Демографічний вибух як першопричина екологічної кризи

Однією з причин протиріччя у взаєминах суспільства і природи, безумовно, є ріст чисельності населення. Тому, для того, щоб ті запаси природних ресурсів, які є, розподілялися в достатній кількості на душу населення, необхідно регулювати зростання чисельності людей на Землі на рівні простого відтворення. Дієвий шлях скорочення приросту населення пропонує М. Янг /1993/. Суть його полягає в тому, щоб зробити початкову, а ще краще – середню освіту, обов’язковою. Освіта ― це свого роду довгострокове капіталовкладення, яке дуже суттєво збільшує „ціну” дітонародження. Освіта прискорює культурні зміни у суспільстві і сприяє формуванню в ньому системи вартостей, що сприяють сталому розвитку. (+ Підручник – Корсак, Плахотнік, стор 117-128.)

Динаміка народонаселення, що проявляється у спаді темпів росту /за винятком 1988 р., коли відзначалося збільшення від 1,7 до 1,8 %/, але зростання абсолютної чисельності населення /близько 8 млрд. людей буде до середини наступного століття/, що має найважливіше значення. Злидні, неграмотність і голод у світі стають меншими, але, не дивлячись на це, абсолютна кількість людей, що страждають від подібних умов зростає.

Злидні і безграмотність підвищують народжуваність /звичайно, і дитячу смертність/. Зростання населення в країнах, що розвиваються, супроводжується концентрацією населення в містах, що викликають безробіття, що породжує підсилення соціально-економічної напруги.

3. Проблема вичерпування ресурсів

Споживацьке відношення до природи і природних ресурсів є однією з причин напруги, що виникла у взаємодії суспільства і природи. Шкода, але це відношення надзвичайно сильно укоренилося у свідомості людей. Людина з моменту появи на Землі звикла безперервно брати від природи її ресурси. Не одне тисячоліття людина вирубувала ліс, полювала на диких звірів, використовувала створену природою родючість ґрунтів, ловила рибу, витрачала чисту прісну воду.

Сама природа відновлювала порушену в екосистемах рівновагу, і це породило у людини уявлення про безмежності природних ресурсів, про можливості брати їх у природи, нічого їй не повертаючи.

В результаті цього ми стоїмо перед фактом:

ü Одних корисних копалин залишилось на 20-100 років споживання, інших – на 100-200 років, вугілля – на 400.

ü Лісів залишилося: в Азії – 12%; в Європі – 40%, Африка і Америка – 60%, в долині Амазонки – 85%.

ü Земельні ресурси: вміст гумусу зменшився з 12-14% до 3-7% (в Україні), тощо.

Ресурсний потенціал ландшафту ― це частина речовини і енергії, яка передається до соціально-економічної сфери. На сучасному рівні розвитку природа розглядається як джерело найбільш різноманітних ресурсів: виробничих, сільськогосподарських, рекреаційних та направлених на охорону здоров’я, естетичних і наукових, територіальних і екологічних тощо. Фактично весь природний потенціал ландшафту в тому або іншому вигляді використовується людиною зараз або буде використаний в майбутньому.

До оцінки ресурсного потенціалу ландшафту слід підходити з економічних, екологічних і еколого-економічних позицій.

1. При економічному підході оцінюється вартість природних ресурсів. При цьому враховується вартість сировини на внутрішньому і світовому ринкові, затрати на добування і транспортування до місця переробки і т.п., а також економічна доцільність вибору взаємовиключаючих видів природокористування. Наприклад, добування мінеральної сировини, як правило, знижує ефективність лісового господарства, рекреації. В кожному конкретному випадку доводиться вирішувати, що більш доцільно: вести добування корисних копалин або зберегти ландшафт як джерело інших природних ресурсів, наприклад, лісових.

2. При екологічному підході природний капітал ландшафту оцінюється як сукупність умов, що необхідні для життя і відтворення організмів, що населяють дану територію, в тому числі і людини. Відторгнення природних ресурсів людиною викликає зміни стану як окремих природних компонентів, так і ландшафту в цілому – порушується екологічний режим території, погіршується стан навколишнього середовища.

3. Еколого-економічна оцінка включає оцінку затрат на рекультивацію природного потенціалу ландшафту після його порушення, викликаного експлуатацією природних ресурсів.

Досвід показує, що ігнорування еколого-економічної оцінки призводить до важких наслідків – затрати на рекультивацію земель можуть виявитися вище вартості використаних ресурсів.

Економія на відновленні нормального середовища проживання обертається трагічними еколого-соціальними наслідками – зниження працездатності, погіршенням здоров’я, збільшенням смертності людей. Втрати на здоров’ї людей, соціальні витрати, викликані погіршенням стану навколишнього середовища, можуть бути настільки значними, що шкода перекриє отриманий господарський ефект.

4. Забруднення природного середовища.

Із вступом людства в епоху науково-технічного прогресу, стрімкого росту техносфери частота і масштаби шкоди від технологічних катастроф стали порівняними з аналогічними показниками стихійних лих з потенціалом воєнних арсеналів. Ці катастрофи можуть викликати значні негативні наслідки, що зачіпають території сусідніх країн і навіть поширюючись на всій планеті.

Потенційно найбільш небезпечними вважаються:

ü атомні об’єкти,

ü хімічна промисловість,

ü нафтопереробка,

ü трубопроводи,

ü транспорт.

Але і в повсякденному житті з дня на день мають місце тисячі тихих техногенних катастроф, що породжуються викидами в атмосферу і водойми, похованням в землю різних шкідливих відходів, їх підступність полягає в тому, що, подібно до накопичення радіоактивності, токсичний вплив на людину і живі організми відбувається поступово і до певного рівня непомітно.

Кумулятивний ефект, однак, з кожним роком росте і в результаті загрожує невідворотним знищенням як природи так і людини.

Видатні вчені неодноразово попереджували про смертельний вплив на здоров’я людним техногенного забруднення. Так в 70-х роках XX ст. було висловлене припущення, що якщо в середовищі проживання виникає різко збільшений тон мутагенних факторів, таких як радіація, чи вилив хімічних сполук, то генетична інформація людини може бути порушена. А тому постає реальна небезпека руйнування генетичних основ людини.

В кінцевому результаті це загрожує людству деградацією і виродженням. Підтвердженням цьому служить той факт, що за останні 30 років в розвинутих країнах різко збільшилась кількість дітей з патологічними відхиленнями і вже постраждали мільйони людей, чиї діти з’явилися на світ з генетичними аномаліями.

В Україні є міста і промислові центри, де рівні забруднення вище в 10 разів від гранично допустимих концентрацій /ГДК/ в мг/м³

Величина ризику захворювань нервової системи в зонах екологічного неблагополуччя перевищує 60 %. Провідне місце в структурі причин дитячої інвалідності займають ураження центральної нервової системи, хвороби мозку /розумова відсталість, психічні хвороби / ― в 30 %, хвороби нервово-м’язової системи, в тому числі церебральний параліч ― у 20 % від загальної кількості дітей-інвалідів.

Особливу небезпеку представляють викиди свинцю. Навіть невеликі його дози мають істотний вплив на розвиток мозку у дітей. Такий самий вплив має ртуть. Сьогодні під свинцевим пресом перебуває населення Києва, Дніпропетровська, Львова, Вінниці з Донецька, Сімферополя та багатьох інших великих міст України. Доросле населення страждає захворюваннями печінки, нирок, легень, широко поширені професійні захворювання. Продукти харчування, забруднені важкими металами, пестицидами, отрутохімікатами приводять до захворювання бронхіальною астмою, туберкульозом, гострими респіраторними інфекціями, хворобами органів травлення, до дисфункції мозку.

Міжнародне агентство з вивчення раку стверджує, що в даний час біля 50 речовин, що застосовуються в промисловості, підвищують ризик захворювання раком, а епідеміологічні дослідження показали, що біля 100 речовин, з якими людина зустрічається в умовах виробництва, також є канцерогенними.

Для ліквідації загрози техногенних катастроф вимагається:

· організація міжнародної системи технологічної безпеки.

· в першу чергу необхідні якісні зрушення в самому виробництві, які зробили б його екологічно безпечним для природи і людини.

В Україні екологотехногенна обстановка постійно погіршується. Причини:

· наближається до катастрофічного стану більша частина основних виробничих фондів країни, які безнадійно застаріли, зносилися, до того ж позбавлені нормального технічного обслуговування.

· потенційно небезпечні народногосподарські об’єкти атомного, енергетичного, хімічного, транспортного, металургійного, машинобудівного, оборонного і будівельних комплексів створювалися і експлуатувалися без належного обліку усіх складових екологічної і технологічної безпеки, умов і можливого захисту людини, населення, об’єктів, територій і середовища проживання від техногенних і природних аварій і катастроф. В широкому масштабі використовувалися екологічно неудосконалені технології в промисловості, сільському господарстві, енергетиці, на транспорті.

· Внаслідок безладдя, розпаду, корупції, появи мафіозних структур, нечесного підприємництва, маси нових природокористувачів, практично ніким не регульований „пішов процес” розкрадання природних багатств, хижацького винищення природи. Абсолютно очевидною, навіть для такої багатої країни як Україна, стала проблема виснаження природних ресурсів.

Екологічна небезпека перешкоджає виходу України з соціально-економічної кризи, її відродженню, породжує зростання соціальної напруги.

Для населення України проблеми екологічної небезпеки не байдужі. Повсюди створюються громадські організації та об’єднання, діяльність яких направлена на виявлення проблем екологічної безпеки, охорони середовища і здоров’я людей; на поширення достовірної інформації про стан природного середовища та здоров’я населення України; на проведення громадської екологічної експертизи та оцінку екологічного ризику; захист прав та інтересів громадян, громадський контроль за дотриманням законодавства в області природокористування. Ці організації мають свої друковані видання, газети / „Зелений світ”, „Берегиня”, „Екологічний вісник” тощо/, зв’язки з міжнародними організаціями, фондами, які працюють в області захисту навколишнього середовища.

Від уряду України вимагається прийняття рішень для оптимального природокористування. Основним і найбільш комплексним універсальним інструментом повинна бути держава, яка має стати на чолі громадянських і суспільних організацій у справі захисту кожного індивідууму, усіх соціальних груп, усього суспільства загалом. Це її основна функція і призначення /з якими вона часто не справляється/.

Держава повинна бути засобом і механізмом реалізації турботи про суспільство, яке вона створює, про життєзабезпечення, безпеку, виживання і розвиток. Вона обслуговує товариство, виконуючи організуючу роль, виробляючи і реалізуючи технологію виживання і розвитку безпечного існування.

/див. схему, рис. 5, стор. 106 "Екологія"/

5. Зниження біологічного розмаїття. Причини та наслідки.

Зниження біорозмаїття – не тільки зменшення кількості видів, що живуть на даній території, але і якісні зміни екосистем, коли взамін одних видів з'являються інші, не характерні для місцевих природних співтовариств.

Біорозмаїття може бути поділене на три категорії:

ü Генетичне розмаїття – розмаїття генів всередині одного виду;

ü Видове розмаїття ― це розмаїття видів всередині одного регіону;

ü Розмаїття екосистем – розмаїття місць проживання, біотичних співдружностей і екологічних процесів в біосфері.

Необхідно розуміти, що існують різні рівні біорозмаїття, причому видове розмаїття, мабуть, найбільш легкий предмет для вивчення.

Усі три рівні розмаїття складають єдину систему.

Зниження генетичного розмаїття виду, що відбувається через „відсутність припливу свіжої крові” внаслідок, наприклад, поділу колись єдиного ареалу на частини, може призвести до смерті виду, а значить, зменшиться біологічне розмаїття даного регіону. Біорозмаїття безпосередньо пов'язане зі стійкістю екосистем і біосфери в цілому до впливу екологічних факторів, в першу чергу антропогенних. Зниження біорозмаїття приводить до руйнування екологічних зв'язків, які склалися, і деградації природних співдружностей, до порушення їхнього гомеостазу, в кінцевому рахунку – до їх знищення.

Підтримання біорозмаїття необхідне з багатьох причин, не кажучи вже про те, що кожен вид і кожна екосистема мають право на існування. Життєдіяльність багатьох видів залежить від інших; винищення одного виду може привести до зникнення інших. Людина, як біологічний вид, залежить від інших видів через потребу у їжі, ліках, промислових продуктах, а також у таких „екологічних послугах”, як, наприклад, самоочищення водойм. І, нарешті, кожен вид і кожна екосистема вносять певний вклад в красу і багатство оточуючого нас світу.

Згідно оцінки біологів, на Землі є біля 10 млн. видів живих організмів. Систематики дали назви тільки 1,4 млн. видів. Існує дуже багато поки-що „непізнаних” мікроорганізмів, комах і малих мешканців океану.

Вологі тропічні ліси Південно-Східної Азії, Центральної і Західної Африки, а також Латинської Америки характеризуються найбільшим видовим розмаїттям. Ступінь винищення лісів, а значить, і втрати місць проживання, найбільш висока у тих самих районах.

Щорічно винищується біля 17 млн. га тропічних лісів /територія у 4 рази перевищує площу Швейцарії/. При збереженні таких темпів винищення тропічних лісів від 4 до 8 % видів, що мешкають на вологих тропічних лісах, приречені на вимирання до 2015 р., а від 17 до 35 % - до 2040 р. Якщо так буде продовжуватися і далі, то на протязі останніх 25 років будуть приречені на винищення ще 16 % видів, що мешкають на Землі. Ліси помірного клімату характеризуються меншим розмаїттям видів, але і вони знищуються. На сьогоднішній день залишилося тільки 44 % лісів помірного клімату, в основному у Сибіру і на Тихоокеанському узбережжі Північної Америки.

Слід зауважити, що існує різниця між „ власне вимиранням " і „ приреченістю на вимирання”. Деякі види можуть продовжити своє існування на протязі декількох поколінь, але в результаті вони зникають через вплив факторів, нешкідливих для видів з нормальною чисельністю, наприклад, через неврожай, епізоотії, руйнування місць проживання, знищення кладок яєць і т. д. Іншими словами, коли чисельність видів або популяцій висока, шансів вижити у них значно більше, ніж у малочисельних видів або популяцій.

Причини зниження біорозмаїття.

· Важливу роль в цьому процесі може відігравати інтродукція – перенос видів організмів за межі їх природних ареалів і впровадження в місцеві природні комплекси. При відсутності на новому місці проживання природних ворогів, вид починає швидко розмножуватися, витісняючи інші види. В таких випадках інтродукція може привести до зниження біорозмаїття. Найбільш відомі приклади сумних наслідків інтродукції – поява колорадського жука в Європі і кролика – в Австралії.

· Руйнування місць проживання – одна з причин зниження біорозмаїття.

· До інших причин відноситься фрагментація. Так, для виживання деяких видів, наприклад, журавлів, одне величезне болото має значно більше значення, ніж декілька менших, хоча і різних за сумарною площею. Деяким хижакам, наприклад, вовкам, для полювання потрібні величезні території.

У Концепції про біологічне розмаїття, прийнятій на Конференції в Ріо-де-Жанейро, відзначається, що „ втрата біологічного розмаїття на планеті продовжується, в основному, через руйнування середовища проживання, надзвичайної експлуатації сільськогосподарських ресурсів, забруднення навколишнього середовища і привнесення інших рослин і тварин. Зменшення біологічного розмаїття відбувалося в першу чергу через діяльність людини і представляє собою серйозну загрозу нашому розвитку”.

Основні причини втрати біологічного розмаїття, що відмічені в Концепції:

· зростаюча чисельність населення;

· зростаюче споживання ресурсів;

· принизливе відношення до біологічних видів і екосистем;

· погано продумана державна політика в галузі використання природних ресурсів;

· негативний вплив міжнародної торгівлі;

· несправедливе поширення ресурсів;

· нерозуміння або ігнорування значення біологічного розмаїття

Змінився якісний склад жертв:

· у попередні віки з лиця Землі були стерті, переважно, види, що представляють інтерес для мисливців;

· тепер до Червоної книги потрапляють живі істоти, що не представляють промислового інтересу. В них вже не стріляють заради смажного м'яса або красивого пір'я: їх попутно, разом з бур'янами, гублять отрутохімікати, у них відбирають місця проживання введенням інтродукованих видів, вирубкою лісів, розорюванням лугів, осушенням і зрошенням земель, розробкою корисних викопних, будівництвом доріг і міст, забрудненням навколишнього середовища.

Біологічна стабілізація навколишнього середовища

Все сказане вище дозволяє зробити деякі висновки:

― біосфера служить не просто джерелом ресурсів для людини і приймачем відходів його виробництва та життєдіяльності ― це значно більш складна система, фундамент життя, в якому сама біота забезпечує стабільність навколишнього середовища;

― біосфера володіє гранично-господарською ємністю; існує верхній поріг цієї ємності, перевищення якого порушує сталість біоти і навколишнього середовища;

― в межах господарської ємності біосфера і земні екосистеми виконують принцип Ле-Шательє, швидко відновлюють усі порушення навколишнього середовища, які залишаються сталими. Здатність відновлення в абсолютних величинах, як і межа господарської ємкості, змінюється від ландшафту до ландшафту в залежності від продуктивності біоти: в пустелях ця здатність найменша, а в лісах – найбільша;

― перевищення господарської ємності призводить до скорочення виконання принципу Ле-Шательє біотою, швидкому і все більшому розмиканню біотичного кругообігу речовин, порушенню геохімічних балансів в екосистемах, що в кінцевому результаті веде до забруднення навколишнього середовища;

― порушення оточуючого середовища веде до трансформації екологічних ніш і, як наслідок, загибелі багатьох видів організмів;

― головним завданням людини є збереження і відновлення природних співдружностей організмів в таких масштабах, щоб повернутися в межі господарської ємкості біосфери в цілому; тільки при цій умові буде забезпечена стабільність навколишнього середовища;

― межею зростання людства служить господарська ємкість екосистем і біосфери в цілому, верхнім порогом якої є перехід в антропогенний канал більше 1 % чистої первинної продукції біоти /фотосинтез /; порушення цього порогу веде до дестабілізації навколишнього середовища і розпаду геному людини, а значить, до зникнення її як виду. На суші ще зберігаються достатньо широкі території з непорушеними екосистемами, які можуть стати центрами відновлення стабільності навколишнього середовища, а людська популяція, як і популяція інших видів, володіє могутнім механізмом відновлення нормального геному;

― для вирішення проблем навколишнього середовища важливо усвідомити, що небезпечний поріг вже перейдено, етика поведінки людини повинна полягати у використанні механізмів сталості біосфери в межах збереження цивілізації;

― сталий розвиток людського суспільства можливий тільки на основі використання рушійних сил стабілізації біогеоценотичного покрову Землі, закладених в самій біосфері. Не у протиборстві з природою, а в приналежності до неї повинна виховуватися людина.

Дата добавления: 2013-12-14