніх показників.

Середньоарифметичне число

Саме його більшість людей розуміють під «середнім». Ви додаєте всі величини, ділите на їхню кількість і маєте середнє число. Слаб¬кість нього показника в тому, що він приховує не менше, ніж ви-являє. Середньоарифметичне не говорить нічого про ті величини, з яких воно розраховане. Воно не покаже, як у наведеному вище випадку з зарплатнею, що кілька великих (або низьких) показни¬ків цілковито викривляють результат і дають, таким чином, оман¬ливий «середній» показник. На жаль, цей оманний різновид се¬редніх показників найпоширеніший. «На жаль» тому, що пишучи про «середнього батька» чи «середнього студента», ви насправді розумієте не якогось міфічного «середньоарифметичного» батька чи студента, а того, що посередині. Це приводить нас до медіани.

Медіана

У наборі величин це та, що посередині. Тож у ряду від 9000 грн до 23000-х, де більшість зарплат зосередилась ближче до меншо¬го показника, медіана може дорівнювати 14500 грн. Вона дає правильніше уявлення про зарплатню більшості працівників, ніж середньоарифметична, спотворена високою зарплатнею жменьки директорів. Плутанина щодо двох найпоширеніших середніх по-казників походить, можливо, від людей, для яких типовий набір величин – це ряд від 1 до 20. У цьому ряду середньоарифметичне дорівнює десяти і медіана також. Це тому, що величини розподі¬лим рівномірно й приріст щораз однаковий.

Мода

Це найпоширеніша величина в ряду.

Розподіл

Розмах коливання величин часто буває не менш показовим, ніж медіана, тож нам часто треба знати і його перш, ніж починати ро¬бити висновки зданих. Наприклад, середньоарифметична темпе-ратура в обох регіонах може дорівнювати 61 F (за Фаренгейтом, це приблизно 16°С), що створює враження, нібито в цих регіонах подібний клімат. Це не так. Середньоарифметична температура може бути однаковою, та розмах коливання в першо¬му регіоні становить 45 градусів, а в другому – 130 – їхній клімат дуже відрізняється.

Розмах коливань називається розподілом. Більшість соціаль¬них даних мають нормальний розподіл, коли значення наближені до середньоарифметичного з кількома крайніми з обох кінців ряду. Наприклад, статистичні дані щодо середньої (арифметичної) три¬валості сну людей віком від 21-го до 40 років будуть розподілені нормально. Мало людей, які регулярно сплять вночі п'ять і мен¬ше годин, і не більше таких, яким потрібно понад дев'ять годин сну. Більшість значень коливатимуться довкола позначки 7,5 – 8 годин зі стрімким зменшенням в обох напрямках. Графічне зоб¬раження такого розподілу матиме вигляд дзвону, звідки статис¬тичний термін «дзвоноподібна крива» на означення нормального розподілу. З іншого боку, середньоарифметичний чистий прибуток людей від 21-го до 40 років надзвичайно коливатиметься – від утримуваних державним коштом до мільйонерів. У цьому випадку розподіл буде значно ширшим.

Стандартне відхилення

Показує, наскільки тісно значення скупчилися довкола серед¬ньоарифметичного. Величини, які недалеко відстоять одна від од¬ної, дадуть маленьке стандартне відхилення. Коли значення дуже відрізняються – стандартне відхилення велике. Можливо, вам порадять не забивати цим свою бідну гуманітарну голівоньку, та стандартне відхилення може бути показовим. Візьмемо історію про порівняльний аналіз складання іспитів у двох, школах. Діснеївська вища школа має кращий середньоарифметичний бал, ніж Академія МГМ (студії «Метро-Голдвін-Мейер»). Самий цей факт не означає, що учні з Діснеївської школи розумніші чи викладання там краще. Тож, якщо дати такі голі цифри, це може дезорієнтувати читачів. А стандартне відхилення надасть важли¬ву додаткову інформацію, контекст і підкаже потрібні запитання. Більше стандартне відхилення в одній зі шкіл говорить про те, що там значно ширший розмах коливань серед тих, хто склав іспити, ніж в іншій школі. Запитайте, чому. Можливо, це тому, що Ака¬демія МГМ бере різних студентів, а Діснеївська школа приймає тільки найкращих. А, може, через те, що в Диснеївській школі зо¬середжуються на навчанні найкращих учнів, а в МГМ витрачають багато часу на найгірших, тож знижують загальний бал.

Стандартне відхилення може допомогти також зробити висно¬вок щодо заявлених зв'язків. Наприклад, якщо дослідження, що встановлює зв'язок між параметрами ніг і комуністичними переконаннями, має велике стандартне відхилення, зв'язок може існу¬вати в деяких випадках, але найчастіше його нема. Іншими слова¬ми, це збіг.

Відсотки

Дивовижно, як часто репортери, бавлячись у статті лише двома-трьома цифрами, примудряються помилитись у розрахунках відсо¬тків. Для тих, хто прогулював у школі у роки математики, ось, як це робиться: відніміть старий показник від нового, поділіть результат на старий показник і помножте частку на 100.

Така проста річ, а створює стільки проблем. Наприклад, не можна писати про зменшення чогось більше, ніж на 100%, бо це математично неможливо. Ніщо не може скоротитися більше, як на 100%, адже в такому разі воно просто зникло. Якщо не віри¬те, поверніться до способу розрахунку відсотків у першому абза¬ці й спробуйте домогтися результату, більшого за 100. Коли щось зменшилось до чверті від попереднього показника, скорочення становить не 400%, а 75%.

Жінки нижче оцінюють свої розумові здібності, ніж чоловіки. Це виявило дослідження, проведене Единбурзьким університетом у Шотландії.

Як повідомила газета „Дейлі Мейл”, 502 жінок і 265 чоловіків попросили оцінити коефіцієнт інтелекту свій власний, свого батька і своєї матері. За нормальний показник було взято IQ в 100 %. Жінки в середньому оцінили свої розумові здібності на 120 %, а чоловіки – на 127 %.

Трапляються ще такі пастки з відсотками:

Вихідні цифри

Йдеться про старий показник, з яким порівнюється новий. Завжди цікавтесь вихідною величиною. Крім хіба що хворобливо чесних, усі джерела виберуть такий вихідний показник, який порівняно з новим підтвердить їхню позицію, Завжди замислюйтесь над тим, чому для порівняння вибрали саме цю вихідну величину.

Не помиліться з основою для розрахунку

Коли щось зменшилось на 40%, а потім зросло на 20%, у багать¬ох журналістів створюється враження, що половину попереднього скорочення відновлено. Це не так. Якщо початкову основу вважа¬ти за 100 і вона скоротилась на 40, тоді нове ціле — 60 і 20% його збільшення — це 12. Тож нове ціле становить 72, а це менше, ніж 80, які ви мали б, якби половина початкового скорочення відно¬вилась.

Остерігайтесь порівнянь без вихідних даних

Політики й рекламники полюбляють кидатися заявами, які справ¬ляють враження на не надто допитливих. «Зараз ми вкладаємо в будівництво шкіл на 25% більше». На 25% більше за що? За по-передній уряд? Ніж торік? Ніж іде на оборону? Без вихідного по¬казника такі порівняння ні до чого, і називають їх радше для того, щоб щось приховати, а не показати. Остерігайтесь джерел, які проголошують відсотки, не називаючи з чим порівнюють.

Відсотки не можна сумувати

Взагалі-то можна, якщо ви не переймаєтесь точністю. Наприклад, якщо вартість робочої сили в якійсь галузі промисловості збільши¬лась на 4%, ціна страховки на 20%, а сировина подорожчала на 2%, загальне подорожчання не дорівнює 26% (4+20+2). Помір¬кувавши трохи, ви зрозумієте, що ціна страховки становить лише незначну частину вартості робочої сили й сировини. Треба додати всі складові ціни, дістати нове ціле, а тоді розрахувати зростання порівняно На душу населення

зі старою ціною.

При порівнянні двох громад, двох міст чи двох країн відсоткові по¬казники змін настільки ж інформативні, як і оманливі. Для порів¬нювання таких речей, як соціальні зрушення, вам потрібно знати населення обох міст, щоб ви могли розрахувати показник на душу населення.

Візьмемо приклад з блискучої книги Дарела Гафа «Як бре¬хати за допомогою статистики» (Darrell Huff, How to Lie With Statistics). Скажімо, ви пишете статтю про зґвалтування вдвох містах. В обох — Амісті й Бемісті — по 50 зґвалтувань на рік. Це робить їх схожими, доки ви не поцікавитесь, як справи розвивались останнім часом. Тоді ви дізнаєтесь, що п'ять років тому в Амісті було 42 зґвалтування-на-рік, а в Бемісті — 29. Тож в Амісті зрос¬тання дорівнює 19%, а в Бемісті – 72%. Запальний журналіст вже плануватиме за цими даними статтю про катастрофічне зрос¬тання зґвалтувань у Бемісті, яка ставитиме запитання про те, що відбувається в місті, та про заходи, які вживаються. Та у великих містах завжди більше злочинів, ніж у маленьких. Треба мати по¬казник на душу населення. Розрахуйте його, розділивши кількість злочинів на населення, та, щоб не оперувати задрібними числами з багатьма знаками після коми, помножте частку на 100000, дістав¬ши показник на 100000 людей. Відтак справи виглядають трохи по-іншому. П'ять років тому в Амісті було 550000 мешканців і 7,64 зґвалтування па рік на 100000. У Бемісті мешканців було 450000, а показник зґвалтувань дорівнював 6,44 на 100000. Нині в Амісті 600000 населення і 8,33 зґвалтування на 100000, а в Бемісті, яке швидко розширювалося, 800000 і 6, 25 зґвалтувань на 100000, Тож насправді в Бемісті показник злочинності скоротився майже на три відсотки, водночас в Амісті — збільшився на дев'ять відсо¬тків. Тепер у вас є матеріал для інформативнішої, збалансованої та менш істеричної статті.

Для будь-якого порівняння треба мати показник на одиницю – на душу населення, на родину чи на милю шляху. Наприклад, безпеку подорожей можна оцінити за кількістю аварій чи смертей на пасажира/милю. Збільшення кількості загиблих у повітрі 1998 року порівняно з 1952 роком може навіяти думку, що сучасні літа¬ки небезпечніші. Та показники на милю шляху швидко виправлять цю помилку. І пам'ятайте про те, що порівнюють подібні речі. Рі¬вень смертності в британській армії нижчий, ніж у глухому селі в Нижньому Підлінґтоні. Не дивно, адже в першому випадку йдеться про групу здорових молодих людей, а в другому — про здебільшо¬го старих і бідних.

Опитування

З усіх видів новинних історій опитування завжди найпідозріліші. Кожний більш-менш тямущий піарник давно збагнув, що є легкий спосіб привернути увагу ЗМІ до свого продукту, політики, справи чи організації. Вони знаходять якусь суперечливу тему чи актуальне питання, опитують про це людей і виготовляють прес-реліз, який сповіщає, наприклад, що А – найулюбленіша порода собак у країні; Б – політика, якій люди віддають перевагу, або що В відсотків наразі роблять те чи інше. І щодня газети ковтають ці ненаукові витребеньки й друкують їх. Ще гірші опитування з со¬ціальним ухилом, які повідомляють про винайдення якихось нових суспільних підвидів на підставі кількох похапливих відповідей на кілька саморобних запитань.

Більшість таких опитувань, націлених на журналістів, вихо¬дить не від науковців, а від підприємців і політиків. Жодна з цих категорій не відзначилась проведенням ґрунтовних неупереджених досліджень. Тож зіткнувшись з опитуванням, передовсім з’ясуйте, хто вам говорить це – і навіщо? Втім, це лише перша і далеко не остання потенційна пастка опитувань.

Що таке вибірка?

Незчисленна кількість потенційно першорядних історій розвали¬лась після запитання: який розмір вибірки? Навіть досвідченим журналістам з загальнодержавних газет траплялось написати статтю на 700 слів, спираючись на опитування, вибірка яких нара¬ховувала два десятки. Така вибірка, якщо тільки вона не становить значну частину цілого (наприклад, вибірка з 20-ти однокласників, якщо в класі 40 учнів), навряд чи може бути репрезентативною. Висновки з таких опитувань можуть бути сенсаційними (не дивно, з огляду на їхню ймовірну неточність), та друкувати їх не варто. Обов’язок журналіста не обмежується знаходженням джерела іс¬торії, він мусить також докласти інтелектуальних зусиль, щоб оці¬нити матеріал. Часом це означає усвідомити, що історії нема.

Якою має бути вибірка?

Очевидно, чим більша вибірка, тим імовірніше вона репрезента¬тивна. Однак зроблена професійно вибірка не обов’язково має бути вже такою великою. Опитування 1600 людей, за умови на¬лежного виконання, може стати дуже хорошим орієнтиром стосовно розподілу думок п’ятдесятимільйонної нації. Але цим і об¬межується їхня роль –орієнтир. Наскільки він хороший, вказує похибка чи припустиме відхилення.

Що таке похибка?

Це ймовірна неточність. Скажімо, похибка опитування дорівнює 2,5%. Воно виявило, що 45% підтримують партію влади, тож ре¬зультат коливається від 42,5% до 47,5%. Максимальна величина похибки розраховується з кількості людей у вибірці (без жодної прив’язки до загальної кількості населення, представленого виб¬іркою). Розмір вибірки визначає величину похибки незалежно від того, що це за вибірка. Для вибірки з 1600 людей похибка дорів¬нює 2,5%, а для вибірки з 400 – 5%. Вибірка зі 100 має максимальну похибку 10%. Це означає, що виявлені 50% можуть виявитись насправді 40% чи 60%, чи будь-яким покажчиком між ними – не надто точне дослідження.

Як добиралась вибірка?

Між добраною навмання і вибіркою з добровольців – величезний розрив у достовірності. Вибірка з добровольців, зазвичай, скла¬дається з людей вмотивованих або активістів з твердими переко¬наннями (така вибірка, відповідно, далека від репрезентативної), або тих, кого якось спонукали до відповіді („дайте лише відповіді на кілька простих запитань і візьміть участь у нашій безпрограш-ній лотереї”).

Хто входить до вибірки?

По-справжньому випадково добрана вибірка (рандомізація) дає всім рівні шанси потрапити в неї. Навїть фаховим ста¬тистикам досягти цього нелегко. Зрештою, як добирати „репре¬зентативну вибірку”? На вулиці? І знехтувати всіма тими, хто на роботі, вдома чи в машині? Ходити по квартирах? І знехтувати всіх, хто пішов із дому на роботу, в магазин, у гості, в клуб, у ресторан? І коли ходити – вдень чи ввечері? Ось чому гідні довіри опитуван¬ня проводять з пошаровими випадковими вибірками – населення поділяють на кілька груп і з кож¬ної роблять випадкову вибірку, пропорційну частці цього шару в загальній кількості. Навіть за такої процедури точність залежить від того, хто саме потрапить до квоти зі, скажімо, жінок від 25 до 40 років з певним рівнем прибутку. Насправді, будь-який метод має проблеми упередженості, свідомо чи ні.

Хто не потрапляє до вибірки?

Часто це не менш важливо, ніж те, хто до неї потрапляє. Дарел Гаф наводить випадок великого опитування, проведеного багато років тому, про рівень зарплатні випускників Йєльського універ-ситету 1924 року. Результат становив 25111 доларів США, рес¬пондентів знаходили через промислові щорічники і таке подібне. Тобто це були вищі управлінці й директори компаній. Випускників того року, які не досягли успіхів, було б важче знайти, а якби їх і знайшли, вони, ймовірно, відмовилися б відповідати. Якщо опитування проводилося шляхом надсилання анкети, спитайте, який відсоток тих, що не відповіли? І чому не відповіли?

Результати стосуються цілої вибірки, чи лише тих, хто відповів?

У прес-релізі говориться, що в результаті опитування про став¬лення підприємців до відсоткової ставки 80% відповіли, що мали проблему через високі відсоткові ставки. Справді? Запитайте, скільки бланків запитальника було надіслано. Відповідь – 2000. Скільки відповіли? Відповідь – 160. 80% з них вважають висо¬кі відсоткові ставки проблемою. Тож якщо розтлумачити чесно, „опитування підприємців стосовно ставлення до відсоткових ста¬вок виявило, що 80% з тих, хто відповів, вважають їх проблемою, але 93% з 2000 опитаних підприємців, не відповіли”.

Чи не доводилось респондентам самим себе викривати?

Коли так, будьте насторожі, особливо, якщо опитування змушує людей розповідати про свою поведінку, а не про думки. Чи не не¬суть певні відповіді тавро ганьби? Наприклад, в опитуванні про особисту гігієну або чесність люди навряд чи викажуть сторонньо¬му свої маленькі грішки. Найочевиднішим прикладом є опитуван¬ня про статеве життя. Вони наперед приречені на незбалансовану активність ексгібіціоністів чи хвальків. Щодо людей консерватив¬них, не схильних до пригод і відвертості, їхня участь значно менш ймовірна.

Чи чесно сформульовані запитання?

Якщо опитування видається гідним довіри та видає приголомш¬ливий результат, попросіть, щоб вам показали запитання. Від¬верті підказки („Червоний колір пов’язують з категорією людей з низьким прибутком. Назвіть, будь-ласка, ваш улюблений колір”) трапляються рідко. Частіше це серії запитань, які мимоволі поступово спрямовують респондента в певному напрямку.

Наскільки правдиві відповіді респондентів?

Люди схильні, особливо в опитуваннях про ставлення й поведін¬ку, давати такі відповіді, які, на їхню думку, роблять їх кращими в очах інших людей. Звідси й відома історія опитування, проведеного „News of the World”, коли людей питали, які статті їм подобають¬ся, а які – ні. Більшість відповіли, що люблять читати редакційні статті й релігійні публікації; майже ніхто не зізнався, що йому по¬добаються репортажі про статеві злочини, їх вилучили, й продаж різко скоротився.

Дослідження громадської думки

Поважні соціологічні організації рідко звинувачують у таких явних вадах, як описані вище. За умови, що їхні результати ви передаєте точно (а це означає, зокрема, що десь у публікації треба вказати максимальну похибку), і в контексті вони навряд чи можуть ввести читачів в оману. Зрештою, читачі самі вирішують, довіряти опиту¬ванням чи ні.

Українські центри дослідження громадської думки:

EXIT POLL

Research & Branding Group

Всеукраїнська соціологічна служба

Інститут соціології НАНУ

Український інститут соціальних досліджень

Київський міжнародний інститут соціології

Соціологічна асоціація України

Фонд "Демократичні ініціативи"

СОЦІС, Центр соціальних та політичних досліджень

Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова

Небезпека з опитуваннями громадської думки полягає в тлума¬ченні. Треба запам’ятати кілька ключових моментів:

Тенденція кількох опитувань вагоміша за результат одного

Поодиноке дослідження може бути шахрайством і не варто йому надто довіряти. Та якщо кілька опитувань виявляють переважно однакову тенденцію, є велика ймовірність, що вона справжня.

Звертайте увагу на вибірку

У політичних дослідженнях, особливо з наближенням виборів, ЗМІ часто замовляють опитування нашвидкуруч. Вони переважно робляться на маленьких вибірках і не надто достовірні.

Порівнюючи результати опитувань, звертайте увагу на похибку

Класична помилка в публікаціях про опитування – порівнювати два дослідження й вбачати сенс там, де його немає. Якщо перше опитування виявило, що 45% підтримує уряд і 42% – опозицію, а в результаті другого обидві сторони дістали по 44%, чи втратив уряд підтримку? Все залежить від максимальної похибки. Якщо в першому дослідженні вона дорівнює 3%, уряд мав від 42% до 48%, а опозиція – від 39% до 45%. Якщо в другому похибка та¬кож становить 3%, обидві сторони підтримують 41 % – 47% опи¬таних. Результат другого опитування цілком уміщується в межах статистичної похибки першого, тож з позиції статистики, нічого не змінилось. Щоб робити висновки про зміни, вам потрібні подаль¬ші опитування, які б виявили відхилення від попередніх меж.

Проте деякі мас-медіа нехтують загальновизнаними стандартами і, більше того, свідомо порушують їх, подаючи результати опитування громадської думки некоректно, якщо не сказати "по-нехлюйськи". Ось як, наприклад, подано результати опитування громадської думки, проведеного компанією GFK–USM на замовлення Інституту політики Миколи Томенка, на першій сторінці газети "Час" (№ 49, 21–27 грудня 2001 р.). Не без певних зусиль читач може зрозуміти, що опитування відбувалося десь у грудні, що обсяг вибірки становить 1000 осіб, що предметом дослідження є виборчі преференції громадян, тобто їх ставлення як до вірогідних учасників майбутніх президентських перегонів, так і до партій та блоків, котрі стартують на виборах до Верховної Ради (зверніть увагу, що тут досліджуються два різні аспекти громадської думки). На користь достовірності опитування свідчить те, що було взято до уваги не тільки тих, хто визначився зі своїм вибором, але й тих, хто ще не визначився. Проте за цього вираховувати співвідношення двох цих категорій респондентів автори публікації не стали, залишивши надто цікавому читачеві можливість попрацювати з калькулятором власноруч. Годі й казати, що мало хто стане це робити. Таким чином, поза увагою читачів залишається надзвичайно важлива інформація, натомість на перший план висувається „переможний рейтинг”. А до того ж ні методу збору інформації, ні точного формулювання запитань, ні статистичної оцінки погрішності, як цього вимагає закон про вибори, тут не вказано.

Більше того, інформацію про результати опитування під багатообіцяючим заголовком „Віктор Ющенко може стати Президентом” розміщено на першій полосі газети, що можна вважати принаймні некоректним, а особливо враховуючи те, що на цій сторінці розміщено тільки два друкованих матеріали. А головною „фішкою” цього рейтингу є те, що його поставлено під „шапкою” „Передбачення Чорновола”, що відразу й кидається в очі. Відтак читачеві стає очевидним, що рейтинг популярності Ющенка та можливість його обрання Президентом іде (вміщено!) в контексті пророчої візії В’ячеслава Чорновола. Таким чином, сам дизайн подання інформації „провокує” „потрібну” його інтерпретацію. На нашу думку, цей рейтинг можна розглядати як приховану рекламу Віктора Ющенка та „Нашої України”.

Рекомендації щодо подачі даних соціологічних опитувань

- Не починайте випуск новин або інформаційну програму з подання результатів соціологічного опитування.

- Результати опитувань, у яких ставиться запитання про те, як виборці збираються голосувати, не слід представляти в заголовках новин, якщо тільки реакція респондентів на запитання не є настільки важливою й достовірною, щоб бути винесеною в заголовок, а посилання на результати цього опитування не слугуватимуть подальшому поясненню цієї реакції. Проте це трапляється вкрай рідко.

- Не покладайтесь на інтерпретацію результатів соціологічного опитування, подану організацією, яка їх проводила; звертайте увагу на запитання, умови та напрямок анкетування.

- Уникайте вживання стосовно результатів соціологічного опитування висловів, що можуть завищити їх вірогідність, адже соціологічні опитування нічого не „доводять” і не „свідчать” вони тільки „інформують” і „привертають увагу”.

- Завжди вказуйте у відсотках можливу погрішність дослідження й обов’язково враховуйте цей відсоток, представляючи лідерів опитування. Наприклад, Х відірвався від своїх конкурентів на 15%, враховуючи, що можлива неточність становить +/–5%.

- Не забувайте зазначати дату проведення соціологічного опитування і будьте готові зіставити його результати з важливими для динаміки громадської думки подіями, які мали місце в той час або незабаром після нього.

- Завжди вказуйте, хто проводив соціологічне опитування.

- Якщо опитування проводилося по телефону, це слід обов’язково зазначати.

- Покладайтеся на результати солідних соціологічних опитувань, проте втримуйтесь від спокуси вважати їх більш цінними інформативно, ніж вони є.

- Зважайте на характер дослідження і приділяйте соціологічним опитуванням більше уваги, ніж просто відображенню загальної картини. Робіть це завжди, за винятком коротких випусків новин.

Кореляція

Одне з найнебезпечніших слів у журналістиці – „зв’язок”. Бага¬то облудних історій з’являються тому, що зацікавлені оголошують про спорідненість двох речей, а журналістам бракує допитливості. У результаті виникає плутанина між статистичною кореляцією та причинно-наслідковим зв’язком. Це не одне й те саме. Кореляція може бути і, ймовірно, є збігом. Зв’язок є тоді, коли одна річ спри¬чиняє іншу чи сприяє її появі.

Поєднання двох факторів не доводить їхній зв’язок. Наприклад, тісна кореляція між купівельною спроможністю священиків і продажем презервативів, але зв’язку немає. Журналістам накидають усілякі ймовірніші (але також хибні) еко¬номічні зв’язки, тоді, як найпростіше пояснення таке, що в період зростання всі показники зростатимуть, і чимало непов’язаних між собою збільшуватимуться точно пропорційно. Найкращим пояс¬ненням тут, як і з багатьма іншими кореляціями, є випадок.

Історії про здоров’я

Найвільніше встановлюються зв’язки, коли йдеться про здоров’я. Вам говорять, наприклад, що є чітка кореляція між помірним споживанням вина й зниженням ризику захворіти на рак. Перш, ніж написати про зв’язок, зупиніться й поміркуйте. Цілком може бути, що ті, хто помірно споживають вино, роблять іще щось таке, що знижує онкоризик, – може, вони багатші, здоровіші, часті¬ше перевіряються в лікаря, менше курять, легше вправляються зі стресом тощо. Це класичний приклад того, як кілька розважливих міркувань можуть вставити „зв’язок” у контекст. Ще є історії, в яких порівнюють рівні захворювань у різних країнах. Це часто дає разючий результат. Наприклад, онкоризик у розвинених країнах, зазвичай, відчутно більший, ніж у значно бідніших країнах, що роз-виваються. Чи означає це, що бідніші народи дотримуються якоїсь дієти або мають інший секрет здоров’я? Можливо, та з іншого боку, це можна пояснити просто тим, що позаяк на рак частіше хворіють люди середнього й похилого віку, в багатших країнах жи¬вуть достатньо довго, щоб нажити більше онкозахворювань.

У розповідях про здоров’я чи безпеку пам’ятайте, що статистика смертей завжди точніша за дані про травмування. Закон зобов’язує фіксувати причину смерті, тому з цими показниками значно важче помилитися. На них, до того ж, не впливає факт самодіагностики, яка у випадку тілесних пошкоджень може привести до перебіль¬шень, до яких спонукають фінансові причини – бажання отрима¬ти більшу страховку чи відшкодування.

Кластерні дослідження

Інший тип історій, де нібито переконливий „зв’язок” підманює довірливих – дослідження захворюваності поблизу ліній елект¬ропередач, звалищ токсичних відходів, ферм, де використовують пестициди тощо. Такі дослідження, зазвичай, проводять учасники протестних кампаній чи адвокати жертв, і вони безцінні з позиції попередження суспільства про екологічні загрози. Та вони часто проголошують хибні зв’язки через те, що дослідники, прагнучи підкріпити позицію замовників, починають добирати дані, вибираючи підходящі, та звужувати чи розширювати межі зони, щоб дістати потрібний результат. Завжди перевіряйте межі таких до¬сліджень, бо часто вони не мають сенсу. Така ж хитрість може бути застосована у контрдослідженнях на замовлення органів влади з метою довести, що проблеми не існує.

Прогнозування

Джерела часто дають перебільшені прогнози. Найпоширеніший метод – взяти найбільший з можливих показник зростання й за¬стосувати його поза межами часу, коли початкове зростання (не-минуче високе у відсоткових показниках) вже минеться. Нижче описано ще одне зловживання.

„Ми втрачаємо 7 мільйонів гривень щомісяця”

Фірми часто роблять подібні заяви під час страйку. Постає питання, як вони вирахували цю суму. Найчастіше береться найпродуктив¬ніший день року, множиться на 365, а далі до добутку додаються всі види передбачуваних втрат: зростання страхових премій, вартість відшкодування клієнтам тощо. У відповідь на такі заяви, запитай¬те насамперед про тогорічний обіг, а потім – чому передбачувані місячні втрати компанії складаються в річний обіг у кілька разів більше востаннє досягнутого.

Справжнє зростання проти позірного

Звіти про зростання – ще одне джерело ілюзій, бо насправді ре¬ального зростання може й не бути. Це може бути різке зростан¬ня поінформованості, застосування обов’язкового звітування чи нова спонука до звітування. Всі ці фактори важливі для контекс¬ту, і особливо настійні, коли певний тип поведінки, зазвичай зло¬чин, стає топ-новиною місяця. Зазвичай, явище негайно здобуває виразну назву. „Дорожнє шаленство” – хороший приклад. Несподівані його вияви, здається, скрізь. Та проаналізоване з погля¬ду статистики, „нове загрозливе” явище рідко виявляється таким уже „новим” чи „загрозливим”, як про нього пишуть.

Чи не змінилось означення предмета дослідження?

Величезне зростання дитячих садків, наприклад, може спричинити зміна термінології, коли те, що раніше називали ігровим класом, переходить у розряд дитячих садків. Було б помилкою робити з цього висновок про нібито вибухове зростання охоплення дітей до 5 років дошкільними установами.

Дійсність цікавіша за штучний ажіотаж і вигадки

По-перше, тому що це дійсність. По-друге, вона часто дивує. У країнах з суворими зимами традиційною є історія про різке зрос¬тання дорожніх пригод через несподіваний снігопад. Та поцікавив¬шись у когось, хто веде таку статистику, ви дізнаєтесь, що значно більше аварій трапляється в сухі сонячні дні – ймовірно, вдвічі порівняно зі сніжними днями. У ясний день на дорогах значно біль¬ше людей, а в погану погоду виїжджають лише ті, хто змушений (зокрема, велика частка професійних водіїв). Тож і дорожніх пригод менше. „Снігопад рятує життя” – не така сенсаційна історія, як щось на кшталт „Хуртовина вбиває 13 подорожніх”, але прав¬дивіша й оригінальніша.

Дата добавления: 2013-12-14