Поняття екологічних проблем та екологічної кризи

План

Класифікація точок розриву функції

Означення: Точку називають:

• точкою усувного розриву функції , якщо ;
• точкою розриву першого роду, якщо існують однобічні границі і , але вони не рівні між собою: ;
• точкою розриву другого роду, якщо в точці не існує або нескінченна принаймні одна з однобічних границь функції .

Якщо в точці х₀ функція у=f (х) має неусувний розрив першого роду, то кажуть, що в цій точці відбувається стрибок, де f (х₀ +0) - f (х₀ – 0) – величина стрибка.

Означення: Функцію називають розривною, якщо вона має хоча б одну точку розриву.

Питання для самоконтролю:

1. Яке означення неперервності функції в точці?

2. Які точки називають точками розриву функції?

3. Як класифікують точки розриву?

4. Яке означення неперервності функції на відрізку?

5. Які властивості неперервних на відрізку функцій?

6. Опишіть алгоритм дослідження функції на неперервність.

1. Поняття екологічних проблем та екологічної кризи.

2. Демографічний вибух як першопричина екологічної кризи.

3. Проблема вичерпування ресурсів.

4. Забруднення природного середовища.

5. Зниження біологічного розмаїття. Причини та наслідки.

Література:

1. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. - К.: МАУП, 2004.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник.-К.:Либідь, 1997.-288 с.
3. Бойчук Ю.Д., Шульга М.В. та ін. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник.– Суми: Університетська книга, 2004. –352с.
4. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Львів: Афіша, 2000.-272 с.
5. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології. – К.: Вища школа, 2004. – 382с.: іл.
6. Злобін. Основи екології. – Львів: Афіша, 1999.-256 с.

Ми часто використовуємо терміни „екологічні проблеми” та екологічна криза”. Спробуємо визначити їх зміст.

Екологічна проблема ― це протиріччя, що виникає при порушенні рівноваги в системі „жива система - навколишнє середовище”.

Екологічні проблеми можуть бути:

· глобальними /вплив виявляється на всю біосферу планети/;

· регіональними /конкретний регіон/;

· локальними /певна територія, місцевість/.

Екологічна криза /від грецького krisis – поворотний пункт, кінець/ – ситуація, що виникає в екосистемах /наприклад, в біосфері / в результаті порушення екологічної рівноваги під впливом стихійних природних явищ /повеней, вивержень вулканів, посухи, похолодання, землетрусів і т.п./ або в результаті впливу антропогенних факторів /забруднення навколишнього середовища, порушення природних екосистем, вирубка лісів та ін./. В останньому випадку, тобто коли винуватцем екологічної кризи є господарська діяльність людини, кажуть про антропогенну екологічну кризу.

В історії людства виділяють три антропогенні екологічні кризи:

1. Перша антропогенна екологічна криза /„ криза консументів ”/ пов’язана з масовим винищенням /перепромислом/ великих тварин. Вважають, що він міг відбутися 10-50 тис. років тому.

Американський геолог Пол Партій вважає, що значна кількість великих ссавців льодовикового і міжльодовикового періодів у Північній Америці і Євразії, таких як мастодонт і мамонт, деякі види верблюдів і коней, гігантські лінивці та інше, зникли не в результаті впливу несприятливих кліматичних умов, як вважають деякі вчені, а були винищені ордами бродячих мисливців льодовикового періоду, які вже застосовували кидальну зброю. Цю точку зору підтримує і російський геофізик М.І. Будико.

2. Друга антропогенна екологічна криза /„ криза продуцентів ”/ відбулася 150-350 років тому і була зв’язана з бурхливим розвитком виробничих сил суспільства, що викликали широке застосування природних мінеральних ресурсів, промислову, а потім і науково-технічну революцію.

3. Третя / сучасна / антропогенна екологічна криза обумовлена недопустимо високим рівнем глобального забруднення навколишнього середовища. Редуценти не встигають очищати біосферу від антропогенних продуктів або потенційно не здатні це зробити через неприродній характер синтетичних речовин, що викидаються. Ось чому цю кризу ще називають „кризою редуцентів”.

Сучасну екологічну кризу можна визначити як невирішуване в даний час протиріччя між практикою хижацького відношення суспільства, що утвердилася в історії цивілізації і здатністю біосфери підтримувати природні біогеохімічні цикли самовідновлення. Якщо останні здійснюються зі швидкістю в сотні і тисячі років, то техногенні процеси мають швидкість на порядок вище /приблизно в 10 разів/.

Цікаво зазначити, що питання, зв’язані з глобальною екологічною кризою, вперше обговорювалися на Міжнародній конференції а проблем навколишнього середовища у 1972 р. в Стокгольмі. В цьому ж році побачила світ і книга з глобального моделювання наслідків розвитку біосфери „Межі зростання” /автори: Д.X. Медоуз, Д.Л. Медоуз, Й. Рандекс, Ш.У. Веренс/.

Воєнні загрози: глобальна ядерна війна; розвиток і поширення зброї масового знищення, а також зростаюча точність систем доставки; міжнародні перевезення озброєння; великі війни із застосуванням звичайної зброї /особливо у районах можливого виробництва ядерної зброї/; локальні конфлікти.

Економічні і соціальні загрози: масова бідність, що породжує голод; економічні колапси; дестабілізація процесів переміщення капіталів; надлишкове зростання населення і урбанізація; міжнародна масова міграція; маніпуляція генами, пандемії.

Екологічні загрози: зміни хімічного складу атмосфери та їх наслідки /ріст концентрації „парникових газів” і глобальне потепління, закислення навколишнього середовища та ін./; забруднення природних прісних вод, океанів і прибережних акваторій; обезліснювання та спустошення, ерозія ґрунтів, втрати родючості земель; ризики, пов'язані з технологією; небезпечні викиди забруднень, а також виробництво, перевезення і застосування токсичних речовин; різні точки зору в різних країнах на забезпечення здоров'я і безпеки людини, а також передача небезпечних технологій в країнах, що розвиваються, загроза населенню, що створюється.

Доцільно розглянути три аспекти проблем глобальної безпеки, тобто:

1. Зростання чисельності населення є об'єктом регулювання, обмеження і контролю;

2. Застосування різних стратегій пристосування для забезпечення сталого розвитку;

3. Реагування на зміни, що відбуваються, з метою забезпечення глобальної безпеки.

Добре відомі проблеми глобальних змін клімату і шару озону, вирубки лісів і спустошення, кислотних випадів і їх впливу на біосферу, забруднення атмосфери, ґрунту і океану. Величезну небезпеку таїть у собі зменшення біорозмаїття.

На рубежі XX і XXI століть людське суспільство почало усвідомлювати конечність свого існування. Не встигла відійти на другий план небезпека загибелі від ядерної війни, як наблизилася не менш страшніша глобальна екологічна небезпека.

У зв'язку з цим В.О. Зубакін пропонує два крайніх сценарії майбутнього людства.

1. людство не зможе стримати наближення глобальної екологічної кризи. Він вважає, що розвиток світового співтовариства у найближчі 30-40 років буде йти стихійно, у таких умовах навіть без ядерної війни до кінця XXI ст. деградація біосфери і заміна її техносферою стане реальністю.

2. протягом двох найближчих десятиліть людство зможе або знайти вихід з глобальної екологічної кризи, або істотно її затримати.

Цього можна досягти тільки за умови:

· політичного об’єднання людства;

· контроль народжуваності;

· повна екологізація виробництва;

· перехід від класового протистояння до відносин соціальної справедливості.

· перехід від природоспоживацького мислення до принципово нового екологічного мислення, спрямованого на органічне злиття людського суспільства з біосферою.

Ось чому сьогодні виникає питання: техносфера чи ноосфера?

Успіхи науково-технічної революції, бурхливим розвитком якої характеризується друга половина XX ст., лише на короткий період були сприйняті з оптимізмом як свідчення торжества людського розуму, як передумова до майбутнього благоденства на основі підкорення природи. Дуже швидко прийшло гірке розчарування:

· забруднення навколишнього середовища,

· виснаження природних ресурсів

· неконтрольований ріст населення чітко окреслили загрозу глобальної екологічної кризи, що насувається на нас.

На протязі майже двох століть слова сліпого провидця Жана-Батіста Ламарка: „ Людині суджено винищити самій себе, після того, як вона зробить землю непридатною для життя ”, тривалий час були незрозумілими. Ті ж, хто сприйняв їхній зловісний зміст, виявилися безпомічними в цьому протирічному і розчленованому світі. „ Окутані пересудами, утопічними догмами, економічною і політичною кон’юнктурою, страждаючими близькорукістю тимчасовиків, ми лише сьогодні стаємо свідками пробудження Розуму ”, ― пише російський вчений-геолог Б.С. Соколов.

Під впливом насущної необхідності жити з природою в гармонії і згоді людство змушене відкинути столітній імператив підкорення природи. Усвідомлення аморальності цього імперативу, що насаджувався багатьма десятиріччями, що претендували на філософське і соціальне лідерство, тільки тепер входить в структуру нового ноосферного мислення.

Екологічна культура покликана протистояти технократичним стереотипам, щоб фатальний хід історії цивілізації був виправлений і біосфера майбутнього не залишилася безлюдною.

До пріоритетів науково-технічного прогресу поступово включається не стільки збільшення виробництва, споживацький егоцентризм, скільки порятунок природи, збереження природного середовища проживання людей. Можливостей для самовідновлення і самоочищення природних систем залишається все менше. Для глибокого громадянського усвідомлення розуміння цього стало необхідним активізувати весь потенціал культури в найбільш широкому змісті, розкрити людям загальнокультурну значущість природи.

Дата добавления: 2013-12-14